Олена Кондратюк, віцеспікерка Верховної Ради України

Щось у житті та політиці змінюється. Ще десять років тому нардеп чотирьох скликань – це був літній чоловік, аксакал-апаратник або олігарх, сьогодні – тендітна жінка середнього віку. Колись жінки були лише офісною партійною обслугою, сьогодні одночасно дві моїх колеги вперше балотуються в місцеві органи влади і мають непогані шанси.

Віцеспікерка Верховної Ради Олена Кондратюк – у чомусь уособлення цих змін, а в чомусь – їхній драйвер. У неї за плечима – три парламентських скликання, куди вона завжди йшла із однією й тією ж політичною силою, та участь у Революції Гідності. Власне сьогоднішній шлях до кабінету віцеспікерки у Олени Кондратюк був недемонстративний, нестрімкий, але поступовий і системний.

Про кабінет, до речі. Перше, що впало в око при вході: табличка, де замість «заступник» стояло «заступниця». Друге – картина – фото – відтворений текст проєкту Конституції зі змінами до другого читання.

Це одне з перших інтерв‘ю Олени Кондратюк на посаді віцеспікерки про суть моменту, про виклики для України та можливості їм протистояти, а також про те, якою стає українська політика за присутності жіночих облич.

ВЕРХОВНА РАДА ЦЬОГО СКЛИКАННЯ ВІДДЗЕРКАЛЮЄ ЗМІНИ Й У ВНУТРІШНІЙ, І В СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ

- Олено, як ви оцінюєте цей склад Ради, якщо порівнювати його з попередніми скликаннями? Що показав останній політичний рік?

- Кожен парламент має якісь свої особливості, кожне скликання було не подібне на попереднє. Особливість цього складу така, що вперше в історії України за підтримки президента сформовано монобільшість і весь склад уряду. І ми, й наступні покоління ще довго будуть потім аналізувати причини, наслідки та можливість повторення такого результату. Верховна Рада цього скликання, по-суті, віддзеркалює глобальні зміни у внутрішній та світовій політиці. Політика стала вже зовсім іншою, не такою консервативною, до якої ми звикли. Досвідчені партії або досвідчені партійні лідери повинні розуміти те, що часи змінилися. Для людей потрібні якісні рішення, а не марні обіцянки.

У монобільшості був дуже сильний порив швидких змін, вони були в ейфорії, яка проявилася як у розсадці залу, так і в «турборежимі». Тепер усе поступово вийшло на звичні рейки. З позитивів, які я можу відзначити, – те, що в дев’ятому скликанні відбулося істотне збільшення кількості жінок. Двадцять один відсоток жінок у складі Ради – такого ще ніколи не було. Також вагомим результатом я вважаю прийняття Закону про скасування депутатської недоторканності. Тільки цей парламент втілив те, що багато разів обіцяли та ініціювали інші політичні партії у попередніх скликаннях.

Якщо говорити про якість «нових облич», які прийшли зараз у парламент, то очевидна їхня неготовність до організаційної та професійної роботи в парламенті. Парламент насправді – це ключовий орган для організації життя країни, який потребує відповідального ставлення до прийняття рішень. Так, порівняно з минулими скликаннями парламенту, цей склад ходить на роботу, напевно, завдяки тому, що є криміналізованим кнопкодавство. Але прийняття рішень – це не лише голосування, це робота в комітетах, реалізація програмних обіцянок, чіткого плану дій.

Парламент має три основні функції: представницька функція (фактично народовладдя). Друга – законодавча, і зараз парламент, насправді, втрачає якість прийняття рішень. До речі, завдяки опозиційним фракціям більшість законів, які вже йдуть до другого читання, набувають кращої якості, бо опозиція вміє правильно подати поправки, правильно захистити їх, переконати колег. Деколи, чесно кажучи, фінальна редакція багатьох законів, які виходять зі стін парламенту, – це саме робота опозиційних фракцій. І третя функція парламенту – контроль за виконавчою владою, за урядом, тут теж є дуже багато питань.

МОЖЛИВІСТЬ БУТИ ВІЦЕСПІКЕРКОЮ ВЕРХОВНОЇ РАДИ Я СПРИЙНЯЛА ЯК ШАНС НАДАТИ РАДІ ЖІНОЧОГО ОБЛИЧЧЯ

- Як це – бути віцеспікеркою в умовах монобільшості?

- Якщо ми говоримо про роботу в умовах монобільшості, то можливості віцеспікерки залежать від того, які функції їй надані, так? І незважаючи на те, що я представляю опозиційні фракції, при прийнятті рішень у президії Верховної Ради у нас достатньо толерантне ставлення одне до одного. І насправді, я часто вдячна партнерам, тому що вони прислухаються до мого досвіду.

Можливість бути віцеспікеркою Верховної Ради особисто для себе я сприйняла, як шанс надати Раді жіночого обличчя, тому що жінка бачить усі деталі, які може не завжди бачити чоловік. У нас є робота з міжнародними партнерами по оновленню, реформуванню Верховної Ради. Я взяла освітній напрямок, щоб оновити розуміння людей, що таке парламент і як він працює. Це просвітницька сторона, екскурсії для людей будь-якого віку, тобто – відкрита Рада, як ми її називаємо.

У нас працює Освітній центр, коли діти та студенти можуть взяти участь в онлайн-тренінгах, відкритих уроках, подивитися, що таке Верховна Рада, зустрітися з парламентарями та працівниками Апарату, зрозуміти, чим вона займається. Україна – президентсько-парламентська республіка, і парламент повинен бути не застосунком для президентської влади, а окремою міццю.

Ми запустили такий процес, як брендинг Верховної Ради. Я ініціювала створення цієї робочої групи, куди входять представники всіх фракцій. Ми також запросили креативні агенції та наших міжнародних партнерів. Наприклад, зараз вони проводять якісні й кількісні дослідження, щоб зрозуміти, як в суспільстві оцінюють роботу ВР, що для них парламент, з чим асоціюється Верховна Рада. Для вас – із чим асоціюється Верховна Рада, наприклад?

- У мене асоціації з подіями та персонами.

- Наприклад?

- Прийняття Конституції, бійки, Юлія Тимошенко.

- От бачите, у багатьох, коли запитують, з чим асоціюється Верховна Рада, виникають зовсім різні думки. Багато хто каже – з куполом, інші кажуть – із залою, хтось, як ви, – з персоналіями.

Тому нам важливо зрозуміти, якими очима бачить парламент суспільство. До речі, Європейський парламент також провів аналогічну роботу з брендингу. Політикам це дає стратегічне розуміння – що таке парламент для окремого громадянина, чи він дійсно виражає його інтереси, чи він має оцю представницьку функцію, чи всі виборці розуміють, що це законодавчий орган. Деколи під час екскурсій дорослі люди запитували: а де тут у вас у Раді кабінет президента?..

Ще один мій напрямок – доступність та інклюзивність Верховної Ради. За цей рік обладнали пандусами та автоматичними підйомниками будинок для засідань. Бо пам’ятаю, що був день людей з інвалідністю, і в Раді були заходи, то жінки тягнули вручну своїх дітей на візках на третій поверх. Я подумала, що ми можемо ухвалювати будь-які закони, які стосуються толерантності, розуміння, що таке люди з інвалідністю, інклюзивної освіти тощо, але, якщо ми не почнемо з себе, з розуміння, що це повинно бути перш за все в кожній державній інституції, починаючи з Верховної Ради, то толку з цього не буде.

Також, для роботи журналістів на третьому поверсі буде створений сучасний і комфортний пресцентр, з можливістю дивитися, що відбувається в комітетах, з прямими трансляціями засідань тощо. Мені хочеться зробити багато таких речей, які повинні додати цій інституції прозорості та ваги. Знаєте, і для мене основне, щоб встановилися дійсно довірливі стосунки між громадянами і парламентом. Діалог між людьми та інституцією – це теж робота.

- А на який термін проєкт "брендинг" розрахований?

- Ми хочемо це все запустити до 30-річчя незалежності України.

Зараз ми завершуємо дослідження і хочемо почати працювати над результатами, зробити цей процес публічним, з обговоренням.

- За останній рік довіра до органів влади і до парламенту серйозно впала, це через стан економіки, пандемію чи це все таки падіння професійності Ради?

- Мені здається, що це наслідки дуже великих невиконаних обіцянок, які були дані рік тому. Такі самі наслідки, як електоральний майдан, фактично «відставка» досвідчених партій, переформатування влади. Стрімко сформована довіра, очікування та запит на «нові обличчя» повинні мати своє продовження у вигляді ефективних рішень, нової якості політики, а цього не сталося. Тому нинішнє стрімке падіння довіри до владних інституцій відбувається через непрофесійність або неможливість втілення обіцянок. Близько 60 відсотків людей сьогодні вважають, що країна рухається не в тому напрямку. Якщо люди відчувають, що країна рухається не в тому напрямі, то вони незадоволені результатами роботи владних інституцій. І ця недовіра до інституцій мене дуже лякає.

Перед нами зараз стоять три дуже великих виклики. Перший – зовнішня агресія і завершення війни без завдання шкоди українським інтересам. Це дуже важке завдання, і ви бачите, що в цьому питанні влада дуже мало просунулася. Загрози державі й безпекові питання стоять у топі нашого порядку денного. Друге – це боротьба з коронавірусною кризою, яка зараз триває, тому що це вже питання не одного міністерства, а комплексне питання, яке вимагає об’єднання всіх сил, а не порожнього критиканства.

Коли тільки починалася пандемія в Україні, готувався перший локдаун, в парламенті зібралися всі керівники політичних партій і груп. Ми запросили главу Кабміну, профільних міністрів і сказали, що ми готові разом надати допомогу уряду, зробити все можливе і неможливе, відкинути всю опозиційну риторику, щоб виробити спільні рішення для подолання коронавірусної кризи. Ніби всі погодилися, але в результаті уряд не прийняв цієї єдиної програми. Не було створено єдиного центру подолання кризи, і мені, насправді, шкода втрачених можливостей, які були півроку тому. Хоча сам парламент на початку кризи відіграв особливу роль, тому що саме в стінах парламенту було ухвалено понад двадцять законів, які стосувалися подолання кризи в часи пандемії.

Суспільство ж зараз гостро відчуває всю цю несправедливість. Всі знають, що є сформований Фонд з подолання коронавірусу, 66 млрд грн, але люди не вірять, що ці кошти використані доцільно. Я зараз була на Львівщині, зустрічалася з багатьма людьми: очевидною є велика недовіра до розподілу цих ресурсів. Кожна країна зараз дуже агресивно захищає свої інтереси, особливо в частині подолання коронавірусу, вироблення вакцини, тестів, закупки ШВЛів, обладнання, допомоги лікарям. Кожна держава робить багато відповідальних, розумних кроків, а у нас це все якесь хаотичне і не дуже системне. І це не питання якогось одного міністра, це питання всього уряду, відповідальності президента і парламенту. І зараз, коли кожен день – це новий антирекорд захворюваності, є дуже серйозна необхідність об’єднатися і швидко щось робити. Коронавірусна криза – то вже не просто медична проблема, це реальна загроза національній безпеці.

- Парламент зараз через ковід перебуває на карантині. Поки що у депутатів добре виходить одужувати. Але чи вжито всіх заходів для того, щоб убезпечити себе, апарат Ради від хвороби? Чи можливо в принципі зберігати дистанцію? Як зараз зорганізована робота?

- Це для мене болюче питання. Кожна людина, особливо народні депутати України, хоч де б вони перебували – в сесійній залі, громадському транспорті, на зустрічах з виборцями, в офісі, магазині тощо, повинні розуміти, що вірус взагалі не вибирає – чи це депутат, чи це не депутат. Ми вжили в парламенті абсолютно всіх засобів захисту, які тільки можуть бути, починаючи від масок, температурного контролю, тотального забезпечення санітайзерами, обробки приміщень, щоб робота тривала і всі були здорові. Але якщо народний депутат не дотримується соціальної дистанції, не вдягає маску, ну як ти його убезпечиш? Деколи питаю – колеги, чого без масок – то чую не дуже відповідальне: «Я не маю чим дихати». Тоді я перепитую: а хіба лікарі мають чим дихати? У лікаря втричі більший рівень захисту (а відтак незручності) і йому треба втричі більше працювати. Як на мене, це якась така наплювательська поведінка. Ти ж виходиш і біля Ради бачиш старших людей, ти можеш спілкуватися з людьми, які є в зоні ризику!

Спочатку я просила депутатів публічно, потім почала настійливо вимагати – принаймні біля мене люди зараз завжди надягають маски. У мене багато моїх знайомих і родичі є лікарями, є навіть ті, які працюють з ковідом (я знаю, в яких умовах вони працюють), вони кожен день ризикують своїм життям. І все через те, що людина могла не вдягнути маску, або невчасно помила руки, або дозволяє собі обіймашки, обціловування... Та майте стриманість і терпіння в такий час! Парламент Бундестагу ухвалює зараз рішення: за неносіння маски депутатами – 5 тисяч євро штрафу. Я так само пропоную і закликаю штрафувати народних депутатів України за неносіння масок у громадських місцях або коли це є порушення санепідеміологічних умов. Всі гроші від штрафів хай ідуть на допомогу медичним працівникам.

САМЕ ЦІ ВИБОРИ «ПРОДИКТУЮТЬ» НОВУ ОРГАНІЗАЦІЮ ЖИТТЯ ГРОМАДЯН

- За вашої прямої участі, свого часу в Раді було сформоване депутатське об’єднання «Рівні можливості». В принципі, з подачі жінок-депутатів Верховної Ради України були ухвалені квоти на місцевих виборах. Чи дотримуються квот партійні сили в регіонах? Чи звикли місцеві політики включати жінок у списки? Чи в принципі змінюється гендерна філософія в суспільстві?

- «Жіноче питання» завжди було для мене одним із пріоритетів. Ми створили міжфракційне депутатське об’єднання «Рівні можливості» ще в 2011 році, потім воно поступово набирало сили. Ще минулого скликання ми відстоювали закон про квоти, підтверджений новим виборчим кодексом, – і це дає поштовх для оновленої політики. Зараз політичні партії беруть на себе відповідальність за роботу, не тільки Верховної Ради, а й за роботу громад, тому що громади зараз – це основа основ. Саме ці вибори «продиктують» і сформують нову організацію життя громадян. І, розумієте, для мене було завжди такою великою несправедливістю, коли понад 53% населення у нас – жінки, а паритетного представництва жінок немає. Немає у прийнятті рішень в органах державної влади, місцевих органах влади, в Кабміні. У сфері освіти й у медичній сфері працює понад 80% жінок, але коли доходить до керівних посад, ви побачите там майже самих чоловіків.

Це велика несправедливість, тому що великий запит суспільства на жіноче представлення є. І я переконалася у цьому, коли ми вели діалоги зі скандинавськими країнами. Вони всі зрозуміли, що це така нова сила політики, яка повинна бути. У нас, на жаль, політика й ухвалення рішень мають переважно чоловіче обличчя. І я дуже очікую, що із прийняттям оцього нового виборчого кодексу та з першими виборами за новими правилами – в суспільстві відбудуться суттєві зміни.

Політичні партії, які мають ідеологію, спираються на ядро своїх виборців, на свої реальні осередки, справжніх, а не віртуальних членів і членкинь, мають достатньо людського та організаційного ресурсу забезпечити ці жіночі квоти. Але у мене є застереження, щоб нові політичні утворення не зловживали нормою про квоти. Наприклад, вони заповнюють квоту, ідуть реєструють виборчий список, так, а потім, після реєстрації, починають знімати жінок з виборів.

МИ СТВОРИЛИ «ГАРЯЧУ ЛІНІЮ», ЩОБ ЖІНКИ-КАНДИДАТКИ МОГЛИ ПОВІДОМЛЯТИ, ЯКЩО ЇХ ВИКЛЮЧАТЬ ЗІ СПИСКУ

- І це практикується?

- Це зараз практикується. На момент реєстрації закон виконувався сумлінно, хто не дотримувався квоти, їх навіть в ТВК не реєстрували. І зараз мені дуже цікаво, в якому вигляді список дійде до голосування. Ми уважно стежимо за процесом. У нас є громадська рада при МФО «Рівні можливості», вони створили навіть «гарячу лінію». Це чат-бот, щоб жінки могли повідомляти, якщо їх виключать зі списку. Ми все одно розуміємо, що допомога одна одній потрібна. І ми зараз подивимося, наскільки процеси випадання жінок зі списку будуть великими, чи це будуть лише поодинокі випадки. Але боюся, що ними будуть зловживати. Я пропонувала поправку до Виборчого кодексу, що навіть, якщо хтось із жінок відмовився балотуватися, то місце її повинна зайняти жінка, а не просто підняти список, щоб далі пропустити чоловіка.

Поправка не пройшла, її не підтримали, на жаль.

- А жінки знають про гарячу лінію? На жінку ж легко натиснути.

- Тут, як вам сказати: ясно, що є різні жінки, як і чоловіки, але здебільшого – чим натискають? Що показують зараз вибори в об’єднаних територіальних громадах? Вони показують, що туди пішли гроші. А куди пішли гроші, там зразу з’являються чоловіки. А жінки реально дуже навантажені вдома, вони переважно займаються виховання дітей. Їм ще треба працювати, ви ж знаєте, що в місцевих радах – це ж фактично безоплатна робота. Тобто, жінці треба знайти гроші, а коли політична партія не допомагає, то жінка все одно шукає якийсь ресурс.

- Тобто, їй можуть заплатити, щоб вона знялася?

- Можливо й таке. Або буває таке, що не вистачає команди. Але все одно треба пробувати. Всі країни через це пройшли, і вони потім мають зовсім іншу політику. Оновлену, справедливу. Кажуть, що у великому серіалі перший сезон завжди має бути показовий і найкращий. От я зараз розглядаю, що це якраз такий перший сезон, він має бути успішний, дуже.

Ми ж у розвитку цієї теми пішли далі – ми створили платформу «Український Жіночий Конгрес» (форум найвищого представництва), який ми проводитимемо вже вчетверте. На жаль, зараз, з цією пандемією ми змушені робити його в онлайн режимі. Але основним предметом розмови будуть зараз якраз підсумки місцевих виборів: що вони дали, як зміняться громади, як зміниться рівень життя людей після того, коли до прийняття рішень приходять жінки? Маленька ілюстрація по прийняттю рішень в органах місцевого самоврядування: наприклад, бюджет КМДА – 59 мільярдів гривень. Подивіться, чи є хоч одна жінка, яка очолює, наприклад, земельну чи бюджетну комісію у Київраді? Немає. Дві жінки тільки заступники голови КМДА, так. А де жінки працюють? Освіта, туризм, сім’я, культура. Ну спробуйте, нарешті, делегувати жінкам такі земельні чи грошові комітети! І дайте чоловікам очолювати також освіту, вона потребує більше чоловічих облич, це теж правда. Тобто, тут має бути рівність, паритетність у різних сферах.

І друга платформа Конгресу – економічна участь жінок. Ми хочемо подивитися якраз на баланс у бізнесі: які нові стартапи, що їх започатковують жінки, яка їхня вага та присутність у середньому бізнесі? Тому що ми розуміємо, що зараз, коли в нас реально настільки падає економіка, жінкам удвічі важче. Вдвічі важче, тому що вони за однакову роботу з чоловіками отримують різну заробітну плату. І ми не виняток, це у всьому світі є. Але у нас це особливо гостро стоїть, що жінка отримує за ту саму посаду оплату меншу на 20-30%. І друге – це, звичайно, зайнятість, це малий і середній бізнес, на якому ґрунтується вся економіка країни. Тому ми хочемо зараз просувати жіноче економічне питання в Україні.

- Якою ви бачите роль парламенту у спробах заблокувати чи переглянути роль НАБУ і ВАКСу?

- Питання, які стосуються антикорупційних органів, дуже важливі. Подолання корупції важливе і для нас, і в пріоритеті для наших європейських партнерів. Зрозуміло, що останнє голосування по комісії, яка має відібрати представників комісії для зайняття посад у Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, було достатньо скандальним. Я за це не голосувала, як й інші опозиційні демократичні фракції. Тому що я вважаю, що сам процес утворення комісії був непрозорий. Наші партнери наполягають, щоб у цю комісію входили професійні, незаангажовані особистості. Та й порядок призначення мене не влаштовує. Якщо це парламентська квота, то представники повинні бути від усіх парламентських фракцій. А зараз у нас так вийшло, що спочатку монобільшість дала лише своїх представників, потім «Опозиційна платформа – за життя» додала ще якогось одного представника – і знову не вистачило голосів за це питання в залі. Воно пройшло лише тоді, коли до кандидатів у комісію доєднали представників депутатських груп. От так, у режимі торгу в нас формується ця комісія. Мені здається, це повний підрив довіри наших міжнародних партнерів до цього питання.

- Якою буде позиція парламенту, коли буде йтися про проєкти законів, необхідних для співпраці з МВФ?

- Бурхливою. Я точно належу до тих людей, які розуміють, що співпраця з МВФ просто необхідна. Але на яких засадах вона потрібна? Ми ж розуміємо, що зараз проєкт Держбюджету 2021, який поданий, – це взагалі бюджет «проїдання» і подальшого збільшення податкового навантаження на населення. Мені здається, що зараз якраз той час, коли люди повинні розуміти і знати правду – хто веде переговори з МВФ, на яких засадах, що вимагає у МВФ, які перестороги є для цього, як захищаються наші національні інтереси, чи є можливість говорити з кредиторами про рефінансування, списання частини боргів? Тобто, тут зараз стоїть, мені здається, гостре питання: хто і на яких умовах розмовляє з МВФ? Але те, що з ними потрібно співпрацювати, як і співпрацюють всі інші країни та їхні уряди, звичайно, факт.

ПОЛІТИЧНИЙ КЛАС ПОВИНЕН ДОКОРІННО ЗМІНЮВАТИ СВОЄ СТАВЛЕННЯ ДО УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ

- Ви є співголовою Парламентської Асамблеї Україна–Польща. На жаль, в останні роки відбулося кілька дипломатичних скандалів, ну й історичний діалог не дуже простий. Якою ви бачите свою роль для залагодження конфліктних питань?

- Польща – наш стратегічний партнер, і вся політика повинна у нас будуватися на позиціях добросусідства. У нас є історичні питання, які нам треба спокійно обговорювати, з якими треба спокійно працювати. Але сучасна Польща і сучасна Україна – мають бути еталоном передусім економічної та безпекової співпраці. Близько двох мільйонів українців працюють у Польщі. У нас є чудовий майданчик для міждержавної комунікації – Українсько-Польська парламентська Асамблея, і тут триває добрий діалог. Є, наприклад, питання по впорядкуванню кордону, захисту тимчасових працівників, щоб у них було соціальне страхування, медичне забезпечення і т.д. Та навіть приклади, як ми можемо долати COVID-19 зараз, тобто, ми практично йшли польським сценарієм. Проте поляки зуміли сконцентрувати свої зусилля набагато краще, ніж ми, вклавши в охорону здоров’я серйозні кошти і забезпечивши контроль на виконанням цих антиковідних програм.

- Ви фахово займалися передвиборчими кампаніями: чи перехворіють Україна та світ на цю любов до непрофесійних, несистемних політиків?

- Політика зараз змінюється, людям треба говорити, пояснювати складні речі простою мовою. І люди зараз дуже розчаровані взагалі в складних політичних конструкціях. Політика повинна нарешті стати прозорою і доступною. Мені здається, що тут питання більш глобальне. Навіть, можливо, необхідний пошук нового суспільного діалогу. Політики повинні зрозуміти і відчути, нарешті, що в політику слід іти заради того, щоб країна і люди стали щасливішими. Оце основна функція. Це, напевно, звучить як якась ефемерна, абсолютно оптимістична річ, але я впевнена в тому, що політичний клас повинен докорінно змінювати своє ставлення до ухвалення рішень, а люди – до того, кого вони делегують у політику. Це далеко не ознака зрілості, коли обираєш когось президентом, а потім автоматично вибираєш всю партію, не знаючи навіть, хто в ній є.

- Помітила, що ви перша, хто звинувачує саме політичний клас у тому, що їх «відправили у відставку», а не населення.

- Звичайно, не можна так лінійно обвинувачувати. Раз це сталося, ми не допрацювали, ми недопояснили, щось ми теж неправильно робили. Значить, ми не вловили цього, на що розраховують люди, розумієте. Ми не вловили цього моменту, коли з людьми треба було почати взаємодіяти швидко, якісно і по-новому. Але я вірю, що до прийняття рішень все одно прийдуть професійні та патріотичні люди. Тобто ті, які сповідують мораль та національну свідомість. У мене просто та картинка досі стоїть перед очима. Ми, коли в парламенті робили урочисте засідання до 30-ліття проголошення Декларації про суверенітет України, то покликали депутатів 1-го скликання. Ну, от виступає Ігор Рафаїлович Юхновський, наприклад, це глиба неймовірна, це візіонерство чистої води. І серед сучасних політиків є візіонери, але нам бракує оцього колективного візіонерства. Дуже багато є тактиків, але мало тих, хто формує світоглядне бачення на роки вперед. Депутати 1-го скликання, хоч вони й романтики, але як же вони якісно відрізняються від багатьох теперішніх. Тож в ідеалі я хочу, щоб наш парламент, уся українська політика були симбіозом мудрих, виважених, досвідчених і нових енергійних політиків зі свіжим баченням. Тому що політика – це процес, і вона завжди повинна оновлюватися, щоб не було застою.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Євген Котенко