Зустріч у Берліні: мовчанка – знак незгоди
«В обмін на гуманітарні кроки, РФ традиційно вимагає від України довгострокових політичних рішень, котрі провокують розкол у суспільстві» – експерт
Ще 4 липня відбулися довгі 11-годинні переговори політичних радників у Берліні. Керівником української делегації був віцепрем’єр і міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Рєзніков, але в них взяв участь глава офісу президента Андрій Єрмак, а з російської – заступник керівника адміністрації президента РФ Дмитро Козак. Інші учасники: з німецької сторони – радник канцлера Ян Хеккер, з французької – радник президента Франції Еммануель Бонн.
Крім того, що Україна, Франція та Німеччина зайняли спільну позицію, а Росія залишалися невдоволеною і взяла паузу для її вивчення – у перший день нічого сказано не було…
Так що там обговорювали, до чого прийшли? На жаль, навіть на четверту добу з більш менш конкретною інформацією не густо. Хіба що Андрій Єрмак заявив те, що вже було сказано відносно загадкової «спільної позиції»: Україна, Франція та Німеччина продемонстрували готовність докласти максимум зусиль для виконання домовленостей «Нормандської четвірки», досягнутих у Парижі, та наблизити проведення саміту в Берліні.
Утім, в понеділок українська сторона озвучила ряд більш позитивних повідомлень. Олексій Рєзніков розповів про ознаки того, що РФ проявляє зацікавленість у врегулюванні, а відтак – готовність йти на компроміси. Зокрема, в питаннях звільнення полонених, режиму припинення вогню, розмінювання тощо. А що Україна? Компроміси – штука двостороння. То про які компроміси тоді йшлося з нашого боку?
Тональність публічних заяв із московського боку не змінилася й на міліметр. «У Берліні відбулася складна ґрунтовна розмова», – охарактеризував берлінські переговори Дмитро Козак, додавши, що до проведення зустрічі в «нормандському форматі» на вищому рівні Україні необхідно… прийняти й погодити з Донбасом десятки законів. «Це десятки різних законів, які потрібно не тільки розробити (українській стороні. – Ред.), а й узгодити з Донбасом, а це теж непросто», – наголосив він, очевидно, маючи на увазі закріплення в українській Конституції «особливого статусу» для Донбасу.
…У шахах це називається німецьким словом «цугцванг» – нема ходу.
«Домовились домовлятися» – це щоб не сказати «ні про що не домовились»
Відносно «особливого статусу» президент України Володимир Зеленський уже встиг відповісти російському представнику: «Ніхто від України нічого не може вимагати». Тут нічого не заперечиш. А Росія ж, судячи з певних повідомлень таки вимагає.
Підсумок зустрічі в Берліні політолог Ігор Рейтерович охарактеризував уже традиційно: домовилися домовлятися. Консолідована позиція України, Німеччини та Франції, за його словами, стосується, насамперед, режиму припинення вогню та організації пересування через лінію розмежування. «Ця позиція не нова, вона звучала й раніше – під час минулорічної грудневої зустрічі Норманді в Парижі. Загалом, йдеться про безпековий компонент, який – на першому місці. З цього питання ніколи не було розходжень між Україною та нашими європейськими партнерами. А РФ, судячи з усього, продовжує займати іншу позицію», – каже Рейтерович.
«Російський представник заявив, що Україна має погодити з ОРДЛО десяток якихось законів. Але все – у межах угод, підписаних під час останньої зустрічі. Однак якщо ми візьмемо ці угоди, то там, за великим рахунком, є лише три пункти, які йдуть один за одним», – додав він. І на першому місці – безпека, а вже потім – обмін полоненими, доступ Червоного хреста, контроль місії ОБСЄ... Тож у даному разі РФ, схоже, зрозуміла, що по-їхньому не буде, а отже, стверджує політолог, вирішили взяти паузу, щоби визначити: чи йти на чергові поступки (саме в їхньому розумінні, а не в розумінні України – обмін полоненими, припинення обстрілів тощо), і чи отримають вони, пішовши на ці поступки, відповідну реакцію з боку України?
Чим усе це може закінчитися? Ігор Рейтерович перспективи малює похмурі. Перший варіант – якийсь час тягнутимуться мляві переговори, відбуватиметься обмін різними дипломатичними заявами, на кшталт "винні саме ви, тому що не виконуєте, а ми – виконуємо". Але це ще не найгірший варіант. «Другий – це збройна ескалація», – наголошує експерт. «Чому я звертаю увагу саме на такий розвиток подій? А тому що значна частина навіть проросійських політологів в Україні почали говорити про це, як про реальний варіант. Себто, відбувається певне тестування суспільства», – додав Рейтерович. Ну, і третій варіант – це підготовка до того, що РФ визнає Мінськ мертвим. А все тому, що домовленості нібито не виконуються саме з вини України. «Росія максимально намагатиметься нав’язати цю думку Німеччині та Франції з подальшими вимогами зменшення санкційного тиску». Знову ж таки, експерт звернув увагу на те, що очільники терористичних угрупувань «Л/ДНР» нині говорять, що дуже скоро Росія визнає ці території не лише де-факто, але й де-юре. Від себе додамо, що на те саме натякав і такий суб’єкт, як Олександр Бородай – цей пан нічого без прямої вказівки з Кремля не зробить.
«РФ не хоче виконувати безпековий пункт домовленостей. А відтак шукає винуватого. Але як це подати, як звинувати, щоб і Німеччина, і Франція прислухалися до їхньої точки зору – оце питання», – наголошує Рейтерович. І додає: «Не виключаю, що це може відбутися у жовтні-листопаді. У Сполучених Штатах якраз проходитимуть вибори. Думаю, внутрішня ситуація в Україні також не буде спокійною. Нарешті, і в ЄС до того часу також можуть «заскочити» якісь проблеми. І для РФ це дуже непоганий час. По-перше, щоб поховати Мінськ, звинувативши в усьому Україну, а по-друге, щоб інкорпорувати в тому чи іншому форматі окуповані території до складу РФ».
«Гібридний мир», який краще за «гібридну війну»
Експерт Українського інституту майбутнього Ігор Попов наголосив: «Настільки тривала зустріч у Берліні показала, що мінські переговори зайшли фактично у тупик. За підсумками не було оприлюднено жодного пункту, по якому досягнуто просування. Немає публічної інформації про якісь ініціативи з українського боку, не організовано навіть контрольовані «витоки» інформації». Останній рік українське суспільство очікувало нових підходів, які мали запропонувати нові переговірники у форматі «Єрмак-Козак». А ключовим етапом, каже політолог, мали стати місцеві вибори на непідконтрольних територіях у жовтні 2020 року. «Проте такі вибори явно проведені не будуть, і це рушить всю структуру плану форсованої реінтеграції», – додав Попов.
Щодо компромісів… Якщо російська сторона піде на них у безпекових питаннях, то, очевидно, висуне зустрічні умови, не всі з яких є публічними. Гострим питанням для Росії є поставки води до анексованого Криму, проте навряд чи будуть знайдені мотиви, щоб «продати» цю ідею українському суспільству. Експерт каже, що головне ж для Російської Федерації – це прийняття комплексу політичних реформ в Україні, які мають закріпити особливий статус непідконтрольних територій. Але… «Цей парламент навряд чи буде готовий голосувати за подібні ініціативи», – додав він.
А щодо України… Першочерговим для нас є розробка і презентація нового плану, і це має бути план «гібридного миру», і лише так ми можемо утримувати ініціативу, коментує Попов. І додає, що для виконання цього плану більшою буде роль профільного міністерства, і меншою – політичних кураторів переговорів. «Якщо наш план підтримають Німеччина і Франція – лише тоді з`явиться шанс на проведення зустрічі перших осіб», – стверджує він.
А що таке «гібридний мир»? Чи не позначення це іншими словами «замороженого конфлікту»?
Чому росіяни змінили тональність? Мабуть, нерви бережуть…
Нічого кардинально нового у Берліні не відбулося. Жодні нові конфігурації та ідеї там не звучали. Саме на цьому наголошує політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Марія Золкіна. «Переговори йшли навколо підсумкового документу минулорічного саміту в Парижі, з якого практично нічого на 100% не було виконано. Фактично є більш-менш помітний прогрес тільки по обміну полоненими. І все. По інших питаннях – розведення сил і військ, припинення вогню, розмінювання – позиція РФ абсолютно не змінилася від грудня 2019 року», – каже Золкіна.
Щодо заяви Рєзнікова відносно компромісів, то політолог вважає: росіяни поводились дещо спокійніше через те, що зрозуміли – фокус із консультативною радою не вдався. Плюс те, що Україна почала грати за виграшною для себе логікою, ввівши чотирьох переселенців з Донбасу у політичну підгрупу й, тим самим, відмовившись йти по кремлівському сценарію. «Таке можливо. Але, повторюся, нічого нового не сталося. Єдине на що би звернула увагу – те, що з кінця квітня пожвавився «нормандський» канал спілкування між міністрами і, особливо, радниками», – зауважила Золкіна.
«Що важливо? А те, що українська сторона змогла дуже чітко повернутися до звичної для «нормандської четвірки» рівноваги – «три проти одного», як це було у період з 2014-го до 2019-го». Минулого року відбулося певне розбалансування, коли Франція була дуже зацікавлена в тому, щоби Україна з Росією знайшли практично за будь-яку ціну можливість домовитися. Тоді Макрон певний час був не нейтральним модератором, а фактично відігравав роль підбурювача до компромісу з переважанням російської складової. Зараз цього уже немає. «Зараз по одну сторону стоять ті, хто виступає з позиції міжнародного права та здорового врегулювання конфліктів – це Париж, Берлін і Київ, а по іншу – Росія, – наголошує політолог. – Тому головне тут не скільки те, що саме було прописано в тих пропозиціях (думаю, йшлося про спробу реалізації хоча б кількох пунктів із «паризького документу», адже від цього напряму залежить майбутня зустріч у Норманді), а те, що вони були саме спільними для Києва, Берліна і Парижа».
А чи варто тоді узагалі говорити про таку зустріч? На сьогодні домовлятися на рівні лідерів «четвірки» нема про що, стверджує Золкіна. «Вибори на окупованих територіях не відбудуться. Це абсолютно очевидно. Причому навіть тим, хто з українського боку продовжує говорити про готовність запустити виборчий процес цієї осені й на окупованому Донбасі. Це говориться за інерцією. Та й росіян такий варіант не влаштовує. Їм треба, щоб українська сторона йшла на якісь поступки. Можливо, після провалу «консультативної ради» РФ шукатиме якийсь інший формат, але, чесно кажучи, підстав для зрушень я не бачу».
Нова хвиля «гібридної війни»? Теж не виключено…
Політолог-міжнародник Павло Бульдович також каже, що результати зустрічі складно назвати досягненням. А от щодо таємничої спільної позиції України та європейських союзників, яка змусила Москву «взяти паузу» на роздуми… «Тут навряд чи йдеться про якісь радикальні пропозиції і вимоги до Росії на кшталт миротворчого контингенту чи відмови від масової паспортизації населення Донбасу – реакція Кремля на такі речі наперед відома. Водночас вдалою виглядає ініціатива української сторони щодо презентації календарного плану проведення місцевих виборів на окупованих територіях після виконання Росією ряду умов – це гра на випередження з боку України, прояв суб'єктності», – каже політолог.
В контексті ж «компромісів» з боку Москви експерт зауважив, що останні (обмін полоненими, відкриття КПВВ, припинення вогню – те, про що говорив Олексій Резніков. – Ред.) загалом не спрямовані на врегулювання фундаментальних проблем російсько-українського протистояння, а навпаки, такі «поступки» можуть відкрити шлях до замороження конфлікту. «В обмін на здебільшого гуманітарні кроки, РФ традиційно вимагає від України довгострокових політичних рішень, котрі повсякчас провокують розкол у суспільстві. Власне, нічого нового – традиційна російська тактика дестабілізації нашої країни», – стверджує Бульдович.
Нам усім важливо не сприймати повідомлення про готовність РФ до компромісів, як сигнал про втому або слабкість Кремля, – наголошує Бульдович. – Найбільш вірогідно, що після чергового етапу концентрації і консервації влади всередині країни путінський режим розпочне нову хвилю гібридної війни.
Мирослав Ліскович. Київ