На судову систему України не менше двох Верховних судів треба!
Конституційний суд визнав незаконним розпуск у 2016-ому ВСУ. Тепер у нас аж два Верховні суди! Є й “двічі “верховні” судді. Чи надовго? Чим небезпечно?
Велика палата Конституційного суду України визнала неконституційними деякі положення Закону “Про судоустрій і статус суддів”. Мова, зокрема, про пункт 7 перехідних і прикінцевих положень Закону в частині ліквідації Верховного суду України та пункт 14 - щодо участі суддів ВСУ у конкурсі на суддівські посади в “новому” Верховному суді. Також неконституційним визнали пункт 25 перехідних положень Закону щодо права на отримання щомісячного довічного грошового утримання лише суддів, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (або призначені за результатами конкурсу). Головна претензія: “конституційний орган — ВСУ — не можна ліквідувати простим законом. Зміна назви у рамках реформування не означає, що змінився статус найвищої судової інстанції”.
Водночас КС не визнав неконституційними пункти, відповідно до яких створено новий Верховний суд, і не скасував конкурсу на призначення його суддів. Тобто, виявляється, і “старий” суд розформували незаконно, і до законності “нового” претензій немає. Що далі? Невже на Україну чекає період так званого “двох-верховно-суддя”? Невже незабаром станемо свідками “розбірок”, яка із судових інстанцій “верховніша”? Як унеможливити цей сценарій? І як запобігти остаточному розбалансуванню нашої “недо-” чи “не так” реформованої судової системи?
Не минуло і 3,5 років... Історія розформування та “воскресіння” ВСУ
30 вересня 2016 року в Україні стартував важливий етап судової реформи, пов’язаний із формуванням нової судової вертикалі - набрали чинності зміни до Конституції в частині правосуддя та нова редакція закону "Про судоустрій і статус суддів". Було ліквідовано вищі спеціалізовані суди і створено нову структуру Верховного суду (з 5 касаційними палатами) - як єдиного суду касаційної інстанції. Був варіант вирішити справу “полюбовно” - через саморозпуск Верховного суду України, який би “відкрив дорогу” судовій інстанції нового типу. Але “старі” судді на це не пішли. Тому апологети реформи і запропонували ухвалити закон, яким створили новий Верховний суд. При цьому, вочевидь, сподівалися, що “старий” ВСУ якось сам собою “розсмокчеться”. Бо законної процедури ліквідації судової інстанції так і не дотрималися (на папері вона “працює” ще й досі). Хоча попередження про те, що колись це може неприємно “відгукнутися”, лунали уже тоді: зокрема, наголошувалося, що розпуск суду — прерогатива не парламенту, а президента. Більше того, “органи державної влади, закріплені в Конституції України, мають особливий статус конституційних органів, тому ліквідація, зміна найменування, а також перегляд їх конституційно визначених функцій і повноважень у спосіб, що істотно (докорінно) змінює їх конституційну природу, можливі лише після внесення змін до Основного Закону України у порядку, передбаченому його розділом XIII „Внесення змін до Конституції України“ (таке формулювання, до речі, знайшло відображення і у резолютивній частині нинішнього рішення КС).
Тоді ж це стало одним з аргументів, що наводилися у конституційному поданні від імені “старого” Верховного суду України, який під час пленуму у жовтні того ж 2016-ого назвав незаконними положення документа, що стосуються “власного” реформування, а конкурсний відбір до “нового” Верховного суду для “старих” суддів - неконституційним. Хоча по тому частина суддів ВСУ таки вирішила скористатися правом участі у кадровому конкурсі. І більшість із цих служителів Феміди без особливих проблем стали членами вже нової касаційної інстанції. Та навіть виграли — оскільки у рамках реформування скасували положення про призначення суддів ВС на п’ятирічний термін. “Нові” судді призначаються безстроково (до досягнення 65-річного віку). Не кажучи вже про те, що їм суттєво збільшили зарплатню: зокрема, суддівські оклади зросли до 75 прожиткових мінімумів (понад 150 тисяч гривень) на місяць. Щоправда, у жовтні минулого року Верховна рада ухвалила Закон “Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування”, знизивши цей поріг до 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (трохи більше 110 тисяч гривень). Але ж не варто забувати, що це — лише “стартова” сума, на яку передбачені ще й усілякі додаткові нарахування...
Натомість судді ВСУ, які не пройшли чи не захотіли проходити конкурс, опинилися “не при справах” і автоматично були відправлені у відставку. Таких небагато - за даними заступника голови правління Центру політико-правових реформ Романа Куйбіди, - 12. Але тепер їх, вочевидь, мають повернути на посади. Оскільки КС визнав неконституційною вимогу щодо проходження кадрового конкурсу як головної передумови їх подальшого перебування у складі суду, дію їхніх повноважень повинні продовжити автоматично. Але це — півбіди. Як і необхідність привести 2 українські Верховні суди до “спільного знаменника”. Головне питання — як бути із рішеннями, які “новий” Верховний суд ухвалював після “перезапуску” у 2017 році? Скасування сотень, якщо не тисяч ухвал, може призвести до іще того “судотрусу”... А лобістів та вигодоотримувачів при цьому буде — хоч відбавляй.
КС “наробив шуму”. Що тепер? Унормує все самостійно? Чи “віддасть пас” законодавцям?
Яким же чином можна вилікувати таке “роздвоєння юридичної особи”? Найпростіший варіант — і це підтвердили висновки КС - затвердження нової структури Верховного Суду України (старого), - з урахуванням “палатності” нового ВС, - “автоматичне” переведення туди суддів Верховного Суду та поновлення на посадах колишніх суддів, які не пройшли чи не захотіли проходити конкурс у 2017 році. Натомість Верховний Суд (“новий”) як юридичну особу ліквідують. А його назву “успадкує” “старий” суд, оскільки саме її внесли до тексту Основного закону у рамках конституційних змін, (закон №1401), ухвалених у червні 2016-ого. Адже Конституційний суд визнав, що “вилучення слова “України“ – власної назви держави – зі словесної конструкції “Верховний Суд України“ не вплинуло на конституційний статус цього органу державної влади”. А отже: “Конституційний Суд України вважає, що Закон №1401 не порушив принципу інституційної безперервності функціонування найвищого інституту судової влади, який після набрання чинності Законом продовжує діяти під назвою “Верховний Суд“.
А ось про те, чи знімає такий підхід “із порядку денного” питання можливої нелегітимності ухвалених після 2017 року рішень, у висновках КС напряму не йдеться. Можливо, відповідні роз’яснення оприлюднять пізніше. Хоча й не факт, що до того часу у когось не виникне бажання поспекулювати на цьому, дражнячи політиків і звичайних громадян.
“За цей час через ВС пройшла маса справ, у тому числі, і досить резонансних. Скажімо, Верховний суд розглядав “показові” справи щодо перерахунку пенсій для екссиловиків. За його вердиктами колишні військові змогли відсудити собі чималі суми і в судах нижчих інстанцій...”, - нагадує керівник адвокатської компанії “Кравець і партнери” Ростислав Кравець. Треба думати, як розв’язати технічні проблеми з реєстрацією однієї юридичної особи замість двох, що мають різних керівників. При цьому важливо забезпечити безперебійність судочинства та справедливість розподілу справ між суддями. Адже у найвищій касаційній інстанції країни накопичилися сотні тисяч справ. З ними складно упоратися навіть тим майже двом сотням суддів, які працюють у різних палатах нового Верховного суду. А, не дай Боже, доки “утрясатимуть” ситуацію, їх усунуть від судочинства, передавши усе на відкуп суддям “старого” суду, у складі якого, за даними експертів, нині числяться лише 7 служителів Феміди...
Щоправда, є шанс, що такий “хаос” триватиме недовго. Відповідно до уже згаданих “судових” змін, внесених у жовтні минулого року, “незабаром усі судді Верховного Суду, включаючи й “нових” - із числа суддів Верховного Суду України, - повинні будуть пройти ще один добір за “законом-193”, який передбачає скорочення складу Верховного Суду до 100 суддів. Звісно, якщо це положення не буде визнане неконституційним в рамках іншого провадження, яке (ще) розглядають у Конституційному Суді”, - нагадує Роман Куйбіда. При цьому варто враховувати і так би мовити фінансове “зло”, яким, на думку експертів, загрожує Україні свіже рішення КС. Адже упродовж певного часу доволі високу суддівську зарплату доведеться платити ще й і згаданим суддям ВСУ, які не проходили кадрового конкурсу, котрі “не факт”, що будуть долучені до реальної роботи. Також потрібні додаткові кошти і на пожиттєве утримання частини суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання. І це стосується не лише суддів ВСУ, а й інших судових інстанцій, які були розформовані чи переформатовані у процесі судової реформи. При цьому йдеться і про “моральний” бік справи.
“Адже тепер на таке утримання можуть розраховувати не лише судді ВСУ, а УСІ судді у відставці - включаючи тих, хто працює зараз "суддями" в "ДНР" і "ЛНР", тих, хто не захотів проходити кваліфікаційне оцінювання, а також тих, хто його провалив (але кого Вища рада правосуддя вирішила “по-тихому” відправити у відставку) — наголошує керівник Фундації DEJURE Михайло Жернаков, - а це декілька тисяч суддів, які отримуватимуть ну ДУЖЕ велике грошове довічне забезпечення (може бути, і сотня-друга тисяч гривень на місяць). Ось така, вона “соціальна держава” - для обраних. Це немає нічого спільного з незалежністю суддів”, - підсумовує юрист. Експерти продовжують аналізувати, як нова ухвала КС позначиться на ситуації у вітчизняній судовій системі і в Україні загалом. Фахівці обговорюють механізми, які дозволять, імплементуючи його, уникнути можливих ризиків. Тож Укрінформ, ймовірно, найближчим часом повернеться до цієї теми.
Владислав Обух, Київ