Навіщо Жеваго купив «Еспресо»?

Поки що достоту ясно одне – не для заробітку

У переддень нового року стало відомо, що телеканал «Еспресо» вдруге за півроку змінив власників. Торік у серпні кінцевими власниками телеканалу стали екс-прем’єр Арсеній Яценюк (30%), і «дві дружини» - Інна Авакова (40%) та Лариса Княжицька (30%). До цього, станом на 31 грудня 2016 року, власниками телеканалу були Лариса Княжицька (99,03%) та Вадим Денисенко (0,07%).

А з 30 грудня 2017 року, за даними «Еспресо», часткою телеканалу у 77,5% володіє іноземне підприємство ATMOSPHERE ENTERTAINMENT, INC, власником якого є Іван Жеваго, син українського мільярдера та нардепа Костянтина Жеваго (Арсеній Яценюк та Інна Авакова, які володіли 30- та 40-відсотковими частками, відчужили їх на користь підприємства ATMOSPHERE ENTERTAINMENT, INC, яке також придбало частину частки Лариси Княжицької у розмірі 7,5%). 70-відсоткову частку телеканалу, якою володіли Яценюк та Авакова, було продано в сумі за 3,5 мільйони доларів. Тобто загалом телеканал оцінюють десь у п’ять мільйонів «зелених». Примітно, що Жеваго був одним із тих олігархів, які до цього в телебачення не вкладали. За словами Миколи Княжицького, наразі телеканал є прибутковим, зокрема завдяки розміщенню реклами підприємств, пов’язаних з Костянтином Жеваго.

Відтак Укрінформ вирішив дослідити, наскільки ж привабливим надбанням є телеканал «Еспресо», а також наскільки є самоокупним український телевізійний бізнес взагалі?

Як олігархи український ефір «приватизували»

За останніми даними аналітичного порталу Медіабізнес (де визначалася частка каналів за добу станом на 27 грудня 2017 року з аудиторією з параметрами: вік 18+ у містах з населенням 50 тис.+), добовий рейтинг «Еспресо» становив 0,76%. Приблизно на такому ж рівні і рейтинги кількох інших невеликих каналів: «Прямого» (він з’явився лише у вересні 2017-го) - 0,68%, Zik – 0,67%, відчутніше більший у NewsOne – 1,91% та каналу «112» – 2,35%. Водночас добовий рейтинг таких гігантів, як «Україна», становив 13,68%, СТБ – 8,92%, Інтер – 8,26%, а «1+1» – 8,15%.

Утримання невеликих каналів порівняно з поточними витратами на утримання медіа-холдингів також суттєво відрізняється. Арифметикою витрат «малих» каналів поділився з «Українською правдою» співрозмовник з НФ, власник одного з них: «Це десь близько 150 тисяч доларів на місяць. Але утримання "112-го" в найкращі часи обходилось до мільйона доларів на місяць». Тобто річний бюджет невеликого телеканалу – близько 1,8 мільйона доларів, а от утримання великого медіа-холдингу, за словами того ж співрозмовника, коштує 30-40 мільйонів доларів на рік.

Наскільки вдалим бізнесом є купівля такого телеканалу, як «Еспресо», Укрінформ поцікавився у першого заступника голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення Ольги Герасим’юк: «Кожен телеканал в передчутті переходу на «цифру» зараз є вдалим надбанням. А тим паче «Еспресо», адже це досить розкручений ресурс і не пасе задніх в інформаційному просторі і, звичайно, він теж є інструментом впливу», - говорить пані Ольга.

Взагалі ж, в українського телебачення існує така хвороба – «олігархозалежність». Наприкінці вересня це вкотре підтвердило спільне дослідження Інституту масової інформації та «Репортерів без кордонів»: «Політичний вплив на українські телеканали, як і торік, лишається надзвичайно високим. 10 з 11 національних телеканалів, які було обрано для дослідження, прямо чи опосередковано пов’язані з політичними фігурами. (…) За даними дослідження ІМІ, більше ніж три чверті всієї глядацької аудиторії телеканалів в Україні (понад 75%) припадає всього лише на чотирьох найбільших власників телеканалів (Пінчука, Коломойського, Фірташа, і Ахметова) і так само понад 92% аудиторії українських радіослухачів припадають на чотири найбільші групи радіостанцій», - йдеться на сайті ІМІ.

Телебачення – це не бізнес, це інше…

Та попри таку «популярність» телевізійного бізнесу серед олігархів, достатніх для свого існування грошей українські телеканали не заробляють – а відтак виживають лише за рахунок планових дотацій власників.

Про це Укрінформ говорив з експертами у сфері телеіндустрії.

Сергій Сьомкін, виконавчий директор Індустріального Телевізійного Комітету:

«У нашого телебачення практично немає самоокупності, і навіть не можна називати це бізнесом, тому що канали фактично фінансуються за рахунок їхніх власників, інвесторів, і тільки дуже маленька частка - з реклами. А зважаючи на те, що різко було складено списки осіб, які становлять небезпеку для держави, і багато контенту вийшло з обігу, то, на превеликий жаль, зараз все досить складно, і вже ставилося питання про те, що держава має хоч трохи фінансувати виробництво якихось серіалів. Щось таки буде створено зважаючи на те, що прийнято закон про підтримку національної кінематографії – у ньому з’явилися телевізійні серіали і телефільми (раніше були лише кіносеріали і кіно)».

Ольга Герасим’юк, перший заступник голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення:

«Самоокупності у телебачення немає. У нас увесь ринок дотаційний, усі власники мусять дотувати свої канали, а рекламний ринок упав. Тому коли хтось купує канал, кажучи, що хоче займатися телевізійним бізнесом – це лукавство, бо ж телевізійного бізнесу у нас немає і бути не може, бо ніякого прибутку він не дає. Але така ситуація – на цей момент, через сьогоднішні особливості: ринку, економіки, стану держави в цілому... Наш ринок після того, як його відлучили від російського, ще не став на ноги, бо був орієнтований на російську економіку. Зараз же це треба надолужувати, і немає такого, щоб хтось похвалився прибутком. Але я вірю, що надалі все потроху змінюватиметься, потрібно не відступати, тягнути цей плуг і не кидати серед дороги.

Я б звичайно хотіла, щоб усі канали ми оцінювали не як інструменти впливу, бо це ознака нашого дикунського інформаційного простору. У нас, повторюю, немає телевізійного бізнесу як такого. Це вторинний бізнес, який захищає щось первинне. Це ознака нашої недосконалості, і на ній постійно акцентують в європейських структурах, коли обговорюють стан ЗМІ і медійного простору в нашій країні. І коли ця ситуація виправиться – невідомо, зараз я не бачу світла в кінці тунелю. Кожен намагається щось собі придбати, аби впливати. А хто думає про глядача, його потреби? Мабуть, зараз таким є лише один ресурс – «Суспільне мовлення» (UΛ:Перший), бюджет якого цього року (і минулого теж) недофінансовано настільки, щоб він не зміг виробляти новий контент. «Суспільному» на 2018-й рік виділено врешті 776 мільйонів гривень замість обіцяних 900 мільйонів, хоча у бюджеті було закладено 1,54 мільярди гривень.

Оцінити наскільки адекватними є гроші, заплачені за телеканал «Еспресо», не беруся, бо не досліджувала ситуацію. Наша компетенція – фіксувати зміну власників, кінцевого бенефіціара, щоб це було чітко зрозуміло, а як ці бенефіціари впливатимуть на канал – ми не маємо ніякого ресурсу, аби реагувати на це. Ми можемо реагувати лише на порушення законодавства саме там, де визначено законами «Про телебачення і радіомовлення» і «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення». Але ці закони давно потрібно міняти, бо вони застарілі. Ми так само можемо лише вимагати дотримання законодавства під час виборчого процесу, але не маємо права на вплив у частині регулювання законодавства про вибори».

Резюме: на виборах побачимо, навіщо Жеваго «Еспресо» купив…

Втім, навіть ці «соті навколо одиниці» - це не так вже й смішно, бо хоч аудиторія в інформаційних каналів, звісно, менша, ніж у тих, хто переважно розважає (ми це бачили вище), але у неї інша якість – це політично і соціально активні українці, а також ті, хто керує і приймає рішення. Зрозуміло, що на виборах така аудиторія і масова – це різні речі, але вплив на обидві має важливе значення.

От, власне, ми і підходимо до того, щоб дуже прозоро припустити, що саме вплинуло на рішення Костянтина Жеваго придбати телеканал «Еспресо». Ми можемо не сумніватися, що повна вартість покупки – ті самі 5 млн. доларів – була розрахована за цілком коректною формулою, але вона має стосунок лише до політики і впливу, але аж ніяк не до бізнесу і заробляння грошей. Тобто йдеться, скоріше, про передвиборчі бюджети, а не про класичну інвестицію.

Залишається лише одне запитання: в чиїх інтересах? Досить довго, пана Жеваго пов’язували з «Батьківщиною» і Юлією Тимошенко. Втім, останнім часом, про це майже не говорилося, але це, звісно, ні про що поки що не каже. Телеканал «Експресо» в дуже оперативному режимі уже заявив, що зміна власника на редакційну політику не вплине. Ми не будемо аналізувати сказане. Бо все це протягом найближчих місяців, мірою того, як буде підвищуватися градус електоральної напруги – проявиться виразніше. Якою буде тональність коментарів, скажімо, уже влітку? Кого запрошуватимуть в ефір частіше за інших?

Зрештою, ми так багато разів все це проходили, що це не становитиме жодної проблеми для досвідченого українського телеглядача.

Юлія Горбань, Київ