Покарання за незаконне збагачення: поки що не було, але, сподіваємося, колись буде

Укрінформ знайшов правильне формулювання декриміналізованої Конституційним судом статті про незаконне збагачення

26 лютого можна сміливо вбити в календар червоним кольором як святковий... для корупціонерів, звісно. Адже в той день Конституційний суд визнав неконституційною статтю 368-2 Кримінального кодексу, яка дозволяла притягти чиновників до відповідальності у випадку, коли їхні активи та витрати явно перевищують офіційні доходи. Відтепер мільйонні статки, отримані з джерел, законність яких не доведена, в Україні не вважаються карним злочином. Нема, як кажуть, тіла (статті) — нема й діла (кримінальної справи).

Розуміючи, що тему висвітлено вздовж і впоперек, Укрінформ однак вирішив нагадати, що означає та які наслідки матиме рішення Конституційного суду про декриміналізацію незаконного збагачення?

Стаття про незаконне збагачення — заздалегідь продумана шахова партія?

Стаття про незаконне збагачення з’явилася у Кримінальному кодексі ще в 2011 році, але була фактично “мертвою”. Тож зазнала двох редакцій.

14 жовтня 2014 року (за два тижні до парламентських виборів) статтю доопрацювали і проголосували ще “старорежимним” складом парламенту. Часів Януковича, тобто. Ось як вона звучала: “Набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність майна, вартість якого перевищує доходи особи, отримані із законних джерел, або передача нею такого майна близьким родичам...”

15 лютого 2015 року вже післямайданний склад парламенту (нинішній, тобто) приймає нову редакцію, а саме: “ Набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі...” Стаття у викладеній редакції існувала до 26 лютого 2019 року.

До речі, під час розгляду нової редакції, головне юридичне управління ВР вже тоді попереджало, що таке формулювання не відповідає Конституції України. “За такої редакції особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи близькі особи, на нашу думку, повинні будуть доказувати факт набуття активів у “значному розмірі” задля того, щоб їх не звинуватили у вчиненні такого злочину, як незаконне збагачення. Такий законодавчий підхід не враховує приписи статті 62 Конституції України щодо гарантії презумпції невинуватості...”, – йдеться в оцінці юруправління ВР.

Як тільки на горизонті “замайорів” Антикорупційний суд, так і почалося...

Відтоді минуло чотири роки. За цей час слідчими і прокурорами було заведено десятки справ проти топ-чиновників, і навіть почалися суди. Але... в 2019-му Конституційний суд визнає статтю про незаконне збагачення неконституційною. Саме за тим сценарієм, на який натякали юристи Верховної Ради – через презумпцію невинуватості. Та з рішенням Конституційного судом погоджуються не всі. Громадські та міжнародні експерти й науковці кажуть, що аргументи КС “притягнуті за вуха”, адже стаття – цілком конституційна.

“Твердження про те, що звинувачення у незаконному збагаченні начебто змушує особу доводити свою невинуватість, не відповідає дійсності. Тягар доведення такого злочину й зараз лежить на стороні обвинувачення. Так, для кваліфікації діяння за статтею 368-2 ККУ прокуратура повинна буде довести наявність усіх елементів відповідного складу злочину. Більше того, усі сумніви щодо доведеності стороною обвинуваченням вини особи мають тлумачитись на користь особи. Водночас, навіть якби положення статті 368-2 Кримінального кодексу України обмежувало дію принципу презумпції невинуватості, це не повинно було б перешкоджати криміналізації незаконного збагачення та притягненню до кримінальної відповідальності осіб, які збагатилися незаконно”, – йдеться у спільній заяві ключових українських антикорупційних організацій, серед яких Трансперенсі Інтернешнл Україна, Центр політико-правових реформ, Центр протидії корупції, Рух ЧЕСНО, Фундація DEJURE та інші.

Також у цій заяві згадується Європейський суд з прав людини, а також Конвенція ООН проти корупції. Іншими словами, редакція статті цілком відповідає Конвенції ООН проти корупції, яку Україна ратифікувала у 2006 році.

Коментуючи Укрінформу звернення антикорупційних організацій, виконавчий директор Центр протидії корупції Дарія Каленюк розповіла, що схожі статті діють у багатьох країнах світу. Наприклад, у Румунії та Литві. “Так само там були претензії через презумпцію невинуватості, – каже вона, – але суди визнали, що такі статті презумпції не суперечать, тому можуть спокійно застосовуватися”.

Утім, тепер можемо лише обурюватися рішенню КС. Адже механізмів, які б дозволили його скасувати, не існує. Водночас, ніхто не заважає Президенту або представникам опозиції подати законопроект, який відновить дію статті з урахуванням зауважень Конституційного суду. Власне, Петро Порошенко та Юлія Тимошенко так і зробили. Їхні законопроекти вже зареєстровані у Верховній Раді. Але про це трохи згодом, а зараз – про болючі наслідки від рішення КС.

Наслідок №1 – амністія корупціонерів!

Ті десятки кримінальних справ, які були раніше заведені за згаданою статтею УК, тепер мають закритися постановою суду чи прокурора. При цьому незалежно від того, на якій стадії вони перебували.

Як повідомив Укрінформу керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький, йдеться про майже 70 кримінальних справ. А це, зокрема, справи проти першого заступника голови Служби безпеки України Павла Демчини, голови Державної аудиторської служби Лідії Гаврилової, голови Окружного адміністративного суду Києва Павла Вовка. колишнього військового прокурора сил АТО Костянтина Кулика, колишнього керівника Державної фіскальної служби Мирослава Продана, а також нардепів – Євгена Дейдея, Олега Ляшка, Ігоря Мосійчука, Андрія Лозового, генпрокурора Юрія Луценка, міністра інфраструктури Володимира Омеляна та інших.

“Рішення КС – це удар по реформах. Та на місці посадовців я б не поспішав радіти – контора не закривається, – переконує керівник САП. – Робота бюро і прокуратури продовжується. Окрім “незаконного збагачення”, є ще “привласнення”, “недекларування”, “хабарі”.

З меншим оптимізмом цю ситуацію коментує керівник Центру протидії корупції Віталій Шабунін. “Всі прощені. Навіть якщо закон ще раз проголосують, то всі ті справи у НАБУ по високопосадовцям будуть закриті і їх неможливо буде продовжити. Бо предметом незаконного збагачення стане майно чи кошти, які будуть набуті вже після початку дії нового закону”, – стверджує експерт.

Наслідок №2 — удар по е-декларуванню

За відсутності відповідальності за незаконне збагачення, е-декларації фактично стають бюлетенем для інформування населення про те, як збагачуються чиновники. Про це нам розповідає експерт Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк.

“Е-декларації розробили не просто для того, щоб люди могли з цікавості ознайомитися зі статками можновладців, а для того, щоб стримати їхні корупційні апетити. Тепер система буде просто нікому не потрібна”, – каже пан Хавронюк.

За його словами, скасування норми про незаконне збагачення автоматично нівелює і статтю КК про декларування неправдивої інформації, – адже можна буде вказувати будь-які статки, і не боятися, що це матиме кримінальні наслідки.

Виконавчий директор Трансперенсі Інтернешнл Україна Андрій Боровик погоджується з колегою, і каже, що статки чиновників, вартість яких на мільйони гривень перевищує їхні офіційні доходи, можуть виявитися цілком законними.

“Тепер увесь світ побачить, які багаті в нас чиновники, і жодної відповідальності за незаконне збагачення”, – обурюється він.

Наслідок №3 – Україна заплямувала репутацію

Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення була однією з вимог Євросоюзу на виконання Плану дій задля введення безвізового режиму. Це також було одним із зобов’язань України перед Міжнародним валютним фондом. Тож не дивно, що дехто уже почав бити на сполох, заявляючи, що ЄС припинить безвіз з Україною, а МВФ – більше не дасть кредиту.

Заспокоювати узявся міністр закордонних справ України Павло Клімкін. “Впевнений, ЄС не каратиме мільйони українських громадян через це рішення. Врешті-решт, саме українці страждають від корупції та корупційних схем (...) Але зобов’язання існують, і їх треба виконувати. Тому нам терміново потрібно знайти залізобетонне правове рішення, яке раз і назавжди врегулює всі питання. І не лише на перспективу, а й не дозволить звести нанівець усю проведену за ці роки антикорупційну роботу”, – заявив Клімкін, додавши, що інакше Україна матиме серйозну кризу довіри у відносинах з друзями і партнерами.

Оперативно рятувати обличчя України перед Заходом взялися президент Петро Порошенко та кандидат у президенти Юлія Тимошенко, одночасно внісши на розгляд Верховної Ради власні законопроекти.

Подібний крок Єврокомісія, звичайно вітає, мовляв, вони вже знають про підготовку нових законодавчих ініціатив, але, за словами віце-президента Єврокомісії Валдіса Домбровскіса, знову дуже турбуються про те, який вплив це матиме на ефективність боротьби з корупцією”.

МВФ досі мовчить...

Правова оцінка: наскільки рятівні законопроекти Порошенка і Тимошенко?

Президент Петро Порошенко запропонував наступну редакцію: “Набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі без законних на те підстав за відсутності ознак зловживання владою або службовим становищем чи ознак прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі”.

Оцінка Миколи Хавронюка: “До президентського законопроекту маю два основні зауваження, які виключають можливість прийняття цієї статті у такій редакції. По-перше, у запропонованій ним редакції містяться слова “про набуття активів без законних на те підстав”. Це дуже складне питання, адже формально “підстави для набуття активів” можуть бути законними. Як приклад – на підставі договору, який підписали дві сторони, припустимо, Віктор Янукович отримав наперед гонорар за написання книги. Але не написав, бо сталися певні життєві обставини. Це законно? Ну так, договір є. А в запропонованій редакцій написано “без законних на те підстав”. Відтак цей викрутас практично не дає можливості доведення незаконності набуття активів. По-друге, в цій редакції також ідеться про те, що “набуття особою активів відбувається за відсутності...” чомусь лише двох злочинів – це “зловживання владою або службовим становищем”, а також “одержання неправомірної вигоди”, простіше кажучи, хабарництва. І тут виникає питання: а чому не враховано іще понад сто видів злочинів, які вчиняються з використанням службового становища та з метою одержання неправомірної вигоди?”.

Юлія Тимошенко пропонує наступну редакцію: “Набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, незаконність підстав набуття яких визнано у судовому порядку, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі”.

Оцінка Миколи Хавронюка: “Що стосується проекту Тимошенко, то він дуже схожий до проекту Порошенка, але водночас інший. Там є такі слова “активів у значному розмірі, незаконність підстав набуття яких визнано у судовому порядку”. Знову моделюємо ситуацію з умовним Януковичем. Адвокати і прокурори з двох сторін починають доводити, що активи набуті не законно. Прокуратура звертається до цивільного суду, який через півроку виносить свій вердикт, допустимо, що підстави є законними. Потім незадоволена сторона звертається до Апеляційного суду. Він також приймає якесь рішення, але воно знову оскаржується і справа йде до Касаційного суду. Але то ще не кінець. В іншої сторони щось “зачухалося”, і вона вирішує звернутися до Європейського суду з прав людини... Надіюся, що головну думку вловили – справа розтягується на роки! Ба більше, ставити кримінальне провадження в залежність від цивільного – це юридична дурня, що на голову не налазить. Оскільки кримінальний суд, який розглядає справу про незаконне збагачення, має достатньо можливостей, щоб дослідити всі обставини. Навіщо йому чекати на рішення якогось іншого суду? Тим більше, що за нашою правовою системою, рішення суду однієї юрисдикції ніколи не може впливати на рішення суду іншої юрисдикції. Тож підсумую: запропоновані норми і в редакції Петра Порошенка, і в редакції Юлії Тимошенко, не будуть дієвими, їх надзвичайно складно застосовувати на практиці, практично неможливо, особливо ту, що пропонує ЮВТ”.

Що ж до нової редакції статті 368-2 КК “Незаконне збагачення”, то, пан Хавронюк вважає, що найкращою була б редакція Закону від 14 жовтня 2014 року. Але з незначними правками.

Микола Хавронюк запропонував Укрінформу наступну редакцію: “Набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність майна, вартість якого значно перевищує доходи особи, отримані із законних джерел, або передача нею такого майна іншим особам”.

І в примітці до цієї статті, задля рівності перед законом, потрібно вказати: “Значним перевищенням вважається сума, яка на одну тисячу неоподаткованих мінімумів перевищує розмір доходу зазначений в декларації цієї особи за відповідний період”.

Тож користуйтеся, панове, підказками спеціалістів!

Мирослав Ліскович. Київ