Мовний "вінегрет" на телебаченні: як скористатися його плюсами та ужитися з мінусами

25%  російського дьогтю у діжці українського телеефіру – це все одно діжка того самого дьогтю.

Верховна Рада продемонструвала рішучість української держави повернути собі, а точніше – відвоювати в Росії, українське телебачення. Ухваливши в другому читанні і в цілому внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації (більше подробиць Укрінформ навів ТУТ). Як і очікувалось, стосовно цього рішення розгорілася гостра дискусія, місцями аж занадто. Ми не стрималися, щоб не винести в підзаголовок один із найяскравіших коментарів з мережі з цього приводу (дещо згладивши його, щоб нас не запідозрили у лайці). Причому звертає увагу той факт, що незадоволеними лишилися обидва полюси – і безкомпромісні борці за українську мову, так і найбільш затяті адепти секти «какая разница?». Що може означати -  закон вийшов хоч і не без проблем, але компромісний, тобто реальний щодо виконання. Вважатимемо його тимчасовим та перехідним.

Два табори оті, два таборИ – оба на полотні…

Українські громадські та творчі діячі, письменники, патріоти в розпачі. Вони вщент розносять ухвалений законопроект №5313 (в народі - про мову на телебаченні), називаючи його черговою ганьбою для українства. «Нам відгризли шматочок навіть не пирога, нам кинули надгризочок обгризеної кісточки і наказали з телевізора радіти. Немає в цьому Законі ніяких 75% української мови. Це фікція. Цей закон запроваджує на багато років мовну шизофренію. І української мови там, якщо взяти і почитати, а не слухати, що вони кажуть, ні краплинки!», - обурюється  письменниця Лариса Ніцой. І в наступному ж своєму дописі додає: «Це ж треба так постаратися і ухвалити такий закон, щоб жоден табір не був задоволений. Ні, це треба вміти. Раніше, хоч один табір стрибав від радощів». (Радіють лише провайдери програмних продуктів, що транслюють телепередачі через інтернет та супутник, бо не потрапили під дію закону, але про це окрема тема розмови і ми повернемося до неї незабаром – Ред.).

Дійсно, табори, для зручності назвемо їх «патріоти» і «українофоби», не стрибають від радощів.

Патріоти не згодні з тим, що згідно норм закону:

-- 75% української мови – це можливість розмовляти російською всім учасникам передачі (гостям, експертам, героям сюжетів, політикам), крім ведучих. Тобто, пари реплік ведучого рідною мовою достатньо для того, щоб вважати передачу україномовною;

-- творчий задум, як основний чинник того, хто і якою мовою має спілкуватися в ході програми.  «Штепселе-тарапунькуватість» вже всіх реально дратує;

-- змішування мов дозволяється в передачах усіх жанрів і тематичної спрямованості (інформаційних, інформаційно-аналітичних, публіцистичних, культурно-мистецьких, науково-просвітницьких, музичних, розважальних передачах);

-- необмежений показ фільмів радянського періоду, які зняті до 1991 року, звісно ж російською мовою;

-- застосування тижневого, а не добового моніторингу. Це значить, що по закону українською мовою телевізор «говоритиме» з понеділка по п’ятницю, а у вихідні дні, коли всі сидять в «ящику» – російською.

На противагу патріотам, українофоби «включають» бідну овечку та лякають карами небесними. Телеканал Інтер – власність, зокрема, «домашньо-арештованого» у Відні українського газового короля Дмитра Фірташа, очолюваний російськими менеджерами та відомий своєю проросійською редакційною політикою (СБУ нарешті спромоглася видворити з України його головного куратора, громадянина РФ Ігоря Шувалова), розродився прес-релізом про права людини та нажахав мало не суспільним розколом.

«Інтер Медіа Груп завжди виступала проти заборон…. І питання не у відношенні до мови – української або російської. Питання щодо прав людини…. Цей закон вносить розкол у суспільство, нагнітає і без того напружену ситуацію…».

Так-так-так, десь ми вже чули. Точно! Два місяці тому 16 березня – такі ж сльози (один в один!) лилися через поріг офісу на Дмитрівській ще перед першим читанням «телемовного» законопроекту. Прес-служба телеканалу навіть на стала писати новий текст – підправила кілька ввідних слів у реченнях та додала мляве «позиція телеканалу не змінилася…».

Звичайно, не змінилася. А треба, щоб змінювалася. Для того закон і приймався, щоб такі як Інтер, або пішли з ринку, або припинили тотальну русифіковану маніпуляцію свідомістю українських громадян. Ось лише окремі «аргументи» інтерівців.

«…неможливо створити в потрібному обсязі якісний контект українською мовою»… (А ви спробували?)

«…в таких же обсягах зробити якісний дубляж, отже погіршиться якість продукту»… (А чому тоді в кінотеатри на дубльовані українською мовою сеанси білетів не докупишся?)

«…дефіцит різножанрового контенту приведе до падіння телеперегляду українського телебачення»… (А ваші колеги «плюси» чомусь на відсутність переглядів не жаліються)

«…мовні квоти на українських радіостанціях привели до збільшення низькопробного продукту»… (Брехня! Тепер українське радіо хоч можна слухати! Хто такі Христина Соловій, Іларія, Онука, знаєте?..)

Якщо сторона дискусії вдається до настільки брехливих тверджень, то як її можна назвати?..

Пряма мова

Ольга Герасим’юк, перший заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

-- Плюсом є те, що до теми україномовного наповнення ефіру повернулися саме сьогодні. Зараз дуже благодатний час для того, щоби запровадження мовних квот на телебаченні було сприйнято свідомо. Українці мислять вже інакше, ніж три роки тому. Звичайно, довкола цього питання буде багато галасу з усіх сторін, адже довгий час ми жили в російськомовному середовищі, в російській ідеології – для суспільної свідомості даремно це не минає. Колись телеканал «1+1» прийшов на ринок з українською мовою, і тодішні його керівники ризикували усім – бізнесом, репутацією. Їм пророчили повний комерційний провал, але сталося все навпаки. А тепер подивіться на їхній досвід і скажіть, щоб з українською мовою на телебаченні не можна жити. Так, доведеться бути дуже делікатним в певних речах, але усе налагодиться з часом.

Мені здається дивним, що Закон фіксує так звану «тарапунько-штепселізацію». У жодній з країн, які мають декілька мов, я не бачила, щоб на якійсь із телепрограм говорили одночасно двома мовами. Якщо в нас телеведучий спілкуватиметься українською, а решта – російською, то це нічого не змінює. Я сподіваюся, що фіксація такої ситуації, можливо, перехідна. Але я впевнена, що з часом це потрібно змінити, залишивши позаду такий совковий підхід.

Заяви про те, що так швидко не можна наповнити ефір українською просто смішні. Час, який дали компаніям на виконання квот, а саме рік і чотири місяці, – це надміру. Інша справа – люди, які виробляють програми, потребують сьогодні зміни своєї освіти і тому не можуть зробити якісний продукт будь-якою мовою. Можливо з огляду на це потрібен час для змін.

Якщо людина йде в ефір – одна з головних вимог до неї і культурна освіта, і знання державної мови. Якщо ти не здатний до цього – значить не можеш вести ефір.

Тривалий час вважалося, що наша телевізійна школа втрачена, наших ведучих немає і тому обов’язково запрошували російського актора чи ведучого. Насправді, це не так. Надалі потрібно, щоб не тільки телеведучі, а й гості програм перейшли на українську. Сьогодні ще не всі згодні на це, бо можливо соромляться, що  допускатимуть помилки у розмові.

Але ж коли беруть інтерв’ю у наших спікерів, приміром, британці, то вони їм відповідають хоч і ламаною, хоч і з акцентом, але англійською мовою – тобто тією, яка потрібна для ефіру. В нас багато людей говорять українською, але за звичкою на ефірах починають говорити російською, бо так запропонував ведучий.

Також буде плутанина у тому, як рахувати відсотки мови, оскільки кількість сказаного все ж має якось фіксуватися. А як? По словах, реченнях, буквах, хвилинах звучання?

Російська мова: ти її за двері, а вона – у вікно

Чи справді на ТБ з’явиться 75% україномовного контенту, активісти руху «Відсіч» провели моніторинг телеканалів 1+1, ICTV, «Україна» та «Інтер» (по одному з кожної великої медіагрупи) та порівняли реальні результати з тими, які відповідають критеріям закону про телеквоти. За даними моніторингу,  частка суто україномовного контенту на телебаченні в порівнянні з минулим роком зменшилася приблизно вдвічі й нині становить лише 15%. Натомість двомовного контенту побільшало з 35% до 41%, а російськомовного – з 34% до 44%.

Необхідність закону, який припинить зросійщення українського телебачення й поверне на ТБ українську мову, є очевидною, зазначають аналітики «Відсічі». Та на їх думку закон №5313 лише частково виконає цю функцію і скорше виглядає спробою відкласти або загальмувати справжню українізацію телебачення. Він міг би розглядатися як перехідний до ухвалення закону «Про державну мову» (№5670), який має забезпечити належну присутність української мови на ТБ. Але липова квота 75% та перехідний період тривалістю понад рік – це яскраві ознаки того, що проросійське медійне лобі спробує залишити цей закон назавжди.

Звичайно, у нас немає ілюзій щодо докорінної зміни найближчим часом ситуації з викривленим мовним середовищем в Україні. Важливо, що процес зрушив з мертвої точки. Нехай криво-косо, але в потрібному напрямку.  Як зазначив один із коментаторів Лариси Ніцой, зараз фактично відновлюється статус-кво української мови, який існував до прийняття русифікаторського закону Ківалова-Колєсніченка. А те, як навіть проти цієї дуже компромісної версії «телемовного» закону дружньо бореться вся агентура (скажімо так) «русскага міра» - чи не найкращий доказ його актуальності.

Марина Нечипоренко, Київ