Зустріч Трамп–Путін: Ця дивна любов до диктаторів

Прагнення президента США навести мости з Кремлем є небезпечним на тлі негативних тенденцій у Європі

Президент США Дональд Трамп назвав "пречудовим" свій останній вояж до Японії на саміт G-20, а також до Корейського півострова, звідки він повернувся кілька днів тому. Критики ж Трампа розгледіли в цьому турне надзвичайну цікавість президента до контактів з диктаторами й автократами, у тому числі з кремлівським лідером Путіним.

Трамп і сам жартома не приховував на прес-конференції в Осаці, що ладнає краще з диктаторами, ніж з ліберальними медіа. Але в кожному жарті є лише доля жарту.

Отже, що насправді керує Трампом, і до чого може призвести його оновлене бажання зблизитися з кремлівським лідером?

"ЛЮБОВ" ДО ПУТІНА

Хоч як хотілося б російському "агітпропу" зробити з переговорів Трампа й Путіна помпезну подію планетарного масштабу, з американської точки зору виглядало все банально. Ні більше – ні менше. Колишній магнат нерухомості, який опинився в Білому домі, завжди висловлював незрозумілу "любов" до беззмінного кремлівського лідера. Винятком стала хіба що гаряча фаза розслідування Мюллера, коли один за одним кілька соратників Трампа опинялися на лаві підсудних. Тоді президент дослухався своїх радників і припинив хоча би публічно висловлюватися за зближення з Росією. В листопаді минулого року він навіть скасував переговори з Путіним на саміті G20 у Буенос-Айресі через нахабність РФ у Керченській протоці, висунувши практично ультиматум: жодних зустрічей, поки не будуть звільнені українські моряки й кораблі.

Але все різко змінилося після завершення слідства спецпрокурора США. У своїх підсумках Мюллер визнав, що Росія дійсно втручалася в президентські вибори, але заявив, що доказів про можливу змову кампанії Трампа з росіянами недостатньо для звинувачень. І хоча згодом Мюллер зізнався на прес-конференції, що він не міг за внутрішніми правилами Мінюсту висувати жодних звинувачень діючому президенту, Трампа вже було не зупинити. Президент тут же скористався першою ж можливістю для переговорів із російським візаві – без жодних умов та ультиматумів, заявивши, що Мюллер його "виправдав", хоча сам спецпрокурор неодноразово підкреслював, що це зовсім не так.

ЛЕГІТИМНІСТЬ ПІД СУМНІВОМ

І поки Трамп спілкувався з Путіним на G-20 в Японії, холодним душем для нього стала заява 39-го президента США Джиммі Картера. Він привселюдно поставив під сумнів легітимність обрання Трампа главою держави. "Щодо втручання (РФ у вибори – ред.), хоча й у цифрах ці масштаби не визначені, однак повне розслідування покаже, що Трамп насправді не виграв голосування в 2016 році. Він програв вибори й отримав посаду завдяки втручанню росіян на його користь", – заявив в одному зі свіжих інтерв'ю Картер.

Це, звісно, обурило чинного главу Білого дому, бо заява 94-річного експрезидента руйнувала його уявну модель про "виправдальний" вирок Мюллера, яку він поспішив побудувати для своєї нової виборчої кампанії. У відповідь на слова Картера Трамп вдався до своєї звичної тактики "навішування ярликів", яка до цього спрацьовувала, наприклад у випадку з "брехливою Гілларі" або "крейзі Берні" (кандидата від демократів Берні Сандерса – ред.). Президент США назвав Джиммі Картера "поганим президентом", у такий спосіб поставивши під сумнів авторитет свого попередника.

Прагнення поспілкуватися з Путіним Трамп пояснив чимось на кшталт бажання розв'язати довічну проблему відносин між Москвою й Вашингтоном та нарешті прийти до мирного співіснування. Однак господар Білого дому, очевидно, досі не збагнув, що Кремль цікавить не мир з американцями, а навпаки – уявна (в очах самих росіян) війна зі Штатами, щоб на цьому тлі виглядати начебто рівним суперником.

Саме тому кремлівський агітпроп старанно намагався описати бажання Трампа побачитись із Путіним не інакше як "нарешті до Штатів дійшло, з ким треба дружити". А головні пропагандисти Кремля Скабєєва і Соловйов навіть посперечалися щодо правильного перекладу вислову Трампа "great guy" по відношенню до Путіна, яке він вживає завжди й достатньо часто. Версії московських ведучих коливалися від "класного хлопця" до "великої" постаті, адже, як наполягала Скабєєва, Путін, мовляв, – "великий".

ПРО ЩО Ж НАСПРАВДІ ДОМОВИЛИСЯ СТОРОНИ?

Тим часом, переговори Трампа й Путіна прогнозовано не призвели до жодних домовленостей. Але їх і не могло бути, адже ні попередні розмови Помпео з Лавровим, ні остання зустріч Болтона з Патрушевим в Єрусалимі, ні будь-які інші контакти – не змінили позицію Москви по жодному з ключових питань. До слова, Вашингтон і Москва мають кардинальні розбіжності по цілому списку проблем – від агресії РФ проти України, ситуації у Венесуелі, Ірані, Сирії до скорочення озброєнь і невтручання у вибори. І це далеко не повний перелік, який виносився на переговори в Японії.

За наявною інформацією, конкретно по Україні головним акцентом на зустрічі стала вимога США до Росії звільнити українських моряків і судна. Однак Москва ні до зустрічі, ні після не продемонструвала готовності навіть подумати над компромісом, у тому числі в діалозі з американцями.

Зазвичай, у таких умовах переговори лідерів не проводяться – хіба що коротка протокольна зустріч у кулуарах. Але в цьому випадку бажання Трампа поговорити з Путіним здивувало й сам Кремль, де до останніх днів не могли зрозуміти, чи варто підтверджувати зустріч, і що такого запропонують американці, щоби організовувати повноформатні переговори.

Варта уваги ще одна деталь. Раніше після кожної такої спроби Трампа знайти можливість зустрітися з Путіним Конгрес США – як демократи, так і республіканці – майже завжди реагували мовою санкцій. Бо Росія вже кілька років, за визначенням воєнної доктрини США, є одним із основних ворогів Америки. А уряд у Вашингтоні щоразу був змушений запроваджувати нові покарання проти росіян, щоби хоч якось знизити градус внутрішньополітичного напруження. Є шанси, що попри незвичну, як для Трампа, невелику кількість заяв після переговорів з Путіним, реакція Конгресу буде подібною й цього разу.

Нагадаємо, зараз на розгляді законодавців перебуває кілька законопроектів із санкціями, зокрема, проти російських проектів "Північний потік-2", "Турецький потік"; щодо тиску на Кремль із вимогою звільнення українських моряків; щодо можливості надання Україні статусу головного союзника США поза НАТО; а також посилення оборонної підтримки України.

ЩО ДАЛІ?

Отже, головним підсумком зустрічі Трамп-Путін стала домовленість сторін поглиблювати контакти. Щоправда, глава Білого дому, який звик міряти двосторонні відносини обсягами прибутку для власної економіки, також висловив надію на збільшення товарообігу з Росією. Очевидно, він забув про американські санкції, основна мета яких полягає саме в обмеженні доходів агресора та зміні його поведінки. Однак, як відомо, в США діє ефективна система стримувань і противаг. Тож президент – не єдиний, хто приймає подібні рішення щодо агресора.

Крім того, Путін у графіку переговорів Трампа був не основним диктатором (разом із принцом Саудівської Аравії та лідером КНДР). Але він все ще залишається надто токсичним для американської політики.

Тим не менше, не варто й недооцінювати ситуацію. Прагнення Трампа навести мости з Кремлем, навіть попри скептичне ставлення до цієї ідеї в його ближчому оточенні та Конгресі, само по собі може бути небезпечним на тлі негативних тенденцій у Європі. Адже не тільки американський президент, а й лідери Франції й Німеччини – ключових країн в угамуванні російської агресії – в один момент раптом вголос висловилися за розвиток відносин із РФ.

Чим це загрожує Україні? Головне завдання в такій ситуації – не перетворитися в кінцевому рахунку із суб'єкта міжнародної політики в об'єкт, з думкою якого не рахуються. І це залежатиме від того, наскільки жорстко нова українська влада відстоюватиме свої позиції як у протидії агресору, так і в спілкуванні з ключовими міжнародними партнерами.

Ярослав Довгопол, Вашингтон

Перше фото: АА