Перемовини Макрона-Меркель-Путіна: кожний сказав і почув, що хотів
А Україна, щоб не стати жертвою «зіпсованого телефону», має просто наполягати на своєму
29 березня мала відбутися відеоконференція учасників «нормандського формату» на рівні керівників держав, тобто за участю президентів України, Франції та Росії і канцлера Німеччини. Проте вона не відбулася на тлі загострення ситуації на фронті. І саме російська сторона робила всі можливі кроки, щоб ця розмова не відбулася, тому що саме такий формат керівництву країни-агресора вкрай невигідний. Присутність в одному просторі, навіть по відеозв’язку, з представником України та обмін відповідними аргументами одразу рельєфно демонструє, хто є жертвою. Навіщо Путіну ще раз виправдовуватися – він давно втомився від цього та зухвало нехтує будь-якими пристойностями.
А от провести, натомість, перемовини без України – це для Путіна шанс презентувати свої аргументи та бачення ситуації на Донбасі, а також – відверто натякнути і фрау Меркель, і мсьє Макрону про свої бажання та можливості вплинути на ситуацію в зоні бойових дій. Зрозуміло, в черговий раз звинувачуючи Україну у ескалації конфлікту. Власне, саме це Путін і зробив 30 березня – спеціально на наступний день після відео-конференції, яка не відбулася. І це, звісно, неприємно для України. Втім, перебільшувати не треба теж.
Вміння читати різні тексти
Спочатку – три цитати із офіційних повідомлень прес-служб президентів РФ, Франції та уряду Німеччини. От як про це написали у Москві (подаємо мовою оригіналу): «В ходе подробного обмена мнениями по ситуации на Украине подтверждена безальтернативность минского «Комплекса мер» 2015 года как основы урегулирования внутреннего конфликта в этой стране. Президент России подчеркнул важность выполнения киевскими властями всех ранее достигнутых на высшем уровне договорённостей, прежде всего по налаживанию прямого диалога с Донецком и Луганском и урегулированию правовых аспектов особого статуса Донбасса. С российской стороны выражена серьёзная озабоченность в связи с провоцируемой Украиной эскалацией вооружённого противостояния на линии соприкосновения и фактическим отказом от выполнения согласованных в июле 2020 года в Контактной группе «Дополнительных мер по усилению режима прекращения огня»».
А от як у Парижі: «Була підкреслена необхідність рішучих дій Росії щодо стабілізації режиму припинення вогню в Україні і вироблення виходу з кризи у відповідності з Мінськими домовленостями». Ну і позиція з Берліну: «Крім того, обговорювалося врегулювання конфлікту на сході України. Канцлер ФРН і президент Франції закликали просунути переговори в нормандському форматі для реалізації Мінських домовленостей».
Погодьтеся, дещо різні трактування однієї і тієї самої розмови. Воно зрозуміло, що Путін говорив своє, а йому відповідали інше. Проте, в цих коментарях як у краплі води віддзеркалюється реальне ставлення що Німеччини, що Франції, що Росії до воєнних дій на сході України та факту окупації частини території нашої держави.
Підкреслимо: дуже важливо та надихає той факт, що і пані канцлер Німеччини, і пан президент Франції ні на крок не відступають від теми відповідальності Росії за ситуацію на Донбасі та її загострення. Адже в повідомленнях прямо сказане – «необхідність рішучих дій Росії щодо стабілізації режиму припинення вогню в Україні», «закликали просунути переговори в нормандському форматі для реалізації Мінських домовленостей». Це зайвий раз доводить, що обидві країни-посередники недвозначно сказали Путіну – це від вас залежить, щоб на Донбасі почався реальний мирний процес. І, до речі, зауважте: наскільки стислими є коментарі саме французької та німецької сторони, це значить – що більше нічого змістовного лідери європейських країн не вважали за потрібне сказати Путіну. Така позиція – налаштовує на певний оптимізм.
А от російська сторона якраз видає себе повністю. Багатослівно і зайвий раз перераховуються усі нібито «гріхи» України з 2015 року, яких – все про це знають – не було. Також присутня та сама брехня про «внутрішній конфлікт» та нібито пекуча необхідність «прямого діалогу» України з маріонетками «ДНР»-«ЛНР». Ну і звісно – це тільки Україна знову провокує ескалацію конфлікту. При цьому, не можна не зауважити, що Україна і так вимушена вести хоч не прямий, але все ж таки діалог у рамках ТКГ з відвертими злочинцями, що є нав’язаними нам представниками «ДНР» та «ЛНР».
Україні взагалі присвячена левова частка коментаря з боку Кремля. Але ж там йшлося не лише про війну на Донбасі. Певною мірою, це видає мету – для чого Путін виступив з цією ініціативою – підкреслити, що про Україну можна говорити без України. І що тут скажеш? Та говоріть скільки завгодно! Ви тільки якісь рішення без нас не намагайтесь про нас прийняти. А так у світі уже давно – всі говорять про всіх.
Як Україну можуть «винести за дужки»
Насправді, тем для розмови у Макрона, Меркель і Путіна накопичилося багато, і говорили не тільки про Україну. В усіх повідомленнях першою темою позначена пандемія коронавірусу та боротьба з нею, далі, крім України, – Білорусь, Сирія, Лівія, Іран, у французів ще згадано про Олексія Навального. Враховуючи, що в останні тижні риторика що ЄС, що Москви одне до одного стала жорсткішою, треба було «випустити пар» та продемонструвати поле маневру хоч для якогось діалогу.
Будемо відверті: на тлі третьої хвилі пандемії лідерам ЄС не до зовнішніх справ. Ситуація знову виходить з-під контролю, рівень напруги у суспільстві зростає, відомості про заворушення в різних країнах в ході протестів проти обмежень – стають все частішими. Поки що все це стало реальністю в інших країнах Європи – Нідерландах, Австрії, Чехії, Словенії – але хтозна, що чекає на Німеччину та Францію? У цей же самий час поширюється у світових ЗМІ інформація про нібито ефективність російської вакцини від коронавірусу.
І – хочуть чи не хочуть Меркель чи Макрон – але мають говорити із Путіним і про той самий «Спутнік V». Не будемо брати на себе роль вірусологів та говорити про суперечливість відомостей щодо тих чи інших вакцин, але констатуємо: російська інформкампанія щодо пропаганди власного продукту певний ефект приносить.
До чого тут Україна та агресія на Донбасі? Зрозуміло, що ані Меркель, ані Макрон не готові та й не розглядають можливості впливу на реєстрацію російської вакцини в обмін на поступки в інших питаннях. Вони ні, а от Путін – цілком може. Саме виходячи із зухвалості дій РФ всі останні роки та відвертого нахабства із загострення ситуації прямо зараз.
Путіну потрібен результат – вирішення донбаського питання за його сценарієм. І за це він готовий пропонувати Меркель та Макрону будь які гуманітарні та економічні пропозиції (не забуваємо про «Північний потік-2»). А якщо ті не сприймуть їх – шантажувати подальшим загостренням воєнної ситуації. Це реально? Цілком.
У чому наша зброя?
Що ж робити? Сам факт перемовин без участі України багатьма автоматично сприймається, як погана для України новина. Ну, у нас дещо інший погляд на це питання, про що було сказано вище. Проте це може бути свідченням втоми європейців від власних проблем. І не дати Путіну їх приспати – саме це є головне наше завдання.
Здається, краще всіх поки що висловився з цього приводу політолог Володимир Фесенко у своєму Фейсбуці (мовою оригіналу): «Это еще одна провокация Кремля, нацеленная и на разрушение Нормандского формата, и на то, чтобы принудить Украину к прямым переговорам с сепаратистами, вытеснив Украину из международных форматов переговоров по Донбассу. Очевидно, что Берлин и Париж настороженно отнеслись к таким предложениям Москвы. И правильно. Но и официальный Киев должен очень жестко отреагировать на такого рода провокации. Здесь недостаточно заявлений пресс-секретаря МИД. Должны быть прямые контакты нашего министра иностранных дел с коллегами в Париже и Берлине с резко критичной оценкой московских «инициатив» и принципиальной позицией о недопустимости переговоров по Украине без участия Украины. Такие же сигналы должны быть и со стороны Офиса Президента коллегам по нормандскому формату».
Саме так: міністр закордонних справ мав би провести відеоконференції чи телефонні розмови з Берліном та Парижем, де спростувати будь-які аргументи Москви. Навіть якщо ця інформація і так зрозуміла нашим партнерам, все одно треба робити це наполегливо та послідовно – хай навіть просто формально зайвий раз фіксуючи нашу позицію.
І так, абсолютно обґрунтованою має бути теза: вирішити всі питання можна тільки в «нормандському форматі», у розмові напряму, з новими доказами агресії Росії та її відповідальності за війну і окупацію територій України.
Віктор Чопа, Київ