Руслан Стефанчук, голова Верховної Ради України

У Варшаві 5-6 грудня відбулася XI сесія Міжпарламентської асамблеї України, Польщі та Литви. Під час дводенних переговорів парламентарії трьох країн обговорили важливі питання безпекової ситуації в регіоні, тристоронні відносини та прийняли підсумковий документ за результатами проведення асамблеї.

Українську делегацію у Варшаві очолював голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук. В інтерв’ю власному кореспондентові Укрінформу він розповів про результати засідання цьогорічної асамблеї, оцінив стан українсько-польських відносин та поділився думками щодо перспектив деяких важливих законопроєктів.

ЕРА ВЕЛИКИХ ОБ’ЄДНАНЬ МИНАЄ

- Пане голово, у Варшаві відбулася Міжпарламентська асамблея України, Польщі та Литви – трьох країн, які формують Люблінський трикутник. Наскільки важливим і потрібним на сьогодні є цей майданчик тристоронніх переговорів?

- Якщо подивитися на історію трьох країн, то зараз відбувається логічне продовження нашого добросусідства, яке триває вже понад тисячу років. Зараз ми беремо наше історичне союзництво і множимо його на перспективи майбутнього. Коли у неділю я зустрівся зі спікерами парламентів Литви і Польщі, то попри те, що з паном Томашем Гродзьким (маршалок Сенату Польщі – авт.) ми бачилися вперше, хороші відносини між нашими країнами одразу дали нам можливість перейти на абсолютно дружній тон спілкування.

У глобальному контексті ера великих об’єднань минає. Зараз треба приділяти увагу, в першу чергу, регіональним дружнім об’єднанням, тому що такі країни мають схожі економічні, політичні, безпекові інтереси. По цих напрямах Україна, Польща і Литва мають дуже багато точок дотику.

Правильність цього підходу підтверджує й те, що відповідно до підсумкового документу, який ми підписали за результатами Міжпарламентської асамблеї, у нас практично не було жодних розбіжностей.

Проведення асамблеї дає нам можливість звірити годинники, обмінятися актуальною інформацією, яка є у кожного з нас, а також визначити напрямки спільної діяльності.

Дуже добрим кроком було створення торік Люблінського трикутника між нашими країнами. Міжпарламентська асамблея України, Польщі й Литви, яка була створена задовго до цього, розставила крапки, а Люблінський трикутник з’єднав їх лініями.

- На чому ви акцентували увагу під час роботи Міжпарламентської асамблеї?

- По-перше, ми говорили про військову агресію Російської Федерації, засудження дій Росії як у Криму, так і на тимчасово окупованих територіях. По-друге, йшлося про питання енергетичної безпеки у контексті “Північного потоку-2”, будівництва АЕС в Острівці (Гродненська область РБ – авт.), необґрунтованої ціни на газ у Європі. Крім того, ми порушили цілу низку політичних питань, пов’язаних із режимом Лукашенка, його впливом на наші країни.

Мені дуже сподобалося, що у чорновий варіант документу всі три країни вносили правки не лише в інтересах своїх країн, а й двох інших. Тобто не було такого, що кожен сам за себе. І це дуже важливо. Якщо інші країни поправляють щось у тексті в інтересах України, то це означає, що вони хочуть допомогти нам протидіяти тим чи іншим загрозам. Це свідчить про справжню співпрацю і взаємоповагу одне до одного. Загалом, ми обговорили 38 пунктів, які з’явилися у кінцевому документі.

- Чи вже є плани на міжпарламентську співпрацю в наступному році, що буде у пріоритетах?

- Це все залежатиме від розвитку ситуації у світі. Є інформація спецслужб про те, що робиться на кордонах з Україною. Ми бачимо штучну міграційну кризу, яку спровокувала Білорусь на кордоні з Польщею. Нам треба зрозуміти, як це відіб’ється на Україні та інших країнах регіону. Тому більшість питань нашої наступної XII сесії асамблеї (має відбутися у Вільнюсі – ред.) випливатиме з того, як буде виконано програму нинішнього засідання і як виглядатиме ситуація на момент проведення наступного.

В ІСТОРИЧНИХ ПИТАННЯХ ІЗ ПОЛЬЩЕЮ МАЄ ДІЯТИ ПРИНЦИП “ПРОБАЧАЮ І ПРОШУ ПРОБАЧЕННЯ”

- Міжнародна ситуація навколо України доволі складна – скупчення російських військ біля кордонів країни, непросто на лінії розмежування, можливе погіршення на українсько-білоруському кордоні. На яку підтримку Київ може очікувати від своїх партнерів, зокрема у Варшаві й Вільнюсі?

- Київ своєчасно реагує на кризові ситуації. Як тільки з’явилася інформація про кризу на польсько-білоруському кордоні, Верховна Рада відразу проголосувала за законопроєкт, яким дала можливість використовувати зброю українським прикордонникам. Крім цього, ми проголосували за деякі питання, пов'язані з забезпеченням українського кордону. Ми також прийняли бюджет України на наступний рік, де передбачили цілу низку кроків із демаркації кордону, а також й інші аспекти, що стосуються нашого кордону.

Підтримка України в Польщі й Литві є відчутною. Наприклад, за останнім соцопитуванням (центр SW Research для видання Rzeczpospolita – авт.), 62% поляків висловилися за надання НАТО військової допомоги Україні у разі необхідності. Це свідчить про те, що польська влада не може не дослухатися до свого народу. Думаю, у балтійських країнах при схожому опитуванні цифри не були б меншими. Це означає, що ми не тільки говоримо, а й готові діяти заради забезпечення територіальної цілісності нашої країни.

- Як ви оцінюєте українсько-польські відносини, у яких питаннях можна було б їх покращити?

- Я завжди незадоволений лише з приводу економічного аспекту. По всіх інших питаннях у нас абсолютне розуміння чи схоже бачення. Є ціла низка питань, пов’язаних з економічними відносинами, які потрібно вирішувати. Це сприятиме зростанню торговельного балансу між нашими країнами. Є великий потенціал для нашої економічної співпраці. Зараз Польща є другим найбільшим у світі торговельним партнером України (після Китаю – авт.) і, можливо, на кінець року ми матимемо товарообмін на суму понад 10 млрд доларів. Є ще інфраструктурні проєкти, реалізацію яких можна було б посилити.

Водночас, у нас є складні історичні питання. У держав, які мають довгу спільну історію, майже завжди виникають історичні суперечки. Думаю, у наших взаєминах повинен діяти принцип “Пробачаю і прошу пробачення”. Ми маємо з гідністю ставитися до всіх історичних питань, але прагматично будувати наше майбутнє.

ІДЕЯ МНОЖИННОГО ГРОМАДЯНСТВА ПІДТРИМУЄТЬСЯ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ

- З 2014 року до Польщі прибули сотні тисяч трудових мігрантів з України. Зараз у РП може перебувати приблизно 1,5 млн українців. На яку допомогу вони можуть очікувати від Української держави?

- У Вроцлаві незабаром запрацює Генконсульство України, яке надаватиме послуги українцям, які проживають у цьому регіоні.

Водночас, 1 грудня президент України вніс до Верховної Ради абсолютно новий, надзвичайно цікавий документ, над яким ми працювали більш як два роки. Це законопроєкт про множинне громадянство. Ідеологія така: ми визнаємо, що відбувається великий відтік мігрантів за кордон. Це відбувається тому, що Україна поки що не готова запропонувати своїм громадянам гідні умови оплати праці всередині країни. Тому, кожна людина шукає, де було б краще. Враховуючи ці економічні реалії, ми хочемо звернутися до тих українців, які вже вирішили виїхати з України, або які вже кілька поколінь перебувають поза Україною. Множинне громадянство дасть їм можливість не просто відчувати себе українцями або мати якісь внутрішні пієтети, а стати повноцінними громадянами України. Ця ідея підтримується Верховною Радою. Фактично, це дасть змогу об’єднати 65 млн українців по всьому світу.

Ми знаємо, що у нас потужні діаспори в Польщі, Чехії, Канаді, США, Австралії, Бразилії. Ми хочемо цим людям надати підтримку і зв’язати їх з Україною як материнською державою.

Я сподіваюся, що цей закон буде прийнято в наступному році: є законопроєкт, є політична воля, перше читання розпочнемо на початку наступного року.

У цьому законопроєкті також чітко прописано, що його (друге, українське громадянство – ред.) не можуть мати громадяни країни, яку визнано стосовно України державою-агресором. Крім того, перелік держав встановлюватиме Кабінет міністрів України. Планується, що відбуватиметься амбасадорський характер відносин з такими країнами. Наприклад, якщо вестимемо переговори з приводу множинного громадянства з Канадою, то пропонуватимемо спочатку ввести безвізовий режим, щоб одразу будувати перспективу на майбутнє. Враховуючи потужність української діаспори в Канаді, думаю, що це питання може бути вирішено позитивно. Так само працюватимемо зі США та іншими країнами. Таким чином, ми хочемо відновити активну діяльність українських діаспорянських громад. Для нас дуже важливо, щоб українська діаспора стала третьою силою, яка буде амбасадором України в усьому світі. Тому ми шукаємо механізм, щоб ці люди могли пишатися Україною та українським громадянством. Для нас це є пріоритетом.

- А як буде з правом голосу таких громадян?

- Усе залежатиме від того, в якій кінцевій редакції документ буде проголосовано. Однак, ми передбачаємо, що такі громадяни повинні будуть визначитися, в якій країні вони голосуватимуть.

УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДОВІ ПРИТАМАННІ ВТРАТА ДОВІРИ ДО ДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУЦІЙ ТА ВЕЛИКИЙ ЗАПИТ НА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

- Нещодавно ви звернули увагу на можливість дистанційного голосування у парламенті. Чи впровадження такого голосування не несе значних ризиків?

- Дистанційне голосування – це не юридичне, а технічне питання. Якщо фахівці з технічного захисту інформації мені скажуть, що ми гарантуємо безпеку, тоді юристи це перекладуть на формулу законів.

Звичайно, є ризики. Але зараз ми вже багато чого можемо зробити у смартфоні, не виходячи з дому. З 1 грудня ми можемо здійснити одвічну мрію українця – змінити прописку і не йти при цьому в ЖЕК. Тому питання – лише в безпеці. Це має бути абсолютно чиста і зрозуміла процедура, до якої є довіра. Але довіра не з'являється одразу, а плекається роками. Тому, завдяки проєкту “Дія” ми формуємо довіру народу до держави.

Українському народові притаманні дві речі: втрата довіри до державних інституцій і великий запит на справедливість. Тому, виходячи з цієї логіки, нам потрібно гарантувати ці дві речі.

- Під час нещодавнього пресмарафону президент Володимир Зеленський говорив, що депутати можуть звернутися до Конституційного Суду за роз’ясненням щодо можливості зміни черговості виборів. Яка ймовірність того, що це може статися?

- У нашій Конституції є дві норми, які мають певні суперечності між собою. З одного боку, одна стаття Конституції каже, що строк виконання повноважень парламенту становить п’ять років, а з іншого – вона говорить, що вибори відбуваються на п’ятий рік. Якщо чотири роки, то це 2023 рік, а якщо п’ять років – 2024 рік. Однак, я переконаний, що президент не звертатиметься до Конституційного суду. Не знаю, як робитимуть депутати, але я для себе вирішив, що також не звертатимуся до Конституційного суду. Однак, якщо 45 депутатів зроблять відповідний запит до Конституційного суду, то він прийматиме рішення. Думаю, що таке рішення може владі тільки зашкодити. Ми добре знаємо, що український народ ніколи не сприймав нормально ані рішення (щодо – ред.) Леоніда Кучми про третій президентський строк, ані інші ініціативи, де влада намагалася продовжити собі повноваження.

- Ви є співавтором законопроєкту про місцевий референдум. Коли його буде розглянуто у парламенті, хто зможе його ініціювати, які питання можна буде виносити на референдум?

- Закон про місцевий референдум внесений до Верховної Ради, ми його направили на розгляд Венеційської комісії. Я дуже сподіваюся, що в січні ми отримаємо висновок Комісії, а ще більше сподіваюся, що він буде позитивним. Після рішення Венеційської комісії ми розпочнемо його розгляд у парламенті. Це дуже важливий законопроєкт. Відповідальність за державу лежить не лише на владі, а й на кожному з громадян. Тому кожний українець, який ітиме на референдум, повинен буде нести відповідальність за рішення, оскільки лише сильна позиція територіальної громади дасть можливість приймати правильні державницькі рішення.

Крім цього, будь-який референдум виконує три основні функції: функція стоп-крана, коли влада йде не в ту сторону; функція формування порядку денного, тобто – що цікаво народу; функція благословення народу на певні дії влади. Саме таким був референдум 1 грудня, коли українці підтримали Акт незалежності України. Перший президент України Леонід Кравчук мені розповідав, що коли він поїхав до Біловезької Пущі, то підписував цей Акт без тіні сумніву, адже за ним стояла воля народу. Нормальні люди разом із владою знаходять можливість будувати відносини “народ-влада”. Інакше й не може бути, інакше немає держави.

Юрій Банахевич. Варшава

Фото пресслужби Верховної Ради України