Інцидент з кораблем «Донбас»: анатомія провокації

Провокація – це привід для загострення. А загострення Кремлю потрібне щоби підвищувати ставки. Колись, ця зброя обернеться проти Росії

Це все було сплановане і цього ніхто й не приховує. Під час розмови президентів України та США, 9 листопада, сайт ФСБ Росії розмістив «інформацію про рух корабля управління «Донбас» ВМС України в акваторії Азовського моря у бік Керченської протоки», у якій було зазначено, що «вказані дії створюють загрозу безпеці мореплавання». Інформацію миттєво підхопили російські ЗМІ, представляючи справу таким чином, що це заледве не початок збройного конфлікту. Між тим, цей корабель постійно діє в цих водах, супроводжуючи торгові судна, яким російські пірати – не побоїмось цього слова – перешкоджають вільно слідувати в українські порти Азову та з них.

«Донбас» ходить там, де потрібно

«Донбас» – корабель із дуже поважним віком та історією. Його побудовано у Польщі на Щецинській судноверфі більш за півстоліття тому – у 1969 році. Спочатку це було допоміжне судно, плавмайстерня. Кораблем управління, тобто судном для розміщення штабу, змінних екіпажів і складських приміщень, він став через обставини, у зв’язку з необхідністю підсилення інфраструктури створюваної бази українського флоту на Азовському морі.

20 вересня 2018 року «Донбас» та морський буксир «Корець» здійснили гучний перехід з Чорного да Азовського моря. Тоді українські моряки, за підтримки патрульних катерів ВМС України, пройшли Керченську протоку, що викликало неабияке збудження у російських окупантів. Договорилися до того, що прохід кількох, прямо скажемо, не гігантських суден було визнано «небезпекою для Кримського мосту» – незаконної споруди, що сполучила континентальну Росію з окупованим Кримом. Насправді, усе озброєння «Донбасу» – 57-мм спарена зенітна артилерійська установка.

Пошуки приводу для війни на тлі розмов про мир

Увесь цей штучний «інцидент» з «Донбасом» був би не вартий уваги, якби не триваюча істерія у російських ЗМІ та у виступах її офіційних представників, включаючи президента, щодо т.зв. розгортання НАТО на схід та наближення сил Альянсу до російських кордонів, робить кожний такий висмоктаний з пальця інцидент можливим приводом до війни, casus belli.

Ситуація з кораблем «Донбас» вчергове продемонструвала світові, що у Росії є якесь своє розуміння державних кордонів, яке не відповідає загальноприйнятному. Москва розглядає будь-яку активність військових підрозділів будь-яких країн, навіть досить віддалених від її кордонів, як безпосередню загрозу. Водночас, передислокацію власних військових у Росії вважають суто внутрішньою справою, без огляду на цілком виправдану занепокоєність своїх сусідів.

Азовське море – спільні води розбрату

Води Азовського моря є унікальними з точки зору міжнародного права, адже там немає юридично визначених внутрішніх вод України або Росії. За чинними угодами, ці води вважаються спільним внутрішнім морем обох країн. Отже говорити про порушення територіальних вод взагалі неможливо. Україна має право поводитися у Азовському морі таким чином, як вона це вважає за потрібне, принаймні, не питаючись дозволу у Росії. Звичайно, є способи інформування відповідних служб про свою активність в акваторії, наприклад, при проході через Керченську протоку.

Керівник проекту в Інституті Чорноморських досліджень Андрій Клименко наголошує, що «… в Азовському морі немає нічиїх територіальних вод. І ми практично щодня маємо ситуацію, коли за дві-чотири милі від порту Маріуполь перебувають прикордонні кораблі берегової охорони ФСБ Росії. На жаль, правовий статус такий. І я дуже сподіваюся, що незабаром буде прийнято стратегію морської безпеки України, в якій буде передбачено те, що цей правовий статус Азовського моря та Керченської протоки потрібно приводити у відповідність до нових реалій».

У своєму дописі у Фейсбук пан Клименко поставив цілком слушне запитання: «От що небезпечного може бути у 18 милях до Керченської протоки? – аж нічого. 18 миль * 1,852 = 33,3 км. Щоб ви розуміли – від Керченської протоки до Бердянська – 60 миль. Вже не кажу про те, що це (на жаль) все ще "спільне внутрішнє море України та РФ».

Спроби перешкоджання вільному судноплавству в Азовському морі з боку військо-морських сил та прикордонної служби ФСБ Росії не є чимось новим. Проте з 2018 року, коли до акваторії Азовського моря було переведено не тільки «Донбас» та «Корець», але й катери ВМС України типу «Гюрза-М», які розпочали ескортування торгівельних суден, прямуючих до портів Маріуполя та Бердянська, затримання таких суден припинилися.

Чому вчорашнє плавання «Донбасу» викликало таку різку реакцію росіян, невідомо. Можна припустити, що це було намагання штучно створити додаткове напруження під час переговорів президентів Байдена та Зеленського. На користь такого припущення свідчить заява прессекретаря російського президента Дмітрія Пєскова, який сьогодні сказав, що «інциденти, подібні тому, що відбулися з кораблем ВМС України «Донбас», можуть мати серйозні наслідки… Те, що відбулося, зайвий раз показує потенційну шкоду та потенційну небезпеку, які можуть витікати від таких провокаційних дій». Пан Пєсков, щоправда, забув сказати, що ініціатором та головною дійовою особою інциденту була російська сторона.

Характерною ознакою провокації з боку Росії є те, що «Донбасу» загрожував застосуванням зброї ракетний катер ВМС Росії «Шуя», який не має жодного стосунку до берегової охорони прикордонних військ ФСБ РФ. Така злагоджена взаємодія військових та держбезпеки свідчить про узгодження цієї російської провокації на вищих щаблях державної єрархії.

Хибні сценарії: загроза війни як запрошення до миру

Політика Росії завжди була двоїстою, як і її двоголовий герб. Поки одна голова говорить красиві слова про мир і бажання деескалації, друга – віддає накази про провокації. Загалом нічого нового – з сильними домовляємося, слабких б'ємо. Намагаємось бити, принаймні. Однак виконавці на місцях не зобов'язані розуміти високі політичні резони, їхня справа – виконувати накази. Коли одним державним ротом вимовляються слова про мир, а іншим – дається команда розчохлити зброю, у пересічного російського офіцера цілком може статися когнітивний дисонанс із непередбачуваними наслідками. Є східне прислів’я про те, що якщо довго говорити слово «халва» («мир», тобто), то у роті не посолодшає. Водночас, якщо довго говорити слово «війна», у когось палець рефлекторно може натиснути на спусковий гачок або гашетку.

Відомий російський політолог та публіцист Алєксандр Морозов слушно зауважує, що сьогодні «путінізм починається з дуже різкої теми "війни" – вихід є у два сценарії: 1) ескалація; 2) нормалізація. Проблема полягає в тому, що російський політичний клас бачить "нормалізацію" цілком у дискурсі СРСР (Ялта-2, Гельсінкі-2, "карибська криза" тощо)».

Намагання увесь час створювати штучні приводи та сценарії для конфліктів, з подальшим виходом на переговорний процес, одного разу може зіграти злий жарт зі сценаристами. Адже їх дії буде сприйнято не як запрошення до переговорного столу, а як загрозу, які потрібно припинити у будь-який спосіб. Способи у Заходу є. З часом вони з’являться й в України.

Дмитро Редько, Київ