ЗЕ-закони: успішніші президентські ініціативи у парламенті за 2,5 року

Чи ефективним законотворцем упродовж цього часу був Володимир Зеленський?

1 грудня у парламенті Президент перед народними депутатами виступить зі щорічним посланням, де описуватиме внутрішнє і зовнішнє становище України.

2,5 року тому керівництво держави змінилося: відбулася інавгурація Президента Володимира Зеленського, а згодом у парламенті сталася історична подія – коаліцію сформувала пропрезидентська монобільшість.

Такий кредит довіри – аванс від суспільства. Яке втомилося від старих політиків. Від тотальної брехні. Від їхніх постійних обіцянок. Від псевдореформ і реформаторів.

Тоді багато хто очікував і вимагав швидких дій від нової влади.

Цілком очевидно, що у своєму виступі Володимир Зеленський частково звітуватиме про пройдений екватор нинішньої влади.

Поміж іншого для нас, як для представників законодавчої влади, цікаво буде почути, наскільки ефективно Президент як представник влади застосовував законні інструменти, щоб виправдати ці очікування. Зокрема, право законодавчої ініціативи.

Наскільки швидко законопроєкти стають законами? Чому Президент має ініціювати зміни у законодавстві? Чи ефективним законотворцем за ці 2,5 року був Володимир Зеленський? Детальніше – далі.

ЯК ЗАКОНОПРОЄКТИ СТАЮТЬ ЗАКОНАМИ

У кожному скликанні в парламенті реєструється тисячі ініціатив. Лише за 14-21 листопада у парламенті зареєстрували 33 законопроєкти і 23 постанови. Загалом станом на 21 листопада, у ІХ скликанні Ради вже було 4292 ініціатив.

Як взагалі виглядає ухвалення законопроєкту?

Після реєстрації протягом 5 днів він направляється в головний комітет. Йому надається 30 днів для попереднього розгляду законопроєкту й ухвалення висновку: чи доцільно включати документ до порядку денного сесії парламенту. Після цього висновку в Ради є 30 днів, щоб все-таки включити законопроєкт до порядку денного сесії.

Ще до основного законопроєкту можуть внести альтернативний – протягом 14 днів.

Оскільки у Верховній Раді тисячі зареєстрованих законопроєктів, неможливо усі розглянути. Багато з них відсіюються на етапі профільного комітету. Ухвалення деяких може тривати протягом трьох читань. Перше та друге читання можуть призначати повторно.

Наслідком розгляду законопроєкту не обов’язково є його ухвалення. Його можуть і відхилити, і направити на доопрацювання. Або винести на обговорення.

Процес – клопіткий. Він може тривати роками.

Але як «хакнути» систему і пришвидшити розгляд законопроєкту? Для цього є декілька законних «обхідних шляхів». Один із них – Президент визначає документ невідкладним.

За кількістю ініціатив в усіх попередніх скликаннях першість, що природно, мають народні депутати. На другому місці – Кабінет Міністрів. А президентських – найменше. Однак, як не парадоксально, зазвичай відсоток ухвалених відносно зареєстрованих – найбільший саме серед законопроєктів Глави держави. І президенти зазвичай ініціюють основоположні зміни, зокрема зміни до Конституції. Як гарант Основного Закону.

ІНІЦІАТИВИ ПРЕЗИДЕНТА: ШВИДКІСТЬ, ЕФЕКТИВНІСТЬ

Чому важливо пам’ятати про все це? Законодавча ініціатива, на перший погляд, є не першочерговою функцією Президента в Україні. Але це, як бачимо, реальний дієвий інструмент. Завдяки ньому Глава держави може впливати на швидкі процеси в державі. Оминаючи складні бюрократичні процедури.

Команда Президента Володимира Зеленського цей урок історії української політики дуже добре вивчила.

Всього за 2,5 року Президент Володимир Зеленський подав 177 законопроєктів. Хоча насправді важлива не кількість самих ініціатив, а їх ухвалена та підписана кількість. А отже – реалізована.

Таких – 121. Це – майже 70%. Тобто в середньому 3 з 4 законопроєктів Президента Володимира Зеленського стають законами.

Ця цифра виглядає просто шаленою на фоні рівня ефективності проходження усіх законопроєктів ІХ скликання. Станом на 21 листопада народні депутати ухвалили майже 600 законопроєктів, які підписав Президент. А це – майже 14% від усіх зареєстрованих з початку роботи ІХ скликання. Тобто лише 1,5 з 10.

Цікаво, що за нещодавніми дослідженнями «Чесно», Президент Володимир Зеленський за два роки роботи чинного скликання Ради подав на 33% більше законодавчих ініціатив, ніж президент Петро Порошенко за аналогічний період роботи Ради попереднього скликання.

І ще один цікавий факт: за перші два роки президент Порошенко взагалі у законотворчій сфері не цікавився соціальною політикою. А президент Зеленський ініціював 2 законопроєкти у цій сфері.

ТОП ЗЕ-ЗАКОНІВ: ПОЛІТИКА, АРМІЯ, СОЦІАЛКА

Утім, хочеться менше концентруватися на цифрах. Більше – на змісті. На тому, які ухвалені президентські законопроєкти принесли реальну користь. Розглянемо, на мою думку, найпопулярніші з них.

РЕАЛЬНЕ НАРОДОВЛАДДЯ

«Воля народу, висловлена на референдумі 1 грудня 1991 року, – народила Україну як державу. З того часу в нас не було референдумів, на яких народ вирішував би щось». Це – цитата передвиборчої програми Президента Володимира Зеленського.

Цими словами тоді ще кандидат у Президенти намагався дати зрозуміти, що українці – досвідчені та мудрі. І вони самостійно можуть вирішувати важливі державні питання.

Зараз український народ вже має інструмент прямої демократії. Норми ухваленого закону “Про народовладдя через всеукраїнський референдум”, який Президент Зеленський ініціював, дозволяють виносити на референдум затвердження змін до Конституції, вирішення питань загальнодержавного значення, затвердження зміни території України за міжнародним договором.

Українці отримали право скасовувати закони. І якщо, наприклад, ринок землі не влаштовує, то можна буде це питання винести на референдум.

Існують чіткі обмеження, які питання не дозволяється розглядати на всеукраїнському опитуванні:
а) спрямовані на ліквідацію незалежності України;
б) спрямовані на порушення суверенітету та територіальної цілісності;
в) податки;
г) бюджет;
д) амністія;
д) підвідомчі правоохоронцям та судам питання.

Коли ж можуть провести перший референдум? Усе залежить виключно від волі людей. Не від цієї влади чи будь-якої іншої, або від політиків. А якщо буде народна ініціатива, яка згідно з нормами закону пройде всі формальні процедури.

Закон має запобіжники, щоб не допустити жодних спекуляцій та маніпуляцій – всенародне опитування буде легітимним, якщо у ньому візьму участь більше 50% відсотків українців. Також існує ліміт кількості підписів для ініціювання всенародного голосування.

Чому це важливо було прописати? Інакше ми б спостерігали референдумопад з найдрібніших питань. І не вистачило б жодного бюджету європейської країни, щоб усіх задовольнити.

ІМПІЧМЕНТ

Це – без сумнівів історичний закон. До його ухвалення серед усіх гілок влади лише посада Президента була фактично недоторканною. Попри наявність окремої статті в Конституції, де згадується можливість провести імпічмент Главі держави, практично використати цей інструмент було неможливо без спеціального закону. Через це посада Президента була схожою на крісло монарха.

Ухвалений закон визначає, що нардепи можуть усунути Президента, якщо той вчинив державну зраду або інший злочин. Підстава для ініціювання питання – письмове подання, підписане більшістю народних депутатів.

Це закон став ще одним виконанням передвиборчої програми Володимира Зеленського, який обіцяв «впроваджувати рівність та справедливість почну із себе».

ЗНЯТТЯ НЕДОТОРКАННОСТІ З ДЕПУТАТІВ

Того ж таки 2019-го ми з колегами зняли депутатську недоторканність, ухваливши законопроєкт Президента.

Хоча якщо точніше, то йдеться про індемнітет – безпроблемне притягнення до кримінальної відповідальності та відсутність відповідальності за політичні рішення чи виступи.

В будь-якому разі цим законом парламент ІХ скликання нарешті зруйнував «вічний двигун» української політики – постійні обіцянки зняти з себе недоторканність.

Лише нагадаю історію: раніше правоохоронці навіть не могли вручити народному депутату підозру. Для цього по кожному члену парламенту було необхідне окреме рішення Верховної Ради. Ці баталії могли затягнутися на місяці. Інколи – безрезультатно.

Всього за такою процедурою у різні роки позбавили недоторканність 16 народних депутатів.

Більш предметно Україна просунулася у цьому питанні у 2015 році. Тоді на популістичній риториці екс-президент Петро Порошенко подав законопроєкт про зняття недоторканності.

Здавалося б, це рішення тодішня влада могла ухвалити швидко, маючи всю повноту влади та мандат від суспільства. Але після реєстрації почалися магічні події: через місяць його направили Конституційному Суду. Після отримання висновку із суду, законопроєкт «заліг» у парламенті аж до жовтня 2017 року. Після цього – його просто зняли з розгляду.

Нарешті це питання закінчив парламент ІХ скликання. Зняття недоторканності стало одним із перших історичних ініціатив Президента Зеленського.

Від моменту реєстрації цього законопроєкту до його підписання Главою держави пройшло менше двох тижнів. А на сам розгляд та ухвалення у парламенті знадобилося лише годину. Що заважало так швидко зруйнувати цей «вічний двигун» попередньому скликанню парламенту – загадка.

З того часу пройшло вже два роки. І зараз нікого не здивувати відкритими кримінальними провадженнями чи повідомленнями про підозру, які вручають народним депутатам. Звісно, цей факт особисто мені не приносить задоволення. Утім, є усвідомлення: вже два роки як Україна живе в новій реальності, коли не існує рівних і рівніших.

АРМІЯ

Армія, безпека держави – одні з основних пріоритетів Верховний Головнокомандувач Збройних Сил. У випадку Володимира Зеленського це демонструють не лише промови до Дня Незалежності, а й постійні відрядження на Донбас, утримання дискурсу євроатлантичної інтеграції України.

Яких успіхів наше військо досягло за 2,5 роки? Україна отримує схвальні відгуки міжнародних партнерів про реформу української армії, збільшується військова допомога, а наша держава отримала статус розширеного партнера НАТО. У Держбюджеті на 2022 рік на армію та обороноздатність ми хочемо закласти майже 320 млрд грн, тобто рекордні 5,95% від ВВП.

Цілком логічно, що низка законопроєктів небула спрямована і на реформу українського війська.

Тому нагадаю головні з них:

• №1011 про організацію оборони держави;
• №3015 про прискорення процесу розмежування посад головнокомандувача ЗСУ і начальника Генштабу;
• №3553 про резервістів та реформи військкоматів;
• №5557 про основи національного спротиву;
• №5558 про збільшення чисельності ЗСУ.

АНТИКОРУПЦІЯ

«Порошенко пообіцяв сформувати антикорупційний суд до виборів», «Порошенко: Антикорупційний суд буде створено в лютому», «Вищий антикорупційний суд має запрацювати цього тижня – Порошенко», «Порошенко призначив 38 суддів Вищого антикорупційного суду»…

Це – короткий список яскравих заголовків 2019 року, який стосується запуску Вищого антикорупційного суду. Хоча історія зі створення цього спецсуду тягнеться з 2017-го.

Але є один важливий момент: вся опіка цим питанням була більше імітацією, ніж бажанням. Адже навіть після призначення суддів ВАКС мав шанс повноцінно не запрацювати – в його підсудність підпадали тисячі дрібних корупційних справ. Навіть щодо клерків з сільради. В такому разі вся ідея створення антикорупційної інфраструктури могла би зійти нанівець.

Чи передбачала цей крах попередня влада? Сумнівно. Чи щось намагалася змінити? Очевидно, що ні.

Всі загрози «потонути» у тонах справ зняло швидке внесення Президентом Володимиром Зеленським законопроєкту №1025 про початок роботи Вищого антикорупційного суду. Його ухвалення дало змогу ВАКСу сфокусуватися винятково на справах високопосадової корупції.

І от за два роки після початку роботу ВАКСу, станом на вересень 2021 року, у провадженні першої інстанції суду перебували 184 кримінальні провадження за обвинуваченням 440 осіб.

На той час ВАКС вже ухвалив 45 вироків. З них 7 – виправдувальні, 38– обвинувальні.

Реальні покарання у виді позбавлення волі строком від 2 до 9 років призначено 27 особам.

І ще одна цікава цифра: за 2 роки обвинувальні вироки ухвалені щодо 3 народних депутатів.

ПІДТРИМКА ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ COVID-19

Від стрімкого розповсюдження коронавірусної інфекції реально постраждали усі країни на планеті.

Це був масштабний удар – криза стала найбільшою з часів Другої світової. Але Україна витримала.

У перші місяці пандемії антикризовий штаб розташувався в Офісі Президента. Закупівля масок, кисневих станцій, перерозподіл ліжок в лікарнях, постачання вакцини – все це оперативно вирішувалося на Банковій.

У такий спосіб Володимир Зеленський демонстрував небайдужість.

Згодом – у листопаді – продемонстрував її до тих, хто фінансово постраждав від коронакризи. Зареєструвавши законопроєкт, який передбачав одноразову допомогу 8 тис. грн найманим працівникам, які втратили частину зарплати через карантин, та ФОПам через втрату частину доходу.

Всього заявки на ці виплати подали 480 тис. людей. 455 тис. з них отримали по 8 тис. грн ще до початку січня 2021-го.

Наприкінці березня цього року парламент ухвалив ще один президентський законопроєкт, завдяки якому знову по 8 тис. грн допомоги виплатили ФОПам та найманим працівникам, робота яких була обмежена через локдаун.

Отже, держава вперше за усі кризи виплачувала пряму грошову допомогу для сотень тисяч підприємців та працівників. І робила це без бюрократії, без черг, максимально зручно – через додаток або портал Дія.

Ще одним антикризовим інструментом стала підтримка культури, туризму та креативних індустрій. Президентський законопроєкт №3851 знизив ставку ПДВ для культури та креативних індустрій до 7%. Це ті сфери, які чи не найбільше постраждали в час пандемії.

Також 1 млрд грн пішли для підтримки сфери культури в умовах пандемії. Закладам культури дали можливість надавати низку послуг, не сплачуючи оренду та витрачаючи 100% зароблених коштів на розвиток власної матеріально-технічної бази.

КОРІННІ НАРОДИ УКРАЇНИ

Це питання в нашій державі відкладали 30 років – вісім скликань Верховної Ради і всі попередні президенти. Ніби бажаючи не помічати мультинаціональність нашої країни та понад 250 тисяч людей, які є представниками корінних народів. Чи з різних причин опускаючи ст. 92 Конституції, де наголошується, що права корінних народів і нацменшин мають визначатися виключно законами України.

Цього року 23 липня набрав чинності ухвалений президентський закон про корінні народи України. Вперше такий статус офіційно отримали кримські татари, караїми і кримчаки як народи, що сформовані в Криму. Вони мають право на самоврядування й можуть бути представлені у Верховній Раді. Україна зобов’язується захищати та розвивати їхню культуру і мову та гарантує їм захист від геноциду.

Поки що рано говорити про якісь практичні масштабні результати від ухвалення цього закону. Але що важливо: він точно сприятиме збереженню історичної спадщини та самоорганізації корінних народів.

Цей документ став позитивним сигналом кримським татарам. Особливо тим, які проживають на окупованих українських територіях і вимушено підпорядковуються російському законодавству. Адже в самій Росії, наприклад, кримські татари не мають спеціального статусу.

Крім того, кримські татари нарешті стали резидентами в Україні – їхнє «нерезидентство» було зумовлено окупацією Криму. Що це означає на практиці? Банківські послуги, операції зі спадщиною майна та оподаткуванням – з цим більше немає проблем.

І, мабуть, найкращим визнанням важливості закону стала критика документу з боку керівництва Росії.

Що ще? Додаткові 200 млн грн на будівництво лікувально-діагностичного комплексу дитячої лікарні "Охматдит". Юридичний захист і гарантії викривачам корупції. Удосконалення роботи ДБР. Демонополізація раніше корупційного ринку спирту. Надання можливості дітям з тимчасово окупованих територій вступати до будь-яких університетів в Україні без ЗНО…

2,5 року роботи вже продемонстрували ефективність використання Президентом інструменту законодавчої ініціативи.

Всі згадані законопроєкти Президента Зеленського – це елементи виконання програми, з якою він йшов на вибори 2,5 року тому. У цій візії декларується справедливість і рівність усіх перед законом, безпека людини та країни, заможність громадян та держави, народовладдя, а також людина – як найвища цінність.

Це демонструє передбачуваність політики, яку проводить вище керівництво держави. А отже, можна очікувати, що у наступні 2,5 року Володимир Зеленський й надалі буде реалізовувати задекларованої у передвиборчій програмі політики. Він може і буде активно подавати законопроєкти у парламент, щоб ініціювати великі зміни. Щоб Україна стала державою «де в молодої сім’ї є один клопіт — обрати квартиру в місті чи заміський будинок» та «в яку повертаються».

Олександр Качура, народний депутат України, заступник голови Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування