Керченська криза: спочатку Захід ліберальничав, нині - став жорсткішим. А далі?
Політологи-міжнародники розказали, чи продовжить світова спільнота тиск на Росію, чи, можливо, жорсткі заяви це той максимум, що вони можуть дати?
Минув перший тиждень Керченської кризи. Спершу багато хто в Україні відверто розчарувався млявою і слабкою, на їхню думку, реакцією Заходу на напад та захоплення наших катерів військовими кораблями Росії. Особливо обурливими здавалися ті висловлювання політиків Заходу, де вони звертаються і до України, і до Росії із закликом домовлятися і не допускати ескалації конфлікту. По суті, і нас, і росіян зробили однаково винуватими. Але за кілька днів риторика Заходу почала змінюватися і з боку країн-важковаговиків на адресу агресора одна за одною полетіли жорсткі, а подекуди й ультимативні заяви (як ото - рішення Трампа скасувати попередньо заплановану зустріч з Путіним). Навіть сусідня Угорщина, котра, здавалося б, на тлі міждержавних суперечок щодо Закарпатського регіону та постійних наполягань пом’якшити антиросійські санкції, все таки зайняла проукраїнську позицію в цьому питанні.
Власне, а з чого розпочався поточний тиждень? Що ж, очевидно градус підвищується. Наприклад, соратниця канцлера Німеччини Ангели Меркель, генсек Християнсько-демократичного союзу Аннегрет Крамп-Карренбауер запропонувала заборонити російським суднам заходи в порти Європейського Союзу і США. Ситуація в районі Керченської протоки стане однією з основних тем переговорів глав МЗС України, Грузії та країн НАТО, які пройдуть в Брюсселі 4-5 грудня. Прем'єр-міністр Великої Британії Тереза Мей заявила, що Лондон вважає за необхідне посилити антиросійські санкції. Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Федеріка Могеріні наголосила на спільності інтересів Європи і Америки у протистоянні викликам із боку Росії і закликала зберегти цю єдність.
Судячи із таких повідомлень, українське питання, можливо, не під номером один, але майорить у порядку денному на Заході, навколо нього консолідуються, чітко й однозначно розставляють основні акценти та пріоритети, визначають загальну стратегію своєї поведінки щодо Росії, яка полягає в повільному, поступовому обмеженні її впливу на розвиток подій у світі, як ото через поступове відлучення від найновіших технологій. Тобто, загальна стратегія є, але, як скоро вона подіє, досягне мети – це питання. На Заході відверто побоюється, бо не можуть спрогнозувати поведінку (а отже її наслідки) ядерної держави, яку загнали у цивілізаційний глухий кут. Тому навіть на найбільш нахабну поведінку кремлівського гопника швидко та жорстко не реагують. Утім, з нашої дзвіниці, на п’ятому році війни, світ перестав ділитися на чорне, сіре та біле, залишилося тільки або-або – третього не дано. Україні, в якої загарбали чималий шмат землі і яка практично щоденно втрачає на фронті своїх солдатів, дуже важко терпляче чекати, “поки зійде сонце”, бо за той час наші очі “роса виїсть”. І саме тому нам важливо розуміти, чи продовжуватимуть наші друзі та партнери на Заході тиск на агресивну Росію, чи, можливо, це той максимум, що вони могли дати?
Політолог Олег Саакян переконує, що посилення тиску на Російську Федерацію тією чи іншою мірою відбуватиметься й надалі. Тобто, це ще не максимум.
“Пов’язано воно буде і з українським питанням, тобто, російсько-українською війною, і з використанням хімічної зброї на території Великої Британії, і, власне, через зухвалу поведінку РФ на міжнародній арені в цілому. Першу кволу реакція на Керченську кризу можна пояснити підвищеною обережністю в «роботі» з РФ. Очевидно, що готових рецептів немає. Росія ставить питання, на які світ не готовий відповідати швидко. Але, зрештою, подальша реакція показує, що й пробачати Росії таку зухвалу поведінку також жодного бажання у світу немає. Вже й позиція Сполучених Штатів була, і Великої Британії. Відповідно, реакції на це проробляються і найближчим часом вони будуть, – каже політолог. – Чи використав Захід уже всі свої патрони? Аж ніяк. Для справді адекватної, виваженої відповіді тижня замало. Якщо ми подивимося на події останніх років, зокрема, на реагування світу на російсько-українську війну в найбільш кризові моменти, то, зазвичай, реальна відповідь надходила не раніше, ніж за три тижні, або й місяць. Приблизно такий термін потрібен демократичним державам, щоб від аналізу ситуації та вироблення можливих пропозицій реагування перейти до прямих дій. Тому, думаю, що найближчий тиждень-два ми побачимо, і прийняття можливих санкцій, а також якісь інші дії з боку Заходу”.
Натомість експерт з міжнародної політики та глобальної безпеки Українського Інституту Майбутнього Ілія Куса вважає, що всі ці заяви Заходу на практиці ніхто реалізувати не буде – це несерйозно.
“Ані політично, ані економічно Заходу це не вигідно. Звичайно, антиросійські санкції можуть посилитися, але, скоріше за все, вони не будуть принципово новими, тобто, якимись радикальнішими. Це будуть косметичні санкції. Чогось більшого від них не варто очікувати. Розумію, що українці звикли чекати "великого дядька", який прийде і щось за них зробить. І, мабуть, це одна із тих причин, чому європейці не охоче йдуть на конфронтацію з Росією. Думаю, вони не розуміють, як можна просити весь світ заступатися за Україну, просити нових санкцій, які, до речі, добряче б’ють по власному бізнесу європейців, просити відправляти якісь кораблі чи солдатів і так далі, але самим цього не робити? – розповідає Ілія Куса. –Чому в нас не запроваджують санкції проти проросійських політичних і бізнесових структур, які спокійно себе тут почувають? Чому дипломатичні відносини з РФ досі не розірвано? Чому РФ у нас основний торговий партнер? Ці та інші питання залишаються відкритими, і європейці про них прекрасно знають, вони усвідомлюють, що для них це така сама подвійна гра, подвійні стандарти, як ми думаємо про них, коли бачимо мляву чи якусь недостатню, як нам здається, реакцію з їхнього боку. Про все це можна дискутувати годинами. Але чи варто? Сидіти і чекати, ну, це доволі інфантильна позиція. У нашому арсеналі є чимало інструментів, які допоможуть протистояти Росії, тиснути на неї, на її олігархів, проросійські сили на території України, які активно тут діють, і робитимуть це на майбутніх виборах. Може, давайте візьмемося за них, замість того, щоби чекати і рахувати скільки разів Україна прозвучала на різних самітах або хто потиснув чи не потиснув руку Путіну?”
Схожу думку висловив дипломат, голова Фонду “Майдан закордонних справ” Богдан Яременко. Він каже, що йому абсолютно не зрозуміло, що просить і яку саме реакцію хоче отримати Україна від Заходу на агресивні дії Росії в Азовському морі.
“Якщо Україна крім заяв нічого не просить, то, відповідно, нічого крім заяв і не буде. Якщо ж Україна закликає до якихось санкцій, але конкретно не каже до яких, то, звичайно, реакція матиме обмежених характер. Чи задовольняє нас по суті гола обіцянка генсека НАТО, який розпоряджається військами, що Альянс збільшить свою присутність у Чорному морі? Ну так, у цю заяву можна повірити. Але. Ну хіба не можна іще запитати, а наскільки, а яка присутність, з якою метою, хто її забезпечить і так далі. Поки Україна не задається такими питаннями, то, вважаю, подібні заяви – це все, на що ми заслужили... Так, чимало залежить і від ЄС, і від Сполучених Штатів. Так, ми ніколи не змусимо їх робити те, чого вони робити не хочуть. Але! Якщо ми нічого не просимо – вони просто нічого не робитимуть. А якщо ми до них звертаємося з якимись пропозиціями, аргументуємо їх, от тоді можна очікувати на якийсь розвиток подій. Поки мені абсолютно не зрозуміло, що хоче Україна, – стверджує дипломат. – Один закликає Німеччину відрядити в Чорне море військові кораблі... Ну ви поцікавтесь, скільки їх у Німеччини є, а скільки потрібно для забезпечення власної безпеки на морі? Інший публічно закликає Туреччину закрити Босфор для російських військових кораблів. Так ніби наявних в Чорному і Азовському морях військових кораблів Росії замало, щоб домінувати. Ну, і непогано би почитати Конвенцію Монтре, яка передбачає, що Туреччина може перекрити протоки для військових кораблів воюючих чорноморських держав. Для обох. А тут відразу дві проблеми – чи потрібні нам такі санкції проти ВМСУ, і як переконати Туреччину, що Україна і Росія воюючі держави, якщо навіть вводячи воєнний стан наша влада заявляє, що це не означає війну з Росією? А ще зважте, що підтримуючи Україну, Туреччина публічно вимагає від Росії забезпечити принцип свободи мореплавства в Азовському морі та Керченській протоці. Що потрібно їй, але вигідно і для нас. То як Туреччина може вимагати від Росії забезпечити свободу мореплавства в одній протоці, і водночас заборонити їй те саме в іншій? Отямтесь, стратеги, немає кораблів НАТО. Є військові кораблі держав-членів НАТО. І усі країни НАТО розвивають свої військово-морські сили не з розрахунку, що триматимуть бойові кораблі в Чорному морі на підхваті в України. Потрібно вести предметну розмову, а не займатися гучним профанством”.
На думку політолога Олександра Ярощука, Захід буде обмежуватися вербальними санкціями.
“Наразі у політичної еліти країн Заходу немає волі і бачення вирішення проблеми. Більш того, у багатьох політичних лідерів немає розуміння серйозності проблеми. Те, що ми чуємо окремі заклики, ще нічого не означає. Варто ще врахувати, що економічні інтереси надзвичайно важливі, і лобізм великого бізнесу не залишає владі маневру для дій. Тим більше що більшість урядів у ЄС знаходяться у дуже хиткій позиції і їм потрібна підтримка з боку впливових компаній, основна частина з яких має справи в РФ. І не варто забувати про російську пропаганду, яка інфільтрувалася в медіа та політичні дебати. У сучасних умовах Захід, на жаль, для нас, визначив дуже незадовільну червону лінію: лише в разі повномасштабної відкритої агресії можливі чіткі, конкретні, а головне болісні санкції”, – підсумував політолог.
Мирослав Ліскович. Київ