«Осінній» наступ РФ на Україну: ймовірно, але…
Так, це для РФ – нові тяжкі проблеми. Але ж прогнозувати імперію – марна справа. Нарешті, наскільки спроможні ЗСУ протистояти повномасштабній агресії?
Наприкінці червня критично актуалізувалися розмови відносно ймовірності нового військового наступу РФ в Україні. Про це йдеться у зведеннях Головного управління розвідки (ГУР); в інтерв’ю заступника глави українського МЗС пана Боднара; у звіті аналітика американського центру The Jameson Foundation Пола Гобла; а ще – в заяві колишнього командувача силами США в Європі Бена Ходжеса. Останній, зокрема, попереджає про те, що Владімір Путін може розпочате наступ і здійснити вторгнення в Україну вже цієї осені, аби захопити дамбу в Херсонські області, яка перекриває доступ води з Дніпра в окупований Крим.
Запитаєте, наскільки це ймовірно?
Будь-який спеціаліст, виходячи з нормальної логіки, вам скаже, що такого нападу бути не може. Ну, тому що стратегічна ситуація така. Або ж тому, що українська армія вже далеко не та, якою була у 2014 році (ми звикли так вважати, зрештою, в якомусь сенсі це правда, але, на жаль, проблеми в нашій армії до сих пір існують. – Авт.), що це спровокує нову хвилю санкції проти РФ, і так далі.
Але з іншого боку... Внутрішня ситуація в РФ на сьогодні така, що від Путіна можна очікувати чого завгодно – економічне падіння сягнуло таких показників, що у РФ вперше з кризового 2009 року приховують ВВП, рейтинг довіри до Путіна знизився до 25%. І втім, чи не правда – тривожно читати повідомлення відносно Наказу головнокомандувача Путіна про призов на збори не визначеної маси громадян РФ, які перебувають у запасі...
Отже, ключове питання: який із вищезгаданих факторів переважить і, в даному разі, переважає?
Що не говори, але у військовому плані ми досі слабші – експерт
Військовий експерт, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь, перш за все, наголошує на тому, що, окрім згаданих факторів, існує ще й третій – це очевидна й неприхована підготовка Росії до наступу на південному стратегічному напрямку. «Ці заходи РФ здійснює прямо зараз. Триває підготовка до навчань «Кавказ 2020», активна фаза яких відбудеться у вересні, – каже він. – Війська підтягуються. Буде задіяно щонайменше 120 тис. осіб». Також йде підготовка Чорноморського флоту, перекидатимуться судна з інших флотів, додав експерт. «То чому актуалізувалися розмови про підвищення ймовірності наступу? По-перше, для цього створюються відповідні умови. В РФ загострюється політична ситуація, є серйозні соціально-економічні проблеми. І все це лише посилюватиметься. Оскільки об’єктивно і нафта, і газ – головні фактори сили режиму Путіна, вони зараз слабшають, залишаючи його в економічному вакуумі, який потрібно чимось заповнювати», – стверджує експерт, не виключаючи, що заповнюватиме Путін цей вакуум або грою на зовнішній загрозі, або проведенням «невеличкої переможної війни». «Ну, як це завжди буває в авторитарних режимах. Але сучасна Росія – це не Радянський союз. Це – економічний карлик, регіональна держава, яка у воєнно-політичному плані зараз навіть із Туреччиною не в силах конкурувати на рівних. А от пострадянський простір… Він для РФ залишається найсприятливішою екосистемою. Саме там путінський режим може себе реалізувати, зміщуючи акценти із внутрішніх проблем на зовнішні», – переконує Самусь.
Все це говорить про те, що імовірність проведення військових операцій Росією на пострадянському просторі – зростає. Наразі під ризиком Білорусь, Молдова, Україна та Центральна Азія. «В Білорусі наближаються президентські вибори, а отже – відкривається вікно можливостей для РФ. Шляхом зміщення Лукашенка – встановлення повного контролю над країною. Відносно Молдови, то там, знову ж таки, внутрішньо-політична криза, і для РФ це – можливість посилити позиції. Ну, і щодо України… Ми не виняток – Росія також намагається розхитати внутрішню ситуацію».
Що стосується військової складової, то, переконує експерт, РФ наразі переважає і Україну, і Білорусь, і Молдову. «Так, дійсно, українська армія дуже змінилася. Я б сказав, що вона постала з попелу, який був залишений «у спадок» після Януковича. Тобто станом на зараз ситуація зовсім інша. Зрештою, ворог зупинився на сьогоднішніх рубежах у Криму і на Донбасі якраз через те, що українське військо ефективно йому протидіє. Однак ця ефективність все ж таки обмежена. Зокрема, недостатньою протиракетною обороною, дефіцитом військово-морської техніки. У нас досі немає ударних ракетних сил, які би могли стримувати РФ як в стратегічному, так і в оперативному планах. Так, ракетний комплекс «Нептун» фактично готовий, але не у військах. Флот? На жаль, ми не змогли його розбудувати за шість років. У Чорному морі РФ домінує».
Військовий експерт нагадує, що тільки на Чорноморському флоті розміщено близько 100 крилатих ракет. В кожній з армій РФ, які оточують Україну по периметру, є ракетна бригада «Іскандерів». «Якщо почнеться широкомасштабна військова операція, то спершу будуть нанесені ракетні удари. Як тільки РФ знищить наші системи управління і ППО – нанесе авіаційні удари. А потім уже наземна операція. При цьому Росія встановить блокаду з морського напрямку, де, повторюся, ефективно протидіяти Україна сьогодні ще не можемо, – наголосив Самусь. – Звісно, описане мною це найгірший сценарій, який означатиме відкриту, гарячу фазу війни. І це вже буде виклик Путіна міжнародній безпеці та існуючому світовому порядку, який зараз украй слабкий. Ми ж бачимо в якому становищі перебувають Євросоюз та США. А до всього цього ще й пандемія»…
Для Путіна зараз дуже сприятливий час для того, аби досягти своїх цілей. А що ж НАТО? А нічого! Так, якщо Росія наважиться на атаку проти когось із країн-членів чи проти кораблів НАТО, то отримає «по зубах» – 5 статтю буде активовано. Утім стосовно тих країн, які не є членами НАТО, то в даному разі експерт має сумніви. «Навряд чи НАТО прямо вступатиме у бойові зіткнення, приміром, із тими ж кораблями Чорноморського флоту». Яскравий тому приклад – 25 листопада 2018 року, коли росіяни атакували українські кораблі поблизу Керченської протоки, згадує експерт. «Тоді міжнародне співтовариство, в тому числі, НАТО і ЄС, обмежилися «глибоким занепокоєнням». Не думаю, що зараз ситуація кардинально змінилася. За нас проти РФ ніхто не воюватиме. А тому нам ні на мить не можна розслаблятися. Треба максимально нарощувати зусилля якраз у розбудові тих же ВМС, сил протиракетної оборони і, звісно, не забувати про ударні ракети. Росіяни мають знати, що вони можуть отримати у відповідь за свої дії. Поки що, гадаю, росіяни не бояться розпочати широкомасштабну операцію проти нас», – резюмував Самусь.
Росія з 2008 року не атакує відкрито. І що, вона наважиться на це і в 2020-му?
Дещо відмінну від колеги думку з цього приводу висловив політолог-міжнародник, виконуючий обов’язки директора Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Віталій Мартинюк. Кремлю, каже він, для досягнення власних цілей, серед яких максимальною є повне підпорядкування України, а мінімальною – забезпечення постачання української води в окупований РФ Крим, постійно необхідно піднімати рівень напруги. Оскільки в сучасних умовах Росія не має іншого швидкого важеля дієвого впливу на Україну, окрім військового, вона вдається до його максимального використання, додав експерт. «Військові навчання, які РФ проводить на своїй території, в окупованому Криму та акваторії Чорного моря, спрямовані на захоплення українських стратегічних об’єктів та частин території України, – переконаний політолог.
Однак, за його словами, відкрите військове вторгнення російських військ на українську територію можливе у випадку наявності декількох ключових умов. Зокрема: українська армія буде нездатною протистояти російському наступу; міжнародна спільнота дотримуватиметься пасивної реакції; російське населення підтримає таку відкриту агресію і схвалить дії Путіна (тобто – підвищення рівня підтримки Кремля).
«Наразі, можна стверджувати, що, по-перше, українська армія готова захищати українську землю, а в українському суспільстві ще не згас дух патріотизму, і волонтерсько-добровольчий рух може дуже швидко активізуватися, посилюючи обороноздатність України», – наголошує Мартинюк.
По-друге, продовжує він, міжнародна спільнота вже не буде такою аморфною, як була у 2014 році. «Втрати, які РФ може отримати за відкриту агресію проти України, перевищать результати, яких Росія може досягти. Не варто очікувати, що хтось буде замість нас захищати нашу землю, але допомога може суттєво зрости, а Росія може перейти в статус такої собі Північної Кореї, чого Кремль точно не бажає», – вважає експерт.
По-третє, частка російського населення, яка, як висловився політолог, готова на хліб намазати якісь зовнішні перемоги, замість масла, неухильно зменшується. «І її скорочення буде пропорційним людським втратам російських сил, які неодмінно будуть супроводжувати можливий російський наступ. Негативний вплив на російське населення також матимуть й інші фактори, зокрема: падіння російської економіки в результаті нових нових санкцій Заходу; скорочення соціальних витрат в РФ, кошти з яких заберуть на себе військові дії; подальше обмеження внутрішніх свобод і порушення прав людини тощо», – переконує він. І додає, що крім цього, з часу агресії РФ проти Грузії у 2008 році, Росія не проводила відкритих (неприхованих) наступальних операцій, навіть коли для цього мала кращі умови для досягнення успіху, як це було у 2014 році. «Вона завжди діяла приховано: «зелені чоловічки» в Криму; «народні повстанці» на Донбасі; приватні військові компанії в Сирії і Лівії, – згадує Віталій Мартинюк. – Тож, більш вірогідним може бути сценарій прихованих дій із дестабілізації окремих районів України за підтримки та безпосередньої участі російських сил спеціального призначення з метою посилення впливу на Київ та стимуляції хаосу в державі. Рішучість української влади, у тому числі й місцевої, чіткість дій українських силових структур та готовність суспільства протистояти такого роду гібридній зовнішній агресії є запорукою провалу подібних планів Кремля».
Мирослав Ліскович. Київ