Вирок Стерненку: чому в юристів багато питань до якості судового процесу
Більшість експертів наголосили: є підстави стверджувати, що суд порушив принципи неупередженості та всебічності судового розгляду цієї справи
7 років і 3 місяці ув'язнення з конфіскацією половини майна. 23 лютого колегія суддів Приморського районного суду Одеси визнала активіста Сергія Стерненка (детальніше про нього – тут) винним у повному обсязі за ч.2 ст. 146 (Незаконне позбавлення волі або викрадення людини), ч.2 ст. 187 (Розбій) та ч. 1 ст. 263 (Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Кримінального кодексу України. Водночас відвідповідальності по статті про викрадення людини Стерненка звільнили у зв'язку із закінченням терміну давності.
Нагадаємо, що справу, за якою засудили Стерненка, суд (не) розглядав упродовж майже п'яти років. Йому інкримінували викрадення й катування тодішнього депутата однієї з районних рад Одещини Сергія Щербича, який керував одеським відділенням одіозної партії «Родіна» – відомого українофоба Маркова. Також у цій справі Стерненку закидали незаконне зберігання зброї. А про Щербича також кажуть, що він займався набором і відправкою тітушок для протидії Майдану в Києві.
За версією слідства, напередодні отримання Щербичем мандату депутата однієї з райрад Одеської області у 2015 році, його викликали на зустріч, а звідти відвезли у невідомому напрямку з мішком на голові, били й вимагали відмовитися від депутатства. Слідчі вважають, що одним з чоловіків у масках, які напали на Щербича, був саме Стерненко. Те саме заявив у суді і Щербич.
Стерненко на це відповів: справа є сфабрикованою та побудованою «виключно на заяві Щербича». Він заперечує причетність до інкримінованих злочинів. Щодо зберігання зброї Стерненко заявляв, що добровільно видав поліції пневматичний пістолет, який начебто визнали вогнепальною зброєю.
Незалежно від політичних поглядів чи ставлення до Сергія Стерненка та Сергія Щербича, ця справа викликає чимало запитань. Тож ми вирішили разом з експертами, не торкаючись політики, розібратися з якістю судового процесу.
1. Мотивація. Її в обвинувальному акті навіть не сформульовано
В обвинувальному акті багато чого констатують, але не говорять про ключове – про мотивацію.
Юрист Артур Харитонов вважає, що кваліфікація злочину викликає чи не найбільше питань. «З загальної теорії кримінального права відомо, що кожен злочин має містити склад. Однією з таких складових є суб’єктивна сторона, простою мовою – мета, ціль, внутрішнє бажання вчинити щось протиправне. За статтею 146 КК, так і за статтею 187 КК, невід’ємною складовою злочинів є наявність корисливого умислу – тобто бажання вчинити певну дію з метою заволодіти майном, благами та іншими бенефіціями».
Виходячи з логіки суду, всі ці злочинні діяння – викрадення людини, розбій – були вчинені Стерненком та іншим співобвинуваченим – з метою заволодіти сумою у трохи більше, ніж 300 гривень. «Врахуйте, що якби сума була близько 200, то сама «корисливость» знаходилася б на рівні адміністративної, а не кримінальної відповідності», – іронізує Артур Харитонов.
Практично, такої ж думки, але з докладнішим обґрунтуванням, дотримується правник Богдан Бондаренко. Сума не має жодного значення – 300 грн чи 1 копійка. Адже розбій є злочином з моменту здійснення нападу. «Тобто коли здійснюється напад, не завжди знаєш те, скільки в людини грошей. У неї може бути з собою мільйон, а може, лиш копійка. Це не завжди відомо» – стверджує пан Бондаренко.
Але для того, що довести розбій – треба чітко довести мету. Себто, що група осіб, за попередньою змовою здійснювала напад з метою саме заволодіння певним майном. «Це ключове, що треба довести. Але в обвинувальному акті не пояснюється, що це було здійснено саме з цією метою. Тобто говорять про втрату Щербичем 300 гривень, говорять про різні політичні погляди та тиск з метою складення потерпілим мандату, але не доводять, що ці дії відбувалися саме з метою заволодіння майном потерпілого і саме така мета переслідувалася з самого початку, – каже Бондаренко. І, для розуміння, наводить такий варіант: «Наприклад, вони його викрали, відвезли кудись, били, він втратив свідомість і – хтось просто поцупив ці кошти. Але першочерговою метою не було заволодіння коштами. І тоді цей епізод можна вже розглядати як крадіжку, а не розбій».
Натомість, в обвинувальному акті констатують, що гроші в розмірі 300 гривень забрали, але не говорять про мотивацію. І це все.
2. Незаконна зброя. А експерти виявилися «двох сортів»?
Ще обставина, на яку звертає увагу Богдан Бондаренко – зберігання зброї. «Сергій Стерненко визнав, що пістолет у нього справді був. Сказав, що знайшов його поруч із домом. Нарешті, він також заявив, що віддав пістолет добровільно під час обшуку». (Ця причина часто вказується в поясненнях тими, у кого знаходять нелегальну зброю. Буває, що спеціально мають з собою заяву, яку нібито несуть у поліцейське відділення. - Ред.)
І тут у Богдана Бондаренка є низка запитань.
«Виходить, що, по-перше, до обшуку Стерненко зберігав і носив пістолет, тобто носіння і зберігання було. По-друге, він же не їздив спеціально до райвідділу, щоб добровільно віддати знайдений пістолет, а зробив це вже під час обшуку», – зауважив він.
Утім, це не ключове в даному разі. У вироку написано, що конструктивні можливості пневматичного пістолета дозволяють використовувати його не тільки для пострілів шумовими патронами, а й гумовими. «Дійсно, пістолет, який не є вогнепальною зброєю, можна переробити. Але – питання в тому як була проведена експертиза і в якому саме вигляді було передано пістолет. Тому тут ключове – чи можна це вважати вогнепальною зброєю?» – запитує Бондаренко.
І тут – пряме запитання саме щодо якості судового слідства. Артур Харитонов наголошує, що йому надзвичайно дивно спостерігати штучну конкуренцію між висновками експерта та спеціаліста (перший – зі сторони обвинувачення, другий – зі сторони захисту) щодо пістолету. «Їхні процесуальні роль і значення дещо відрізняються, та мають бути враховані судом. Натомість, суд прийняв до уваги лиш експертний висновок від обвинувачення, проігнорувавши висновок спеціаліста, тим самим, породивши невсебічність розгляду справи», – стверджує Харитонов. І наголошує, що аргумент суду про те, що «висновок експерта є вищим за висновок спеціаліста» звучить як відповідь студента-двійочника».
3. Якість процесу. Оцінки розходяться
«Судовий розгляд відбувся відкрито. Були досліджені всі докази, частина визнана недопустимими (те, що стосується обшуку і вилученого майна), частина – допустимими (те, що стосується експертиз, показів свідків тощо)», – вважає експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін.
Звісно, каже він, можна скільки завгодно говорити про те, що показання «тітушок» не мають прийматися судом і називати їх недостовірними. Але це право судді. «І якщо суддя не бачить в цьому якихось суперечних обставин справи, то він їх долучає», – додав правник.
«Загалом – в цій справі немає нічого екстраординарного. Набір доказів стандартний. Якісь недопустимі докази, помилки слідства – також», – підкреслює Крапивін.
Адвокат, партнер юридичної фірми «Правовий альянс» Ілля Костін вважає, що швидкість винесення обвинувального вироку відносно Стерненка може свідчити, що ціллю цієї справи було не правосуддя, а лише підтвердження, що слідчі та прокурори все робили правильно. «Очевидно, що суд у справі проти Сергія Стерненка не став неупередженим арбітром. Натомість лише підтвердив, що якість судового процесу не лежить в площині закону та прав людини», – каже адвокат.
Експерт звертає також увагу на те, що суд визнав допустимими докази, які були вилучені під час обшуку вдома у Стерненка. Дані речі не тільки не можна було визнавати допустимими доказами, а й навіть не можна було їх досліджувати. «Адже обшук проводився без присутності адвоката. Правоохоронці не дали Стерненку можливість зв’язатися зі своїм адвокатом, що є прямим порушенням конституційного права особи на захист. Пряме і грубе порушення частини 3 статті 236 КПК. Суддя не мав права закрити очі на це порушення, тому що основні докази отримані саме в момент проведення обшуку», – стверджує Ілля Костін.
Сумнівним на думку правозахисника Артура Харитонова є дозвіл суду на використання російської мови в судово-медичній експертизі.«Фактично таке рішення дискредитує саме значення державної мови у кримінальному процесі без наявності іноземного елементу. Що є, безумовно, порушенням законодавства», – каже юрист.
«Є об’єктивні підстави для ствердження, що суд порушив принципи неупередженості та всебічності судового розгляду цієї справи – і далеко не тільки їх», – коментує пан Харитонов, – «Наведені факти є лиш поверхневим аналізом. Утім, їх достатньо аби не просто назвати якість судового процесу низькою, а й сміливо йти до апеляційної інстанції (і не тільки)».
4. І трохи політики. Про суддю Попревича, Леніна і Сталіна
«Справа, за якою Сергія Стерненка закрили, лежала 5 років узагалі без руху. За очевидною своєю абсурдністю. Бо вона про те, що нібито він викрав тітушку (організатора тітушок. – Ред), щоб заробити 300 грн. І з доказів там, власне, свідчення тітушки. Все. Аж тут її раптом витягають і форсують, аж до вироку», – коментує екс-суддя Вінницького окружного адміністративного суду, голова правління Фундації DEJURE Михайло Жернаков.
Справа, стверджує юрист, шита білими нитками, а процесуальних порушень у ній – мільйон. «Як з боку слідства, так і суду. Чого варте одне тільки цитування у вироку свідка, якого навіть у судовому засіданні не було. У будь-якому суді (навіть українському) це був би виправдальний вирок», – наголошує Жернаков.
Крім того, експерт акцентує на ще одному моменту – який не має прямого відношення до справи. «Суддя – фанат Сталіна і Леніна (коли він судив у Донецьку, вхід до його маєтку було прикрашено бюстами цих кривавих маніяків. – Ред.) , з відповідними поглядами і незадекларованим майном в окупованому Криму», – іронізує глава Фундації DEJURE. За словами пана Жернакова, всі, хто мав справу з суддею Віктором Попревичем, кажуть, що це один із найодіозніших суддів, з якими їм доводилося мати справу. «Тільки в публічній площині знаходимо інформацію про те, що Попревич випустив під мізерну заставу директора табору «Вікторія», де згоріли діти. Також випустив міліціонера, який катував людей (про що є багато свідчень), відпускав кримінальних авторитетів. А Стерненка суворо засудив і відразу відправив у СІЗО. Тож не думаю, що варто оцінювати те, що відбувається, з погляду юриспруденції. Це не про статті, докази і їхню кваліфікацію», – сказав Михайло Жернаков.
Мирослав Ліскович. Київ