Чому Україна досі не має свого Великого Герба?
Коли завершиться процес затвердження державної символіки?
Проходячи нещодавно біля будівлі Верховної Ради України в день, коли депутати були на чергових канікулах, звернули увагу на фронтон, де розміщено Малий герб України — Тризуб. Згадалося, коли народні обранці затверджували цей геральдичний знак як один із національних символів, без яких незалежна держава просто не може існувати.
Які тоді словесні битви звучали під парламентським куполом! Які аргументи висували! «За» і «проти», «проти» і «за»… Здавалося, цим пристрастям не буде кінця. Проте 19 лютого 1992 року здоровий глузд у сесійній залі все-таки переміг, хоч лише наполовину, оскільки парламентарії затвердили своїм компромісним рішенням лише Малий герб як тимчасовий державний атрибут, вважаючи Тризуб головним елементом майбутнього Великого державного герба України. Сама назва «Малий» говорила, що незабаром візьмуться й за «Великий», тим паче що вони пообіцяли виборцям взятися до цієї важливої роботи вже «найближчим часом».
Багато води спливло у Дніпрі з того вікопомного дня, а віз, як кажуть дотепні українці, все ще перебуває там, у далекому 1992 році. А понад 200 розроблених українськими геральдистами проектів Великого герба України все ще припадають пилом у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління.
За плином часу, важливими політичними подіями, яким живе країна — вибори, реформи, дороги, транші, постійна боротьба з корупцією, відсіч російській агресії, наближення до Європейського Союзу і НАТО тощо, — нема змоги зупинитися, перевести подих і врешті-решт зробити те, що вже треба було давно: завершити формування державних символів, без яких начебто і держава не держава. Є Державний прапор і Державний гімн, що повернулися на рідну землю після розпаду Радянського Союзу, спадкоємця Російської імперії, який, сповідуючи її політику гноблення усього українського протягом багатьох десятиліть, суворо забороняв ці дорогі серцю кожного українця історичні національні символи і нещадно карав тих сміливців, які чинили спротив такій політиці. А справжнього повноцінного герба все ще немає. Виникає природне запитання: чому? Воно цікавить і закордонних українців, які, не втрачаючи віри в те, що Україна все-таки стане незалежною державою, багато зробили, щоб історичні символи нації не зникли, а збереглися в пам’яті поколінь.
До речі, в «Урядовому кур’єрі» від 15 лютого 2014 року нашу увагу привернуло зображення одного з можливих варіантів Великого герба, який міг би стати остаточним. Він, на нашу думку, не лише повністю відображає, а й уособлює багатовікову історію нашої країни, яку всі громадяни незалежної держави мають не лише добре знати, а й берегти, щоб передати прийдешнім поколінням.
Як тут не згадати, що ще 3 грудня 2015 року Президент Петро Порошенко підписав указ №675/2015, в якому йшлося і про необхідність «належного висвітлення історії наших державних символів». У цьому є велика потреба. На превеликий жаль, і нині ще немає вагомих підстав вважати, що всі громадяни нашої держави шанують, як в цивілізованих країнах, традиції предків. Маємо, як і 26 років тому, чимало опонентів самої незалежності і відродження й утвердження її нових національних символів. Незаперечно, що серед наших співвітчизників ще немало тих, хто перебуває в полоні стереотипів радянської ідеології.
Виповнилося 100-річчя з часів появи Тризуба як одного із символів української нації. Саме 1918-го його було обрано гербом Української Народної Республіки як знаку соборності українських земель. Проте певні проросійські політичні сили в нашій державі, вочевидь, влаштовує затягування затвердження Великого герба України. Саме через це питання відкладено на безрік.
Чи станемо свідками такої знакової події до наступного 22 січня, коли відзначатимемо 100-річчя Соборності України? Чи виявлять високопосадовці, від яких залежить позитивне вирішення цього питання, політичну волю і почуття патріотизму, щоб завершити процес затвердження державної символіки? Хочеться сподіватися.
Юрій Богаєвський
Стаття написана у співавторстві з Ігорем Турянським