Референдуми по-литовськи: подвійне громадянство і менше депутатів

Який корисний досвід може взяти з них Україна

12 травня у Литві пройшов перший тур президентських виборів. Він не приніс несподіванок. У другий тур, як і обіцяли опитування, пройшла Інгріда Шимоніте, висунута християнськими демократами, - 31,13% голосів, а також незалежний кандидат, економіст з банківським досвідом роботи Гітанас Науседа, - 30,95%. Нинішній прем'єр-міністр Саулюс Скверняліс (Союз селян і зелених) з 19,72% залишився на третьому місці.

Але одночасно з президентськими виборами проходили два референдуми: про подвійне громадянство і про скорочення кількості депутатів Сейму Литви. Вони залишилися в тіні, втім їхні сюжети також цікаві і корисні для ознайомлення в Україні.

ПОДВІЙНЕ ГРОМАДЯНСТВО - ВАЖЛИВИЙ РЕЗЕРВ ЛИТВИ

Спочатку про подвійне громадянство. Тут цікаво подивитися на Литву в порівнянні з двома іншими балтійськими країнами.

Найбільш певна ситуація в Латвії. З 2013 року подвійне громадянство в ній дозволено, але тільки з демократичними державами, що мають з Латвією «спільні цінності». Це держави Євросоюзу і НАТО, члени Європейської асоціації вільної торгівлі, а крім того Австралія, Нова Зеландія і Бразилія.

В Естонії аналогічну пропозицію висувала Партія реформ, яка довгий час перебувала при владі, але останнім часом стала опозиційною. Проте восени минулого року цю пропозицію не підтримали у місцевому парламенті, Рійгікогу.

Паралельно схожа пропозиція обговорювалася в литовському Сеймі і там загалом її підтримали. Питання, однак, полягало у зміні Конституції, причому найбільш охоронюваного її першого розділу. І тому воно було винесено на референдум.

Чому це питання таке важливе для Литви? При населенні в 2,8 млн осіб за межами країни проживає більше мільйона етнічних литовців. Багато з них погодилися б взяти громадянство Литви, якби їм дозволили при цьому залишити й паспорт їх нової батьківщини, успішної демократичної держави, яка «відповідає критеріям європейської та євроатлантичної інтеграції» (маються на увазі жержави, що входять в Євросоюз, НАТО та Організацію економічного співробітництва і розвитку).

Ще одним важливим фактором, який призвів до проведення такого референдуму, став Brexit. У Британії живе близько 200 тисяч литовців, і в результаті Brexit їхні контакти з Батьківщиною помітно ускладнюються.

Які ж підсумки приніс референдум?

На жаль, не дуже втішні. Як в анекдоті: одна новина хороша, одна - погана. Хороша новина: референдум визнано таким, що відбувся, оскільки в ньому взяло участь більше половини виборців. Але при цьому для того, щоб узаконити новий порядок надання литовського громадянства, голосів «за» не вистачило. А тут, у разі змін до статті 12 розділу I Конституції Литви, який перебуває під особливим захистом, норма дуже жорстка - потрібна підтримка більше половини усіх виборців країни. Цього не сталося.

Звернімося до цифр. У цьому референдумі проголосували 52,58%. «За» висловилися близько 71,7% тих, хто прийшов, що склало близько 37,7% від загальної кількості виборців. А це означає, що поправка, яка змінює розділ I Конституції Литви, не пройшла.

НЕДОЛІКИ У ПІДГОТОВЦІ ДО РЕФЕРЕНДУМУ

Але чи означає це, що цей референдум був приречений на провал? Схоже, що ні. Так що ж тоді «пішло не так»?

Голова Всесвітньої громади литовців (ВГЛ) Даля Генке вважає, що помилка була закладена вже в тому, як було поставлено запитання референдуму: «Саме запитання слід формулювати дуже просто, щоб кожен зрозумів. А зараз у бюлетені для голосування юридично коректне формулювання викладено плутано. І, найімовірніше, не кожен зрозумів, що це означає». У цій думці її підтримала Даля Асанавічюте, голова литовської громади Великої Британії.

Вітаутас Думбляускас, доцент Університету Миколаса Ромеріса (відомий вільнюський університет з викладанням литовською та англійською мовами) зробив політичне узагальнення, що пояснює, на його погляд, невдачі референдуму: «Нинішню правлячу більшість Сейму (Союз селян і зелених Литви, - ред.) можна звинуватити в тому, що вони більше використовували оголошений референдум у своїх цілях, але при цьому не готували до нього електорат. Не вистачало агітації або, точніше кажучи, популяризації, неупередженої інформації з аргументами за або проти такого множинного громадянства». (Варто зазначити, що литовський Союз селян і зелених останнім часом взагалі опинився не в кращому становищі. Додаткове свідчення тому - їхній кандидат Скверняліс не зумів пройти у другий тур президентських виборів).

Що ж не так з формулюванням? У ньому, нагадаю, йшлося, що буде дозволено мати другий паспорт громадянам «держав, які відповідають критеріям європейської та трансатлантичної інтеграції». Для політизованих людей формулювання є цілком зрозумілим. Проте виборці не зобов'язані глибоко розбиратися у політиці. І для багатьох таке визначення виявилося дуже хитромудрим.

До того ж довго йшли суперечки про остаточний і точний список держав, які відповідають зазначеному формулюванню. І це теж вело до нерозуміння частини електорату. Хто отримає громадянство, з яких держав (дружніх, недружніх), навіщо; а хто не отримає?

Така дезорієнтація і недостатня інформованість, що йде з нею пліч-о-пліч, призвели до недобору голосів. До речі, вже згадувана Даля Асанавічюте била тривогу з приводу недоліків у підготовці до референдуму ще більш ніж за місяць до його проведення.

Але що ж буде далі? Рамунас Карбаускіс, ініціатор референдуму і лідер все ще правлячих «аграріїв», висловив ідею про те, що референдум можна було б повторити, провівши через парламент закон про зниження бар'єру необхідних для нього голосів.

Та й глава литовського МЗС Лінас Лінкявічюс наголосив, що у разі провалу референдуму про громадянство (соцопитування напередодні були невтішні), треба мати «План Б». Але що він під цим розуміє, не уточнював.

Зрозуміло одне - наявність подвійного громадянства для литовців з однозначно дружніх держав залишається нагальною проблемою. А це означає, що юридично коректний пошук її рішення буде продовжуватися.

ПРИКЛАД ЛИТВИ - ПОГЛЯД З УКРАЇНИ

Варто зазначити, що ситуація в Україні в чомусь схожа.

Хоча, скажімо, «критерій європейської та євроатлантичної інтеграції» для нас виглядає більш проблемно. Достатньо згадати про політико-дипломатичні розбіжності з Угорщиною. До того ж будь-яке рішення про дозвіл Україною інституту подвійного громадянства буде одразу ж інструментально використовуватися Кремлем, наприклад, як аргумент для виправдання видачі своїх паспортів на окупованих Росією територіях.

Але з іншого боку, дозвіл на подвійне громадянство для українців з держав з сильною, добре оформленою проукраїнської діаспорою (Канада, США, Австралія) призвів би до того, що громадянами нашої держави стали б сотні тисяч людей з західним менталітетом, з досвідом проживання в державі з усталеною демократією.

Втім, і тут не все просто. Російська агентура, паразитуючи на критеріях видачі паспортів, одразу ж почала б роботу над тим, щоб український паспорт могли отримувати представники останніх хвиль міграції (економічної), значна частина яких знаходиться під впливом кремлівської телепропаганди.

Тому перед тим, як це питання вирішувати, треба старанно прораховувати усі ризики, усі плюси і мінуси.

ЗМЕНШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ДЕПУТАТІВ - УСПІХ БУВ БЛИЗЬКИМ

Другий референдум, який проходив 12 травня, розглядав питання про скорочення кількості депутатів литовського Сейму - з 141 до 121.

Підстави для цього називалися також вельми істотні. У 1991 році населення країни становило 3,7 млн жителів. Зараз - 2,8 млн. В умовах, коли кількість громадян скоротилася на чверть (точніше - на 24,3%), цілком природним видається і рішення скоротити парламент, хоча б на 14%.

Тут шансів на вдалий результат було більше. Річ у тому, що для проведення цієї поправки треба змінити статтю 55 Конституції Литви. А вона не входить в розділ І, який особливо охороняється законом. У такому випадку потрібно, щоб за поправку проголосувало більше половини тих, хто взяв участь у референдумі і більше третини від кількості усіх виборців Литви.

Які ж цифри. За поправку про зменшення кількості депутатів парламенту проголосували 73,7% від тих, хто прийшов на дільниці і взяли цей бюлетень для голосування. І це склало 34,8% усіх виборців країни. Тобто більше третини - цей критерій було виконано. Але! Відвідуваність референдуму про скорочення кількості депутатів парламенту склала 47,3%. А щоб референдум вважався в принципі таким, що відбувся, треба, щоб у ньому брали участь більше половини виборців країни. Тобто не вистачило лише кількох відсотків. Відповідно парламент, Сейм Литви, поки залишається в своєму складі - 141 депутат.

І тут цікаво порівняти ситуацію з Україною. У нас теж з деякою періодичністю заходять розмови, що 450 депутатів - занадто багато для країни, чиє населення останніми роками значно скоротилося. Шанси на те, що подібне рішення було б схвалене всеукраїнським референдумом, думаю, доволі високі.

Але, по-перше, наразі не видно політичних сил, готових виступити з подібною пропозицією (і тим самим скоротити свої шанси на потрапляння у Верховну Раду). А по-друге, знову ж таки дуже суттєвим залишається для нас фактор зовнішньої агресії; наявність «доброго» сусіда, який системно працює на деструкцію нашої держави.

Окуповані 7% території нашої держави. В цих умовах зменшення українського парламенту буде подаватися агресором як нібито визнання факту втрати контролю над територіями, захопленими окупантом. При цьому в світі буде проведена потужна кремлівська кампанія, спрямована на дискредитацію законодавчої гілки української влади, представлення її як менш легітимної.

Тому подібна реорганізація Верховної Ради сьогодні виглядала б невиправдано ризикованою.

Олег Кудрін, Рига.