Програма “Слуги народу”: як багатий супермаркет, але лібертаріанством там не пахне

Україна ще не жила в умовах однопартійної коаліції. Тож придивимося до пріоритетів потенційно одноосібної більшості в наступному парламенті

У майбутній Верховній Раді 9-го скликання партія “Слуга народу” - лідер електоральних уподобань, обіцяє реалізувати купу найрізноманітніших ініціатив. В оприлюдненому тексті програми йдеться і про необхідність вирішення дійсно нагальних проблем державного буття, і про креативні кроки для досягнення такої мети. На перший погляд, багато з того, що написано можна сприйняти цілком позитивно, якщо не врахувати, що більшість пунктів потребують значного фінансування. Однак про те, звідки будуть братися кошти на їх реалізацію, особливо конкретного в програмі майже нічого й не сказано.

А взагалі, програма справляє враження багатого супермаркету. Тут чого тільки нема! І народовладдя у вигляді народного вето на закони, і обмеження прав медіавласників, і принцип “здай корупціонера — отримай гроші”, і право володіння зброєю, і “економічний паспорт українця” з відрахованою часткою від експлуатації природних ресурсів, і навіть електронне маркування дерев у лісгоспах, і зарплати у тисячу євро (а вже не 4!) — і ще багато дивного, а подеколи – й ласого. Популізм на марші?

Враховуючи усю цю неоднозначність і розмаїття передвиборчої “гонки ідей”, ми попросили висловитися експертів – інколи, «вузьких» спеціалістів. Цікавим виявилося те, що не всі вони змогли дійти згоди в оцінці одних і тих самих пунктів програми “Слуги народу”. Що і ще раз підтверджує — автори програми намагалися настільки сподобатися електорату, ще не звертали особливо уваги на суперечливість деяких з пропонованих кроків. Що ж, іншого годі було чекати: позачергові парламентські вибори відбуваються на тлі завищених очікувань з одного боку, і неприхованої тривоги – з іншого.

Економіст

“Якщо це заявлене лібертаріанство, то якесь воно специфічне, суто українське”

Економіст, фінансовий аналітик Олексій Кущ:

-- Складається загальне враження, що у команди Зеленського не було суттєвих і глибоких напрацювань і тому партійна програма виглядає так, наче розроблена нашвидкуруч. На жаль, я не спостерігаю в ній ідеологічної цільності, а бачу хаотичність, мозаїку. Але ж найбільш успішно розвиваються ті країни, де сформовані чіткі моделі і концепції економічного розвитку. Наприклад, є про-кейнсіанська модель регулювання з великим рівнем впливу держави на економічні процеси, є ліберальні моделі, є - наближені до так званого лібертаріанства. В Європі, наприклад, дуже поширена соціальна ринкова економіка за типом німецької моделі так званого рейнського капіталізму. В умовах однопартійної моделі управління парламентом дуже важливо мати таку чітку ідеологічну основу — як базис для поступального розвитку. До цього часу відсутність ідеологічної визначеності в парламенті компенсувалося розмаїттям груп та політичних поглядів, дискусія забезпечувала конкуренцію ідей та врівноважувала їх. За відсутності конкуренції однопартійній більшості буде важко орієнтуватися в своїх кроках.

Представники команди президента неодноразово наголошували на прихильності до лібертаріанської економічної моделі в Україні. Але те, що ми бачимо в програмі, класичним лібертаріанством ніяк не назвеш.

Нагадаю суть - це коли країна не може забезпечити усіх економічних суб’єктів належними соціальними стандартами і каже: “Кожен сам себе забезпечує, а держава при цьому не втручається і не заважає”. В нашому випадку, коли на 12 млн пенсіонерів є 11 млн штатних працівників і ситуація ускладнюється трудовою міграцією та демографічної кризою, подібну концепцію держава реалізувати не може в принципі. У той же час у програмі йдеться про підвищення соціальних стандартів на тлі зниження податків. Але ж це взаємовиключні речі!

Насторожує те, що в програмі є цікаві ідеї, але вони або не на часі, або обгрунтовані не чітко. Я особисто проти норми про народне вето. Такі елементи є народовладдям навиворіт. В цьому процесі важливо починати від основ — іти по висхідній, коли суспільство дозріває до використання певних інструментів, тоді їх і застосовувати. Загадаємо Ісландію, де народовладдя починалося з розробки народної конституції, як суспільного договору. Партія “Слуга народу”, яка ставить сильні акценти на народовладді в Україні, жодним чином ніде не вказує про те, що подібний досвід буде використано. Відсутність цього акценту говорить про те, що насправді реального народовладдя в партії якраз і бояться. Не хочуть давати людям важелі для вибудовування тієї системи суспільних відносин, яка би задовольняла не олігархічні групи, а все суспільство. Зате кидають суспільству кістку у вигляді народного вето, або права відкликання депутатів. Передбачаю, ці механізми дуже важко працюватимуть на практиці.

Перед тим, як переходити до принципів народовладдя, я би порадив вирішити два ключові питання — недоторканість депутатів і імпічмент президента. Причому це має бути реалізовано в одному пакеті заради збереження балансу сил та створення системи стримувань і противаг у гілках влади. Це те, що працює і робить ефективною політичну систему в США. Саме до такої моделі варто прагнути.

Правознавець

“Демократія в чистому вигляді надає більші можливості, але, на жаль, несе і більші проблеми”

Олександр Чебаненко, експерт програми реформування правоохоронної та судової систем Українського інституту майбутнього:

-- Чесно кажучи порадував ряд ініціатив. Головне, щоб вони, як це часто в нас буває, не залишилися лише піаром та обіцянками. Перш за все радує, пропозиція зменшити розмір судового збору. Бо це реально перешкоджає доступу до правосуддя, а також наміри запустити такі важливі інституції, як суд присяжних і мирових суддів. Суд присяжних був відновлений в Україні ще в 2012 році. Але ідея була спотворена, тому що цей інститут був запроваджений у вигляді двох професійних суддів та трьох присяжних, а це не надто відрізняється від колишньої радянської практики. Багато фахівців переконані, що такий суд потрібно перезапустити — і не тільки щодо кримінальних, а й цивільних справ.

Підтримую також інститут мирових суддів, який дозволяє суттєво знизити навантаження на суди, врегульовуючи питання малозначних та дрібних порушень. А це - додаткові гарантії доступності населення до правосуддя.

Іншим позитивним моментом програми є позбавлення правоохоронних органів не притаманних їм функцій втручання в економічну діяльність. Наразі в Україні функції розслідування економічних злочинів дуже розпорошене, тому маємо ситуацію, коли це створює додаткові можливості для зловживання. Тож партія правильно робить акцент на тому, що ця сфера має бути відокремлена і сконцентрована в одних руках — чи то Нацполіції, чи іншого спеціального державного органу, не важливо. Але дублювання повноважень не припустиме. Важко не підтримати таку ініціативу.

Про скасування недоторканості депутатів. Те, що цей механізм потрібен — вже давно ні в кого не викликає сумнівів, проблема перезріла. Щоправда, поряд з цим в програмі не представлена точка зору щодо недоторканості суддів — а це вкрай важливо для поліпшення якості судової системи.

Пропонується також досить цікавий інструмент грошової мотивації українців до виявлення фактів корупції. Цього не потрібно боятися, адже багато країн його успішно використовує. В США в свій час такий елемент боротьби з корупцією (так званий закон Лінкольна) дав змогу подолати більшість з її проявів. Сподіваємось, це допоможе і в нашому випадку.

Здивувало в програмі це те, що запровадження податку на виведений капітал прив’язане до “виникнення необхідних економічних умов”. Це при тому, що питання піднімається вже кілька років і ось-ось мало бути вирішено. Усі розрахунки та досвід інших країн показують, що крок може бути цілком виправданий.

Окремо варто сказати про народне вето на закони. Тут виникає багато запитань, зокрема, яким чином запровадити і зафіксувати достовірне реагування суспільства на прийняті закони. І взагалі, наскільки воно доцільне. Демократія в чистому вигляді надає більші можливості, але, на жаль, несе і більші проблеми.

Адвокат

“Скасування недоторканності депутата — загроза представницькій демократії”

Вадим Володарський, адвокат Адвокатського об'єднання "Кредо":

-- По-перше, скасування недоторканості народного депутата (хоча й підтримується населенням) призведе до того, що кожного народного депутата можна буде усунути від діяльності за допомогою кримінальної справи. У тому числі й фальсифікованої. Якщо діяльність цього депутата чи висловлена ним позиція буде суперечити чиїмось інтересам. Причому не обов'язково інтересам влади, оскільки у відповідності до вимог КПК України, ініціювати відкриття кримінального провадження може будь-яка особа. Ну, а у влади можливості ще більші... Тому скасування депутатської недоторканності може призвести до вкрай негативних наслідків для представницької демократії.

Щодо "народного вето на прийняті закони", незрозуміло, як це може працювати, й яка ступінь відповідності Конституції такої ідеї.

Щодо референдумів - з нинішнім рівнем правової культури громадян існують великі ризики істотного порушення прав різного роду меншин. Наприклад, ще у 90-ті роки у одному з районів РФ був проведений місцевий референдум про "виселення з території району" осіб за національною ознакою ("кавказької національності"). На жаль, у нас такі речі теж не можна виключити. До того ж, можливі спроби заборонити таким чином законну діяльність підприємств, транспорту тощо.

Система грошових винагород для громадян у сфері боротьби із корупцією - може призвести до того, що ці громадяни будуть масово подавати неправдиві заяви (ще й з фабрикацією доказів), щоб "підзаробити".

Щодо "перезавантаження" прокуратури, ВРП, ВККС. Можу сказати одне, проблеми тільки зміною персоналій вирішити не можна.

Введення "добропорядності" як критерію відбору суддів – це дуже суб'єктивно.

Найголовніше інше. Вкрай небезпечною є ідея "громадського контролю" за судовою системою. Це - паплюження принципу незалежності суду. Від усіх, у тому числі й від "активістів". У нас і так зараз розповсюджена практика, коли особи, які не є учасниками процесу, тиснуть на суд за допомогою цькування у ЗМІ, масових акцій, "блокування", тощо. Такі речі, і взагалі, будь-які спроби вплинути на судове рішення поза процесом і особами, які не є учасниками процесу, є тиском на суд, і повинні тягнути відповідальність.Прикладів дуже багато. Скажімо, треба виправдати водія у справі про ДТП із пішоходом, - я займаюся такими справами і дуже добре знаю, і яка упередженість, який обвинувальний ухил існує щодо водіїв, "у народі" вкорінилася думка, що винним може бути виключно водій, навіть якщо пішоходом порушено усе, що тільки можна порушити. Мені доводилося виступати у справах, де на суд тиснуть усякого роду "активісти", і тебе, як адвоката, суд просто не в змозі почути... Ідея про будь-який "контроль" з чийого б то не було боку "за судовою системою" є в принципі неприйнятною.

Історик

“Здається, на пропозиції маркувати дерева хтось має добре заробити...”

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України:

-- Давно нічого не дивує і не радує у програмах партій, включно зі "Слугою народу", адже у нас зазвичай про програмні обіцянки забувають на наступний день після виборів. А ще дивно чути, що "онлайн-корупція" нібито неможлива. Скоріше навпаки, електронна гривня чи криптовалюта корупційний бізнес зроблять не менш масштабним, аніж зараз, але більш небезпечним

і недоступним для громадського контролю. Потрібно змінювати ментальність, принцип - "якщо проблему можна вирішити грошима, то це не проблема, а витрати". Пропозиція доносити на корупціонерів також не має національної традиції плюс специфічне ставлення до стукачів, виходячи з печального досвіду 1937 року і не тільки. Але найбільше насмішила пропозиція маркувати дерева. Здається, хтось має на цьому добре заробити...

Громадський діяч

“Соціальній сфері не приділено належної уваги”

Олександр Вольф, голова благодійної організації "Асоціація за демократичне майбутнє":

-- Після перегляду пунктів програми партії "Слуга народу", які стосуються соціальної сфери та медицини, складається враження, що цим питанням не було приділено належної уваги. Укупі з тим, що у програмі взагалі не йдеться про розвиток інституцій громадянського суспільства, складається враження, що й надалі зберігатиметься домінуюча роль центральних органів влади при реалізації соціальної політики. Буде продовжуватися політика патерналізму, яка, можливо, буде "розбавлена" впровадженням адресних і монетизованих пільг. Про те, що будуть впроваджені механізми закупівлі соціальних послуг у тому числі і неурядових (громадських) організацій, не згадується. Обіцянка знищення фармакологічної мафії виглядає наївною. Хоча б тому, що ця мафія - міжнародна.

А от обіцянки перевести всю меддокументацію в електронну форму та створити гарантовані пакети медичних послуг – це реально. Але значна робота в цьому напрямку вже проведена й закріплена в нормативно-правовій базі у 2016-2019 р.р. Не зрозумілою є обіцянка щодо створення умов для розвитку профілактичної медицини. Адже в Україні також в останні кілька років розвивається інститут громадського здоров'я. І, знову ж таки, варто було би приділити більшу увагу громадським організаціям пацієнтів. Варто було би підкреслити впровадження закупівлі медичних послуг, це може покращити матеріально-технічний рівень закладів охорони здоров'я.

Загальне зауваження до програми - ключовими її складовими є "повний аудит економіки, соціального стану", перезавантаження, оновлення і т.д. Є надія, що через кілька років партія нам можливо представлять статистику, яка відображатиме достовірний стан країни, та реальний план її розвитку.

Оксана Поліщук, Київ