Будапештський меморандум: чи допоможе він повернути мир в Україну
У зв’язку з проведенням 25 жовтня 2020 року оголошеного Президентом України всеукраїнського опитування, актуальною стала тема Будапештського меморандуму
Документ 5 грудня 1994 року підписали Велика Британія, Росія, США та Україна. Він складається з 6 параграфів, у яких сторони, серед іншого, взяли на себе зобов’язання поважати суверенітет і територіальну цілісність України. Про те, як готовили і підписували меморандум, як мала би діяти України та інші підписанти в 2014 році, коли РФ окупувала Крим, і чи здатен документ повернути мир в Україну, йшлося в програмі телеканалу «ДІМ» «Код безпеки» з ведучою Тетяною Поповою. Гості ефіру: Постійний представник України при Раді Європи Борис Тарасюк, Надзвичайний і Повноважний посол України в Польщі Андрій Дещиця, колишній командуючий сил США в Європі Бен Ходжес і експерт Національного інституту стратегічних досліджень Галина Яворська.
Т.П.: Про те, як готували і підписували Будапештський меморандум, ми поговоримо з Борисом Тарасюком - нинішнім Постійним представником України при Раді Європи і одним з авторів цього документа. Добрий день, Борис Іванович. Які чинники змушували Київ відмовитися від ядерної зброї? Адже до «Ядерного клубу» старих ядерних держав «Великої 5-ки», крім США, Росії, Великої Британії, Франції, КНР, додалися ще Індія, Пакистан і КНДР, також не підтверджує і не спростовує наявність ядерної зброї Ізраїль. Чому Україна була змушена відмовитися?
Б.Т.: Цьому передували кілька дуже важливих факторів. По-перше, Індія, Пакистан, Ізраїль, Північна Корея не були і не є визнаними ядерними державами в контексті Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Тільки цей договір може зробити виняток. Що стосується факторів, то я хочу назвати Декларацію про державний суверенітет 16 липня 1990 року, в якому Верховна Рада прийняла зобов'язання, в тому числі, дотримуватися 3 неядерних принципів, і заявила про те, що Україна, як незалежна держава, буде без'ядерною державою. Крім того, це рішення підтверджувалося декількома рішеннями Верховної Ради вже після відновлення державної незалежності України 24 серпня 1991 року. До 1994 року Україна підписала цілий ряд міжнародних угод, які передбачали, що Україна буде рухатися в напрямку до без'ядерного статусу, і це буде зроблено відповідно до Лісабонського протоколу, який підписала Україна. До 4 грудня 1994 року Україна та її Верховна Рада прийняла цілий ряд зобов'язань щодо ядерного статусу України. У 1994 році підписанням Меморандуму про гарантії безпеки було закріплено це зобов'язання України, яке вона давала, починаючи з 1990 року.
Т.П. : Борисе Івановичу, а у Вас не було на той момент побоювань з приводу виконання меморандуму?
Б.Т.: Справа в тому, що у нас були свої погляди і підходи щодо того, яким повинен бути документ. Ми заявляли з самого початку, що цей документ повинен бути юридично обов'язковим, тобто передбачуваним ратифікаціями парламентами країн-підписантів. Хочу сказати, що з самого початку ми зустріли жорстку опозицію з боку і Сполучених Штатів, і Росії, які категорично відмовилися говорити про юридично обов'язковий документ. Проте я хочу сказати, що цей меморандум був зареєстрований належним чином в ООН, відповідно до статті 102 Статуту ООН. Як міжнародний договір він не втрачав і не втрачає своєї юридичної сили. Будь-який діючий міжнародний договір, - а меморандум є чинним міжнародним договором, - підлягає виконанню його сторонами. Таким чином, немає ніяких підстав ставити під сумнів юридичну природу меморандуму. Хоча він і не припускав ратифікацію парламентами, але треба звернути увагу на рівень підписантів цього документа.
Т.П.: Перші особи держави.
Б.Т.: 4 вищих посади держави: 3 президента і 1 прем'єр-міністр.
Т.П.: В англійському варіанті меморандуму, який підготували для представників США і Великобританії, слово «гарантії» було замінено на слово «запевнення». Чому Україна на це погодилася і наскільки це має серйозні наслідки?
Б.Т.: Я хочу сказати, що переговори щодо тексту меморандуму ми почали в серпні 1993 року. Вони концентрувалися навколо тексту англійською мовою. Коли ми вже виробили остаточний текст меморандуму, виникло питання щодо «запевнень» – або «аssurances», або «гарантії». Ми наполягали на тому, що повинні бути «гарантії». Врешті-решт, ми погодилися, що в англійському тексті будуть «запевнення» – «аssurances», а в українському – і не тільки в українському: російському і навіть французькому текстах – використовувалося слово «гарантії». Таким чином, з огляду на те, що в кінці цього меморандуму була фраза про те, що даний текст складений в 4 примірниках і є цілком автентичними, ми можемо з упевненістю говорити про те, що наш варіант з використанням слова «гарантії» є юридично правильним.
Т.П.: Проте Росія порушила ці гарантії окупувавши Крим і Донбас. А що можна зробити зараз і чи не втрачено час?
Б.Т.: По-перше, міжнародні договори прописуються, укладаються в тому розумінні, що в міжнародному праві є імперативна норма, - договори повинні виконуватися «рacta sunt servanda». Міжнародне право не може відповідати за несумлінне виконання (підписантами договорів - Ред.) своїх міжнародних зобов'язань. У даному випадку - Російською Федерацією. Російська Федерація порушила свої зобов'язання не тільки по Меморандуму про гарантії безпеки, вона порушила всі норми міжнародного права, в тому числі Статут ООН, Гельсінський акт, всі свої міжнародні правові зобов'язання. Так що через факт невиконання Росією своїх міжнародних зобов'язань ще не випливає те, що цей документ не має ніякої цінності. Він, як і раніше, є чинним документом, чинним міжнародним договором, відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів, і повинен виконуватися.
Т.П.: Дякую. Нагадаю, що це був Борис Тарасюк - учасник підготовки і підписання Будапештського меморандуму в 1994 році. Зараз - Постійний представник України при Раді Європи.
Перед дискусією в студії хочу, щоб ви почули ще одного учасника переговорного процесу по Будапештському меморандуму, який відбувся навесні 2014 року, Андрія Дещицю. Тоді – виконуючого обов'язки міністра закордонних справ, а нині – Посла України в Польщі. Добрий день, пане Дещице! Що відбувалося на зустрічі дипломатів в березні 2014 року в Парижі?
А.Д.: По-перше, це була наша ініціатива зібрати учасників, підписантів Будапештського меморандуму. Відразу ж відгукнулися Сполучені Штати і в Парижі відбулися консультації міністрів закордонних справ України, Сполучених Штатів і Великобританії. Франція, як одна з країн, яка приєдналася до Будапештського меморандуму, надала свій майданчик. Росія теж була запрошена, але Росія не брала участі в цих консультаціях.
Т.П.: А чому від переговорів відмовився Лавров?
А.Д.: Він нам не пояснював, він пояснював нашим партнерам - Сполученим Штатам та Великій Британії. Його (Лаврова) важко було зрозуміти, але вони не були готові вести переговори з урядом, який у той час існував в Україні.
Т.П.: Які були результати ось цих зустрічей? Потім же були повторні зустрічі, окремі, з Лавровим. Чи можна це вважати початком консультацій, чи ні?
А.Д.: Ось якраз проведені консультації в Парижі і потім вже своєрідний тиск на Росію з боку Сполучених Штатів і Великої Британії як партнерів по Будапештському меморандуму, привели до того, що приблизно через місяць в Гаазі ми зустрілися з Лавровим на двосторонній зустрічі тет-а-тет і після цього було прийнято рішення проводити далі консультації в так званому Женевському форматі, де брали участь Сполучені Штати, Росія, Україна і Європейський Союз як одна зі сторін, оскільки тоді Європейський Союз представляв уже всіх учасників, у тому числі Францію і Великобританію, учасників Будапештського меморандуму. Нагадаю, що цей меморандум був підписаний в 1994 році, коли ще не існувало єдиної зовнішньої політики Європейського Союзу, не існувало Міністра закордонних справ Європейського Союзу, але в 2014 році це вже змінилося, тому брали участь представники зовнішньополітичного відомства Європейської Комісії.
Т.П.: А чому ці консультації далі в цьому Женевському форматі чи по Будапештському меморандуму не були продовжені при президентові Порошенку?
А.Д.: Тому що виникли нові обставини. Виникли нові формати, Нормандські формати, потім Мінський процес. Дипломатія - це можливість реалізувати можливе на даний момент, і тому використовували ті механізми, на які погоджувалися всі учасники переговорного процесу. Але я вважаю, що ми спокійно можемо повернутися до Будапештського меморандуму, тому що він діє і, відповідно до цього меморандуму, можна проводити далі консультації в такому ж форматі - США - Великобританія - Україна - Росія.
Т.П.: Представники російської влади неодноразово заявляли, що Україна першою порушила меморандум, оголосивши про наміри вступу до НАТО. Як ви вважаєте, чи дійсно курс України на НАТО якимось чином порушує умови Будапештського меморандуму?
А.Д.: У меморандумі немає жодного слова про те, що ми можемо порушити цей меморандум, вступаючи в НАТО. По-перше, ми не вступили в НАТО, по-друге, це не порушення Будапештського меморандуму, тому що там немає ніяких таких обмежень: «Поважати незалежність та суверенітет на існуючі кордони України». Вступ до НАТО - це не порушення чинних кордонів України.
Т.П.: Як Ви думаєте потрібно діяти українській владі зараз?
А.Д.: Це можна прочитати, цей меморандум є в інтернеті, він публічний, так що це не проблема.
Т.П.: Як українській владі можна діяти зараз? Повертатися до формату Будапештського меморандуму?
А.Д.: Повертатися до того формату, який буде найбільш ефективним рішенням тих питань і тих завдань, які стоять на порядку денному. У тому числі, якщо не працюють інші формати, можна повертатися і до консультацій у форматі Будапештського меморандуму, тому що, як я вже сказав, він діючий.
Т.П.: Велике спасибі. Нагадаю, що з нами був Андрій Дещиця - екс-міністр закордонних справ України і зараз посол України в Польщі. На відеозв'язку американський генерал у відставці і екс-командувач військами США в Європі Бен Ходжес, Добрий день, Бен. І в студії Галина Яворська - експерт Національного інституту стратегічних досліджень. Перше питання - до обох. Як, на вашу думку, повинна була діяти Україна та інші підписанти меморандуму в 2014-му році, коли Росія зробила спробу окупації Криму?
Б.Х.: Дійсно, ми маємо певні зобов'язання і повинні реагувати на поведінку Росії, - на ті дії, які Кремль зробив проти України. Нехай навіть не у відповідності з договором, - оскільки меморандум, безперечно, не є договором, - але хоча б виходячи з того факту, що багато людей, особливо в Україні, очікували, що Захід виступить гарантом їх захисту - як частину цього процесу.
На мою думку, Сполучені Штати, Великобританія та інші країни, звичайно ж, відреагували на порушення, але не в повній мірі - не в тій мірі, що було потрібно. Тепер нам потрібно залучити й інших світових гравців для того, щоб відбити агресію Кремля - не тільки військовим способом, але також і дипломатичними засобами, і економічним впливом.
Т.П.: Галино, а Ви як вважаєте?
Г.Я.: Я вважаю, що те, що було передбачено в тексті меморандуму, - консультації - були проведені, а потім були…
Т.П.: Зупинені, за фактом. Почалися і зупинилися.
Г.Я.: Консультації - так. Справа в тому, що наступною мала бути Рада Безпеки ООН - як було передбачено і взагалі передбачено міжнародним правом у випадку агресії проти країни. Це питання мало розглядатися там. Але ми знаємо, що Росія є постійним членом з правом вето Ради Безпеки і тому це частина, ці дії застопорилася. Але далі були зроблені заходи у вигляді санкцій. А ось наскільки вони були інтенсивними і чи було зроблено все, що можна було зробити, - ось про це можна говорити.
Т.П.: Генерале, питання до Вас. Як США трактують свої зобов'язання перед Україною за Будапештським меморандумом? Все-таки, Білл Клінтон його підписав - перша особа вашої держави.
Б.Х.: Ясно, що слово Сполучених Штатів та їх незалежна думка стратегічно важливі. І якщо наші друзі в усьому світі не вірять в те, що США виконують зобов'язання, - це шкодить нам. Природно, Кремль теж розуміє, що, якщо ми не дотримуємося обіцянок, то це заохочує їх на подальшу агресію. Тому за минулі п'ять або шість років усі ми спостерігаємо збільшення зусиль США в підтримці України: як в тому, що стосується обладнання і навчання, так і присутності в Чорному морі. Мені особисто дуже хотілося б, щоб такий досвід отримав більший розвиток, - щоб було більше спільних навчань, наприклад, між американськими і українськими збройними силами, а також морських і сухопутних навчань. Все це потрібно в тому числі і для того, щоб Кремль чітко усвідомив той стратегічний інтерес, який у нас є в Чорноморському регіоні. Ось чому я вірю в те, що змагання й «ігри» великих сил запобігають їх реальному конфлікту: нам потрібно показати, що Сполучені Штати мають стратегічний інтерес у стабільності й безпеці Чорноморського регіону. Якщо ми не будемо показувати цей інтерес, то Кремль неминуче скористається цією можливістю.
Т.П.: Питання до вас, Галино. Росія фактично відмовилася не тільки від зобов'язань по БМ, але і від зобов'язань за договором «про дружбу» 1997 року, коли зробила спробу анексії Криму. Чи означає це, що положення міжнародного права сьогодні більше не є обов'язковими до виконання?
Г.Я.: Росія підірвала систему міжнародного права в світі, тим самим підірвавши безпеку в світі дуже активно та інтенсивно. І, звичайно, я б не говорила так, що взагалі не діє міжнародне право після цих агресивних акцій Росії. Але, тим не менше, зараз стало з цим дуже складно і стало очевидним, що, наприклад, система, яка тримається на міжнародних організаціях з безпеки, вона працює хоча б через Раду Безпеки ООН з постійними членами. Справа в тому, що це була зафіксована ситуація, яка склалася після Другої Світової війни. І зараз ми бачимо, що все змінилося, і країна-агресор, яка має право вето в Раді Безпеки ООН, - це, так би мовити ситуація, яка малоприємна для світу.
Т.П.: Пане генерале, як Ви вважаєте, - це перемога чи поразка міжнародного права? Ось ситуація, яка склалася з Будапештським меморандумом і іншими договорами, які Росія не виконує?
Б.Х.: Нікого давно вже не дивує, що Кремль ніколи не виконує взятих на себе зобов'язань. Вони ніколи не дотримуються слова, якщо тільки їм не протистоїть чітка сила і конкретні протоколи верифікації. Ви ж знаєте, що їм не знайоме поняття «прозорості», прийняте у сучасних націй і країн, що володіють «суперсилою». Тому ми повинні надавати неухильний вплив на Кремль, змушуючи його дотримуватися прийнятих зобов'язань. Якщо чесно, в цьому нам дуже потрібна допомога Німеччини. На мій погляд, Німеччина і Франція не надто охоче впливають на Кремль - в першу чергу, через міцні економічні зв'язки.
Крім цього, з боку Німеччини існує також певне «почуття провини» з приводу загибелі багатьох мільйонів радянських людей під час війни - навіть незважаючи на той факт, що більшість з них були українцями і білорусами, тобто - не росіянами. Ну і, можливо, ще тому, що Сталін убив так багато людей, як ніякий інший диктатор. Як би там не було, я прожив в Німеччині кілька років, і знаю, що подібне «почуття провини» існує. І мені здається, це головна причина, чому німці не поспішають тиснути на Кремль.
Мало-помалу, ця ситуація починає змінюватися. У тій же Німеччині отруєння пана Навального стало дуже значущою подією. Тобто, як Бундестагу, так і самій Канцлеру Меркель поступово стає важко толерувати такі речі - і чим далі, тим гірше. Це видно також на прикладі Північного Потоку-2.
Тому, як мені здається, потенціал тут криється саме у співпраці США з Німеччиною, в тонкій осмисленій роботі з союзниками, яка призведе до посилення тиску на Кремль і, в підсумку, залученню його до відповідальності. Україні ж варто продовжувати здійснювати зусилля, щоб завоювати повну довіру Західної Європи.
Т.П.: Але, генерале, Німеччина не підписувала Будапештський меморандум, його підписали США, Великобританія, Росія та Україна і пізніше приєдналася Франція і Китай. Наскільки ми можемо змушувати Німеччину зараз в цьому брати участь і що можуть зробити інші країни-підписанти для того, щоб, як мінімум, протидіяти Росії і її агресії зараз в Україні?
Б.Х.: Звичайно, Ви маєте рацію, Німеччина не підписувала Меморандум. Але Німеччина - напевно, єдина країна в світі, яка може впливати на поведінку Кремля. Саме тому я продовжую наполягати на тому, що Німеччина обов'язково повинна бути залучена до цього процесу. З тієї причини, що це не може бути просто військовий тиск - в рівній мірі це повинно бути дипломатичний, економічний вплив на Кремль, спрямований на те, щоб залучити їх до відповідальності. До речі, Німеччина - одна з країн, яка також здатна змінити поведінку китайської Комуністичної партії.
Тому життєво важливо залучити Німеччину до цього процесу і зробити так, щоб вона очолила його.
Що стосується французів - тут я трохи розчарований, оскільки, як вбачається, вони зовсім не зацікавлені в чиненні тиску на Кремль. Здається, зараз вони набагато більше уваги надають «стратегічній автономії», яка насправді має на увазі відділення США від європейських партнерів. Ось чому я так акцентую роль Німеччини. Ясно, що Сполучене Королівство теж є важливою частиною плану, але в даний момент перед ними стоять власні серйозні виклики.
Тим більше приємно усвідомлювати, що тісна співпраця Королівського Флоту з Військово-Морськими Силами України тільки розширюється, і Сполучене Королівство проробляє величезну роботу у військовій сфері. Але в інших сферах кооперація поки що обмежена. Тому, в результаті, Сполучені Штати повинні розширювати співпрацю з Німеччиною, щоб посилювати тиск на Кремль, а також сприяти розвитку української державності.
Т.П.: Віддавши цей ядерний потенціал (це був третій за розміром ядерний потенціал) Україна в результаті не отримала ніяких гарантій навіть від ядерної можливої атаки. У той же час США дає, так звану, «ядерну парасольку», наприклад, Південній Кореї. Чому, враховуючи змінену після 2014 року ситуацію з безпекою в нашому регіоні, США не можуть піти далі в якійсь допомозі Україні?
Б.Х.: Не думаю, що настав час для таких дискусій, але все ж - хто знає. Як відомо, Росія і США в даний момент обговорюють можливе продовження Договору про стратегічні наступальні озброєння (New Start Treaty) на наступний рік. Вчора я чув думку посла Біллінгслі, відповідального за ці переговори, що, «здається, просування на шляху до продовження домовленості можливе». При цьому, цілком передбачувано, Кремль повністю відкидає ідею введення більш суворих верифікаційних протоколів. Проте, продовження Договору здається дуже важливим, оскільки так ми виграємо час, щоб не тільки вдосконалити сам Договір, але також залучити до нього Китай. Хоча насправді я дуже сумніваюся, що китайці підуть на це. Ну і без наявності надійних верифікаційних протоколів не можна довіряти паперів, які підписує Кремль.
Тепер, що стосується захисту України. Звичайно, існує маса способів захистити Україну від потенційного застосування ядерної зброї з боку Кремля, і не всі ці способи військового характеру, і не всі засоби є кінетичними. У моєму уявленні, це питання має вирішуватися обговоренням наших експертів спільно з українськими фахівцями, з іншими союзниками і партнерами з метою вироблення рішень, як запобігти можливій ядерній атаці з боку Росії. Я б іще підкреслив найважливішу роль співробітництва України з її безпосередніми сусідами по регіону: наприклад, у вас вже укладено відмінну угоду між українським і румунським Міністерствами оборони про обмін інформацією, даними розвідки, про спільні навчання - думаю, це дуже важливі моменти. Також мені здається, що Україна і Польща останнім часом значно зміцнили свої відносини, що, безсумнівно, також піде на користь зміцненню безпеки України. Але те, що відбувається в Білорусі, вселяє великі побоювання, оскільки існує можливість наземного вторгнення російських військ через територію цієї держави уздовж всього українського кордону, що стало б найгіршим сценарієм розвитку подій.
Т.П.: А що ви думаєте про можливий вихід, про те, з ким Україна повинна говорити про продовження роботи по меморандуму?
Г.Я.: Я думаю, що основна проблема в тому, що Росія порушила меморандум і відмовляється виконувати зобов'язання навіть щодо консультацій, наприклад, які передбачені в цьому меморандумі. Якщо є можливість залучати інші країни - прекрасно, але ми поставили собі за мету вступ до НАТО і це могло б зняти проблеми з гарантіями безпеки для України принциповим чином. Тому я не думаю, що просто розширювати. Так, звичайно, Німеччина все-одно бере участь в проблемах, пов'язаних з російсько-українською війною, хоча б Нормандський формат про це говорить. Тобто, всіма способами потрібно продовжувати працювати в цьому напрямку. Тільки я хотіла б сказати одне: цей документ, Будапештський меморандум, не включає питання військової допомоги, там є гарантії політичні і є гарантії міжнародно-правові. А ось вже питання, які пов'язані з військовою допомогою, - це можливо, тому що там є гарантії допомоги Україні. І ось допомогу, наприклад, летальну зброю, в якій нам відмовляли в Штатах дуже довго, - то це можна було робити. Тобто, є дії, які передбачені і Будапештським меморандумом, і міжнародним правом взагалі щодо країни агресора. А взагалі і те, що зараз в інших форматах у нас зміцнюються стосунки з Великобританією і, сподіваюся, зі Сполученими Штатами, - я думаю, що це має дуже допомогти нам рухатися далі.
Т.П.: Галина сказала про можливу співпрацю з НАТО. Генерале, питання до вас: яку роль у цій моделі має бути відведено НАТО? Чи двостороннім партнерським договорам із США і Великою Британією? Чи не повинні США та Великобританія надати Україні (допомогу): говорили про летальну зброю - вона вже надається, говорили до цього про можливу «ядерну парасольку»? Ви, до речі, так і не відповіли, по-моєму. Можливо, ще якісь форми співпраці - партнерство поза альянсом, все-таки є ж 5 стаття НАТО, яка може не дозволити проголосувати іншим членам за членство України в НАТО?
Б.Х: Звичайно, п'ята стаття Вашингтонського договору, яка послужила основою для написання п'ятої статті Статуту НАТО, каже, що збройний напад на одного з членів НАТО слід розглядати як напад на цілий Альянс. Іншими словами, якщо скоєно напад, наприклад, на Польщу, то всі інші члени НАТО розцінюють це як напад і на них також, і реагують відповідно. Ясно, що це важлива частина Вашингтонського договору, - і вона ж найбільш цитована, і найвідоміша. З огляду на обставини, що склалися, Україні важко зараз претендувати на повноцінне членство в НАТО. Але ці обставини не є непереборними. Я згоден з точкою зору Президента Буша, який сказав, що одного дня Україна і Грузія неминуче стануть членами Альянсу. Я теж так думаю, - але це непроста дорога. Спочатку нам необхідно упевнитися, що ми збудували надійний єдиний фронт проти Кремля, як в політичному, інформаційному, економічному сенсі, так і у військовому відношенні. Це найважливіший крок для тих, хто вступає до Північноатлантичного Альянсу - розуміти і погоджуватися з тим, що Росія являє собою загрозу. До сих пір існують країни, які не вірять (або не хочуть вірити), або просто не усвідомлюють, що Кремль - це загроза. Може, тому що якщо прийняти це твердження, то доведеться щось з цим робити. Але взагалі-то механізм для вирішення таких питань вже придуманий і працює - я маю на увазі Раду Україна-НАТО, і завдяки саме цьому інструменту Україна має доступ - або відносини - з Північноатлантичним Альянсом.
Не можу не згадати проблеми, що існують в даний момент між Україною і Угорщиною. Угорщина цілком може уповільнити прогрес України, негативно впливаючи на нього, тому питання між двома країнами потрібно вирішувати. Але в кінцевому підсумку, я впевнений, що Грузія ось-ось увійде в НАТО, а Україна піде відразу за нею.
Т.П.: Дякую, генерале. Галино, Росія поширює фейк про те, що Україна нібито збирається відновлювати ядерну зброю. Як взагалі на це потрібно реагувати Україні?
Г.Я.: Я думаю, що Росія робить багато речей. Наприклад, ідея про те, що Будапештський меморандум не є правомочним юридичним документом - ця ідея взагалі йшла в 2014 році від Російської Федерації, яка була розігнана і доведена до відома західній громадськості, скажімо так. Тепер, природно, в рамках інформаційної війни, яка ведеться, зрозуміло, що це не останній фейк, який нас чекає на тлі нинішніх ініціатив, які пов'язані в тому числі і з Будапештським меморандумом, і взагалі з питаннями безпеки в Європі і в світі. І тому, я вважаю, що навряд чи потрібні якісь ноти з цього приводу як відповідь, але, тим не менш, ми цілком можемо довести до відома наших західних партнерів дипломатичними каналами, що цілі відновлювати ядерний статус у нас немає.
Телеканал «ДІМ»