Питання руба: так зайняли окупанти наші позиції в Золотому чи ні?
Відповідь – ні. Але перспектива нового розведення військ у Гнутово непокоїть, тому що в Золотому, Петрівському та Богданівці далеко не все спокійно
12 лютого відбулася чергова зустріч ТГК у Мінську. “Практично узгоджена одна з ділянок розведення в районі н. п. Гнутово, яку раніше було запропоновано українською стороною, триває робота над узгодженням інших. Акцентовано увагу на необхідності забезпечення повного і всеосяжного режиму припинення вогню, який зараз порушується з боку НЗФ ОРДЛО”, – повідомила прес-секретар представника української сторони Дарка Оліфер, додавши, що наступне засідання тристоронньої контактної групи відбудеться 26 лютого.
Що ж, судячи з реакції користувачів соцмережі Фейсбук, 100% підтримки оце “практично узгоджене розведення у Гнутово” не отримало. І цілком зрозуміло чому. Тому що ворогом не виконуються “нормандські” домовленості про припинення вогню, обстріли позицій ЗСУ не вщухають, число загиблих і поранених серед українських військових і цивільних — не зменшується, а навпаки... Зрештою, від початку 2020-го назбиралося “клунок” повідомлень по тих ділянках, де ще минулого року в листопаді закінчилося розведення, себто Золоте, Петрівське і Богданівка. Приміром, стверджують, що окупати нібито зайняли колишні позиції ЗСУ в Золотому. Схожі повідомлення маємо і по Петрівському: бойовики зайняли українські позиції й звідти обстрілювали самі себе, щоби звинуватити Україну в зриві режиму тиші. Також у Мережі часто з’являється інформація про нібито обстріли згаданих населених пунктів (або тих, що зовсім близько до них примикають, як ото Новотошківське, Оріхове тощо). Крім того, на ділянках розведення нібито спокійнісінько “гуляють” групи окупантів з нарукавними пов’язками з написом “СЦКК”. І так далі, і так далі...
Але що саме з переліченого є правдою, а що — не відповідає дійсності? Зрештою, які об’єктивні дані, яка на сьогодні реальна ситуація в районах розведення сил — Станиці Луганській, Золотому, Петрівському та Богданівці — питаємо у військових експертів.
Віталій Саранцев, керівник пресцентру штабу ООС:
“Окупанти намагалися здійснити кілька безуспішних провокацій. Однак на всіх ділянках розведення ситуація залишається спокійною та повністю контрольованою”
— Ворожі обстріли дійсно ведуться протягом кількох останніх тижнів. Але не в самому Золотому, а неподалік — уверх по карті — у селищах Оріхове та Новотошківське. Але, наголошую, це не ділянка розведення, вона знаходиться поруч Катеринівки, і там ніхто не стріляє. Щодо повідомлень, мовляв, противник зайняв наші колишні позиції — це не відповідає дійсності, ані щодо Станиці, ані Золотого, Петрівського та Богданівки. Власне, щодо двох останніх — там нещодавно окупаційні війська намагалися скоїти кілька провокацій. Перша — коли з тієї сторони на нашу колишню позицію зайшла особа і показово, на камеру ОБСЄ здійснила чотири черги (постріли) у свою ж сторону. Мета — щоби звинуватити Україну в зриві режиму припинення вогню. Ця провокація не вдалася. ОБСЄ проінформоване. Наступного дня через ділянку розведення окупант здійснив один неприцільний постріл з гранатомета по українських позиціях (снаряд впав у поле). Вони очікували на нашу відповідь. Для цього туди прибули кілька представників їхніх ЗМІ, і чекали на постріл української сторони. Не дочекалися. Ми оперативно звернулися до ОБСЄ, зафіксувавши ворожу провокацію.
Тож у підсумку: на всіх ділянках ситуація відносно спокійна та контрольована. Ворог намагався здійснити кілька безуспішних провокацій, але ніхто українських позицій не займав, ніякого проходу в сторону наших укріплень не було. На жаль, в політичному сенсі українське суспільство нині гіперполяризоване. Мережею ширяться викривлені, фейкові повідомлення, на які люди ведуться чомусь набагато частіше. І це при тому, що штаб ООС щодня публікує офіційні зведення. Те ж саме стосується окремих журналістів: перевіряйте, а не займайтеся копіпастом, а ще краще — приїжджайте, щоб особисто пересвідчитися, яка насправді там ситуація.
І останнє — про “гуляк” в пов’язками СЦКК. Так, це правда. Але знаходяться вони не на самих ділянках розведення - або поруч ділянок, або на КПВВ. Вони ніким не визнані. Ні ми, ні ОБСЄ з ними не співпрацює. Наразі є тільки одна СЦКК — це українська. Все.
Юрій Бутусов, військовий експерт, головний редактор Цензор.НЕТ:
“Стріляють постійно: десь ця активність більша, десь — менша. Однак ситуація контрольована”
— Насправді, ситуація в ділянках розведення повністю контролюється ЗСУ. Постійно ведеться розвідка, підрозділи знаходяться в повній бойовій готовності, нашій колишніх позицій ніхто не займав. Та чи спокійно там? Скажу так — не зовсім. У районі Золотого постійно ведуться бойові дії, оскільки зона розведення щільно примикає до забудованої місцевості (будинки до будинків), де знаходяться опорні пункти ворога. Проконтролювати ці перестрілки та їх причину практично не можливо. Якщо хтось помітить противника, то спершу стріляють, а вже потім питають. Варто розуміти, що в умовах позиційної війни основний засобом забезпечення безпеки військ — це вогневий контроль. Знову ж таки, ця зона завжди була проблемною, тобто ще задовго до розведення, і такою залишиться сьогодні. Власне, це одна із причин, чому в Золотому і раніше — в 2016 році — теж виникали проблеми з розведенням на цій ділянці.
Що стосується селища Петрівське, то бойові дії в цьому районі обмежені, пострілюють час від часу. Забудови, як ото в Золотому, там немає, дистанції достатні — щонайменше 500-1000 метрів... Тож, повторюся, ситуація в усіх розведених ділянках повністю контролюється ЗСУ. Проблема лише в тому, що, враховуючи фактичну ситуацію, жодне розведення насправді не може призвести до зниження рівня бойових дій, і це, в першу чергу, стосується Золотого. Гадаю, вище військове керівництво мало б не ховати голову в пісок, а визнати цей факт. Тобто визнати розведення в районі Золотого невдалим експериментом, організувавши при цьому нормальне ведення бойових дій. На жаль, за нинішньої влади, як і за попередньої, питання усіх цих мирних ініціатив — це не більше, аніж політичний театр. Продовжують гинути люди, продовжується стрілянина, а нам “втирають”, що поменшала активність бойових дій. Це все від небажання брати на себе відповідальність за проблему. Нав’язувати мир тому, хто цього миру не хоче — вибачте, але це недолуго. Я не вважатиму правильною гру під назвою “розведення” аж допоки не з’явиться практичне політичне рішення про виведення всіх іноземних військ з Донбасу.
Владислав Селезньов, військовий експерт, колишній речник Міноборони:
“Пропоную хвилі “все пропало” не піддаватись"
— Ми маємо усі усвідомити, що ЗС України виконують завдання, визначені в рамках ООС і виконують їх ефективно. По-друге, немає жодних інших представників СЦКК, окрім українських військовослужбовців. Усі інші це «ряджені». Зрозуміло, що їх за жодних умов не може бути на підконтрольних Україні територіях. Що робить з цього питання Нацполіція, яка працює в районах розведення військ, краще уточнити у речників МВС. Певен, що і в цьому питанні буде більше «страшилок», ніж правди. З урахуванням того, що засоби зв’язку у районах Станиці Луганській, Золотому, Петрівському та Богданівці працюють стало, а міграція населення відбувається регулярно, про критичні ситуації або про загострення ситуації у цих районах українське суспільство знало би моментально. Перспектива у цьому напрямку одна і як на мене, має бути очевидною для всіх нас. Посилення оборонних спроможностей нашої країни за рахунок зміцнення української армії та пожвавлення роботи національного ОПК. Сильна армія, це надійне підґрунтя для сильної позиції України на переговорах будь якого рівня. Сучасна реальність така, що нині поважають сильнішого.
Щодо розведення в Гнутовому, хочу нагадати, що 10 лютого 2015 року мирний Краматорськ був обстріляний ворожими РСЗВ, загинули військовослужбовці в таборі «Сармат» та цивільні мешканці міста. Відстань у кілька десятків кілометрів не стала на заваді агресивним планам агресора. Тож кількадесят кілометів не є визначальним чинником для убезпечення мирного населення. А от розуміння ворогом того факту, що на його агресивні дії станеться належна реакція української армії і як наслідок цієї реакції втрати противника будуть надчутливим, це є суттєвим важелем впливу на ситуацію. Тож, я роблю ставку на вмотивованість та забезпеченість українського солдата, високоточну зброю від українського виробника та наші сили спеціальних операцій. Ворог має усвідомити, що відплата за будь-яку агресію буде і вона буде болісною.
Мирослав Ліскович. Київ