«Інвестиції та інновації» – шлях розвитку країни чи лише гасло?

За злагодженої участі всіх зацікавлених сторін, цілком реально зробити економічне диво

«Надмірне планування призводить до корпоративної смерті»
Інґвар Кампард, засновник ІКЕА

Україна на межі ключових змін, продиктованих вже відомими факторами: війна і втрата значної частини території, переорієнтація економіки на нові торговельні ринки, жорсткі умови кредитування світовими організаціями тощо. Все це можливо опанувати, плануючи свої кроки на кілька років наперед. Відколи вітчизняне міністерство економіки опублікувало «Прогноз економічного і соціального розвитку України на 2019-2021 роки», не вщухають суперечки щодо його змісту та реальних висновків.

Згідно з базовим сценарієм розвиток України триватиме сьогоднішніми темпами. Тоді у 2021 році реальне зростання ВВП дещо перевищить докризовий рівень і становитиме 101,6 відсотка до рівня 2013 року при збільшенні у 2019-2021 роках в середньому на 3,6 відсотка щорічно (у 2019 році на 3 відсотки). Проте динаміка окремих сфер економіки відставатиме від докризового рівня на 4-6%

Альтернативний сценарій, гаслом якого є «інвестиції та іновації», стане можливим завдяки таким реформам, як податок на виведений капітал (на заміну податку на прибуток підприємств) та відкриття ринку землі, що сприятиме, перш за все, активізації процесів залучення інвестицій в економіку та виводитиме країну на новий, більш якісний виток розвитку, стимулючи власне інвестиції та інновації.

Як зазначається, вибір шляху в напрямку інвестиційно-інноваційного розвитку потребує великих фінансових затрат, тому запровадження податку на виведений капітал (ПнВК), крім посилення приватних інвестиційних потоків, супроводжуватиметься фіскальними втратами. Категорично проти ПнВК  виступає Світовий Банк, про що нещодавно заявила голова представництва СБ по Україні. Саме податок на виведений капіал там вважають невиправданим кроком, який практично не дав ефекту в країнах де був застосований (Грузія, Литва та Естонія).

На зовнішніх прослідковується підсилення співпраці з країнами ЄС, що стане основним драйвером для нашого експорту. Через те, що економічний розвиток Сполучених Штатів Америки має на Україну опосередкований вплив, який проявляється через стійкість фінансової системи і відповідно до вартості долара, співпраця саме з ЄС уможливить стрімкий розвиток вітчизняних виробників. В геополітичному аспекті, навпаки, США відіграватиме провідну роль (адже є «донорм зброї» і адептом захисту України в ООН та НАТО). Посилюватиметься також присутність української металургійної продукції через санкційні обмеження експорту з Китаю.

Загалом, в галузевому розрізі, спрямування інвестиційних потоків відбуватиметься з урахуванням визначених у стратегічних документах Уряду пріоритетів розвитку:

• машинобудування (зокрема, літакобудування, галузі військово-промислового комплексу), будівництво (розвиток транспортної інфраструктури);
• енергетика (підвищення енергоефективності та розвиток альтернативних джерел енергії);
• добування енергетичних матеріалів (нарощування власного виробництва енергетичних ресурсів).

Агросекор зростатиме найповільніше з поміж усіх галузей економіки. Політика щодо цієї, традиційної для України, галузі змінюватиметься при грамотному стимулюванні дрібних і середніх фермерських господарств, а також в контексті підтримки виходу на експортні ринки.

Зрештою, перевищити показники 2013-го року Уряд планує у 2021-му, і це реально заслуговує на повагу, адже без окупованих та анексованих територій Україна недоотримує 20% ВВП щороку. Іншими словами, якби не розпочалася війна, ми мали п’ятикратний приріст економіки у порівнянні із показниками за 2013-й.

Скептично поставлюся до прогнозів, які МЕРТ покладає на приватизаційну складову. В Бюджеті на 2017-й рік було закладено 17 млрд грн доходу від приватизації, а по факту виконано на 5-7%, то як же можна прогнозувати більший прогрес? Тут без політичної волі ніяк. Розумію економістів: не рахувати приватизаційний ефект вони не можуть, адже це реальні гроші в економіку України! Серйозним зрушенням в цьому напрямку стає можливість продати неліквідні держпідприємства на відкритому аукціоні.

Ринок праці продовжує штормити, особливо це стосується невеликих містечок України, де виїжджають на заробітки більшість працездатного населення. Згідно з даними Держстату, на заробітки їздить приблизно 1,3 млн українців. Окрім заробітків за кордоном, українці прагнуть отримувати соціальні пільги, такі, як субсидії. Існує такий жарт: «Марічко, чого заміж не йдеш? – Субсидію не платитимуть». Іншими словами, Уряду потрібно терміново переглянути механізм нарахування субсидій (які вже зараз на критично високому рівні – 2,6% ВВП), і не перетворювати цей механізм на передвиборний спекулятивний інструмент, який оплачуємо ми з вами – платники податків.

Ці та інші галузі нашої економіки на фоні війни, періодичних геополітичних загострень у стосунках із партнерами, а також на тлі відчутної корупції в державі і часто відсутності політичної волі, жодним чином не виправдовують нас в очах світових партнерів. Проте сильнішими маємо ставати спільно, затягнувши паски і об’єднуючи зусилля. Перший крок зроблено – ми перейшли на тактичні короткотермінові планування економіки (3 роки), і це значно більш гнучка і адаптивна форма планування, на відміну від 5-10-річних нереалістичних прогнозів.

На сам кінець зазначу, що за злагодженої участі всіх зацікавлених сторін, цілком реально зробити економічне диво: підвищити реальний рівень зарплат, стимулювати розвиток нових виробництв (і значної кількості робочих місць), зменшити податкові навантаження на бізнес, розвивати експортні потужності України, і в результаті отримати той бажаний високий рівень інвестицій у науку та інновації, – чого прагне діючий Уряд. Для цього потрібна політична стабільність і незмінність курсу на реформи. Чи буде це так? Покаже 2019-й – рік подвійних виборів…