НАТО-Росія: Довготерпіння Заходу закінчилося

Наслідки засідання міністрів оборони країн НАТО. Захід розпочинає нову «велику гру». Це - Холодна війна - 2

Достеменно військові та військово-політичні плани Альянсу не розголошуються, але в цілому зрозуміло, що, починаючи з цього моменту, Росія буде вичавлюватися усіма прийнятними способами та засобами з усіх пунктів, територій та форпостів, де вона намагатиметься закріпитися.

НАТО. Є рішучість і сили. І план дій

Міністри оборони країн-членів НАТО у Брюсселі затвердили Концепцію стримування і оборони Євро-Атлантичного регіону, та обговорили особливості протидії Китаю. Цей план, за словами генерального секретаря Альянсу Столтенберга, дозволить захистити від будь-яких загроз один мільярд мешканців країн-союзників.

І хоча керівництво НАТО досі намагається, принаймні, у офіційних заявах прямо не називати своїх потенційних суперників, цілком зрозуміло, що найпершим з них є Росія. Одним з питань, що обговорювалося, стала протидія російським зазіханням на чорноморський регіон. Генсек НАТО нагадав, що прибережними державами є три члени НАТО – Туреччина, Болгарія та Румунія, та «два дуже близьких партнери, Грузія та Україна».

Згадавши про незаконну анексію Криму і агресивну поведінку Росії у басейні Чорного моря, Столтенберг сказав, що країни НАТО «збільшили нашу присутність у регіоні, у повітрі, на суші та на морі, і ми постійно оцінюємо, що ще можна зробити, збільшуючи нашу присутність, а також збільшуючи нашу здатність швидко розгортати сили»

Насправді, спокою в Європі не було…

Рішення НАТО не взялися нізвідки, стосунки між Росією та країнами Альянсу ставали конфронтаційними поступово. Достатньо згадати, як Росія, попри свої заяви про відхід від протистояння Заходу та Сходу часів СРСР, завжди намагалася створити альтернативу Північноатлантичному Альянсові, від самих початків своєї не надто тривалої новітньої державності. Як от - під час миротворчої операції у колишній Югославії, коли російські десантники, всупереч попереднім домовленостям, 12 червня 1999 року захопили аеродром у місті Пріштіна. Це мало не призвело до збройного конфлікту між натівськими миротворцями та російськими військовими, і лише завдяки кількаденним інтенсивним переговорам напруження було знято.

Так само, створення оборонного союзу країн-учасниць СНД було спрямовано не стільки на протидію терористичним та іншим дестабілізаційним загрозам, скільки на противагу НАТО. Про це свідчила антиатлантична риторика, якою супроводжується реакція Росії на будь-яке переміщення військ країн НАТО у Європі або проведення навчань. Водночас військові навчання Росії спрямовані на відвертання «потенційної загрози з західного напрямку». Іншого воєнного блоку, крім НАТО, з цього боку не існує.

Промовистим актом недружності стало розміщення нових ракет та відновлення боєздатності вже існуючих пускових ракетних комплексів «Іскандер» у Калінінградській області – частині Східної Прусії, відтятої у переможеної нацистської Німеччини і приєднаної до Росії. І виглядало це, як такий собі «серіал». В жовтні 2008 року тодішній президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв заявив, що відповіддю на американську ППО у Польщі стане розміщення у Калініградській області ракетних комплексів «Іскандер», у 2011 році він підтвердив таку готовність. Статус розгортання був невизначеним до 2016 року, коли стало відомо про постановку комплексів «Іскандер-М» на бойове чергування. Тобто, увага: на засоби протиповітряної оборони направили зброю нападу.

Проведення щорічних військових навчань спільно з Народно-визвольною армією Китаю (основного геополітичного суперника Заходу), втручання у конфлікти в Африці та на Близькому Сході, нещодавня демонстративна концентрація великого військового контингенту біля кордонів України – усе це свідчить про конфронтаційну налаштованість російського керівництва. Москва весь час заявляє про неприпустимість переходу «червоних ліній» - тобто зміни геостратегічного балансу на користь Заходу - водночас пересуваючи ці уявні лінії, створені її хворобливою уявою, в західному напрямку.

Якщо дотепер конфронтація відбувалася у більш-менш цивілізованих межах, то події вересня-жовтя 2021 року підтвердили, що російське керівництво налаштовується на критичне загострення протистояння з НАТО.  

6 жовтня генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг повідомив про скорочення чисельності співробітників російської місії у Брюселі при штаб-квартирі НАТО. Причина: ці дипломати виявилися розвідниками з дипломатичним статусом. У відповідь Росія, замість того, щоб відреагувати, як це звичайно прийнято у дипломатії – вислати зі своєї країни відповідну кількість співробітників представництва НАТО, заявила про повне замороження діяльності свого представництва та з 18 жовтня припинила роботу військової місії та інформаційного бюро НАТО у Москві.

Тож фон, на якому зібралися міністри оборони країн НАТО у Брюсселі, був цілком визначеним – Холодна війна-2 на порозі.

Перехід протистояння Росія-НАТО у нову-стару якість часів СРСР, підтвердили і висловлювання прессекретаря президента РФ Дмітрія Пєскова Він заявив, що «агресивна позиція НАТО ніколи не була секретом. Це блок, який було створено проти нашої країни. І жодні миролюбиві заяви, жодні камуфляжі цієї агресивної спрямованості НАТО не здатні приховати справжнє призначення цього блоку».

Ну, риторика цілком «радянська», її обґрунтування та логіка – так само.

Росія завжди відступала

Тут доведеться нагадати, адже покоління уже виросли поза цими поняттями. «Холодною війною» називалося протистояння демократичного Заходу та комуністичного Сходу у 50-80 роках ХХ століття. У Європі перебувала гігантська кількість збройних сил з обох боків. Говорили, що радянська танкова армада, розташована в НДР – Німецькій демократичній республіці - здатна досягти Парижа в лічені дні. Проте існувала негласна домовленість про те, що Європа вже не може стати театром воєнних дій, а проблеми геостратегічного балансу та «спускання пари» вирішуватимуться поза європейськими кордонами та територією Північної Америки.

Збройні конфлікти та питання кордонів у Європі власне і були тими червоними лініями, які тоді домовилися не переходити. Навіть Сталін не втручався у повоєнний збройний конфлікт у Греції між комуністами та владою, підтриманою англійським експедиційним корпусом. Країни Заходу стиснули зуби, але не ввели свої війська до Угорщини під час жорстокого придушення антикомуністичного повстання у жовтні-листопаді 1956 року.

Анексія територій Грузії під час «війни 08.08.08» та України у 2014 році поставило перед НАТО та усією міжнародною спільнотою новий виклик – стримування Росії, яка, вважаючи себе правонаступницею Російської імперії та Радянського Союзу, претендує на нове «збирання земель».

Ефективною стратегією Заходу у протистоянні з Росією, під якими б прапорами вона не виступала, й була концепція «холодної війни» та «гонки озброєнь». Росія, внаслідок своєї технологічної та економічної відсталості, ані тоді, ані зараз є неспроможною перевершити Захід у наукових розробках, розвитку інформаційних технологій та, зрештою, й у розробці звичайних та стратегічних озброєнь, у логістиці та управлінні військами. Щоразу, коли  Росія стикається з залізною волею Заходом та його ресурсами – то вона мусить відступати.

Гра зі зрозумілим кінцем

Холодній війні-1 передувала так звана «велика гра» у ХІХ-початку ХХ століть - протистояння Британської імперії та Росії за вплив та доступ до ресурсів і торгових шляхів у Азії. Крапку у «великій грі» поставив розпад Російської імперії. Півстоліття Холодної війни -1 також закінчилися перемогою західного світу, а посткомуністична Росія із вдячністю приймала американські курячі чвертки (знамениті «ніжки Буша»), німецький ношений одяг та італійську олію і макарони. Немає жодного сумніву щодо наслідків і нової Холодної війни-2, якої так прагнула і якої, зрештою, домоглася путінська Росія.

Колись давно, ще у 1990 році, майбутній президент Литви, а тоді лідер народної опозиції Вітаутас Ландсберґіс влучно сказав, маючи на увазі СРСР, що «не може одна шоста частина світу рухатися в один бік, коли увесь інший світ рухається  в інший». З часів розпаду Союзу Росія дещо зменшилася у масштабах і розкрутити Землю  та змінити напрям розвитку цивілізації їй точно не вдасться.

Ухвалені стратегічні рішення НАТО скальпелем протиракетної оборони та грошовими ін’єкціями своїм союзникам дадуть зрозуміти Росії, що її спроби інвазувати увесь світовий організм бацилами реваншизму є марними.

Дмитро Редько, Київ