За що Франція полюбила Макрона і чи любитиме вона через 5 років
Сьогодні новий президент Франції заступає на пост. Його подальший успіх – в інтересах України
Тиждень тому французи не просто проголосували проти Лє Пен, вони все ж таки голосували за конкретного кандидата, який щось їм пропонував, а передвиборчу програму у цивілізованому світі прийнято виконувати. Тож, із чим прийшов у Єлисейській палац Емануель Макрон? І що з того буде для України, Європи та усього світу?
Франція: «право-лівий» Макрон і чітко розрахована ставка на майбутнє
Почнемо з внутрішньої політики. Тут претендент, звісно, мав пообіцяти таке, щоб сподобалося якомога більшій групі виборців. А ми тепер, аналізуючи передвиборчі «цукерки» Макрона, можемо константувати: новий президент Франції ідеологічними догмами не марить, тому що не прив’язаний до жодної ідеологічної партії. А тому – у нього є поле для маневру і здорової прагматики. Відповідно до того, як людина ходить, ступаючи почергово то лівою ногою, то правою - Емануель Макрон обіцяє:
- Зниження рівня безробіття у Франції за п’ять років до 7, 7 % (зараз офіційно – більше 13 %) – це «реверанс наліво»;
- Знизити податок на прибутки корпорацій із 33, 3 до 25 % (а обклали їх, власне, «папередник» Макрона - Олланд, до речі, сам новий президент, що був міністром економіки, не був тоді проти) – це типовий «реверанс направо».
- Обіцяє не скорочувати тривалість робочого тижня до 35 годин – знову направо.
- Хоче надати право - як власникам, так і робітникам - домовитися про «гнучкий графік». - Наліво.
- Хоч і декларує зниження безробіття, проте чесно говорить про скорочення 120 тисяч робочих місць у бюджетному секторі задля економії коштів. – Направо.
- Обіцяє скоротити чисельність держчиновників, депутатів та відмінити привілейовану систему виходу їх на пенсії та скоротити розмір таких пенсій. Ну, таке подобається і правим, і лівим – бюрократів ніде не люблять, вважають їх дармоїдами, хоча прожити без них взагалі – не можуть.
Через ці пункти проглядає соціальна політика Макрона та його погляди на суспільство. Його опора – це не просто середній клас, це ще й та частина буржуазії, яка відчуває соціальну відповідальність та готова ділитися заради майбутнього з незаможними чи вкластися у розвиток освіти, науки чи екологічні проекти. Це такий собі «передовий загін капіталістів», які дивляться уперед та прораховують свою стабільність перед загрозою соціальних перетворень. А зміни назріли. Ті ж мігранти вже стали потужною соціальною групою – що з ними робити? Адже рецепт від Лє Пен – розігнати, не пройшов.
У Макрона є проекти відповідей і на ці виклики. Так, він готовий бачити імігрантів у Франції, але не усіх без розбору. Пріоритет - освіченим та готовим до інтеграції студентам чи молоді, яка, увага, володіє мовою – французькою, звісно. Це схоже на заявку щодо початку такого собі проекту «французького світу», коли країна готова інтегрувати до себе талановитих та цивілізованих людей незалежно від раси та віросповідання. Мова вже не йде про спокутування гріхів колоніалізму – це тверезий розрахунок: хочете до нас, хочете жити красиво, з видом на Ейфелеву вежу – станьте такими, як ми.
В сфері безпеки Макрон готовий до розширення штату та функцій поліції, збирається підтримати силовиків матеріально, довівши частку видатків на них до 2 % відсотків у державному бюджеті. А ще новий президент пропонує законодавчо закріпити норму про те, що кожне релігійне угруповання, яке ставить свої переконання вище за французьку Конституцію та закони Франції - автоматично стає терористичним та підлягає забороні.
Є в молодого керманича Франції і дещо несподівані соціальні «цукерки» для окремих верств французів - цілком у нашому дусі: наприклад, він обіцяє на 100 % компенсувати з бюджету витрати на протезування зубів плюс - замовлення окулярів, слухових апаратів. Ну, звісно, те, що актуальне для літніх виборців.
А ще Макрон пропонує заборонити використання мобільних телефонів у школах, щоб не відволікати дітей від навчання та відкрити по вечорах та у вихідні бібліотеки, зробити музеї та об’єкти культурної спадщини більш відкритими та доступними для молоді, у їдальнях шкіл та коледжів він хоче годувати підростаюче покоління французів лише біологічно чистими продуктами.
Для захисту екології новий президент Франції хоче вивести з експлуатації старі автомобілі, а їх власникам виплатити компенсацію до… 10 000 євро кожному. Уявіть собі: здав проржавілу розвалюху – на 10 тисяч можеш купити (там такі ціни на авторинку!) нехай бюджетну, але нову машину. Усього на інвестиції в екологію, науку, розвиток альтернативної енергетики, сільське господарство, інформаційні технології новий президент пропонує витратити 50 мільярдів євро.
Поки що це проекти. Але крізь них можна побачити мету: Макрон цілить на лідерство Франції у Європі, чи хоча б на рівні позиції із Німеччиною на континенті. І якщо ФРН бере своєю важкою промисловістю, то «концепт Франції» від Емануеля Макрона – це такий собі технопарк для інноваційних експериментів, заохочення усього сучасного та амбітного, звичайно, пріоритетного для молоді.
Що ж, подивимось…
Європа: Макрон теж наполягає на необхідності змін в ЄС
Звісно, рівно тиждень тому у Брюсселі зітхнули із полегшенням, адже Макрон, на відміну від «вузьколобої» ультра-націоналістки Лє Пен – переконаний євроатлантист. Втім, новий президент Франції теж, м’яко кажучи, не в захваті від брюссельської бюрократії. Під час виборчої компанії він прямо казав, що якщо засади та практика великої європейської сім’ї не будуть реформовані, то Frexit може стати не просто «страшилкою від Лє Пен»... Макрон пропонує зосередитися саме на прагматичних проектах та зміцнити інтеграцію європейців у енергетичних та оборонних проектах.
Щодо торгівлі, він пропонує обмежити діяльність корпорацій, які платять більшу частину податків не у ЄС та посилити загальноєвропейській ринок при збереженні тісної інтеграції з Великою Британією, що з ЄС виходить. Тобто, Макрон говорить приблизно таке: «Шановні, давайте відкинемо політичні розбіжності і просто домовимося про принципові питання без формальностей. А якщо інтереси разом, то й гроші – разом». З одного боку, Макрон розраховує, що це не буде образливо для «бідних» і «свіжих» членів ЄС, з іншого – сподівається забезпечити чітке урахування власне французьких інтересів.
Складно говорити, наскільки цей підхід буде сприйнятий у Брюсселі та, в першу чергу, в Берліні. Скоріше за все, відповідь на це питання буде дана не раніше вересня, коли після виборів у ФРН, з’ясується, хто сидітиме у кріслі канцлера. Здається, якщо це буде Мартін Шульц, то діалог Парижу та Берліну може повернутися на рівень відносин рівновеликих партнерів - Жака Ширака та Герхарда Шрьодера. Бо Ангела Меркель все ж сприймає Францію як «№ 2» у ЄС. Втім, той факт, що Об’єднаній Європі потрібні зміни, думається, є очевидним і для фрау Меркель.
Росія, не мрій про «особливі стосунки» з Францією, а Україні варто за них боротися
Під час компанії Емануель Макрон якось висловився дуже точно: Росія – це країна з великою історією, культурою та народом, але це не дає права її керівництву поводити себе поза рамками міжнародного права. Можна прогнозувати, що новий французький президент дивитиметься на ситуацію без рожевих окулярів, на нього не вплинуть мантри про «традиційно дружні російсько-французькі відносини». Макрон – захисник Єдиної Європи, як шансу для європейських націй зберігати і надалі лідерство у світі, проводити самостійну політику у власних інтересах. Між тим, саме антиєвропейська сутність політики Путіна стала вже аксіомою, а відносини Франції і Росії при Олланді дійшли до стану «заморозків», в першу чергу, через це. Поки в Москві не позбудуться «сексуальних фантазій» щодо розвалу Європейського Союзу, таки ситуація зберігатиметься.
Україна, якщо не перебільшувати, для французів питання не першорядне. Це неприємно, але це факт, з якого треба виходити. Так, Макрон не залишає сумнівів щодо своєї позиції: санкції діятимуть поки не скінчиться агресія Москви проти України. Але хіба ця констатація це все, чого ми чекаємо і що ми можемо мати від франко-українських двосторонніх стосунків? Між тим, ці взаємини уже багато років перебувають в тіні основних пріоритетів українського зовнішньополітичного відомства: спочатку Вашингтон, Берлін, Брюссель, а уже потім… Зміни в Єлисейському палаці – хороша нагода поборотися за зміни в цій сфері.
Вперед, Емануель!
Звісно, все вище означене – це лише програма з якою Еммануель Макрон входить до Єлісейського палацу, щоби працювати там п’ять років. В нього багато роботи і треба побажати йому успіхів, тому що Європі зараз як ніколи потрібна саме така «політична молодь» - амбітні та впевнені у собі лідери. А якщо не так, то навіщо тоді було все це у 39 років? Якщо в Макрона, як кажуть, не вийде, то «примара Лє Пен» через ту саму п’ятирічку стане не примарою, а главою Франції і при цьому неважливо, яке у неї буде прізвище...
Успіху, пане президенте!
Віктор Чопа, Київ