Після Авакова, або «Потрібна людина з хребтом, яка витримає тиск старої системи...»
На прохання Укрінформу відомі експерти-правники перелічили ключові пункти бажаного «дореформування» Міністерства внутрішніх справ
Посаду міністра внутрішніх справ Арсен Аваков зберігав і за президентства Петра Порошенка, і за часів Володимира Зеленського, через що його нерідко називали «вічним міністром». Але нічого в світі вічного немає. 15 липня Верховна Рада звільнила Авакова. За відповідне рішення проголосував 291 народний депутат.
Ймовірним наступником Авакова називають чинного голову Комітету ВР з питань правоохоронної діяльності, депутата від «Слуги Народу» Дениса Монастирського, він зголосився на відповідну пропозицію Президента. Його кандидатуру на цю посаду парламент розглядатиме 16 липня.
Про головні претензії до персони Авакова сказано вже дуже багато – за понад сім років до МВС і його очільника назбиралося багато чого. З найпам’ятнішого: справа Павла Шеремета, розстріл у Княжичах, справа Кирила Тлявова, справа «рюкзаків», згвалтування у Кагарлику, справа Катерини Гандзюк, стрілянина в Броварах… Втім, зважаючи на шалену кількість публікацій на цю тему за останні дві доби – ми усе ж вирішили подивитися на цю проблему під дещо іншим ракурсом. Зрештою, заміна одного міністра на іншого – це хоч ще і не гарантія змін, які впливають на ефективність правоохоронної системи, але цілком слушний привід їх обговорити і спрогнозувати.
Отже, «дореформувати» МВС після відставки Арсена Авакова: що саме варто зробити?
У коментарі Укрінформу правозахисниця, голова правління Центру Громадянських Свобод Олександра Матвійчук наголосила, що потрібно відновити реформу поліції та повернутися до розробленої правозахисниками концепції перетворення успадкованого від радянських часів, м’яко кажучи, не завжди виправданого іміджу «борця зі злочинністю» – у сервісну службу суспільства, ефективність якої вимірюється, насамперед, рівнем задоволеності населення роботою поліції. А з цим – є проблеми: за даними соціологічного опитування Фонду Демініціатив та Центру Разумкова, «скоріше довіряють» МВС понад 21% опитаних, Нацполіції – майже 28%. «Щоби виправити ситуацію треба перекласти такі принципи як деполітизація, демілітарізація, децентралізація, верховенство права та підзвітність громадян мовою законодавчих актів та конкретних практичних рішень», – каже правозахисниця.
«В цьому ключі варто згадати про Стратегію розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ на період до 2020 року, яка, однак, не була виконана навіть на половину. Адже крім створення патрульної поліції, проваленої атестації та декількох реформ у сфері громадської безпеки – не так багато уже й відбулося», – стверджує юрист, експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін.
У цьому документі, каже експерт, міститься величезна кількість дуже слушних заходів, реалізувавши які, країна дійсно отримає не тільки Національну поліцію нового зразка, а й усі інші органи, що входять в систему МВС: Державну прикордонну службу, Державну міграційну службу, ДСНС і Нацгвардію. «У принципі, наступник Авакова вже має готовий дороговказ, що і як робити», – зазначив Крапивін.
Це, кажуть експерти, якщо коротко і в загальному. Натомість, що стосується більш конкретних кроків, то…
Щонайперше – на рівні міністерства потрібно розробити таку систему управління, щоб унеможливити залежність керівництва від політичного впливу. Йдеться про «можливості затвердження кандидатур на керівних посадах в обхід конкурсів, вплив міністерства на затвердження бюджету Нацполіції та інші такого роду речі», – каже Олександра Матвійчук.
Крім того, продовжує вона, також важливо надати більшої самостійності територіальним підрозділам. Зокрема, у плануванні поточної діяльності, прийнятті кадрових рішень, розподілу бюджету, забезпечити їхню більшу відповідальність перед місцевою громадою через моделі community policing у сфері забезпечення громадського порядку.
Виконавчий директор Правозахисної ініціативи Михайло Каменєв вважає, що потрібно забезпечити політичну нейтральність поліції, а також певну свободу дій в плані кадрових призначень. «Глава Нацполіції не зобов’язаний усіх своїх заступників і керівників обласних управлінь погоджувати з міністром. Тому що, по факту, це вже будуть не зовсім його люди, а люди того, хто сидить на Богомольця, 10 (за цією адресою у Києві знаходиться головний офіс МВС України. – Авт.)».
Пан Каменєв акцентує: «Треба розірвати цю схему і далі – глибоко працювати з кадровими питаннями. Простіше кажучи, слід запровадити в Нацполіції обов’язкові конкурси всюди». Якщо зараз конкурс є обов’язковими тільки на перше призначення в орган, то всі подальші просування по службі, всі підвищення здебільшого залежать від того, хто і як «вислужується» перед керівником. «Нерідко буває так, що по службі просуваються не найкращі, не професіонали, а – більш зручні для керівництва. Це порочне коло. Тому що, коли люди йдуть вгору по кар’єрних сходинках саме за такою логікою, то потім – за такою ж логікою підтягують й інших», – переконує виконавчий директор Правозахисної ініціативи.
Друге – треба переглянути підходи до демілітарізації відомства, а також вирішити долю і підпорядкування військових підрозділів, на кшталт, Нацгвардії, Держприкордонслужби.
«У розвинених демократіях теж існують аналогічні підрозділи, наприклад, жандармерія у Франції. Але там ці підрозділи спеціально не підпорядковуються міністру внутрішніх справ, щоб забезпечити систему стримувань і противаг в країні», – розповідає пані Матвійчук.
Натомість, Михайло Каменєв звертає увагу на те, що з конституційної точки зору з прикордонниками та нацгвардійцями є певні проблеми. «Це – військовослужбовці, які, однак, підпорядковуються цивільному міністру, – зауважив він. – Відповідно, досить часто виникає ситуація, а особливо в контексті Нацгвардії, коли на мирних зібраннях громадський порядок забезпечують фактично військовослужбовці».
І це концептуально неправильно. Отже, потрібно розмежувати функції правоохоронні (фактично поліцейські) і військові. Наприклад, пан Каменєв пропонує, щоб з одного боку були прикордонні війська, які займатимуться охороною кордону, а з іншого – прикордонна поліція, можливо, в структурі Нацполіції, яка займатиметься пропусками, оформленням протоколів, штрафів, яка вестиме досудове розслідування. «Власне, щодо останнього – прикордонники нерідко нарікають, що, мовляв, не мають повноважень розслідувати, коли щось виявляють. Для цього їм завжди треба залучати поліцію. І з Нацгвардією те ж саме. Тож, гадаю, питання розмежування функцій необхідно вирішити», – наголосив експерт.
Третє – сумнозвісну «палочну систему», коли ефективність роботи визначається ухваленими згори показниками, скільки та яких злочинів потрібно розкрити за певний період, потрібно викинути на смітник. «Її має замінити орієнтованість поліції на забезпечення потреб місцевих громад, які мають свої особливості залежно від регіону. А також нова система критеріїв оцінки, серед яких якість реагування поліції на звернення від людей, активність поліції у вирішенні потреб громади, сталість робочих зв’язків із місцевими організаціями, пресою, самоврядуванням тощо», – каже Олександра Матвійчук.
В контексті орієнтованості поліції на потреби міських громад, провідний експерт Харківського інституту соціальних досліджень Андрій Черноусов зазначив: «По факту, в Україні завершилася реформа децентралізації, однак поліція як була централізованою, такою й залишилася».
За його словами, поліцейських офіцерів громади нібито запровадили, але вони такими є лише в оголошеннях. У нормативних же документах – ті ж дільничні. «Вважаю, що треба розділити компетенцію між національною і муніципальною поліцією. Перші нехай займаються розкриттям тяжких злочинів, обліком тощо, а другі – місцевими справами, як от проступками, охороною громадського порядку, контролем дорожнього руху...», – додав пан Черноусов.
Четверте – потрібно перебудувати систему для ефективного попередження та реагування на випадки катування і жорстокого поводження у поліції. «Зокрема, із тісним залученням заявника, удосконаленням системи внутрішнього контролю, вирішенням проблем із їхньою фіксацією тощо», – наголосила правозахисниця.
Не менш актуальним є питання дисциплінарної відповідальності та службових розслідувань. Зараз, каже Михайло Каменєв, це робиться тільки «внутрішньо» або як люблять казати «в органах»: «Це наша кухня – самі й розберемося».
Виконавчий директор Правозахисної ініціативи нагадав, що коли у березні 2018 року Рада ухвалювала закон № 4670 про дисциплінарний статут Нацполіції, то представники від громадського сектору таки зуміли добитися, щоби народні обранці внесли в документ таку норму: до дисциплінарних комісій можуть також включатися представники громадськості. Втім, з часу ухвалення згаданого статуту минуло вже три роки, але, переконує пан Каменєв, представників громадськості ще жодного разу не залучали до складу дисциплінарних комісій: «Безумовно, коли йдеться про розслідування щодо загубленого жетона – тут контролю громадськості не потрібно, але коли це такі резонансні справи, як от вбивство 5-річного Кирила Тлявова, катування і зґвалтування у Кагарлику...»
І останнє – п’яте – не треба забувати також і про заходи, спрямовані як на професіоналізацію персоналу, так і на захист прав та соціальні гарантії для самих поліцейських, кажуть експерти. «Поліцейський, який не може захистити свої права перед начальством, і має вибір або звільнитися, або виконувати наказ, що не відповідає закону, ніколи не зможе ефективно служити та захищати», – запевняє Олександра Матвійчук.
«Відносно статусу поліцейського… Найперше хочеться згадати про преміювання. На сьогодні премія складає більшу частину зарплати, а тому дуже легко керівник може впливати на самостійність підлеглого, як от змушувати виконувати якісь незаконні речі тощо. Це необхідно виправити», – каже Євген Крапивін.
Водночас, експерт ЦППР наголосив на тому, що ретельної перевірки в поліції, як от психологічної готовності до роботи, – майже немає. «Враховуючи особливості професії – аж один психолог на весь округ... Випадок із вбивством 5-річного Кирила Тлявова показує, що в «органах» нерідко працюють вкрай неадекватні люди, – зауважив пан Крапивін.
Нарешті, що стосується громадської безпеки... Попри те, що Патрульну поліцію хвалять, каже він, проблеми там і досі є. «Одна із – патрульні працюють з адміністративними правопорушеннями, але КУпАП – досі в редакції від… 1984 року. Його давно час змінити, переписати процедури й узгодити їх з іншими законами. Та й не тільки Кодекс – потрібно багато чого ще доводити до ладу, щоб в поліції були повноваження, щоб були механізми належним чином працювати. Тому що за не дуже якісного й суперечливого регулювання поліція нерідко змушена йти на порушення, аби, наприклад, хоч якось справедливо утримувати когось до суду», – каже експерт ЦППР.
«Як бачимо, мова не про точкові зміни, а про нову філософію роботи поліції. І для її впровадження потрібне комплексне бачення, рішучість у запровадженні та людина з хребтом, яка здатна витримати тиск старої системи», – підсумувала Олександра Матвійчук.
Мирослав Ліскович. Київ