Данило Гетманцев, голова комітету ВР

Світова економіка – під загрозою кризи через епідемію в Китаї. І нам до цього не байдуже: в 2019 році КНР стала торговельним партнером №1 для України і, ймовірно, азійські проблеми на нас відіб’ються. В хиткої української економіки й без того проблем купа, а тримати фінансовий баланс якось потрібно. Голова Комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики, представник фракції “Слуга народу” Данило Гетманцев напевне знає, яка “зброя” є у законодавчої гілки влади для захисту держбюджету України.

НОВИМИ ПОДАТКАМИ СИТИЙ НЕ БУДЕШ

- Даниле Олександровичу, поговорімо про гроші. Держбюджет наприкінці минулого року змусив понервувати, і є побоювання, що в 2020-му будуть проблеми з його наповненням. Що законодавці пропонують, аби їм зарадити?

- Дійсно, минулого року була певна сума недовиконання бюджету за доходами і, відповідно, за видатками. Деякі статті були недофінансовані. Основна проблема, з якою це пов’язано (є й інші, наприклад, недовиконання надходжень за акцизним податком, але це безперечно – основна) — митниця не додала коштів у зв’язку з непередбачуваним курсом валют. Протягом року відбулося стрімке зниження курсу долара до гривні, що спровокувало діру в бюджеті. У суспільства були великі надії, що корупційні схеми на митниці досить швидко вдасться прикрити і ми знайдемо від цього додатковий ресурс для бюджету. Однак, у 2019 році цього не відбулося.

Ми неодноразово заслуховували на комітеті голову митної служби пана Нефьодова. Він стверджує, що за групами не енергетичних товарів відрахування збільшилися на 5%, але це ще не той результат, якого чекали. Треба краще працювати, і ми обговорюємо зараз на комітеті, чим можемо допомогти митниці та правоохоронним органам в усуненні схем.

Восени ухвалили всі необхідні закони для розвитку цивілізованої системи митного оформлення: закони про спільний транзит, про авторизованих економічних операторів, про єдину митну особу, захист інтелектуальної власності під час митного оформлення. Є ще кілька законопроєктів, які хочемо ухвалити (скажімо, про митний постаудит), але це не критично.

Державна податкова служба у 2019 році вперше за 6 років виконала план. Це дуже показово, бо кілька місяців поспіль (починаючи з серпня) за аналогічної податкової бази відрахування від ПДВ збільшувалися на 2-3 млрд щомісяця. Це свідчить про те, що оборудок меншає, процес іде в правильному напрямку. Впевнений, що Державна податкова служба план бюджету за перший квартал виконає в повному обсязі. Щодо митної, в мене певні сумніви.

- Виходить, боротьба з оборудками, корупційними, тіньовими схемами, про яку говорили ще влітку, спрацювала наполовину?

- Просто це забирає час. У ході реформування треба розробити нову структуру, потім через конкурс наповнити її людьми. Стара система – це ж не тільки злочинець у податковій або в митниці. Це організовані злочинні угрупування, які з ним співпрацюють. І маємо визнати – ще й реальний бізнес, який послуговується їхніми “сервісами”. Тобто величезна корупційна система, що виходить далеко за межі державного апарату. Тому масштаб спротиву, з яким зіштовхуємося, неймовірний.

Однак, упевнений: ми впораємося з цим завданням і на митниці, й у податковій службі, де процес вже йде і має позитивні результати.

- А як оцінюються обсяги сірого імпорту, через які держава недоотримує кошти?

- Напевне не знає ніхто. Попередній уряд говорив про недоотримання 100 млрд грн на рік внаслідок сірого імпорту. Мені здається, ця цифра завищена. Але навіть якщо є меншою наполовину, все одно це шалені кошти і треба працювати над поверненням їх до бюджету.

- Коли йде мова про додаткові методи наповнення казни, в першу чергу на думку спадає введення нових податків. Вони можуть зʼявитися? В яких галузях, форматах? Чи є такі ініціативи?

- Ми не збираємося вводити нові податки, це навіть не обговорюється. Магістральною ідеєю нашої політики в сфері публічних фінансів є детінізація. Якщо вивести з тіні економіку й примусити всіх платити податки, то це і буде кінець епохи брехні, про яку говорили на виборах. Це дозволить збільшити і надходження в бюджет, і обсяг ВВП. Ми вважатимемо це великою перемогою, якщо вдасться вивести економіку з тіні хоча б на 20% за 5 років. Сьогодні МВФ оцінює наш тіньовий сектор в 44-45% економіки. Тобто хочемо зменшити цей відсоток наполовину, як мінімум.

- Законопроєкт про об’єднання податків “три в один” — це теж про економічну вигоду, чи говоримо про це в площині спрощення процедур і адміністрування?

- Це ще не законопроєкт, а ідея, яка наразі обраховується Міністерством фінансів. Вона полягає у полегшенні, вдосконаленні адміністрування податків і одночасному зменшенні тиску на фонд оплати праці. У ній прекрасно все, за винятком зменшення надходжень до державного бюджету, що нам потрібно компенсувати.

Мінфін обрахує її потенціал на основі статистики минулих податкових періодів, і, як тільки отримаємо результат, будемо бачити компенсатори цього рішення — відразу надамо його для обговорення громадськістю.

- Деякі експерти-економісти вважають, що в Україні не повністю використаний потенціал податку на розкіш. Навіть ЕСВ платиться максимум з 70 000 грн зарплати, а все, що понад — не є базою нарахування внеску. Як вважаєте, тут ще є поле для маніпуляцій?

- Податок на розкіш у жодній країні ніколи не був істотним джерелом для поповнення бюджету в зв’язку з дуже вузькою базою оподаткування. Розкоші як об’єкта оподаткування замало. Цю ілюзію свідомості населення полюбляють експлуатувати політики. Ілюзію про багатих, які повинні платити за бідних. В цю казку охоче вірять, але надходження від податку на розкіш невеликі, навіть якщо ставки будуть шалені. Не бачу тут великого потенціалу. А якщо говорити про прогресивну ставку оподаткування, то слід розуміти, що має бути золота середина між оподаткуванням великих доходів більшими податками і ймовірністю їх приховування. Тому я – за розумну помірну прогресію (з максимальним кроком у 5%) і проти підвищення ставок до 54%, як, зокрема, передбачається законопроєктом 2758.

ЗЕМЛЯ — СЕЛЯНАМ, РІВНІСТЬ – ПЛАТНИКАМ ПОДАТКІВ

- Очевидно, зараз не найкращий час нарощувати пільги – наприклад, є певні ідеї про додаткові для ветеранів АТО/ООС. За нинішніх умов не варто на них розраховувати?

- Є багато соціальних груп, які потребують допомоги держави. Але ми повинні не тільки дбати про добре організовані групи громадян за окремими інтересами (як ветерани, чорнобильці, вкладники банків чи валютні боржники), а й пам’ятати про все суспільство. Є величезна кількість людей, які згуртовані гірше, але потребують набагато більшої допомоги держави. Це понад 11 млн пенсіонерів насамперед. За останні 5 років саме за їхній рахунок вирішувалися різні проблеми в державі. Пенсія зменшилася в доларовому еквіваленті вдвічі при тому, що середня зарплата наприкінці 2019 року досягла рівня 2013-го (в доларах). А мінімальна – зросла ще більше. Мінімальна ж пенсія – вдвічі менша навіть за той прожитковий мінімум, що обраховується Держслужбою статистики – 1638 грн. Ці цифри межують із гуманітарною катастрофою. Але люди не виходять на вулицю, не влаштовують пікети, і держава про них згадує начебто в останню чергу. Це не справедливо.

Інший приклад – допомога при народженні дитини. В 2013 році платили за першу дитину близько 30 тис. грн, за другу – майже 60 тис. і за третю — понад 119. І це при курсі 8 грн за долар! 15 тис. доларів — вартість квартири в райцентрі. А зараз платимо близько 41 тис. при народженні кожної дитини, і матері не виходять на вулиці. Це не агресивна соціальна група. Вони не організовані між собою, але це не значить, що Україні не треба дбати про своє майбутнє, піклуючись про сім’ї. Я переконаний, що завдання держави – знайти баланс між інтересами різних груп, який об’єднує суспільство.

Тут є ще обставина, яку треба розуміти. Досить часто ті, хто висловлюють, представляють інтереси певних соціальних груп, – насправді мають власні інтереси, відособлені від інтересів цих груп, і грають у свою політику. Ці «представники» давно відособилися від тих, кого представляють, суб’єктивізувалися та експлуатують ту чи іншу тему. Особливо це очевидно на прикладах структур, що залишилися у спадок з часів СРСР. Але вистачає і борців за права соціальних груп, що утворилися пізніше.

Отже, щодо пільг і дотацій я був би дуже обережний і надавав їх окремим, максимально знеособленим групам. Передусім ми повинні дбати про справедливість.

- Оскільки ви згадали про мам, уточню — тобто, у ідеї про виплати в розмірі 100, 200 і 300 тисяч гривень за відповідно першу, другу і третю народжену дитину – все-таки є перспектива?

- У цьому бюджеті не вдалося її протягнути. Ми отримали країну в сумному стані, державний борг величезний – кожна третя гривня йде на його погашення. І дефіцит Пенсійного фонду величезний – ціла сукупність взаємопов’язаних проблем.

- ... Які потребують масштабних рішень. Одне з них — відкриття ринку землі, за яке, як прогнозував спікер ВР, раніше квітня не проголосують.

- Напевне не знаємо, можливо, опозиція зніме свої правки. Їх там більше 4000, це дуже багато.

- Якщо врешті це відбудеться – коли ринок запрацює і держава почне на цьому заробляти?

- Ринок землі — це, безперечно, про доходи бюджету, але не в першу чергу. Насамперед, це питання справедливості й детінізації, отримання людьми активів, що здатні приносити гроші. Ми ж не будемо заперечувати, що ринок землі існує і купівля-продаж сільськогосподарських земель здійснюється. Просто вона приховується під договорами оренди чи емфітевзису. Брудні схеми не дозволяють власнику, пайовику отримати нормальну ціну за ділянку і розпоряджатися нею як активом, що здатний генерувати капітал.

Це проблема всіх країн, що розвиваються – вони не навчилися використовувати активи в якості капіталу, який може обертатися вільно, генеруючи новий капітал. Можна збудувати будинок без дозволу, з порушенням цільового призначення землі – і жити в ньому. Але неможливо отримати кредит під заставу такої нерухомості, продати її. Будинок має вартість, яка не здатна генерувати нову вартість, брати участь у обороті на ринку капіталу (працюємо над законопроєктом про ринки капіталу наразі), залучати кошти. Так само і з землею.

Аграрний ринок – у тіні. Немає довіри до контрактів і до партнерів. Податки не сплачуються, більш як 8 млн га обробляються без будь-якого оформлення. І починати слід зі зняття обмежень, які перешкоджають ринковим відносинам з одночасним закріпленням запобіжників, що захистять права власників.

- А що буде далі?

- Легалізація ринку землі дозволить оживити, дати потужний поштовх до розвитку і цього сектору, й економіки в цілому. Розвинути галузі сільського господарства, які сьогодні взагалі не фінансуються, бо нема сенсу вкладати в них кошти. Інвестиція, більша за 700 доларів на гектар, наразі є ризикованою, бо незрозуміло, в чиїх руках завтра буде цей гектар. Тобто землі — актив, в який не можна поки що інвестувати навіть у середньострокову перспективу, не кажучи вже про довгострокову. Страждають цілі галузі садівництва, ягідництва, бо це — довгі гроші, ризик. І наше сільське господарство, хоч і займає дуже велику частку ВВП (що погано, бо породжує всі ризики сировинної економіки), заточене на монокультури. Виростити, зібрати урожай, продати, знову вкласти гроші — так, щоб оберталися швидко. Країна не зацікавлена в такому.

Земельна реформа – це дозвіл розпоряджатися своєю власністю, землею. Більш як 60% українців, згідно з соцопитуваннями, схвально ставляться до цього. Я не розумію, чому людям дозволено розпоряджатися квартирами і не можна землею — це ж така сама нерухомість. Людина повинна мати право продавати її, коли вигідно, продукувати капітал, використовувати в якості застави, беручи кредит. А на мораторії поки що заробляють тільки ділки, які не зацікавлені, щоб земля коштувала дорожче і довелося втратити підвищену маржинальність, яку мають зараз на своєму “сірому бізнесі”.

- Є ще один “сірий бізнес”, щодо якого точаться наразі дискусії — азартні ігри. Резонансний законопроєкт, 3000 правок...

- Навіть більше, близько 3500.

- Навіть так! І потенційні гравці цього бізнесу, чекаючи легалізації, висловлюють побоювання, що відбувається штучне затягування процесу – і хтозна, чи проголосують за законопроєкт у другому читанні.

- Рано ще говорити про затягування, останній день подачі правок був, здається, 30 січня. Це величезна таблиця, яка лише минулого тижня була зведена в документ, з яким можна працювати. Робоча група відбулася 12 лютого. І ми не поспішаємо з цим законопроєктом “сьогодні на завтра”, бо дуже велика кількість правок. А ВР розглядає земельний законопроєкт, що не дуже-то підштовхує займатися іншими справами інтенсивно: Рада не вийде з питання землі, аби розглянути гральний бізнес чи будь-який інший законопроєкт.

- Але принципова згода є, що легалізацію треба довести до завершення?

- Так, безперечно, обов’язково це зробимо.

- Вам не здається, що доходи, передбачені від легалізації, досить скромні? Відчутні прибутки — це коли гральна зона приносить десятки мільярдів доларів на рік.

- Ми зараз говоримо не про “Лас-Вегаси”, а про бюджет-2020, в якому передбачено 4,5 млрд надходжень від легалізації грального бізнесу. Розуміємо, що в 2020 році ще нереально – відкрити якусь гральну зону, але така можливість у законопроєкті передбачена, рішення про це повинен ухвалити уряд. Це тільки початок.

- Багато говориться про важливість пом’якшення бізнес-клімату в Україні. Що вже змінилося в законодавстві, аби він став сприятливим?

- Насамперед, легальний бізнес отримає рівні умови для господарювання. Ми виведемо тіньовиків на світ Божий, аби вони не мали додаткових переваг, ухиляючись від оподаткування. У січні Верховна Рада проголосувала проєкт Закону України № 1210 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який істотно змінює чинне податкове законодавство. Загалом вжили цілий ряд заходів, спрямованих на полегшення оподаткування промисловості. Держава вперше стала відповідальною перед платником податків — у вигляді санкцій, конкретних штрафів, які буде сплачувати платнику, якщо порушить законодавство проти нього. Ввели норми AntiBEPS (податкова політика, що захищає права платників податків, спрямована на рівність та справедливість оподаткування, - ред.). Прийняли норми протидії ухиленню від оподаткування бізнесу з використанням єдиного податку.

Крім цього, для пожвавлення економіки ми передбачили прискорені норми амортизації, дозволили використовувати підприємцям виробничий метод амортизації основних засобів, збільшили у 2,5 разу вартість основних засобів, дозволили підприємцям з річним оборотом до 40 млн грн не враховувати податкові різниці. Розуміємо, що класичний податок на прибуток підприємств має певні вади, фактично встановлюючи обмеження (у вигляді амортизації) на реінвестування підприємцями прибутку в основні засоби. Це був один зі слушних аргументів за впровадження податку на виведений капітал. Ми усунули ці обмеження, стимулюючи залучення інвестицій саме у промислове виробництво – галузь, що має стати рушійною силою розвитку вітчизняної економіки. Головне для нас — створити рівні умови для всіх.

- Щодо рівних умов і справедливості. Зараз на розгляді – так званий “антиколомойський закон”. Як оцінюєте ймовірність того, що законопроєкт буде ухвалений в редакції, яка дозволить колишнім власникам збанкрутілих банків отримати компенсацію?

- Я не розумію дискусій довкола компенсації колишнім власникам банку в разі, якщо рішення про позбавлення їх права власності прийняте незаконно. Тобто, є хтось, хто переконаний у тому, що цього робити не потрібно? Компенсацію можуть отримувати і зараз, законом це передбачено, якщо незаконно позбавили права власності. Це норма не тільки цивільного кодексу, це положення Конституції й врешті-решт – статті 1 до Протоколу першого Європейської конвенції з прав людини. Це є в законопроєкті 2571, внесеному Кабміном, і в усіх альтернативних законопроєктах, внесених на розгляд. Питання компенсації як такої – взагалі не обговорюється. Обговорюється питання формули для вирахування розміру цієї компенсації чи її відсутності. Мені здається, було б правильно, аби рішення щодо суми збитків та компенсації приймав суд, враховуючи думку експертів. Кабмін вважає, що повинна бути особлива процедура визначення розміру компенсації. Це одне з питань, про які зараз дискутуємо. Інший момент — законопроєктом передбачено, що особа може оскаржити будь-яке рішення НБУ лише на підставі законності. Нам здається, це суперечить Конституції, рішення повинні оскаржуватися ще й на підставах обґрунтованості, доцільності та інших, перелічених у ст.2 Кодексу адміністративного судочинства. Інакше – це звуження права громадян на позов. Що, знову ж таки, не відповідає Конституції та Європейській конвенції.

Загалом, ймовірність прийняття цього законопроєкту висока. Терміни важко прогнозувати, але вважаємо це питання нагальним.

Тетяна Негода. Київ

Фото: Геннадій Мінченко, Укрінформ