Тетяна Чорновол, народний депутат України
За спецконфіскацію боролися десять осіб. Решта - проти
Сюжет, як у кіно правда? Такий неймовірний збіг. Щось у цьому є. І я думаю, ось що: «колишні» мають такі великі кошти, що продовжують смикати Україною після Майдану, як їм заманеться. І тут уперше ми зламали ситуацію – відбулося не по-їхньому. Тому це ми святкували навіть не «спецконфіскацію», а кінець Януковича. Як тоді, 20 років тому, та пляшка коньяку ознаменувала його початок, то тепер ми випили за його кінець. Історія покаже. Але «спецконфіскація» – точно історична подія. Ніколи в бюджет не поверталося вкрадене в такому мега-розмірі.
…Ми сидимо з Тетяною в одному ресторанчику на кручах. П'ємо каву. Востаннє ми бачилися взимку, тема спецконфіскації їй боліла, але надій на прийняття парламентом закону не було. Півтора мільярда «Сім'ї», які перебували на рахунках Ощадбанку, ставали темою величезних публічних дебатів. Дебатів, у яких лобістів повернення грошей у бюджет було одиниці, а противників – десятки. Запеклі бої між прихильниками «юридично бездоганного» (і в нашій ситуації – практично неможливого) повернення грошей у бюджет та тими, хто просто шукав формулу віддати Україні «диктаторські гроші», велися і в соцмережах, і на ефірах. До захисників права «сім'ї» на їхні півтора мільярда долучалися опозиційні фракції (типу БЮТ), громадські активісти, активісти-депутати. Суспільство лякали, що «спецконфіскація» – це коли прийдуть до простої людини і за комунальні борги відберуть квартиру. Про суму бюджетів на інформаційну кампанію за блокування коштів Януковича можна було лише здогадуватися.
- Розкажи, як з'явилася ідея «спецконфіскації»?
- Хотілося б згадати про витоки і віддати належне Олені Тищенко. Коли вона пішла в Департамент МВС займатися поверненням активів, то почала згрібати інформацію: де що арештовано. Так до неї потрапила довідка про арештовані мільярди у справі Арбузова на рахунках «Ощадбанку». В принципі, це не була таємниця, про це похвалився на засіданні уряду Арсеній Яценюк, ще весною 2014 року. Проте це було чомусь призабуто.
Тищенко звернула увагу нашого комітету з нацбезпеки, зокрема його керівника Сергія Пашинського, мовляв, ви шукаєте гроші для оборонних заводів? Ось вони! Ми втішилися: точно, частково в облігаціях, частково у валюті, в сумі, що набагато перевищувала навіть поточні потреби оборони.
Цікаво, що тоді у Тищенко в кабінеті був проведений негласний обшук, і цю довідку вкрали.
Це звісно була не проблема. Але тепер я про це згадую – це був перший дзвіночок, що незаконні власники не забули і пильнують ці кошти, й їхні агенти скрізь.
Паралельно Олена почала спілкуватися з Латвією, бо й там, і в «Ощадбанку», кошти були арештовані на рахунках одних і тих самих офшорів. В Україні – багато, в Латвії – трохи. Так сталося, тому що «януковичі» спочатку вивели кошти з України в Латвію, а вже звідти вони були перераховані назад, в український «Ощадбанк» для купівлі облігацій. В Латвії на рахунках осіли «залишки». Проте теж достойна сума – близько 80 млн доларів.
Латвійська слідча в цій справі, коли з нею зв'язалася Олена, зразу накинулася на неї з претензіями. Мовляв, вона щаслива чути Україну, не минуло й півроку. Тищенко не розуміла кепкування, поки слідча на неї не вивалила шокуючу правду, що, виявляються, латвійські правоохоронці рік бігають українською генпрокуратурою з проханням... забрати ці гроші.
Олена зраділа, що ось воно – зараз вона все виправить, і покаже перший результат своєї роботи на посаді. Вона швиденько приготувала міжнародно-правове звернення на Латвію. Але право його відсилати має тільки Генпрокуратура, конкретно міжнародне управління, яке тоді курував заступник генпрокурора Віталій Касько. Олена звернулася до Вакуленка (керівника слідства МВС), щоб той передав Каську. Проте Вакуленко запевнив її, що все марно: «Не напружуйся, Касько мені сказав: Латвію блокує особисто Шокін».
Стало зрозуміло, чому в нас півтора року після Майдану не поверталися активи
Коли Олена поскаржилася мені, я буквально увірвалася до Шокіна в кабінет. Почала зопалу з претензій, і зупинилася, побачивши його реакцію – він щиро не розумів, про що йдеться. І сказав мені: «Я зараз викличу Каська, і ми все з'ясуємо». Тоді я побачила Каська – героя-младореформатора – вперше. Я була шокована. На телебаченні завжди такий «вилизаний» Касько – бісився, хамив, кричав, що ніяких грошей в Латвії немає.
З такої його поведінки зразу стало зрозуміло, що міжнародно-правове звернення на Латвію блокував він сам, а на Шокіна було так зручно все звалювати.
Тоді ж мені стало однозначно зрозуміло, чому в нас півтора року після Майдану не поверталися активи, і хто сидів на тих, золотих, яйцях. Треба було з цим щось робити. Поетапно.
План номер один був безальтернативний – конфіскація арештованого в «Ощадбанку». Тому, що це левова частина всього арештованого після Майдану. І вона не десь за кордоном, а під носом в «Ощадбанку».
Плюс, коли ми поцікавилися, в якій справі арештовані кошти – злякалися: «арешт» тримався на соплях.
Кошти були арештовані в справі Арбузова про розтрату 220 млн грн на створення телебачення НБУ. Тобто, 1,5 мільярда доларів були арештовані у справі, де фігурували збитки, у сто разів менші. З тим же самим успіхом вони могли бути арештовані в будь-якій справі «колишніх», бо вся велика корупція в Україні мала єдиний центр – Сім'ю.
Однак, якщо говорити про юридичні моменти, всі спеціалісти були одностайні – якщо справу Арбузова передати в суд і навіть отримати вирок, нема підстав конфіскувати ці кошти. Ми їх втратимо. Треба було терміново щось придумати.
Був один робочій варіант – закрити цю справу та конфіскувати кошти, як такі, чий власник не встановлений...
- А хто насправді власник цих коштів? Ти згадуєш то Арбузова, то Януковича...
Ми схопили тільки шматочок, тільки за хвостик. Загалом у общаку «колишні» назбирали 40 млрд доларів
- А конфіскували ми їх взагалі у громадянина Кашкіна в справі Курченка. Справді, чиї це кошти? Правильне питання.
І, мабуть, найправильніше буде відповісти на нього – це «общак» організованої злочинної групи під керівництвом Януковича, там доля всіх, але найбільше – Януковича. Тому, без деталей – це гроші Януковича. А тепер трохи розкажу про формування цього «общака».
Ми схопили тільки шматочок, тільки за хвостик. Загалом у цьому общаку «колишні» назбирали 40 млрд доларів.
Чому я називаю цю цифру?
Зовнішній державний борг України за часів Президента Януковича виріс удвічі – додав 40 млрд доларів. Ось ці гроші вони і вкрали. Сім'я тягнула не з внутрішньої економіки, бо була активною опозиція, і Януковичу потрібна була стабільність, тому розкрадали вони те, що запозичували. Благо, допомога йшла валом.
Робота в НБУ чи уряді – це було прикриття, основна робота Арбузова полягала в легалізації корупційних капіталів
Це зараз Україні важко отримати нещасний мільярдний кредит, хоча ми тримаємо на собі агресію РФ, а в часи Януковича Захід «допомагав» щедрою рукою. Чому? Можливо тому, що команда Януковича дуже гарно розігрувала перед Заходом роль хорошого і поганого поліцейського в геополітичних розкладах. Був у них там Льовочкін – на роль фаната Євросоюзу, Клюєв, що тягнув у бік Росії. І крутили вони Заходом, як хотіли – кредити йшли мільярдні, поки не загралися. Черговий шантаж Заходу і Росії на темі Асоціації з Євросоюзом вивів людей на Майдан...
Однак повернуся в 2012 рік. Тоді «януковичі» вже накрали стільки, що гостро стала проблема легалізації коштів. На цій темі й зійшла на політичному Олімпі зірка Сергія Арбузова. Робота в НБУ чи уряді – це було прикриття, основна робота Арбузова полягала в легалізації корупційних капіталів.
Основна тема була купівля облігацій. Українські державні облігації продавалися на зовнішніх біржах дуже активно, і купували їх ті самі «януковичі».
Україна досі платить Януковичу, коли підходить час погашення тих чи інших пакетів облігацій
Я якось цікавилася, який у нас зовнішній борг за єврооблігаціями, і була вражена – 19 мільярдів євро. І, велика частина цього боргу, я просто переконана, – перед Януковичем і К. Тобто держава досі платить Януковичу, коли підходить час погашення тих чи інших пакетів облігацій, і будемо так платити і легалізовувати вкрадені «януковичами» кошти ще довго. А та мафія за ці кошти буде нас знищувати і готувати реванш. І нікуди від цього не дітися: завдяки Арбузову ці кошти стали частинкою світової фінансової системи. І саме тому, ми просто зобов'язані були повернути в державний бюджет хоча б ті кошти-облігації, що були арештовані в «Ощадбанку».
- Ну, може не факт, що ми платимо зовнішній борг Януковичу.
- Факт. Зараз не той світ, ніхто не вивозить гроші КамАЗами. Виводити через купівлю облігацій – і зручно, і надійно. Дивина тут якраз в іншому – чому Арбузов купив для «общака» внутрішні облігації в «Ощадбанку»? Може грошей було так багато, що вони лізли через вуха, не могли дати їм раду? До речі, остання купівля облігацій в «Ощадбанку» відбулася під час Майдану, в день коли мене побили на Бориспільській трасі. Тобто до останнього Майдан не сприймався, як загроза владі. Уявляєте, за день до розстрілу Майдану «сімейні» планували палацовий переворот у Кабміні, хотіли поставити Арбузова замість дідуся Азарова. Вони вважали: Майдан – це тьху, хто має гроші, той замовляє музику. А гроші були у них. І за великим рахунком, вони були праві: досі «колишні» – найвагоміший фактор впливу в Україні, а нинішня офіційна еліта з точки зору ресурсів – гола-боса. Тому кожну справжню реформу і «спецконфіскацію» доводиться героїчно вибивати з боєм.
Після Майдану ми арештували ці кошти завдяки ГРЕКО – міжнародній організації, що бореться з відмиванням коштів. Це вони дали українському фінмоніторингу дані про сумнівний транзит грошей з України в Латвію, а потім знову в Україну і вказали на причетність Арбузова. Саме тому ці мільярди були арештовані в першій-ліпшій справі Арбузова.
Проте арешт – це півроботи, результат – це стягнення в бюджет. Як я вже говорила, був варіант закрити справу Арбузова та конфіскувати ці кошти, як «безхозні». Проте, для Шокіна такий варіант був неприйнятний. «Мене розірве громадськість, якщо я закрию справу Арбузова», – говорив Шокін, якого тоді справді рвали на шматки різні «антикорупціонери», бо їхній вождь Касько хотів зайняти його місце. Проте Шокін, треба віддати йому належне, надав повне сприяння Генпрокуратурі, щоб ці кошти були перераховані в бюджет України через закон Верховної Ради. Особливо потужно працював над підготовкою закону його заступник Роман Говда.
Це для нас був як забіг, де ми дихали в спину Латвії. Бо там наїлися української зради, і передумали віддавати нам 80 млн доларів. Латвійці готувалися конфіскувати їх до свого бюджету. Для Латвії це було не важко. У них був відповідний закон, що дозволяв конфісковувати в бюджет будь-які кошти, легальність отримання яких власник не підтвердить суду, або власник ховається. Українські кошти потрапляли під дію їх закону, адже злочинне відмивання відбулося на території Латвії. Проте у нас був предикат – первинний злочин – крадіжка цих коштів. Тому нам треба було випередити Латвію. І ми списали латвійський закон. Так з'явився закон про «спецконфіскацію», що покликаний був вбити двох зайців – поповнити український бюджет тими коштами «януковичів», що арештовані в Україні, і тими, що арештовані за кордоном, у тому числі в Латвії.
Отже, законопроект був готовий. Позаяк цей процес курував Пашинський з «Народного фронту», потрібно було залучитися підтримкою партнерів по коаліції БПП перед голосуванням. Той, головний, на чию честь названий блок – підтримав. Ми гадали – справу зроблено.
Проте, поки законопроект ішов через різноманітні кола впливу коаліції, він обріс політичними бантиками – в ньому з'явилися прізвища «жертв» майбутньої спецконфіскації. Юридично ці прізвища не означали нічого. Це була суто політика та піар, бажання потанцювати на кістках. Адже законопроект чітко розписував, що спецконфіскація можлива лише у випадку встановлення судом факту нелегального походження арештованих коштів. У кримінальних справах за корупційними злочинами, де підозрювані, публічні особи, більше ніж півроку перебувають у розшуку.
І тому, наприклад, було не важливо, що в списку «жертв» то з'являвся то зникав Фірташ чи Іванющенко. Кошти Іванющенка потрапляли в будь-якому разі під дію закону зразу, бо його рахунки були арештовані за кордоном, а він на той час був у розшуку, а ось щодо Фірташа закон міг спрацювати лише після виконання перших двох умов. Проте ці прізвища, які фактично були в законопроекті вензелями для ляпоти, все зламали.
У адвокатів коштів Януковича з'явився аргумент проти закону. Закон не повинен бути персоніфікований. Це раз. Друге – АП знаходилося в той момент у стані війни з Коломойським, і останній сприйняв як атаку на себе цілком слушне перебування в «розстрільному списку» спецконфіскації – Портнова та Кернеса, до яких, кажуть, він плекає ніжне почуття дружби.
Тому Коломойський та Портнов мобілізували «проти» свої зв'язки в парламенті та ЗМІ. Пішла потужна інформаційна хвиля проти законопроекту, і депутати розбіглися під час голосування, як таргани.
Контроль «колишніх» над українським парламентом, ЗМІ та громадськими організаціями перевершив наші найгірші сподівання
А далі вже пішло-поїхало, проти – шалені гроші колишніх, потужні маніпуляції.
Наприклад, сучасний втікач Оніщенко-Кадиров через тиждень (!) після появи першого законопроекту про спецконфіскацію за 29 млн доларів купив офшорку QUICKPACE LIMITED. На її рахунках у державному "Ощадбанку" у справі Арбузова було арештовано 123,5 млн $ та 20 млн $ купонного доходу. Відповідні документи знайшли детективи НАБУ під час обшуку у Онищенка-Кадирова.
Після цього категорично проти «спецконфіскації» став Блок Юлії Тимошенко і ще багато депутатів на зарплаті в Онищенка в інших фракціях.
Швидко зайняли непробивну оборону депутати, якими можуть маніпулювати Курченко, Фірташ та Портнов.
Контроль «колишніх» над українським парламентом, ЗМІ та громадськими організаціями перевершив наші найгірші сподівання. Тільки тоді ми зрозуміли, як ними все схоплено. Вони почали атакувати. Море бруду та брехні проти Сергія Пашинського. Олену Тищенко взагалі знесли з посади. Вона в результаті попрацювала всього лише трохи більше місяця. По-суті, її звільнив Андрій Портнов, за допомогою... громадськості та західних посольств.
Ідея законопроекту «спецконфіскації» була свята та чиста – повернути вкрадене Януковичем у держбюджет. Чому тоді така протидія? Як так можна легко в інформпросторі з білого робити чорне? Виявилося, можна. Були би гроші. А у «незаконних» власників арештованих облігацій вони були...
- Вам пропонували гроші, щоб ви залишили ідею спецконфіскації?
Уявіть, про який «хабар» для тих, хто боровся за спецконфіскацію, йшла мова – більше мільярда доларів
- Пашинському пропонували переписати на нього 10%, потім 20% облігацій. Треба було просто відійти від теми, нічого не робити. Мовляв, ми самі розблокуємо кошти, а ти отримаєш долю – 150 млн доларів. Мало? Тоді – 300 млн доларів. Потім зрозуміли, що той не «ведеться», і почали просто мочити на всіх фронтах.
Прем'єру Яценюку Онищенко пропонував «приструніть» «Народний фронт» в темі спецконфіскації. За це він обіцяв зняти тарифне містечко, що тролило Яценюка під Кабміном, а після розблокування грошей зі своєї долі заплатити всі несплачені в бюджет податки – 3 млрд грн. Чи треба казати, що уряд тоді мав, м`яко кажучи, проблеми з наявністю коштів на казначейських рахунках.
Навіть дійшло до того, що незаконні власники пропонували – 80%. Я не жартую.
А тепер уявіть, про який «хабар» для тих, хто боровся за спецконфіскацію, йшла мова – більше мільярда доларів. Ми вистояли, і нам є чим пишатися.
Але скільки енергії нам вартувало підтримувати вогник політичної волі в цій справі. Я знаю, Пашинський в особистих розмовах на верхах натхненно апелював до прикладу Кучми. Мовляв, Кучма в історії навіки з тавром – «вбивство Гонгадзе». А ми, нинішня влада, народжена Майданом, що втримала агресію Росії, ввійдемо в історію з тавром – «вкрадені гроші Януковича»? Ні, цього не буде!
В результаті 1 мільярд 200 млн доларів зараз потрапили в бюджет чистими грошима, ще 300 мільйонів доларів поки що в облігаціях, їхнє погашення – 2018 року.
- Як ви вийшли на формулу: конфіскація не через закон, а через кримінальну справу?
- Це чудово, що ми змогли повернути гроші, арештовані в Україні, в бюджет. Проте шкода, що ми не прийняли закон про «спецконфіскацію». Бо з ним було би легше дотягнутися до грошей, арештованих за кордоном.
Далі, в усьому світі головний інструмент боротьби з корупцією – це боротьба з відмиванням коштів. І тут в пригоді стає аналогічний закон, що працює в 40 країнах. Головна родзинка закону: судять не особу, а кошти – легального чи нелегального вони походження. Не довів власник своє законне право на приватну власність цих коштів, значить все – конфіскація в бюджет, на потреби всіх громадян держави. Італія лише аналогічним законом змогла підкосити мафію. В Італії навіть є така приказка, що краще бідний мафіозі на волі, ніж багатий у в'язниці.
Бо багатий мафіозі навіть у в'язниці зможе захиститися і мобілізувати на свою підтримку серйозні сили. Яскравий приклад – Фірташ, у якого проблеми з законом, за яким полює ФБР, але який продовжує крутити корупційні схеми в Україні. Або, як «колишні», перебуваючи в бігах, довго захищали свої кошти від «спецконфіскації» в Україні. До речі, головний захист був побудований командою Курченка.
Зверніть увагу, як протидіяли «спецконфіскації» єдиною командою – організації, депутати, ЗМІ, що фінансуються за рахунок грантівських коштів. Чому, якщо в демократичних країнах, звідки вони отримують фінансування, працює аналогічне законодавство? Не логічно. Правда?
Логіка з'являється, коли придивишся: а цю спільноту, виявляється, контролюють юристи Курченка.
Механізм контролю простий: щоб отримати грантівське фінансування, треба отримати «одобрямс» від авторитетної в цих колах структури. Скажімо, від Трансперенсі Інтернешнл Україна. У свою чергу, в керівництві Трансперенсі Інтернешнл – двоє партнерів з юридичної фірми «Арцінгер». А ту, в свою чергу, за розслідуваннями українських ЗМІ, пов`язують з корупційними схемами Курченка в 2013 році.
А Курченко чи то «Куріца», як його «ніжно» кликали його старші товариші Сергій Арбузов та Юрій Бойко, в свою чергу був на ролях виконавця в усіх їхніх схемах виводу грошей за кордон, а потім в «Ощадбанк».
Отак – коло замкнулося.
- А ти не могла підтягнути випадкові факти під єдину картину через образу, нерозуміння?
- Ні, один із тих юристів «Арцінгер» – це Віталій Касько. Його результат – найкраще підтвердження того, що я сказала. За півтора року роботи в Генпрокуратурі на посаді, яка пов`язана з поверненням активів, він не повернув ні копійки.
Про те, що «Арцінгер» обслуговував Курченка, свідчить безліч фактів. ТОВ «Укренергоринок», наприклад, – головна фірма Курченка по виведенню коштів в 2012-2013 роках і одночасно – головний клієнт «Арцінгера», згідно з базами ДФС по сплаті ПДВ в 2013 році. «Арцінгер» фігурує в матеріалах німецького слідства в справі відмивання коштів Курченком, а також юристи «Арцінгера» знімали арешт з «палива Курченка» в Печерському суді після Майдану.
Центр «інтелектуального» опору «спецконфіскації» в парламенті організувала така собі Олена Сотник з «Самопомочі». А вона, в свою чергу, добра знайома Дениса Бугая – адвоката Курченка. У них навіть є якісь такі дуже сімейні фото, де вони разом на ковзанах катаються...
І ще зауважу, що можливість «спецконфіскувати» кошти у Генпрокуратури з'явилася завдяки успіхам в розслідуванні справи злочиної організації Курченка...
Насправді, ставку на Генпрокуратуру в цьому питанні ми зробили ще рік тому, це ми збивали ворога зі сліду, коли регулярно виносили законопроект на голосування у ВР, але реально працювали по іншій сюжетній лінії – розслідували справу Курченка.
Взагалі, коли зайшла мова про призначення нового генпрокурора, у Юрія Луценка були слабкі позиції в середовищі «Народного фронту», через те, що любив постити кроликів. Проте Юрій Луценко зміг запевнити «Народний фронт», що зробить спецконфіскацію. І його підтримали.
Причому він був готовий піти найлегшим шляхом, від якого відмовився Шокін: закрити справу Арбузова та конфіскувати гроші в держбюджет, як «безхозні».
Однак після того, як Луценко став генпрокурором, і зібралася нарада з цього приводу, розумник Роман Говда виявив, що нещодавно ВР внесла маленьку поправку до ст. 96-2 КК України, і тепер спецконфіскація арештованих коштів, щодо яких не встановлений власник, не можлива.
Виявилося, що цю маленьку поправку під час голосування провели депутати Шкрум та Пташник... Виходить, був витік інформації, і вороги знешкодили наш резервний план номер 2. Тому, вже план номер три реалізовувався в режимі максимальної секретності.
Це вже зараз можна говорити, що його придумав і реалізував військовий прокурор Костянтин Кулик.
Я познайомилася з ним після призначення Юрія Луценка генпрокурором. Почалося це за таких обставин.
Після приходу в Генпрокуратуру Луценко розморозив та активізував розслідування справи Курченка. Завів у цю справу тих прокурорів, які розслідували її ефективно.
А розслідувалася справа Курченка добре лише на початку 2014 року, поки її розслідував той же Кулик. Тоді в рамках цієї справи він арештував юриста Курченка – Дениса Бугая, особу також дуже впливову в середовищі так званої громадськості.
Бугай вийшов на свободу і став мстити. Він домігся звільнення судді, яка дала згоду на його арешт, та Костянтина Кулика. Справа Курченка лягла під сукно. А Кулика взяв Матіос у військову прокуратуру в зону АТО.
А тут Кулик повернувся, розгорнувся – у справі прорив – арештовані ключові свідки, вони йдуть на угоду зі слідством. Кулик навіть взяв Кацубу й вийшов на фінішну пряму в справі «вишок Бойка».
Паралельно і його життя стає все цікавішим і цікавішим. Недоторканий Семенченко з озброєними головорізами штурмують його хату, він ховає дітей, йому погрожують розправою, а НАБУ порушує справу щодо незаконного збагачення.
Я йду до керівника НАБУ Ситника і питаю, чому справа про незаконне збагачення виникла саме в той час, коли у Кулика успіхи в справі Курченка?
Кажу Ситнику, що йому, певно, Кулика юрист Курченка через «грантоїдів» замовив.
А Ситник каже: «Ні-ні. Нічого не знаю. Це мені заяву на Кулика нардеп Купрій написав».
О, як воно все переплетено! Купрій – це «Укроп». А буквально напередодні я дізналася, що власник «Укропа» Геннадій Корбан купив у Курченка нафтобазу за 14 тисяч грн. Ну не коштують стільки нафтобази! Виходить, 14 тисяч грн – це була не вся ціна. Можливо, до неї на додачу йшла голова Кулика, тобто блокування справи Курченка?
Отак нас обклали з усіх сторін. Тоді, я беруся допомагати Кулику в справі Курченка.
Ми з ним зустрічаємося, я йому несу, що можу. Наприклад, документи, які з офісу Артема Пшонки я після Майдану винесла. Може, десь вони стануть шматочками пазла, що дозволять скласти єдину картинку? Хочу хоч чимось бути корисною прокурору, що опинився на передній лінії фронту у війні проти курченків.
Одного разу розговорилися про спецконфіскацію.
Він каже: я знаю, як арештоване в «Ощадбанку» конфіскувати без законопроекту. Каже: «Так, так і так». Говорить грунтовно та впевнено і просто. Неможливо не повірити. Я питаю: «А якщо тобі дадуть, ти зробиш?» «Так, зроблю», – каже. Я Кулика – до Пашинського. Пашинський – до Луценка.
План підходить. Домовилися. І в засаду. Сидимо, чекаємо, мовчимо, злякати боїмося. Місяць, другий-третій. Півроку. А Кулик потихеньку працює... А ми тільки його питаємо з тривогою: коли? А Кулик – так впевнено, наче нічого нікуди подітися не може: «Скоро».
Я взагалі багато розповідаю про себе, тому що можу говорити впевнено лише про себе. Проте насправді моя роль у цій справі не така велика. Тут надзвичайно велика роль Луценка. Без нього не було би результату. Надзвичайно велика роль Пашинського – від початку до кінця. Надзвичайно велика роль депутата Івана Вінника.
Проте говорю від себе і про себе, бо багато чого мені досі не зрозуміло.
Чому, наприклад, Матіос – безпосередній керівник Кулика викинув його зі справи Курченка і, таке враження, що зараз також намагається знищити?
Скажу лише, як Кулика викинули зі справи Курченка. Там був проведений дуже «невдалий», м'яко кажучи, обшук в одного зі свідків колишнього заступника керівника «Нафтогазу» – Юрьєва. Він застрелився...
Все це дуже дивно, тому що всі знали, що Юрьєва треба брати обережно, він смертельно хворий на рак. А тут грубий обшук...
Це був той момент, коли відбувалися процеси – мені, нам не зрозумілі, але було очевидно, що доля спецконфіскації зависла на волосинці.
Можу лише сказати: ситуацію стабілізував Луценко, він захистив Кулика і дав йому можливість завершити спецконфіскацію.
Я дізналася, що «відбулося» в Буковелі, на весняні дитячі канікули відпочивала там із дітьми.
Там було, чудо, яка днина. Сонце, сніг, блакить, квіти, ялинки. Все разом! У цей момент дзвонить Пашинський і тільки каже: «Все відбулося». Пояснювати, що саме, мені не довелося – всі ми чекали одного. І весь цей бруд, всі ті сльози, всі зради і кепкування коштували цієї днини.
І ми знову – в засаду, чекати, коли рішення суду вступить у силу.
- Тобто формула спецконфіскації – рішення суду про конфіскацію цінних паперів і грошей під свідчення певної особи, в обмін на угоду зі слідством?
- Спецконфіскація відбулася у Аркадія Кашкіна – директора компанії «Газ України 2020», соратника Сергія Курченка в справі розслідування діяльності злочинної організації Курченка (255 стаття) та відмивання коштів злочинної організації (ст. 209). У результаті угоди Кашкіна зі слідством Україна отримала значну суму в бюджет, а Кашкін – м'якіше покарання. Спецконфіскація стала можливою, бо Кашкін особисто займався відмиванням цих коштів, був підписантом документів. Зараз він під програмою захисту.
- Було стільки побоювань, що ви програєте рішення в європейських судах. Ви радилися з юристами щодо цього?
- Якщо подивитися рішення Європейського суду в таких справах, він завжди стає на сторону інтересів держави, а не мафії. Інакше це руйнує всю систему міжнародних відносин – фінансових та політичних. Я вивчала, що в подібних ситуаціях ЕСПЛ ставав на сторону Італії та Грузії. І взагалі у нас юридично чиста позиція, а у адвокатів грошей Януковича – ні. Ну, як міг легально Курченко за рік стати мультимільйонером? Це маячня. А на заході дуже прискіпливо ставляться до питання легальності походження коштів. Там – спочатку покажіть, що ваші гроші чесні, а потім заливайте баки про права людини.
- Ви радилися з юристами про це?
- Звичайно. Зауважте, європейські суди на боці держави – навіть коли та авторитарна. Згадайте, президента Казахстану Назарбаєва та його опонента олігарха Аблязова. Назарбаєв роздягнув Аблязова до нитки в європейських судах.
- І от ви збираєтеся у Луценка, коли все відбулося…
- У політичному середовищі щирість вважається за хибу. А тут всі щиро раділи. І Луценко якось відчув, що у мене це свято – за двох. Він мені раптом так і говорить: «Ти ж працювала за спецконфіскацію за двох. За себе і чоловіка? І раптом каже: а знаєш, я був там, під Іловайськом, коли принесли з бою його тіло».
Я насправді знала.
І коли йшла мова про призначення генпрокурором Луценка, і довіру цьому прокуророві в справі спецконфіскації, я думала про це. І теж побачила в цьому якийсь знак.
З усіх крупних персон у політикумі, я Луценка напевно знаю найдовше, з «України без Кучми». Але ми ніколи не були запанібрата, навіть, можливо, навпаки. І тут я зрозуміла, що скільки років пройшло, поки я його знаю, і завжди ми були на одній стороні фронту. І він часто попереду. Навіть там, під Іловайськом випало бути йому, а не мені. Мене саме це чомусь переконало, що він це зробить. Я йому вірила.
Я згадую лише деякі епізоди і деякі прізвища. Однак, насправді, може й добре, що спецконфіскація затягнулася. В боротьбі за неї ми зрушили багато справ. І чудо завжди було попереду нас. Наприклад, я почала воювати з Онищенком через несплату податків, вдалося «бахнути» його, а потім виявилось, що він зав'язаний в протидії спецконфіскації.
- Під великі проекти Бог дає потрібні папери, людей та можливості.
- Може. Тепер і я бачу сенс у тому всьому, що ми це робили так довго. Хоча деякі повороти сюжету із спецконфіскацією були просто кіношними. В житті так не буває. З тим самим коньяком. До речі, у Луценка на святкуванні, коли я про це подумала, то навіть злякалася: а раптом коньяк отруєний? Що, мало було бажаючих отруїти Януковича ще двадцять років тому?
Тому, зізнаюся, серце тьохнуло, і поки всі одне одного вітали, я його продегустувала швиденько... Ні, таки хороший коньяк. Найчудовіший. Хіба коньяк вартістю півтора мільярда доларів може бути поганим?
Лана Самохвалова, Київ