Перехідний період в ОРДЛО та Криму: плюси та мінуси законопроєкту

Нервова реакція Кремля підтверджує, що напрямок документ задає правильний. Втім, фахівці вказують на питання, які варто доопрацювати 

Ще 16 серпня на сайті Верховної Ради з’явився текст законопроєкту № 5844 про основи державної політики перехідного періоду, який, як наголошують його автори, має стати одним з основоположних для реінтеграції тимчасово окупованих територій України Криму та окремих районів Донецької й Луганської областей.

У цілому законопроєкт присвячений тому, як саме повертатимуться під контроль України окуповані території. Документ визначає Росію як «державу-агресора» й «державу-окупанта» і покликаний серед іншого врегулювати питання власності, компенсацій, а також притягнення до відповідальності осіб, які співпрацювали з окупаційними адміністраціями.

Відзначимо, що законопроєкт спочатку підготувало Міністерство у справах тимчасово окупованих територій, потім у нього внесли безліч правок, і в підсумку з майже 100 сторінок початкового варіанту в ньому залишилося 25 сторінок. Наразі документ очікує експертного висновку Венеційської комісії.

А для офіційної Москви «перехідний період» уже став «кісткою в горлі». Причому критика лунає не тільки з уст придворних «шісток» типу Пєскова-Захарової. «Якщо цей закон буде прийнято... це означатиме фактичний вихід України в односторонньому порядку з Мінського процесу», – заявив президент РФ Путін. А глава російського «МИДу» Сергій Лавров так сказав: «Закони, які зараз обговорюються під рубрикою «державна політика перехідного періоду», – просто викорчовують все, що від них вимагають зробити мінські домовленості».

Цікаво, що ж так роздратувало наших недругів? Невже те, що Росію назвали не «посередником», а стороною конфлікту, агресором, окупантом, тобто тим, ким вона є насправді? Зрештою, говорячи про якийсь нібито односторонній вихід України з «Мінська», у Путіна чомусь ні слухом, ні духом не згадує про незаконну «паспортизацію»! Донбасу і про те, що це саме вони, стабільно не виконуючи пункт 1 домовленостей щодо припинення вогню, поставили процес виходу з війни на гальмо.

Втім, повернімося до згаданого проекту закону, в якому експерти побачили як плюси, так і низку мінусів.

ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД: ШІСТЬ КЛЮЧОВИХ МОМЕНТІВ ЗАКОНОПРОЄКТУ

1. Держава-агресор та наслідки її діяльності

Державою-агресором і державою-окупантом у документі визначено Російську Федерацію. Таким чином, відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої РФ на території України, у повному обсязі здійснює Україна в порядку, визначеному урядом, але з подальшим пред’явленням вимог про відшкодування шкоди до Російської Федерації.

Визначається, що державні органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування зобов’язані вживати всіх можливих правомірних заходів для стягнення з РФ компенсації за:

• збитки, завдані Україні, юридичним та фізичним особам внаслідок збройної агресії РФ проти України;
• відшкодування, уже здійснені Україною.

Відповідно до документа, нормативно-правові акти РФ, пов’язані з тимчасовою окупацією, є «нікчемними, не створюють жодних правових наслідків», їх нікчемність «не підлягає оскарженню та не може бути скасована».

Примусове або автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованих територіях, громадянства РФ – не визнається; документи, що посвідчують особу, видані окупаційними силами, вважаються недійсними та не дають права на в’їзд на тимчасово окуповані території та виїзд з них, а також на перетин державного кордону України.

2. Зв’язки з РФ та окупаційними силами

У законопроекті йдеться, що встановлення зв’язків та взаємодія органів державної влади України з окупаційними силами та адміністраціями РФ допускається «виключно з метою забезпечення національних інтересів України для захисту прав і свобод людини і громадянина, виконання міжнародних договорів щодо сприяння відновленню територіальної цілісності України».

Також протягом тимчасової окупації забороняється здійснення будь-яких правочинів з об’єктами власності, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях, якщо їх стороною є окупаційні сили або окупаційні адміністрації РФ чи юридична особа, яка перебуває під контролем агресора.

3. Часові межі окупації

Датою початку тимчасової окупації українських територій є 20 лютого 2014 року. Дати початку тимчасової окупації окремих населених пунктів, районів встановлює Президент України за поданням Міноборони.

Дату відновлення територіальної цілісності України в межах міжнародно визнаного державного кордону також встановлює Президент України.

4. Кримінальні правопорушення в період окупації, покарання за них та амністія

У документі сказано, що особа, яка, перебуваючи у складі окупаційних сил чи адміністрацій РФ, вчинила кримінальне правопорушення у зв’язку з тимчасовою окупацією, не може бути звільнена від кримінальної відповідальності і до неї не може бути застосована амністія, якщо вона вчинила злочин, зокрема:

• який підпадає під юрисдикцію МКС у межах, визнаних Україною;
• що спричинив смерть людини або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;
• який є умисним тяжким або особливо тяжким злочином проти життя та здоров’я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканості.

Іноземці та особи без громадянства, які, перебуваючи у складі окупаційних сил чи окупаційних адміністрацій РФ, вчинили кримінальні правопорушення, не можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності і до них не може бути застосована амністія.

5. Вибори, референдуми, формування органів місцевого самоврядування

Законопроектом визначається, що на тимчасово окупованих територіях загальнодержавні вибори та всеукраїнські референдуми не проводяться – так само як і місцеві вибори та місцеві референдуми.

На деокупованих територіях загальнодержавні вибори та всеукраїнські референдуми можуть бути проведені лише за умови дотримання вимог Конституції України, Виборчого кодексу України, цього та інших законів.

Вибори на деокупованих територіях проводяться лише в разі можливості забезпечити, зокрема, недопущення протиправного втручання у виборчий процес.

6. Роззброєння

У законопроекті визначено, що на КПВВ постійно та на деокупованих територіях протягом року з дати деокупації населеного пункту особи можуть добровільно здати за винагороду органам Нацполіції зброю, боєприпаси, вибухові, інші речовини і предмети, а також інше озброєння, військову техніку та інше військове майно, або вказати на їх місцезнаходження.

Розмір винагороди, а також порядок використання зданого або виявленого майна визначає уряд.

ОЦІНКА ЕКСПЕРТІВ: ЗАГАЛОМ ДОКУМЕНТ НЕПОГАНИЙ…

Почнемо з плюсів.

Перший – уніфікація підходів до окупованих територій.

«Крим і Донбас – нерозривні між собою питання. Фактично – невирішена проблема Криму призводить до затягування проблеми Донбасу», – коментує політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.

«Врегулювання питань окупації Криму, частини Донецької і Луганської областей єдиним законом – це плюс. Україна нарешті перестає іти на повідку російської стратегії, яка має на меті розділити питання Криму і Донбасу. Вдаючи, що на сході країни не її збройна агресія, а внутрішній конфлікт. Тож цей проект у разі його ухвалення буде мати не лише великий правовий вплив, але й історичне значення», – наголосив аналітик Центру спільних дій Назар Заболотний.

Другий плюс – заборона проведення виборів та референдумів на тимчасово окупованих територіях до їхнього повного звільнення. «До виборів на Донбасі не будуть допущені особи, які сприяли окупації (хоча в цьому питанні є виключення), що амністія буде застосовуватись не до всіх і не розповсюджуватиметься на тих, хто причетних до військових та тяжких злочині», – каже Богдан Петренко.

«Вона (ця заборона. – Ред.) буде перешкодою для втілення російського сценарію із встановлення на окупованих територіях свого маріонеткового режиму, який буде легалізований в правовому полі України. Саме для цієї мети наш ворог так активно просуває всі сім років війни тему виборів в ОРДЛО», – наголошує Назар Заболотний з Центру спільних дій.

«В тексті закладено певний запобіжник – місцеві вибори проводитимуться разом із черговими по всій країні і тільки після деокупації. Тобто відновлення суверенітету, що повинне бути підтверджене рішенням Президента, і за виконанням ряду умов щодо безпеки та агітації», – доповнює юрист, доброволець російсько-української війни Віктор Шендибило.

Третім плюсом документу пан Заболотний називає заборону бути обраним та займати посади для осіб, які були активними колаборантами. «Її буде необхідно деталізувати в інших законах і збалансувати з вимогами Конституції, але за своїм задумом це правильне рішення», – акцентує він.

Четвертий плюс – позбавляти українського громадянства за автоматичне чи примусове набуття російського ніхто не буде. «І, звичайно, те, що українці з того боку матимуть можливість за документами окупантів перейти контактну лінію, щоб отримати документи тут», – зауважив Богдан Петренко.

П’ятий плюс у тому, що багато уваги присвячено гуманітарним питанням, зокрема вшануванню пам'яті жертв збройної агресії та українських воїнів та необхідності національно-патріотичного виховання. «Символіка окупаційних військ та окупаційних адміністрацій забороняється по аналогії із законом про декомунізацію», – акцентує Віктор Шендибило.

…АЛЕ БЕЗ «БІЛИХ ПЛЯМ» НЕ ОБІЙШЛОСЯ

В контексті проведення виборів та відповідальності осіб, що співпрацювали з окупантами Віктор Шендибило звернув увагу на таке: «Для осіб, що проживають на тимчасово окупованих територіях, гарантується можливість брати участь у загальнодержавних виборах, відвідавши підконтрольну частину країни. Звичайно, право голосу – це конституційне право громадян України, але потрібно враховувати, що це також може бути використано для посилення впливу «п'ятої колони» у владних інституціях країни».

Разом з тим, продовжує юрист, проект фактично не встановлює належної відповідальності для колаборантів. Тобто прописано лише загальні умови, хто не може бути амністований, а також обмеження для осіб, що працювали в окупаційних адміністраціях чи служили в окупаційних військах, балотуватися на місцевих виборах. «Однак, цього далеко не досить», – стверджує пан Шендибило. За його словами, фактично, особи, які добровільно пішли працювати на державу агресора, зможуть балотуватися на пост Президента, до Верховної Ради, ставати державними службовцями чи військовослужбовцями, навіть мати доступ до державної таємниці. Тому в цій частині, звертає увагу експерт, законопроект потребує доопрацювання: «Без встановлення адекватної відповідальності для тих, хто привів окупанта та допомагав йому стверджувати свою владу, а також без встановлення запобіжників щодо потрапляння у владу відверто нелояльних осіб, реінтеграція тимчасово окупованих територій не буде можливою».

На думку Богдана Петренка найбільш неприйнятне положення, криється саме в частині 7 ст. 5 законопроекту.

«Вона (ця стаття. – Ред.) передбачає можливість встановлення контактів української влади з російськими окупаційними адміністраціями. Під таке визначення підпадають «керівництво» і «ЛНР»-«ДНР», і «Республіки Крим» і міста Севастополя. Звідси – один крок до реалізації російських забаганок про «прямі контакти» і початок шляху до виведення самої Росії зі статусу учасника конфлікту, – вважає Богдан Петренко. – Ми маємо розуміти, що світ сприймає той же Донбас через призму міжнародних домовленостей, де вони визначені як ОРДЛО. Відповідно прямий контакт з ними світ сприйматиме як контакт з ОРДЛО. Відповідно, й статус збройного конфлікту набуватиме ознак «громадянської війни».

Виокремив декілька недоліків документу і Назар Заболотний. Перший – його декларативність: «Цей проект написаний в стилі «за все хороше – проти всього поганого». Наприклад, у ньому є стаття про розбудову миру, яка каже, що державна політика спрямовується на зміцнення національної єдності, стійкості та згуртованості. Звучить вона, звичайно, гарно, але мир залежить від дуже багатьох факторів. Це і високий рівень національної свідомості, успішна економіка, мудра зовнішня політика і потужна армія. Простіше кажучи, однією чи кількома нормами закону миру не досягнеш».

Другий недолік – об’єднання в документі відверто різних питань, а саме: правового статусу окупованих територій, підходів до їхнього звільнення, питання воєнної операції на Донбасі, політики національної пам’яті про російську агресію та іншого. «Це дуже різнорідні питання, які треба врегулювати кожне окремо і не завжди на рівні законів. Тим більше невідомо, скільки триватиме окупація. Станом на зараз очевидно тільки те, що першочергово буде потрібне розмінування, роззброєння колаборантів, поступове відновлення роботи органів влади, соціальних служб і тому подібне», – наголошує аналітик Центру спільних дій.

І третій недолік законопроекту в тому, що там немає ні слова про економічні взаємозв’язки з окупованими територіями і державою агресором. «Закон не відповідає на прості, але дуже важливі питання: ми торгуємо з окупантом і ворогом чи не торгуємо? Які є обмеження на взаємодію, окрім заборони співпраці органів влади і посадових осіб? Це ті питання, через які постійно виникають конфлікти у суспільстві. Тому що Україна за сім з половиною років війни не дала однозначної відповіді» – підсумував Назар Заболотний.

Мирослав Ліскович. Київ