Газовий контракт Росія-Угорщина: для України не лише загрози, а й привід
1 жовтня 2021 року, набере чинності контракт на поставку російського газу в Угорщину, в обхід України. Як реагуватимемо?
Умови контракту були узгоджені під час нещодавнього візиту в Росію міністра закордонних справ Угорщини Петера Сіярто. Сказати, що це невигідно Україні, загрожує її безпеці – це нічого не сказати. Захід обіцяв не дати Росії можливості використовувати газ в якості важеля для політичного тиску. То що тепер далі?
Обсяги і шляхи
Щорічно в Угорщину поставлятиметься 4,5 млрд. куб. м. природного газу, угоду з «Газпромом» розрахована на п'ятнадцять років з можливістю зміни обсягів закупівлі газу через десять років. 3,5 млрд. кубометрів газу буде поставлятися газопроводом "Турецький потік" і його сухопутним продовженням, територією Болгарії та Сербії, і 1 млрд. кубометрів – через Австрію.
Імпортером російського газу в Угорщину є АТ «Панрусгаз». У 1996 році були підписані довгострокові контракти на поставку природного газу «Газпром експорт» і «Панрусгаз» до 2015 року, з продовженням до 2021 року. Поставки газу здійснюються за двома напрямками – через Берегово на українсько-угорському кордоні і Баумгартен на словацко- австрійському. Минулого року «Газпром» поставив в Угорщину 8,637 млрд. кубометрів газу, у 2019-му – 10,522 млрд кубометрів. У першому півріччі 2021 року поставки склали 3,909 млрд кубометрів.
Газова атака на український транзит
Керівник компанії «Оператор ГТС України» Сергій Макогон на своїй сторінці у Фейсбук зазначив, що це «ще один приклад того, як Газпром диктує умови, включаючи маршрути постачання, у тих країнах, які критично залежать від постачання російського газу.
Замість прямого маршруту РФ-Україна-Угорщина, який десятиріччями безперебійно постачав паливо до Угорщини, тепер газ ітиме маршрутом (…), який значно довше».
Пан Макогон підкреслив, що «правильне рішення для ЄС було б змусити Газпром продавати газ на кордонах Енергетичного Співтовариства, щоб європейські трейдери мали можливість самостійно вибирати маршрути подальшого транспортування».
В минулому: перемога України була тактичною
У 2014 році Росія була змушена відмовитися від будівництва і введення в експлуатацію газопроводу «Південний потік», який передбачав транспортування газу без використання транзитних можливостей України. Провідну роль в цьому зіграла позиція Єврокомісії, а також відмова Болгарії надати дозвіл на будівництво.
У 2019 підписано п'ятирічний українсько-російський транзитний контракт, за умовами якого "Газпром" гарантує прокачування 65 мільярдів кубометрів газу в перший рік і по 40 мільярдів – у наступні чотири. Глава "Газпрому" Олексій Міллер тоді заявляв, що компанія готова продовжувати транзит газу Україною і після 2024 року, проте «виходячи з економічної доцільності та технічного стану української газотранспортної системи».
Російські маневри та українські ризики
Усі подальші дії Росії свідчать про те, що вона всіляко намагається та намагатиметься все ж таки змінити маршрути поставок газу в Європу так, щоб обминути газотранспортну систему України. Для цього використовуються можливості «Турецького потоку» (як у випадку з Угорщиною), практично закінчена прокладка «Північного потоку-2».
Тут треба зауважити, що ці спроби відгук в європейських столицях знаходять. Країни ЄС давно і всерйоз розглядають питання диверсифікації постачання газом, активно беручи участь і вітаючи прокладку і функціонування Трансанатолійського і Трансадріатичного газопроводів, розвідку та експлуатацію природних родовищ газу в прибережній смузі Кіпру та Ізраїлю.
А зменшення транзитного значення України буде означати не тільки втрату частини надходжень за транзит газу в Європу, а й суттєве зростання політичних і військових ризиків. Про це давно говориться і всі це знають.
Глава «Нафтогазу України» Юрій Вітренко, коментуючи ситуацію з «Північним потоком-2», абсолютно справедливо заявляв, що «головна загроза, яка виникає через « Північний потік-2» – це загроза припинення транзиту газу через Україну, що буде означати ... ризик повномасштабної війни, військового вторгнення Росії. Тому ми розглядаємо питання транзиту через Україну і збереження матеріальних активів транзиту як один із запобіжників цього».
Президент України Володимир Зеленський також заявляв про бажання Києва отримати від Євросоюзу гарантії безпеки в енергетичній сфері, для захисту від наслідків введення в експлуатацію газопроводу «Північний потік-2».
Певні гарантії і можливості компенсації Україні її втрат від зменшення газового транзиту обговорювалися на зустрічі президента США Байдена і федерального канцлера Німеччини Меркель, під час її візиту до Вашингтона 15 липня цього року. «Ми з канцлером згодні, що не можна дозволяти Росії використовувати енергетику як зброю для того, щоб загрожувати сусідам» – заявив тоді президент США. Україні обіцяно сприяти в укладенні нового контракту про транзит після 2024 року.
І що тепер? – хочеться запитати.
Позиція Заходу: поки що – тиша
Проблема в тому, що наші західні партнери досі не запропонували чіткого та прозорого механізму відшкодування можливих втрат України, наприклад, посередництвом ширшого допуску українських товарів на західні ринки, скасуванням торгівельних бар’єрів та квот. Адже, за оцінкою міністра фінансів Сергія Марченка, в разі добудови «Північного потоку-2», щорічні втрати України становитимуть близько 1,5 млрд. доларів на рік. Ще більш песимістичною є думка глави «Оператора ГТС України» Сергія Макогона, який заявив, що загальні втрати України можуть сягнути 5-6 млрд. доларів, оскільки доведеться не лише транспортувати газ з території Німеччини, але й виплачувати субсидії населенню за значно дорожче паливо.
Якщо США та Німеччина усвідомлюють та озвучують проблему функціонування українського транзиту і газового шантажу Росії, і пропонують певні шляхи її вирішення, з боку Угорщини у наш бік не звучить жодної принципової оцінки та пропозиції.
Угорщина. Enfant terrible ЄС
В умовах агресії Росії і її постійної «гри м'язами» поблизу кордонів України, згода Угорщини на цей контракт можна – мінімум – розцінювати як недружній жест. Так, ми добре знаємо, що Угорщина просто використовує зовнішньополітичну ситуацію для того, щоб отримати певні вигоди, і це стосується не лише поставок необхідних їй обсягів газу. От і прогнозовані негативні наслідки цього контракту для України, не стали та й, схоже, не могли стати для Будапешта вагомим аргументом. Там знову своя сорочка ближча до тіла.
Угорщина далеко не вчора пішла шляхом зміцнення економічних та політичних зв'язків з Росією. Це – знову таки – стосується не лише поставок газу, але й інших сфер. Наприклад, на території Угорщини буде відкрито виробництво російської вакцини від COVID-19, угорський регулятор ще в січні 2021 року визнав «Супутник-V», попри заперечення регуляторних органів Євросоюзу. А міністр закордонних справ Угорщини, Петер Сіярто, навіть прищепився нею в березні цього року.
Між тим, сказати, що українсько-угорські відносини тривалий час перебувають у кризі– буде значним пом’якшення дійсного стану справ. Варто пригадати скандал з роздачею угорських паспортів у Береговому, закиди до України щодо Закону про освіту, відкритий шантаж нашої держави блокуванням просування України до ЄС та НАТО.
Але нинішня влада Угорщини викликає роздратування і в Європі, зокрема, своєю відмовою розглядати питання квот для біженців, курсом на авторитарну модель управління країною, консервативними змінами у законодавстві, що стосуються прав жінок. Правляча партія Фідес- Угорський громадянський союз здійснила дрейф від ліберальної політичної організації до правої консервативної партії. Консервативної настільки, що навіть вийшла з лав Європейської народної партії.
Мадьяр Балінт, один з угорських опозиційних політиків, відкрито заявляв, що в Угорщині побудовано посткомуністичну мафіозну державу.
Можливо, саме цим пояснюються теплі стосунки угорської влади з подібним режимом у Росії?
Як би там не було, але саме це – невдоволення союзників офіційним Будапештом – є одним з небагатьох реальних дипломатичних інструментів, які може застосувати Україна в ситуації, яка складається.
Україна. Вихід є, але разом з союзниками…
Політика і економіка, особливо в сфері міждержавних відносин – сіамські сестри-близнюки, які не можуть існувати і не існують у відриві одна від одної. Отримання від партнерів по переговорах вигоди, кращої ціни, умов найбільшого сприяння в зовнішній торгівлі – це ще і питання лояльності виборців. Угорщина не є винятком з цього правила. Тому, розглядаючи її контракт з Росією щодо постачання газу в обхід нашої території, варто ще раз нагадати: Україну не будуть любити просто за фактом її існування.
Ритуальні фрази про взаємовигідну співпрацю, вимовлені під час офіційних переговорів і візитів – це не тільки данина політичному етикету. Співпраця для взаємної вигоди є основним сенсом будь-якої взаємодії країн і народів. Напевно, як це не було би складно, нам варто подумати про те, що ми можемо, не поступаючись власними інтересами, запропонувати Угорщини, щоби вона проводила більш лояльну політику щодо України.
Трагічний досвід 2014-го і подальших років показав, що гарантією територіальної цілісності і економічної незалежності може бути тільки інтеграція з західним світом. А це означає не лише інтегруватися в обіг людей і товарів, ідей та інвестицій, але й давати відсіч недружнім проявам..І у випадку з контрактом, про який мова, крім решти економічних та юридичних інструментів, не зле було б і поставити перед лідерами вільного світу питання руба: чи не є це тим самим розвитком ситуації, про яку було сказано в Вашингтоні – «не можна дозволяти Росії використовувати енергетику як зброю для того, щоб загрожувати сусідам».
Якщо відповідь – «так» – то якою буде обіцяна реакція Заходу?
Дмитро Редько, Київ