«Справа Шеремета»: суд не поспішає – Антоненко сидить

Тут і «без політики» вистачає причин того, що розгляд резонансних і складних справ в Україні, в середньому, розтягується на 3-4 роки  

Обвинувальний акт був вручений підозрюваним та їх адвокатам ще у травні минулого року. Шевченківський районний суд міста Києва почав розгляд справи щодо вбивства журналіста Павла Шеремета у вересні. Нині уже закінчується січень, а жодної інформації про початок розгляду справи по суті немає. Тим часом, один з підозрюваних – Андрій Антоненко – уже понад рік сидить у СІЗО, докази щодо його невинуватості суд не розглядає і не коментує. Те саме стосується й двох підозрюваних жінок – дитячого хірурга Юлії Кузьменко та військової медсестри Яни Дугарь. Втомилися чекати не лише учасники процесу, втомилося суспільство та ЗМІ. Дедалі менше інформації в них про «справу Шеремета» і про долю підозрюваних, яка викликала ще недавно стільки запитань. Це – нормально?

Ми поцікавилися в експертів, наскільки такий темп взагалі нормальний для подібної справи, себто, чи отак все й повинно розглядатися?

• 4 вересня суд визначив присяжних у цій справі;
• 28 вересня присяжні склали присягу, прокурор оголосив обвинувальний акт, Антоненка залишили під вартою;
• 21 жовтня суд визначив порядок дослідження доказів, і, відповідно до нього, має почати з дослідження письмових матеріалів і документів та речових доказів, наданих стороною обвинувачення.
• Протягом листопада судові засідання не проходили, бо захворіла головуюча суддя у справі Оксана Голуб.
• 10 грудня суд продовжив запобіжні заходи усім обвинуваченим до 7 лютого;
• 17 грудня суд перейшов до вивчення письмових доказів;
• 12 січня (2021 року) суд додав до справи Шеремета 11 томів та розійшовся;
• 19 січня суддя Голуб оголосила, що розгляд справи відкладається до 2 лютого. Тоді ж – у лютому – має розпочатися дослідження матеріалів справи. По Антоненку – без змін – він залишається за гратами уже другий рік.

Технологія називається «або віслюк, або падишах»….

«Вони (обвинувачення. - Авт.) розраховують, що хтось – чи віслюк, чи падишах – помре швидше. Головне – процес, і в цьому процесі вже неважливо, що буде відбуватися. Це так само, як зі «справами Майдану»: два роки увага людей була прикута до цього, а зараз воно вже іншими подіями перебилося й зараз ми тільки якимись епізодами дізнаємося, що десь якогось “беркутівця” поновили – і все», – емоційно прокоментував «Слідству.Інфо» перебіг судового процесу адвокат Яни Дугарь Віталій Коломієць.

«Якщо це звинувачення в особливо тяжких злочинах, то суд не триватиме один-два тижні. А в українських реаліях – поготів», – коментує Укрінформу юрист-міжнародних Борис Бабін.

Але, окрім усього іншого, є ще інші фактори, які, за його словами, впливають на тривалість розгляду справ. «Перший фактор – це часто низька компетенція державного звинувачення та органів розслідування. І причому не лише в політичних справах. Навіть у звичайних, тобто там, де все більш-менш очевидно, справа може розглядатися довго через те, що органи досудового слідства мають проблеми компетенції. Це реальний виклик. Тому найпростіший спосіб для органів звинувачення прикрити власний недоробок – це просто затягувати справу в суді, а за цей час намагатися що-небудь «підшаманити». – стверджує юрист.

Відносно другого фактору, то, каже експерт, це катастрофічний брак суддів у судах загальної юрисдикції, а особливо, якщо йдеться про провінцію. «Тому будь-яке питання відводу, хвороби судді тощо, попросту нівелює ситуацію», – додав Бабін. І продовжив: «Ті особи, яким пред’явили відповідну підозру – вони тривалий час перебували/перебувають під вартою. За таких умов – тепер, після року їх зневолення, будь-яке виправдання ставить не лише політичне, але й юридичне питання відповідальності тих осіб, які заявили про їх вину. І тому, думаю, це ще істотніше ускладнює ситуацію. Всі розуміють, що, не торкаючись питань вини чи винуватості, якщо ці люди не винні й суд це встановить, то постане питання не тільки відносно того, хто винний у фальсифікаціях справи, а й відносно того, хто винний у році позбавлення волі конкретної особи».

Де же ви, панове «присяжні засідателі»?

У нашій країні є ще одна проблема – це відсутність реального суду присяжних. Як відомо, справу про вбивство Павла Шеремета розглядатиме саме такий суд. Поняття суду присяжних закріплене в Конституції, Кримінальному кодексі та законом про судоустрій. Проте досі він повністю не реалізований. У Міністерстві юстиції розраховують, що повноцінно цей суд запрацює лише цьогоріч. А поки… «Те, що в Україні називається судом присяжних, по факту судом присяжних не є. Конституцією України передбачено, що народ має право брати участь у здійсненні правосуддя через суд присяжних, але те, що ми називаємо судом присяжних є судом народних засідателів, який дістався нам у спадок від Радянського Союзу», – наголошує Борис Бабін.

В чому різниця: суд присяжних здійснює свою роботу і на нього суддя не впливає жодним чином, а суд народних засідателів підконтрольний і є багато можливостей в судді вплинути на ті рішення, які виносять народні засідателі. «В Україні суд присяжних це фікція», – повторив юрист.

Думку колеги продовжила голова правління ГО «Центр Громадських свобод» Олександра Матвійчук. І суд присяжних, і суд народних засідателів може працювати на правосуддя, однак, наголосила вона, це працює тільки в країнах з розвиненою правовою культурою та незалежною судовою системою. «У суді народних засідателів працюють присяжні разом із суддею, і суддя може вплинути на людей, які не мають юридичної освіти, не є фахівцями. Може підвести їх до якоїсь точки зору, десь надавити своїм авторитетом. Тому правозахисні організації в Україні давно просувають внесення змін до КПК і надання людям, які підозрюються і обвинувачуються у вчиненні злочинів, можливість захищатися перед справжнім судом присяжних, на який не мають вплив працівники професійної судової системи», – заявила Матвійчук.

У такій ситуації, на думку експертки, якщо суддя зможе підвести присяжних до певної думки, то останнє слово залишиться за ним.

Це під час досудового слідства термін тримання під вартою обмежений. А потім…

В середньому розгляд справ, в яких йдеться про тяжкі/особливо тяжкі злочини, в яких багато епізодів, учасників, свідків, підозрюваних і так далі – триває в Україні три-чотири роки, сказав Укрінформу експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін. «По-перше, це викликано складністю самого провадження. Тому що треба багато провести безпосередньо дослідження доказів. Тобто будь-яка допитана особа – свідок – на досудовому розслідуванні має бути ще раз передопитана суддею. Всіх треба викликати повістками, а якщо хтось не з’явився – суд призначає нове судове засідання, – коментує Крапивін. – По-друге, через судову реформу, яка триває з 2014 року, маємо проблему з укомплектованістю судів. Навантаження на суддів дуже велике. Їх попросту не вистачає на ту кількість проваджень, які є. Автоматизована система розрізняє справи не залежно від резонансу, а залежно від тяжкості злочинів. Системі байдуже: це «справа Шеремета» чи якась інша».

Відтак ситуація, коли раз у два місяці проводяться судові засідання, на жаль, це у нас «нормально».

Що стосується тримання Антоненка під вартою, то, за словами юриста, для України це також характерна проблема. «На досудовому розслідуванні, себто, поки обвинувальний акт не скеровано до суду, діє обмеження, що людина під вартою не може сидіти більше 12 місяців. Але як тільки справа переходить в судових розгляд – всі терміни прибираються. Тобто людина може роками сидіти під вартою. – каже Крапивін. І додає, що з точки зору Європейської конвенції з прав людини і практики ЄСПЛ – це, по суті, є порушенням: «Статті 5 Конвенції. В ситуації з Андрієм Антоненком… Гадаю, навряд чи є якісь обґрунтовані ризики того, що він може вчинити втечу, тиснути на свідків або спотворюватиме матеріали кримінального провадження. Він тримається під вартою, скоріш за все, невмотивовано. Утім, на жаль, для нашої країни подібна ситуація досить характерна, так як вважається, що тільки тримання під вартою може забезпечити участь людини в судовому розгляді».

Мирослав Ліскович, Київ