Відчуйте різницю: кого віддає Україна, щоб визволити з полону своїх

Щоб повернути полонених співвітчизників, Україна змушена віддати ворогові реальних терористів і дітовбивць. Але чи є інший вихід…

29 грудня, віримо, стане святом щонайменше для кількох десятків українських сімей: додому повернуться їхні рідні й близькі, які від року до майже шести провели в полоні у окупантів та їх поплічників. У неділю, як очікується – об 11-й годині, – на КПП “Майорське” відбудеться масштабний обмін полоненими. Щоправда, цього разу Кремль не планує повертати нам українців-політв’язнів, яких утримують по СІЗО і тюрмах в Росії та в анексованому Криму. Точну кількість людей, які потраплять до обмінних списків, не називають. Спочатку говорили про майже 300 полонених, згодом – про “трохи більше ніж 200”. Пізніше з’явилися більш конкретні параметри ймовірного обміну –  80 на 130 (Донецьк/Київ 55/65, Луганськ/Київ 25/65).

Багато хто із експертів, політиків, журналістів і користувачів соцмереж в очікуванні обміну пише про несправедливість – адже в Україну повернуться ті, хто згідно із Конституцією і нормами міжнародного права боронив від ворога свою країну, люди, які випадково потрапили у тенета, розставлені ФСБ та її філіями в “недореспубліках”, і звинувачення проти кого “висмоктані із пальця”. Натомість противникові повертаємо реальних терористів, кримінальних убивць і підступних зрадників... “Росія хоче забрати своїх: дітовбивць, катів неозброєних, терористів, зрадників, весь бруд "руссково міра", який став "русскім адом" на Донбасі. Порівняти поіменно списки на обмін – означає порівняти два різні світи: світ російських чортів і світ людей”, – пише головний редактор “Цензор. нет” Юрій Бутусов. І це справді так. Але мусимо розуміти: Україна йде на це заради звільнення своїх громадян. Прибічники такого кроку у цьому зв’язку найчастіше згадують історію з обміном ізраїльського капрала Ґілада Шаліта, задля порятунку з полону якого в Ізраїлі відпустили більш ніж тисячу заґратованих палестинців, пов’язаних з тероризмом.

То ж що відомо про наших співвітчизників, які вже в неділю можуть повернутися додому, і про те, кого Україна віддасть натомість Путіну та його поплічникам? Аналізуємо дані з відкритих джерел.

КОГО ВІДДАЄМО: ТЕРОРИСТИ, ДІТОВБИВЦІ, “ЕКСБЕРКУТНЯ”

1. Бійці “чорної роти” “Беркута”

За даними ЗМІ, до списків на обмін можуть потрапити щонайменше двоє з п’яти колишніх “беркутівців”, яких звинувачують у розстрілах мирних українців на вулиці Інститутській у Києві 20 лютого 2014 року. Слідство вважає, що саме вони, а також іще понад 20 ексспецпризначенців, котрі наразі перебувають у розшуку, винні в загибелі 48 і пораненні 80 людей. Цими днями суд звільнив з-під варти, відпустивши під цілодобовий домашній арешт, Олександра Маринченка. Ще раніше, у липні цього року, під домашній арешт відпустили іншого ексберкутівця, якого підозрюють у розстрілі активістів Євромайдану, Сергія Тамтуру.

До кінця нез’ясованою залишається ситуація із трьома іншими колишніми “беркутами”. Українська сторона спочатку включила, а потім – після протестів із боку громадськості і звернення родин Героїв “Небесної сотні” до президента, – викреслила зі списку на обмін трьох ексбійців батальйону спецпризначення Олега Янішевського, Сергія Зінченка і Павла Аброськіна.

У прокремлівських “недореспубліках” всіх їх вважають героями: зокрема, ватажки луганських бойовиків намагаються внести ексберкутівців у списки на обмін ще з 2016 року.

2. Вбивці маріупольських правоохооронців

У списках на обмін, вочевидь, будуть і четверо осіб, яких підозрюють у захопленні будівлі Маріупольського ГУ МВС 9 травня 2014 року. Мова про диверсантів терористичної групи “Мангуст” Євгена Дружиніна, Олександра Стрельниковича, Віктора Скрипника і В'ячеслава Бірюкова. Їм інкримінують умисне вбивство, створення терористичного угруповання, зберігання зброї. Вони ж із квітня по серпень 2014-го вчинили й низку інших тяжких злочинів.

 Загалом, за даними слідства, до безчинств навесні 2014-ого в Маріуполі причетні майже 80 бойовиків, які були розділені на 4 групи. І саме “підрозділ Мангуста” (до 15 осіб) відповідальний за вбивства 6 співробітників міліції і українських військовослужбовців при захопленні й пожежі в будівлі міського управління міліції. Частину сепаратистів знищили, але більшість нападників утекли.

3. Харківські терористи

22 лютого 2015 року в Харкові під час Маршу Гідності було дистанційно підірвано саморобну бомбу, начинену елементами враження. Внаслідок вибуху загинули 4 людини, серед них – міліціонер і неповнолітній, – ще дев’ятеро – поранені. На місці загинули лідер харківського Євромайдану 52-річний Ігор Толмачов, міліціонер Вадим Рибальченко. 23 лютого від поранень помер 15-річний школяр Данило Дідик, 24 лютого – 18-річний студент Микола Мельничук. Більшість учасників мітингу врятувала вантажна “Газель”, яка непередбачувано стала між міною і натовпом.

Володимира Дворнікова, Віктора Тетюцького і Сергія Башликова згодом затримали. За даними силовиків, чоловіки були членами підпільного терористичного угруповання “Харківські партизани”. Терористів завербували російські спецслужби, вони проходили підготовку в Бєлгороді, а за вчинення теракту повинні були одержати $10 тисяч.

У Фрунзенському райсуді Харкова 28 грудня їм мали оголосити вирок.

Раніше родичі загиблих внаслідок теракту та громадські активісти мітингували під Офісом президента у Києві та кілька разів у Харкові проти можливого обміну (з Росією) звинувачених. 

4. Зрадник фермер – фактичний вбивця 10-х українських воїнів

Громадянин України Микола Бутрименко у 2014 році "здав" проросійським бойовикам 19 українських спецпризначенців біля Сніжного. Ворог “за наводкою” обстріляв військових, унаслідок чого 10 із них загинули, а п’ятеро потрапили у полон до ворога. Згідно із матеріалами слідства, групу спецпризначення відправили на пошуки льотчиків двох штурмовиків Су-25, збитих 23 липня російськими силами ППО. 28 липня бійці вийшли до приватної ферми на околиці села Латишеве. Власник господарства, 61-річний Микола Бутрименко, запропонував військовим переночувати в його ангарі. Сам же, під приводом відвідин дружини в лікарні, поїхав у Сніжне та повідомив бойовикам про місце розташування українських бійців.

Прокуратура Донецької області оголосила Бутрименку, якого товариші загиблих по службі вивезли із непідконтрольної Україні території, підозру за ч. 3 ст. 258 КК (терористичний акт) і ч. 2 ст. 258-5 (фінансування тероризму). Куйбишевський районний суд Запорізької області визнав його винним та засудив до восьми років позбавлення волі. Але цими днями Оріхівський райсуд Запорізької області за клопотанням прокуратури змінив запобіжний захід для Бутрименка із тримання під вартою на особисте зобов’язання.

5. Дніпровські провокатори

За даними російського журналіста Сергія Лойка, до списку на обмін з російської сторони також входять українські громадяни Дарина Мастікашева та Олександр Каратай, які наразі перебувають в тюрмі міста Дніпро за звинуваченням у державній зраді. Їм інкримінують дії, спрямовані “на шкоду суверенітету та інформаційній безпеці України”, зокрема те, що 2017 року вони організували виїзд до Росії колишніх українських військових, учасників бойових дій на Донбасі, під приводом роботи на будівельних об’єктах. Насправді ж, як вважає сторона звинувачення, в РФ колишніх бійців мали використовувати у диверсіях, зрежисованих російськими спецслужбами.

Три роки зрадники брали участь у створенні фейків про Україну для російського телебачення. А в 2017 році завербували й доправили до Москви трьох колишніх АТОвців, начебто на роботу будівельниками. На цих хлопців планували "повісити" низку терактів в Москві. Очікується, що на суді провокатори визнають провину і 29 грудня їх обміняють.

6. Реальний російський полонений. Для прикладу

Серед тих, кого планує віддати ворогові українська сторона, різні джерела називають також російського танкіста Руслана Гаджиєва. Його взяли у полон під час бою за висоту 307,5 поблизу Санжарівки на Донеччині. Тоді загинули восьмеро українських захисників, двоє були тяжко поранені, унаслідок чого стали інвалідами. Українські піхотинці змогли відбити атаку чотирьох танків противника. Три броньовані машини знищили, одну – пошкодили. Із членів екіпажів підбитих танків вижив лише Гаджиєв.

Пізніше він зізнався, що пішов на війну, тому що “не міг знайти роботу, хотів підзаробити для своєї убогої сім'ї”. А піти воювати проти України Гаджиєва підбили ростовські поліцейські – звільнивши з-під варти за незначний злочин в обмін на підтримку “русскова міра” на українському Донбасі.

Найманця засудили до 15 років позбавлення волі.

За даними поінформованих джерел, у списках на обмін є ще кілька інших російських найманців, які у різний час потрапили в полон на Донбасі, а також громадяни України, що воювали на боці Л/ДНР.

Окрім того, в переліку провокатори, які спричинили бійню в Одесі у травні 2014-го.

КОГО ВИЗВОЛЯЄМО: ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ, ЖУРНАЛІСТИ, ЖЕРТВИ ОБЛАВ…

За словами представниці України в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи Валерії Лутковської, ми нарешті зможемо забрати у ворога співвітчизників, яких не змогли визволити з полону під час масштабного обміну військовополоненими, що відбувся у грудні 2017 року. Йдеться, зокрема, про бійців, котрі потрапили до рук окупантів під час боїв в Іловайську і у Дебальцевому. Серед них – спепризначенці 3-го полку Сергій Глондар і Олександр Коріньков.

16 лютого 2015 року вони супроводжували колону українських військових, яка виходила із дебальцевського котла. Колону обстріляли, незважаючи на діюче на той час «перемир’я», наших воїнів взяли у полон. У групі супроводу, до якої входили Коріньков і Глондар, було 9 бійців. Двох із них росіяни вбили. Решту – полонили. Двох поранених віддали Україні одразу ж. За два місяці ще двох звільнили. Одному вдалося втекти. А ось Сергій і Олександр перебувають в полоні вже майже 5 років…

Військовослужбовець Збройних сил України Богдан Пантюшенко засуджений так званим “судом ДНР” до 18 років позбавлення волі.

Окупанти звинуватили його у підриві моста на дорозі Донецьк – Авдіївка. Пантюшенко – командир танка 1-ї окремої танкової бригади із позивним "Броня". Він потрапив у полон під час операції біля села Спартак поблизу Донецького аеропорту. У січні 2015 року танк Пантюшенка разом з іншими мав вийти до Путилівського мосту, закріпитися і забезпечити прохід саперів, котрі планували підірвати міст, яким бойовики висувалися із Донецька. За словами дружини танкіста, перед обміном у грудні 2017 року донецькі бойовики викреслили ім'я Пантюшенка зі списку на обмін – не пояснивши причин.

Також ЗМІ повідомляють, що у списку на обмін, ймовірно, є прізвища двох поневолених окупантами журналістів – Станіслава Асєєва і Олега Галазюка. Але чи вдасться повернути їх – “під питанням”. Адже, за інформацією правозахисної організації “Успішна варта”, російська сторона може не віддати їх Україні, якщо у списку на обмін не буде згаданих уже ексберкутівців.

Під псевдо Станіслав Васін Асєєв працював журналістом в окупованому Донецьку. Співпрацював із Радіо Свобода, “Дзеркалом тижня”, журналом “Український тиждень”. На початку червня 2017 року журналіста викрали співробітники спецслужб так званої ДНР. Востаннє виходив на зв'язок із колегами 2 червня. І лише за півтора місяця, 16 липня, бойовики повідомили, що затримали блогера за звинуваченням у “шпигунстві”. 22 жовтня 2019 року бойовики повідомили, що засудили Асєєва до 15 років ув’язнення.

Галазюк жив у Торезі. Писав колонки для Радіо Свобода (з липня 2015 до кінця літа 2017 року), розповідав про те, що відбувається на непідконтрольних Києву українських територіях. Його затримали наприкінці серпня 2017-го.

За що? Олег Галазюк відомий своєю проукраїнською позицією ще до подій Євромайдану.

23 грудня 2013-го його побили депутат міської ради Василь Бондаренко і двоє "казаків". Причина – Галазюк розписав центр міста гаслами проти Віктора Януковича і Партії регіонів. Нападники повалили активіста на землю, пробили голову і зламали пальця…

Але дух патріота не зломили. “Пам’ятаю його репортаж на роковини падіння малайзійського Боїнга. Він поїхав, – та навіть не поїхав, а пішов пішки 20 кілометрів, – аби покласти квіти від усіх українців. І зробив фото букета, перев’язаного жовто-синьою стрічкою", – згадувала в ефірі Громадського радіо секретар Національної Спілки журналістів Ліна Кущ.

Підготували Оксана Поліщук, Владислав Обух, Київ