Чим відрізняється «популізм» у Європі та Україні?

Непростий процес, але іншого варіанту подолати «популістичну пастку» в українського суспільства немає

Європейці характеризують політичний популізм наступним чином: Лідер партії пропонує простий шлях до вирішення складних проблем або "короткострокові" рецепти, які не дають змогу докорінно змінити ситуацію. Людям, як правило подобається такі сценарії, і вони готові масово підтримувати ці ідеї. Але оскільки такі рецепти не дають можливості докорінно змінити ситуацію на краще, ситуація лише погіршується. Це у свою чергу дає можливість популістам активно критикувати опонентів з класичних ідеологічних партій далі.

Станом на сьогодні популістичні партії присутні в парламенті семи країн ЄС, причому в двох із них (Угорщина та Польща) вони знаходяться при владі. І ця тенденція з кожним днем набирає все більш загрозливих обертів. Наприклад в Італії, де скоро відбудуться парламентські вибори, найвищі рейтинги мають дві популістичні партії, які будують свою риторику на аналогічних трьох тезах: антиміграційна політика, тотальний "євроскептицизм" та "антиглобалізм".

Поширенню популізму в Європі сприяють ЗМІ, які у більшості своїй перестали нести "змісти" та "сенси", перетворившись у джерела "емоцій" та "новин світу постправди".

Ситуацію погіршує криза класичних "народних партій" та "соціалістичних партій", які не встигають перебудувати свою комунікаційну та організаційну структуру, а отже не можуть конкурувати на рівних з популістами.

Феномен "політичного популізму," на думку європейських експертів, з кожним днем стає все більшою загрозою для цінностей та принципів Правової держави, які домуніють в ЄС. Європейський суд з прав людини кожен день отримує багато скарг на уряди Польщі та Угорщини через порушення владою прав та свобод людини. Динаміка скарг, до речі, дає всі підстави вважати, що скоро ці країни стануть "лідерами", випередивши зокрема Україну.

"Популізм" як явище принципово відрізняється в Європі та Україні. У Європі популізмом "заражені" окремі партії, і оскільки більшість складають сталі ідеологічні партії, це дає змогу втримувати політичну систему сталою.

В Україні ситуація набагато гірша. У нас популізм має класово-регіональні ознаки та за відсутності класичних ідеологічних партій присутній у риториці майже всіх політичних гравців. До речі, на думку експертів, це все розпочалось ще на початку 2000-х, коли тодішня опозиція ввела термін "злочинна влада". З тих пір у нас всі влади апріорі злочинні, й проти них всі мають боротися.

Класичні ознаки української партії, яка використовує популістичну риторику, можна продемонструвати на прикладі прийнятої на днях Пенсійної реформи, яку ініціював прем’єр-міністр Володимир Гройсман:

1). Маніхейство в риториці (Гройсман як ініціатор поганий тому, що пропонує погану реформу. Ми – опозиція, гарні, оскільки пропонуємо набагато кращий варіант. Правда, який це варіант – вони не вказують).

2). Завищені та нереалістичні соціальні обіцянки (якби ми (Батьківщина та Опоблок) були при владі, пенсії підняли б не для 9 млн пенсіонерів, а для всіх. І не на 500-1000 гривень щороку, а одразу в 3-5 разів до 5-7 тисяч гривень, і так би продовжувалось кожен рік. При цьому реалістичні бюджетні джерела такої фінансової щедрості не вказуються).

3). Звернення до гасел та звинувачень. (Батьківщина та Опоблок, вже звинуватили уряд у "пенсійній зраді", пообіцявши оскаржити рішення в Конституційному суді. При цьому вони чудово знають, що цей механізм оскарження процедурно не дієвий).

4). Гіперболізація проблеми (Батьківщина та Опоблок заявили про "пенсійний геноцид". Щоправда, чому це геноцид, якщо по факту пенсії піднімаються для 9 млн пенсіонерів, політики не пояснюють).

5). Відсутність або гібридність ідеологій та партійних програм. Без коментарів.

6). Постійне протиставлення Влада/Народ. Влада апріорі нічого не може зробити гарного (ініціатива Гройсмана по Пенсійній реформі ганебна по своїй суті, оскільки він пропонує "пенсійний геноцид").

Ситуація в Україні погіршується тотальною недовірою до виборної демократії, державних інститутів, відсутність незалежних ЗМІ та постреволюційний синдром.

Рецепт подолання "партійного популізму" – водночас простий та складний.

По перше, в суспільстві потрібно працювати над відновленням довіри до виборної демократії. Для цього конче необхідно прийняти нове виборче законодавство, яке передбачатиме відкриті списки з регіональними преференціями. Також закон має підвищити відповідальність за підкуп виборців та розширити сферу застосування його в цій частині. Підвищити рівень довіри до виборних інституцій. Це можливо досягнути, наприклад, шляхом часткового обмеження депутатського імунітету.

Потрібна зміна дискурсу та поведінки ЗМІ. Останні мають вести більш відповідальну інформаційну новинну політику. Також має збільшитись питома вага аналітичних дискусійних програм, можливо з елементами дебатних форматів між політиками. Флагманом у цьому русі повинне стати новостворене Суспільне телебачення.

Влада та громадянське суспільство мають розпочати політичну та громадянську освіту серед молоді. Можливо взяти за приклад Німеччину та розпочати подібні курси в старших школах. В Україні мають починати створюватися принципово інші партії, в основу діяльності яких має бути закладена ідеологічна складова. Вони мають використовувати принципово іншу, аніж зараз, комунікаційну та організаційну стратегії, які мають бути спрямовані на залучення громадян та включення їх у процес прийняття рішення владою. Паралельно з цим має мінятися риторика політиків з патерналістської до проактивної.

Це не простий і довгий у часі процес, але іншого варіанту подолати «популістичну пастку» в українського суспільства немає.

Віктор Таран