Технологічне переозброєння України як щит від російської агресії
Академік Горбулін про акцент на українські оборонні технології
Останній рік, й особливо, пів 2021 року, ми спостерігаємо дві яскраво виражені тенденції, безпосередньо пов'язані з оборонним потенціалом країни.
По-перше, вітчизняний ОПК демонструє небувалий сплеск і рівень запропонованих високотехнологічних рішень у військовій справі – від розробок до готових зразків. Кількість і якість нових розробок, мабуть, перевищує все, що було оформлено і виплеснуто на суд громадськості за всю попередню історію незалежної держави.
По-друге, військово-політичне керівництво наполегливо тримає курс на імпорт озброєнь і військової техніки для сил оборони – іноземним виробникам у поточному році направляється, гадаю, щонайменше третина всього щорічного бюджету на переозброєння. Ми купуємо за кордоном ударні безпілотники і комплекси протидії їм, засоби зв'язку, ракетні катери, корвети, вертольоти, протитанкові комплекси, самохідно-артилерійські установки, снайперські гвинтівки і навіть бойові машини, міномети й автомобільну техніку. Відверто кажучи, добру третину того, що могли б виробляти для сил оборони самі. А наміри військових йдуть ще далі – до великих проєктів, таких як придбання бойових літаків і зенітно-ракетних систем.
Так, більшість перерахованої техніки дійсно необхідна силам оборони. Але розмах імпорту за мізерного бюджету набув загрозливих форм для майбутнього вітчизняного ОПК. Чи може в сучасних умовах існувати симбіоз іноземної та вітчизняної зброї в силах оборони? Переконаний, що може. І саме такий шлях необхідний на цьому етапі розвитку оборонного потенціалу.
ЧОМУ УКРАЇНІ ПОТРІБНІ ВЛАСНІ ОБОРОННІ ТЕХНОЛОГІЇ?
Почну з того, що багато разів і справедливо повторюється: протистояння з путінською Росією тільки набирає обертів. Україна залишається дуже вразливою мішенню. Ознака часу невтішна: Україна знаходиться в умовах перманентної воєнної загрози, і так триватиме до часу магістрального переозброєння. Але закупити кількасот бойових літаків і вертольотів, щонайменше, у найближче десятиліття Україна не зможе, та й навряд чи це потрібно. Тому вистояти у воєнному протистоянні з країною-агресором можна не в лінійній війні, а за рахунок застосування і розвитку асиметричної стратегії. Причому, в умовах нинішньої технологічної стагнації Росії шанс України помітно зріс.
Попереджувальним пострілом і передвісником технологічного колапсу російської держави став вибух рідинного ракетного двигуна під час випробувань нової ракети «Буревісник» у серпні 2019 року – внаслідок цього загинули семеро людей. Фахівці стверджують, що форсовані й наспіх організовані випробування ракети призвели до пошкодження малогабаритного ядерного реактора. Вже у 2020 році в РФ обережно заговорили про істотні технологічні проблеми у гучних проєктах п'ятого покоління – у літаку С-57 і танку Т-14 «Армата». Потім з'явилися відверті думки експертів про відставання Росії у галузі розвитку ударних безпілотників. Публічно оголосивши про страхітливі плани створення ударних стратегічних безпілотників (С-70 «Охотник», «Альтиус-У» і «Орион»), жоден з трьох мегапроєктів Росія не довела до кінця. Військово-транспортна авіація Росії пішла в безповоротне піке: до середини 2020 року в Росії зізналися, що з розрекламованим літаком Іл-112В, який створювали 19 років, все пішло не так. Санкційний удар зупинив розбіг пишного проєкту «Суперджет-100» (де близько 80% комплектуючих – західного виробництва). Хоча РФ неймовірно пишається своїми ракетами, в цій галузі теж оголилися діри. Так, поставлені Вірменії хвалені оперативно-тактичні ракетні комплекси «Іскандер-М» просто не вразили цілі в умовах дії сучасних комплексів РЕБ. Москва вперто говорить про успіхи у створенні гіперзвукової зброї. Але ось, у середині 2020 року самі російські вчені піддали критиці заяви чиновників і пропагандистських ЗМІ про розроблені російською «оборонкою» всемогутні ракети. Серед них доктор військових наук Костянтин Сівков і футуролог Максим Калашников, які відзначили, що ЗС РФ не мають достатніх технічних можливостей для забезпечення цілевказання як для перспективних гіперзвукових ракет «Циркон», так і для забезпечення точної стрільби комплексами «Калібр» і «Кинджал». Суперзброю Росії було названо «сліпою».
Проте, не можна виключати, що російська війна проти України в майбутньому здатна трансформуватися в масштабну і глобальну. Водночас, сучасний світ настільки взаємопов'язаний, що швидше за все від Москви слід очікувати вибіркового, осередкового характеру ведення війни і застосування військ. Це автономні диверсії, точкові вогневі атаки й приховані напади на елементи інфраструктури та інформаційні системи. Війна, скоріше, матиме хвилеподібний локальний характер, вестиметься не проти всієї України (з її силами оборони і національним опором, що готується), а проти політичних лідерів, окремих громадських діячів або груп населення. Тобто, об'єктами майбутніх атак у першу чергу можуть виявитися не тільки Збройні Сили, а й цивільна інфраструктура, банки і системи зв'язку, окремі групи населення. У тому числі, шляхом вдалого застосування медійних ресурсів і підривної роботи в соцмережах.
Якщо говорити про застосування військового важеля, то не тільки українські реалії, а й інші воєнні конфлікти останніх років демонструють успіх масового застосування відносно недорогих, високотехнологічних озброєнь. При цьому найбільш ймовірними умовами сучасної всеосяжної воєнної активності стане ліквідація такого поняття як «лінія фронту», а також масове застосування тактичних (оперативно-стратегічних) ударних елементів і автономних підрозділів. Що збільшує для України ризики локальних диверсій або операцій, включаючи, наприклад, проникнення диверсійно-розвідувальних груп з боку білоруського кордону і десантно-штурмових – з морської акваторії.
Для ілюстрації можна пригадати, що Саудівській Аравії, на яку восени 2019 року було вчинено напад десятком дронів-кілерів, ніяк не допомогли сучасні американські F-15SA (F-15S) та європейські Eurofighter Typhoon, як і балістичні ракети. Не спрацювали ППО цієї країни (12 батарей буксируваних американських ЗРК Patriot РАС-2, тобто 96 пускових установок), до речі, об'єднана в єдину систему зі США, а також придбання американської системи протиракетної оборони THAAD на суму 15 млрд доларів. А ось своєї мети атакувальна група досягла.
Ще один важливий аргумент – нещодавна відмова Німеччини в поставках зброї Україні. До речі, це не перший знаковий сигнал. І, ймовірно, не останній. Якщо Україна не розвиватиме власні технології, вона ризикує безнадійно відстати й опинитися у вічній залежності від іноземних партнерів.
Україні з її мізерним бюджетом на переозброєння – менш як 1 млрд дол., – дуже важко розраховувати на закупівлю іноземних літаків або потужних протиракетних систем. Водночас в Україні є технології, які можуть стати основою асиметричного потенціалу стримування.
Розробки для гіперстрибка в галузі технологічного переозброєння не повинні вириватися із загальної системи протиборства. Детально я представив таку сучасну систему в книзі «Як перемогти Росію у війні майбутнього» (2020 рік). У двох словах, це – поєднання невоєнних і суто силових засобів. А саме – розвиненої дипломатії, потужної розвідки і добре підготовленої контррозвідки, розгорнутої й законодавчо вивіреної системи територіальної оборони, високотехнологічної професійної армії. У цій системі протиборства саме технологічна перевага може стати основним козирем української асиметричної протидії зовнішній агресії.
УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДОВІ ТЕХНОЛОГІЇ
Насправді, слід розглядати два рівні технологічного переозброєння вітчизняної армії – створення стратегічних (оперативно-стратегічних), дорогих платформ і розвиток тактичних платформ для масового застосування.
Перший – побудова глобальної системи стримування за рахунок ракетних технологій. Саме ракетних, тому що Україна здатна розвинути ракетний потенціал самостійно, без допомоги іноземних партнерів. Це одночасно і ракетний меч, і ракетний щит країни.
Ракетний меч – це оперативно-тактичні ракетні комплекси (ОТРК) і комплекси крилатих ракет дальністю дії 500 і більше кілометрів, а також ракетні комплекси стратегічного призначення (РКСП) 2000-5000 км. А також засоби вдосконаленої артилерії з дальністю застосування 130-150 км. І авіаційні ракети «повітря-поверхня» з дальністю дії до 110 км. Багато хто може висловити скепсис, однак детальне вивчення потенціалу ракетних технологій говорить на користь таких можливостей. Сьогодні Україна може з усією відповідальністю заявити: створення стратегічних ракетних комплексів дальністю 2000-5000 км можливе! Озброєні ракетами з аеробалістичною траєкторією польоту, вони здатні подолати будь-яку систему протиракетної оборони (ПРО) – жодна з держав у світі не має надійної системи ПРО для знищення таких ракет. Але, найголовніше, ядро цієї ідеї полягає в тому, що поява певної кількості ОТРК і РКСП де-факто вирішило б завдання ПРО України. Яким чином? Та тим, що ракетний фактор стає асиметричною зброєю стримування. З чітким превентивним попередженням агресору, що в разі атаки будуть вражені стратегічні об'єкти і військова інфраструктура на його території. І, до речі, таким чином Україна заощадить мільярди, які необхідно викласти на іноземні системи типу Patriot або Iron Dome. За роки війни в ході робіт зі створення РСЗВ «Вільха-М», ракетних комплексів «Нептун», ОТРК «Грім» і БФРК «Сапсан» були відпрацьовані технології твердого палива, спорядження корпусів ракетних двигунів, приготування вибухових сумішей та спорядження корпусів бойової частини. У першу чергу, звичайно, слід згадати ракетні напрацювання ДержККБ «Луч», розробники якого створили ракетний комплекс «Нептун» і РСЗВ «Вільха-М». Це КБ цілком здатне створити крилату ракету дальністю 500 і більше кілометрів.
Можна також згадати висновки фахівців дніпровського ракетного кластера, які беруться за 2-3 роки створити багатофункціональний ракетний комплекс (БФРК) «Сапсан» і довести дальність польоту з 450-кілограмовою бойовою частиною до 500 км. Надалі при використанні авіаційних носіїв (бомбардувальників, штурмовиків) і здійсненні пусків ракет з висоти 9-15 км можна досягти дальності застосування ракети БФРК «Сапсан» 1000-1200 км. Потім перейти до створення двоступеневих ракет, що дозволить досягти дальності дії ракети вже 2000 км. Щодо 5000 км, то буде необхідне застосування військово-транспортного літака і виготовлення ракети-носія подвійного призначення з орієнтовним збільшенням маси палива до 9 тонн. Така ракета досягатиме гіперзвукової швидкості у 10-12 махів, і її можна буде використовувати як для доставки бойової частини, так і для виведення на навколоземну орбіту супутників. Паралельно повинен створюватися і ракетний щит. Це вітчизняні зенітно-ракетні системи і комплекси ПРО з дальністю ураження цілей від 30 до 200 км. А також авіаційні ракети «повітря-повітря» з дальністю дії понад 50 км.
Другий рівень технологічного переозброєння – технології для створення відносно дешевих розвідувально-ударних систем для масового застосування, а також суміжних з ними систем функціонального забезпечення. Це технології створення і впровадження автоматизованих систем управління військами та озброєнням, засоби радіоелектронної розвідки, радіоелектронної боротьби, роботизована техніка різного функціоналу і базування. Звичайно, слід додати засоби захищеного зв'язку і протидії в кіберпросторі. А також – розробки зброї на нових фізичних принципах, зокрема – електромагнітна і лазерна зброя.
РОЗВИТОК ТЕХНОЛОГІЙ. УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЯХ
Як забезпечити розвиток таких технологій в умовах жорсткого дефіциту ресурсів? Та ще й у період, коли вже зроблено акцент на імпорт зброї? На цей рахунок теж є рекомендації – щонайменше вони можуть стати основою для дискусії. Пропонується розглянути наступні можливості.
Основою має стати виведення декількох найбільш пріоритетних завдань у безперервнодіючі, не залежні від держоборонзамовлення, програми – затверджені відповідними постановами уряду. Немає сумніву, що ключовою має стати Державна цільова «Програма створення ракетних комплексів крилатих ракет, оперативно-тактичних ракетних комплексів і ракетних комплексів стратегічного призначення». Додатково слід визначити можливість формування та затвердження Державної цільової «Програми автоматизації і роботизації ЗСУ», яка передбачає як створення автоматизованих систем управління військами та озброєнням, так і розробку роботизованих систем різного базування: безпілотних авіаційних комплексів, наземних, морських, підводних і космічних роботизованих комплексів. А також подібна програма з розвитку боєприпасів. Такі програми повинні бути повністю захищені й фінансуватися безперервно, безперебійно, не залежно від строків затвердження держоборонзамовлення.
Розвиток окремих елементів системи стримування може здійснюватися за рахунок фінансування через Агентство передових оборонних технологій, яке вже заплановано створити у Міністерстві з питань стратегічних галузей промисловості. Це можуть бути розробки, наприклад, безпілотного ракетного катера або комплексу електромагнітної чи лазерної зброї.
Певних успіхів у створенні й розвитку окремих елементів системи стримування можна досягти і за рахунок двосторонніх або міжнародних проєктів військово-технічного співробітництва, у тому числі, в рамках створення спільних підприємств. Для чого потрібна реалізація реформи ОПК з утворенням ряду галузевих холдингів як гнучких акціонерних товариств. Тут уже намітилися і перші кроки, зокрема, створення спільного українсько-турецького підприємства з виробництва ударних безпілотників за турецькими технологіями.
Нарешті, ще один реальний шлях – за рахунок трансформації державних спецекспортерів від підприємств-посередників до підприємств, які в результаті інвестицій оборотних коштів забезпечували б розробки сучасних бойових систем і стали б співвласниками технологій і виробництв. Свого часу я був ініціатором централізації системи державної торгівлі зброєю, включаючи створення держкомпанії «Укрспецекспорт». У даний час, коли передбачено формування самостійних галузевих холдингів, цілком логічно, щоб у сфері їх компетенції була і реалізація продукції, яку вони виробляють. А ось спецекспортери в ході трансформації системи можуть розвинутися до рівня інвестиційних компаній.
Ще один цікавий, хоча й не відпрацьований до кінця механізм розвитку технологій – за рахунок форвардних контрактів. Тобто, контрактів між силовими відомствами-замовниками та підприємствами – під розробки, які за умови підтвердження заявлених і узгоджених сторонами технічних характеристик закуповувалися б замовником у попередньо зазначеній кількості.
У будь-якому разі, ключовим висновком має бути наступний: якщо зараз, в умовах строкового забезпечення захисту держави, активний імпорт озброєнь і військової техніки може бути виправданий, то в рамках середньострокового і довгострокового планування переозброєння акценти мають бути зроблені на вітчизняні оборонні технології. Це єдиний шлях до справді потужних Збройних Сил і надійно захищеної Української держави.
Володимир Горбулін, голова наглядової ради Українського інституту досліджень безпеки, перший віцепрезидент Національної академії наук України, академік
► Укрінформ пропонує всім зацікавленим сторонам взяти участь в обговоренні статті академіка Володимира Горбуліна і готовий надати слово авторитетним фахівцям у сфері оборони й ОПК.