Ситуація в ТКГ та з Норманді: Україна зійшлася з ворогом у лобовій атаці
В Офісі Президента відкинули хитру пропозицію глави АП РФ Дмітрія Козака. Втім, переконують експерти, своїх спроб Кремль не полишить
Протягом останніх двох тижнів маємо одразу декілька повідомлень за результатами переговорів ТКГ та Норманді (на рівні політичних радників).
Перше. Мирний план щодо Донбасу від французів і німців, який «ніхто» не бачив;
Друге. Ультимативний лист (РФ вимагала, щоб українські військові могли відкривати вогонь тільки після згоди Міноборони) голови адміністрації президента Росії Дмітрія Козака, який відкинув Андрій Єрмак;
Третє. Провокації росіян всередині ТКГ, які змусили представників української делегації залишили переговори: на засіданні знову з’явилася «представниця» з ОРДЛО Майя Пирогова, яку російська сторона раніше обіцяла прибрати;
Четверте. Концентрація військової техніки окупаційних регулярних сил ЗС РФ поблизу лінії розмежування, зокрема в районі окупованої Горлівки.
Очевидно, що навколо переговорного процесу щось відбувається. Може, це нарешті щось принципове?
То чого домагаються в Кремлі подібними діями, як розвиватиметься ситуація? Що це за таємний франко-німецький план і чому його не показують українцям?
ХИТРІ КОМБІНАЦІЇ РОСІЙСЬКИХ ДЕЛЕГАТІВ
Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко каже, що Росія в ТКГ добивається того ж, чого і перед цим – визнання суб’єктності так званих республік. «Спроби завести у групу представників «громадськості» ЛДНР – це певною мірою відповідь на український хід щодо введення проукраїнських представників ОРДЛО в ТКГ, коментує він. – Було б логічно допустити, що РФ піде на таку «атвєтку». А ось швидкої та логічної відповіді на цю «атвеєтку» в української сторони не було. Тобто, спостерігається схильність до красивих, але нестратегічних, разових кроків з нашого боку».
Щодо безпосередньо включення Майї Пирогової, яка була засуджена за тероризм, то це, наголошує Петренко, класичний хід, коли тобі спочатку пропонують завідомо неприйнятний варіант – з тим, щоб ти погодився на менш неприйнятний у майбутньому. «Існують ризики, що, погодившись на менш неприйнятного, Україна легітимізує сторону «республік» як учасників взагалі», – вважає експерт.
«РФ намагається виставити незаконні збройні формування (НЗФ) як сторону конфлікту, а себе – як посередника», – вкотре наголошує аналітик Центру дослідження громадянського суспільства Марія Кучеренко. Але вона звертає увагу на іншу цікаву деталь.
«Козак робить таку забавну штуку. Він каже: «Хочете припинення – добре, не питання. На рівні Міноборони України підтверджуєте прихильність рішенням ТКГ від 22.07.2020, яким відкриття вогню у відповідь передбачається після задіяння координаційного «СЦКК в чинному складі». Нагадаю, що в СЦКК на сьогодні тільки одна сторона легальна – українська. Росіяни вийшли, наполягаючи, що замість них тепер буде «СЦКК ЛДНР», – розповідає Кучеренко.
Тобто, Козак намагався провернути хитру комбінацію. По-перше, закріпити «координаційний механізм». І не тушкою, так чучелком, але пропхати незаконні збройні формування як сторону конфлікту в той чи інший діалоговий формат (в даному разі – «координаційний механізм»). По-друге, після кількох діб формального дотримання тиші заявити на рівні Норманді, що ось, мовляв, безпека є. Тепер переходимо до політики. «Тоді б почалася весела демагогія… Козак би заявив: «Ви ж говорили, що безпека йде першою – ось, вона йде, заперечень же немає? Ви ж самі кажете, що «порушення незначні», а останнє перемир'я – найважливіше досягнення команди Зеленського? Ну так давайте розширимо і поглибимо, будемо виходити на політичне врегулювання. Хочете в «Нормандському форматі»? Нема проблем – можемо на рівні політрадників все узгодити». І звинувачувати в такій ситуації було б нікого, крім себе самих. Говорили ж все це? Говорили. Все в протокол записано. Підпишіть», – прогнозує ймовірний розвиток подій Марія Кучеренко.
Тож експерт зраділа новині про те, що в Офісі президента відкинули пропозиції Козака. Утім продовжує: це не відміняє тієї логічної помилки, яку українська влада повторює раз по раз, говорячи, що припинення вогню працює, що зменшилася кількість втрат, що це велике досягнення й так далі. «Терміново потрібно припиняти всі ці ігрища з логікою, і визнати, що ніяке припинення вогню не спрацювало. Перемир’я не проіснувало навіть доби. І якщо припиняти вогонь, то на нових умовах. Більш ніж упевнена, що своїх спроб Козак не полишить», – наголошує Кучеренко.
Директор Інституту світової політики Євген Магда погоджується з попередніми коментарями: «Це типова провокація».
Політолог акцентує увагу на втратах серед наших захисників. «Це не арифметика, це – трагедії. РФ в даному разі діє чітко і передбачувано. Все для того, щоб Україна стала більш керованою і слухняною, щоб приставала на їхні вимоги. Вона демонструє, що, мовляв, у неї є універсальний інструмент впливу на Донбасі», – наголошує Магда.
«Це відбувалось постійно і відбуватиметься далі. Якщо не вдається домогтися цього в один спосіб – використовується інший. Кінцева мета Кремля – здобуття повного контролю над всією Україною», – каже політолог Дмитро Сінченко.
«Сили накопичуватимуться», – продовжує Богдан Петренко. Крім того, каже він, проросійські джерела намагаються, у цьому ж контексті, розігнати меседж що США примушує Україну активізувати бойові дії: «Відбуваються маніпулювання на різних рівнях. Мета – підняти ставки у цій війні й змусити Україну піти на поступки».
Експерт також вважає, що РФ вигідно зробити ТКГ єдиним договірним майданчиком, бо там, на відміну від інших, присутні «республіки». «Кремлю вигідніше підвісити «нормандську четвірку», чиї зустрічі він блокує активніше, ніж мінську переговорну групу», – каже Петренко.
Водночас, продовжує він, все це ніяк не заперечує російського прагнення по дестабілізації України – посилення протестної активності, зниження легітимності влади (хто б не був при владі), втрати довіри до всіх державних інституцій. «Російський фактор постійно присутній в нашій внутрішній політиці. Як прямо – через проросійські сили, так і опосередковано – через ініціювання та розкручування конфліктних ситуацій», – зауважив Петренко.
ВИЙТИ З ПРОЦЕСУ УКРАЇНА НЕ МОЖЕ. А ОТ ВИГРАТИ ЧАС…
Про Мінський процес уже не перший рік кажуть, що він – це затягування часу. Але може, є все-таки якісь нові нюанси? Чи з’явилися для України нові виходи в цій ситуації, чи залишається те, що й було – просто не виконувати невигідні та принизливі умови 2014 року?
«На сьогодні вийти з переговорного процесу може собі дозволити тільки Росія, яка чхала на міжнародну спільноту, зрештою, постійно це демонструє», – коментує Євген Магда. Щодо французів і німців, то для них це означатиме неспроможність вплинути на врегулювання найбільшого конфлікту в Європі за останні 20 років. «Це стане негативним сигналом у їхніх відносинах зі Сполученими Штатами. Як вони говоритимуть з Байденом, якщо не можуть вирішити питання, за яке взялися ще в 2014 році?» – запитує експерт.
Що стосується України, то наш вихід з переговорів свідчитиме про небажання добиватися миру на власній території. «В очах Заходу ми виглядатимемо як «слабоєвропейська» держава, тобто така, яка не поділяє європейські цінності», – вважає Магда.
«Україна не може собі дозволити публічно заявити про вихід з цього процесу. Але не виконувати те, що їй не потрібно – просто зобов’язана. Іншого вибору в нас немає». Пан Магда вважає, що в команді президента добре розуміють усю небезпеку різких рухів. Але є ще інший нюанс: якщо ми просто імітуємо переговорний процес, але нічого не змінюємо – це не менш погано.
Головна задача – виграти час, наголошує Дмитро Сінченко: «Цей час доцільно використовувати для завдання максимальної шкоди РФ дипломатичними та економічними інструментами, для підтримки національно-визвольних та революційних рухів в самій Росії. Звісно, такі ж задачі вбачає перед собою і наш ворог, і, на жаль, маємо констатувати, що його дії в цих напрямках значно активніші, ніж дії України».
Богдан Петренко каже, що не бачить цілісної програми в України. «Затягувати заради чого? Чи готові ми, наприклад, вводити війська, якщо режим в РФ послабне? Чи готова буде гіпотетична «демократична Росія» віддати окуповані землі Україні? Чи ми розраховуємо виключно на допомогу партнерів? Жоден з цих сценаріїв не буде проукраїнським – доти, доки Україна не сформує і не почне реалізовувати свій. А не просто чекати, як у китайському прислів’ї, коли пропливе труп ворога», – коментує він.
За його словами, вигоди можна знайти у будь якій ситуації, якщо їх шукати. «На жаль, ми перебуваємо в режимі очікування. То якихось планів нового керівництва США, то постмеркелівської Німеччини, то гіпотетичного економічного колапсу РФ».
На думку експерта, ми часто робимо один крок і обговорюємо/очікуємо реакцію Москви на нього, а маємо обговорювати наступний крок, щоб не дати Кремлю переформатувати стратегію. «Україні необхідно нав’язувати своє бачення – так, щоб США, Німеччина чи Франція мали власну вигоду з того, що Росія піде з наших територій», – додав Петренко.
ТАЄМНИЙ МИРНИЙ ПЛАН ВІД ФРАНЦІЇ ТА НІМЕЧЧИНИ: ПРО ЩО ТАМ?
Ще 9 березня глава ОПУ Андрій Єрмак заявив, що Україна, Німеччина і Франція розробили план мирного врегулювання конфлікту на Донбасі, і він вже «лежить на столі» в Кремлі. Водночас, за словами пана Гармаша, навіть українській делегації нічого не відомо конкретного про новий мирний план, запропонований Заходом. В чому причина такої секретності?
Євген Магда припускає, що це може бути щось небезпечніше навіть за «формулу Штайнмаєра 2.0»: «… може йтися про так званий «план Мореля» (французький дипломат П'єр Морель. Його першою ініціативою став вікопомний «план Мореля», в якому пропонувалося провести вибори в ОРДЛО без виведення окупаційних військ. – Ред.)»
Після 2014 року товарообмін між ЄС та РФ скоротився удвічі, каже Магда, і низку європейських країн це не влаштовує. «З огляду на попередні дії, як от повернення Росії в ПАРЄ силами Німеччини і Франції – я не бачу підстав, що вони гратимуть з нами у fair play (у чесну гру. – Ред.). Меркель відходить. А Макрон куди більше «Путін-ферштеєр» (таким німці називають людину, яка розуміє російського президента. – Ред.), аніж його німецька колега», – додав експерт.
«Путіну потрібна абсолютна перемога. Тому, що б не запропонували Франція і Німеччина – воно одразу приречене, адже їх інтереси не співпадають ані з позицією Москви, ані, власне, з інтересами Києва. Ми маємо розуміти, що жодні «мирні переговори» з Росією не можуть нас задовольнити, якщо це не будуть переговори про умови капітуляції Кремля», – наголосив Дмитро Сінченко.
Якщо плану не було оприлюднено досі, каже Богдан Петренко, а він був переданий РФ, то треба розуміти, що це лише розмінна монета. «Тобто той план, у якому Росія пропонуватиме додаткові поступки з боку України. Якщо там уже намічені «червоні лінії», то Кремль однозначно вимагатиме їх перейти. Можливо, тому його і не публікують», – підсумував Петренко.
Мирослав Ліскович. Київ