Андрій Сенченко, голова громадського правозахисного руху “Сила права”

Наприкінці травня ЗМІ облетіла новина про те, що один із найближчих соратників Юлії Тимошенко Андрій Сенченко виходить з партії "Батьківщина". Він пояснив, що причиною такого кроку став не конфлікт із лідеркою партії, а різні "підходи до стратегії дій і формування команди, здатної подолати виклики". Він висловив стурбованість посиленням антиукраїнських сил і можливістю формування в наступному парламенті більшості, ворожої до нашої держави. “Вже зараз зрозуміло, що завдання цих сил – капітуляція нашої країни у війні з Російською Федерацією та остаточне знищення незалежної України”, – заявляв Сенченко і повідомив, що піде на парламентські вибори з командою громадського руху «Сила права».

Про стратегію перемоги у війні з Російською Федерацією, про шляхи протидії загрозам проросійського реваншу в українській політиці, про ситуацію в окупованому Криму Укрінформ поговорив з народним депутатом України трьох скликань, засновником Чорноморської телерадіокомпанії, т.в.о. заступника глави Адміністрації Президента у березні-серпні 2014 р., колишнім координатором «Воєнного кабінету» Ю.Тимошенко, головою громадського правозахисного руху «Сила права» Андрієм Сенченком.

- Ви майже гарантовано потрапляли до складу нової Верховної Ради, але за два місяці до дострокових виборів вирішили залишити “Батьківщину” та піти власним шляхом. У чому причина такого рішення?

- Про мій вихід із політичної сили Юлія Тимошенко дізналася не з Інтернету, рішення не спонтанне. Я особисто з нею все обговорив, намагаючись донести свою думку. Про те, що партія “Батьківщина” повинна займатися і парламентською кампанією, і соціальною та економічною політикою, але при цьому не повинна забувати про такі важливі речі як війна і мир, як загроза проросійських сил на політичному та інформаційному фронтах тощо. Наші погляди з нею, на жаль, в цих питаннях не збіглися.

Утім, не лише “Батьківщина”, інші партії також не приділяють цим питанням достатньої уваги. Адже, якщо проаналізуємо українське політичне поле, то побачимо дві великі групи партій: одні з проросійського табору, інші – за війну без кінця. Тобто, майже всі уникають питання: а що – після війни? Крім, власне, однієї політичної сили, яка дуже активно на цьому піариться – “Європейська солідарність” (колишня БПП) Петра Порошенка.

За такої ситуації, хіба не виникне в українців питання: може, немає ніякого шляху повернення миру, повернення окупованих територій Криму та Донбасу, як тільки ставати перед Кремлем на коліна, тільки — капітуляція?.. Тож я вважаю, що дуже важливо, аби в українській політиці з’явилася така політична команда, і не одна, яка пропонуватиме чітку стратегію: яким чином будемо перемагати в цій війні. Тому що українці багато що зробили і зазнали дуже великих втрат. І вони насправді мають право на перемогу.

- Хто ці люди, котрі, на вашу думку, здатні протидіяти загрозам проросійського реваншу в українській політиці? Ви заявили про учать у виборах з “Силою правди”. Чи буде консолідація з іншими політичними силами?

- Безперечно, ми готові йти до майбутнього парламенту. Поки що ми оприлюднили тільки першу п’ятірку зі списку. У ній – я, лідер партії та голова громадського руху "Сила права" Андрій Сенченко; координатор Громадянського руху "Спільна справа" Олександр Данилюк, український правознавець-міжнародник, заслужений юрист України Володимир Василенко, письменниця, журналістка Юлія Бурковська та голова політичної партії "Сила права", генерал-майор юстиції у запасі Анатолій Полях.

Щодо консолідації... Так, “Сила права" готова об’єднуватися довкола коаліційної угоди у наступній Верховній Раді, але в цій угоді повинні міститися п’ять принципів. По-перше, повернення кожного квадратного сантиметра української землі й моря та відшкодування завданих українцям збитків; по-друге, неприпустимість формування парламентської коаліції з представниками режиму Януковича та неприйнятність компромісу з агресором; по-третє, приведення країни у відповідність до всіх вимог Європейської та Євроатлантичної інтеграції; по-четверте, входження України до 20-ти найбільш розвинених країн світу як безкомпромісне завдання наступних 10 років; по-п’яте, створення умов для розвитку української нації, самореалізації та щастя кожного українця. Це – наші червоні лінії, за які ми ніколи і ні за яких умов не перейдемо. Хто погоджується з цим – наші партнери.

- У штабі Тимошенко ви вважалися фахівцем з оборонної тематики і стратегом з питань деокупації Криму й Донбасу, вас навіть називали кандидатом на посаду міністра оборони. То ж скажіть – які ви бачите сценарії завершення війни та повернення втрачених територій? Чи є у вас бачення того, як держава має протидіяти російській агресії?

- Наша політика – це політика реальних результатів. Ми, тобто “Сила права”, коли збиралися п’ять років, навіть не замислювалися про командний похід у владу. Водночас ми наполегливо працювали у громадському секторі, воювали разом із постраждалими українськими громадянами на юридичному фронті проти держави-агресора. На жаль, держава в цьому напрямку нічого не зробила – суцільне голослів’я з високих трибун. Ба більше, держава навіть не провела інвентаризацію збитків, завданих українцям. А от якщо увійдете на сайт нашого громадського об’єднання, то побачите там більш як 1000 судових рішень із питань збитків, завданих українцям внаслідок російської агресії. Зокрема, про арешт російських активів на загальну суму 3,5 мільярда доларів.

- Однак, оці 5 років ви працювали не лише у громадському секторі, а й були дотичними до влади за мандатом партії “Батьківщина”...

- Так, але насправді в координаційній раді «Сили права» тільки дві людини, наскільки я пригадую, мали партійні квитки. Всі інші займалися виключно громадською діяльністю. Але зараз значна частина цієї команди пішла в політичну партію, не припиняючи своєї роботи в громадському об’єднанні. Тобто все, чим ми займалися 5 років, ми будемо доводити до кінця – доки кожен український громадянин, який постраждав від російської збройної агресії, від окупації нашої країни, не отримає компенсації за завдану окупантами шкоду. І для того, щоби вся ця діяльність була більш успішною, для того, щоб люди швидше отримали компенсацію, треба багато чого змінювати в українській владі. Деякі напрацювання ми вже маємо. Приміром, у нас повністю готова програма забезпечення військовослужбовців власним житлом, яка враховує можливості бюджету. Цій програмі можна дати старт уже з 1 січня наступного року. Ми також глибоко відпрацювали питання, пов’язані з реформуванням українського війська, військово-промислового комплексу. У нас кожний тиждень збирається фахова команда медиків, у першу чергу, військових. Ці люди були на фронті, це хірурги, які в шпиталях проводили операції. Вони розуміють, як насправді має працювати військова ланка медицини. Адже на сьогодні вона не відповідає ані стандартам НАТО, ані тим стандартам, які необхідні для того, щоб життя військового було більш захищене, аби він міг отримати повноцінну допомогу в складних обставинах. Напрацювань є багато, але найголовніше — це стратегія перемоги у війні, яку ми пропонуємо суспільству. І для цього не потрібно йти на шалені жертви, гнати танковими колонами на Крим і Донбас. Тобто, не лише військовим шляхом треба перемагати, а тиснути по всіх фронтах – дипломатично, економічно, юридично, інформаційно. Утім, як і попередня, так і нинішня влада поки що не звертає уваги на наші ідеї. На жаль.

- Захищаючись під час оборонних скандалів, відомства, відносно яких велося розслідування, висловили таку думку, що оборонні скандали шкодять міжнародним контрактам. Україна через це втратила два контракти на мільйони доларів. З одного боку, прозорість повинна існувати, з іншого — чи має бути межа прозорості?

- Вибачте за каламбур, але в оборонно-промисловому комплексі побудована безсистемна система. Розслідування – це добре і дуже важливо, але ці розслідування мають призводити не тільки до скандалів і покарань, вони ще мають штовхати до змін.

Утім, я не бачу якихось конкретних пропозицій із цього приводу від політичних сил, які нині йдуть у владу. Очевидно для них це питання не першочергове. Але ж оборонка – це частина нашої економіки, яка може витягнути усю країну! І зараз – насправді унікальна ситуація, коли в силу того, що запроваджені санкції відносно Російської Федерації, їх витискають із багатьох ринків озброєння. Зрозуміло, що Україна не все може замістити, але є багато країн, з того ж третього світу, в яких ніколи не вистачатиме грошей, наприклад, на американську чи європейську зброю. І тут Україна може зайняти чільне місце. Інтелект для цього в нас є, технології та наукова база не повністю втрачені. Звичайно, треба багато що змінювати, але напрацювання є – і ми збираємося втілювати їх у життя.

- То громадяни мають знати, чим займається, приміром, Укроборонпром, які проекти реалізує, які контракти підписує, чи ні?

- Треба зрозуміти, що тут треба змінювати сам принцип, закріпивши його в закони та нормативні документи. Бо зараз доступ до інформації суспільство має тільки в тій частині, в якій це дозволено владою. А повинно бути навпаки. Процес утаємничення має відбуватися згідно із законом та обґрунтовано. А ту частину інформації, яку не змогли обґрунтувати — в загальний доступ.

- Ситуація з Кримом консервується на багато років. Якою повинна бути політика України, враховуючи, що кримчани уже 5 років “вростають” у Росію — інфраструктурно, інформаційно, соціально, ментально? Як нам бодай підтримувати цей дискурс, що Крим – це Україна, щоб переконувати у цьому не себе, а жителів півострова?

- Проблема не в цьому. Повірте мені, як людині, що народилася в Криму. Я постійно спілкуюся з кримчанами, які живуть там, які сюди приїжджають, спілкуюся телефоном, у соцмережах. І, знаєте, якби російські окупанти сьогодні покинули півострів, якби припинився цей тиск на людей, то більшість із них аплодували б поверненню української влади. Звісно, це не стосується колонізаторів, тобто тих, хто приїхав до нашого Криму без запрошення, разом із окупаційними військами. Їхні інтереси ніхто враховувати не збирається. А тому після звільнення території потрібно одразу встановити обмежені терміни — 1-2 доби — щоби вони організовано забралися звідти геть. Без жодних винятків. Але кримчани... Як я вже сказав, більшість аплодували б нашому поверненню. Якість життя за п’ять років окупації впала настільки, що вони почали відчувати різницю між тим, як було до приходу Росії, і як зараз.

Я вважаю, що треба не стільки агітувати кримчан, скільки надавати інформацію про те, як воно буде, коли Крим повернеться додому, в Україну. На жаль, попередня влада не сформулювала, вона не дала відповідь на питання, а якою ж буде формула спільного повоєнного життя? Тобто, кого українська держава вважає жертвами окупації, заручниками Путіна, а кого – злочинцями, та яку відповідальність вони понесуть. А що буде з тими людьми, котрих залякали, яких під впливом, під інформаційним тиском змушували щось зробити?.. І саме тому дуже важливо, щоб були сформульовані ці правила повоєнного життя, щоб вони були обговорені в суспільстві – й тут, на вільній території нашої країни, і там, в окупації, наскільки це можливо, принаймні для того, щоб людей поінформувати. А потім – після широкого суспільного обговорення – оці правила треба закріпити в законі. І такий у нас є – закон про відповідальність. Команда “Сили права” працювала над документом півтора року. Він пройшов попередню експертизу в багатьох відомих юридичних закладах України. З його змістом можете ознайомитися на нашому сайті. Крім того, ми підготували закон про перехідний період, який визначає терміни та етапи повернення української влади на окуповані території. Ці закони значно пришвидшать цей процес, ми пропонуватимемо їх парламенту як альтернативу недієвому “Мінську”.

- А що “Сила права” може іще запропонувати виборцю? Коли почали будувати партійні мережі та, власне, як плануєте вигравати вибори?

- Помахом чарівної палички неможливо вирішити складні питання. А ті, хто обіцяють людям усе – вже і зараз – вони брешуть своїм виборцям і самим собі. “Сила права” так не робитиме. Ми пропонуємо політику реальних результатів, а це є дуже великим дефіцитом у нашій країні. Я знаю, про що говорю. Можу відповісти за кожний день із цих п’яти з половиною років війни – що я, як людина, як громадянин і як політик, зробив. Я займався визволенням заручників із Криму. За одного російського диверсанта Романа Філатова отримав і повернув на батьківщину 40 українських військових та цивільних. І частина цих людей зараз у парламенті, частина керує Збройними Силами. Це, наприклад, командувач Військово-морськими силами, адмірал Воронченко, це його попередник адмірал Гайдук, полковник Мамчур. Це ваші колеги журналісти, громадянські активісти. Там була знімальна група «Вавилон-13»…

А після того, як наші військові вийшли з Криму, я займався виведенням озброєння. Це була дуже складна операція, тому що окупанти зовсім нічого не збиралися повертати. Відбувалися складні переговори, на яких, маючи такий мандат, я представляв Україну, я один. У результаті, нашій державі вдалося повернути зброю на півтора мільярда доларів. За підрахунками Ради безпеки — це 3502 одиниці військової техніки і озброєння, зокрема, 92 гелікоптери та літаки. А ще я практично приймав рішення, а потім організував будівництво греблі, яка перекрила Північнокримський канал — найбільш ефективний важіль впливу на окупантів у Криму. А далі ми почали готувати стратегію юридичного наступу. І це теж волонтерська діяльність, яка згодом переросла в громадське об’єднання. Протягом п’яти років ми працюємо з постраждалими громадянами, допомагаємо зібрати всі необхідні документи для того, щоб підготувати позови проти держави-агресора. У нас працюють 200 фахових юристів. І, до речі, послуги безоплатні. Ми змогли дотиснути українських парламентаріїв, щоб вони півтора роки тому врешті-решт внесли зміни до закону про судовий збір – і звільнили таких громадян від сплати судового збору. А тепер ми створили партію, вона зареєстрована. Мережу будували за традиційною схемою: обласні, районні організації... Але якщо йдеться про виборчий процес, то зараз ми спираємося в першу чергу на волонтерську мережу, яка працювала в громадському об’єднанні «Сила права». Бо ці люди нам повірили, вони побачили, що ми працюємо не на піар, а на результат, з чим ми йдемо до влади, а тому підтримують нас. Тож, коли наша партія “Сила права” зайде у парламент, ми знатимемо, що робити.

- В Україні майже завжди існувала боротьба “президент – парламент”. Зрештою, запорукою розвитку системи є наявність різних центрів сили. На вашу думку, чи здатен буде новий парламент бути центром противаги або стримування президентській владі?

- Думаю, що здатен. Але проблема в тому, що всі ці розбіжності між президентом і парламентом не вирішуються законодавчо. А мали б. Тож, як тільки ми вирішимо це питання – суперечок між гілками влади не буде. Між ними стоятиме закон.

- Остання президентська кампанія показала, що Україна, зрештою, як і весь світ, вступила в добу “діджиталізації” виборів. Перемагають популізм і гасла, які задовольняють маси. Це надовго, по-вашому?

- Зараз українців накрило гіпертрофованою хвилею популізму. Вони завмерли в очікуванні якогось дива, швидких і простих вирішень складних питань. Але це ненадовго. Зовсім скоро все зміниться. Подивіться на тих же британців. Половина із них проголосували за Брекзіт. А зараз що? Чухають голови і не розуміють, що з цим робити. Повірте, що і в нас буде так само.

- На вашу думку, чи стала політика трохи моральнішою після Революції Гідності? Чи стала вона сильнішою?

- На жаль, ні. Згадаю президентську кампанію 2010 року, коли от розмовляєш з людьми і питаєш – за кого будете голосувати? А вони: “За Януковича, бо він каже, що почує кожного”. Я кажу: “А тобі що, не відомо, що він там двічі був?“- “А те, що Янукович був засуджений за кримінальні злочини, так це брехня, це нічого, головне – почує кожного!”... Власне, зараз мало що змінилося.

Українці дотепер не навчилася обирати відповідальну владу і контролювати її. Тож, як тільки ми навчимося вирішувати оці два питання: обирати відповідальну владу і контролювати – ми почнемо дуже активно йти вгору. Україна ще сьогодні не втратила потенціал для того, щоб розвиватися значно скоріше, аніж наші західні сусіди, принаймні, найближчі.

- Чи припускаєте ви можливість реваншу проросійських сил в Україні? Чи поставлена крапка у формуванні української ідентичності?

- Насправді, ні. На самому початку війни спостерігалася позитивна хвиля, коли під тиском агресора країна практично об’єдналися, захищаючись. І люди зі всіх регіонів зробилися волонтерами, пішли добровольцями на схід. Всім уявлялося, що воно так і йтиме догори – і нарешті сформується українська нація. Але відсутність боротьби з корупцією – влада витерла ноги об суспільний запит на справедливість, постійні маніпуляції, капітуляція в Мінську, замість тиску на наших партнерів щодо виконання будапештських гарантій... Все це призвело до зневіри й тієї хвилі, принаймні, на такому рівні, як у 2014-2015 роках, її вже немає. А далі зневірені, стомлені українці пішли голосувати за дешеву комуналку, за обіцянки миру будь-якою ціною... А іще я нещодавно натрапив на опитування серед учнів 6-8 класів. Їх запитали – а чи знаєте, що у нас війна? Діти відповіли, що так, знаємо. А з чого вона почалася? І тут – прірва, жоден нічого не зміг відповісти. А це означає, що ми насправді втрачаємо, програємо інформаційно, тобто, нам промивають мізки, не тільки цим дітям, а й дорослим. Ну, от вмикаємо один, другий, третій український канал. І чим вони відрізняються від отих кремлівських зомбоящиків? А нічим, технологія та ж сама.

- Які виклики бачите перед державою Україна після інавгурації нового президента та приходу в АП нової команди?

- Зараз дуже багато або сліпої підтримки, або скепсису щодо президентства Зеленського. Одна частина населення досі вважає його кумиром і думає, що безкінечними аплодисментами йому допомагає. А інша частина наголошує, що в нього нічого не вийде. Що ж, як ті, так й інші не допомагають країні. Тому що владу треба підтримувати, звісно, коли є за що, і критикувати, але конструктивно. Утім, якщо цього не відбувається, то влада стає над суспільством, вважаючи, що країна – це її власність. І тут також слід враховувати, що Зеленський не має досвіду в політиці, а тому вимагати від нього якусь стратегію, і швидко, не варто. Але! Якщо він долучає в команду людей із шоу-бізнесу, то ніякої стратегії не буде. Йому потрібні фахівці. І добір таких людей, їхніх думок та ідей, має працювати, наче сито. І в жодному разі не треба лякатися, що фахівці будуть постійно змінюватися. Дай Боже, щоб вони змінювалися. Щоб ішла ротація, відбувалася селекція. І щоб ці люди усвідомлювали виклики та загрози, які стоять перед нашою країною. І в першу чергу, це стосується війни, питання окупованих територій Криму й Донбасу, а також недопущення подальшого просування російський військ углиб української території.

Володимир Дубчак, Київ

Фото: Володимир Тарасов