Валерія Ковтун, керівниця Національного проєкту МКІП з медіаграмотності «Фільтр»

В умовах гібридної війни, що триває в світі, переоцінити значення медіаграмотності неможливо.

У квітні цього року Міністерство культури та інформаційної політики презентувало Стратегію з медіаграмотності на 2021-2022 роки. За словами глави МКІП Олександра Ткаченка, “...ми прагнемо об’єднати та скоординувати зусилля усіх стейкхолдерів, щоб зробити медіаграмотність стилем життя українців. Щоб українці користувались нею за замовчуванням, а не довіряли гучним заголовкам та вирваним із контексту реченням. Це вперше питання медіаграмотності та інформаційної гігієни згадується як стале та на державному рівні”. Започаткований проєкт мав декілька основних напрямків, зокрема: посилення комунікації з боку держави, розвиток медіаосвіти, стимулювання відповідального та безпечного медіасередовища, створення бренду медіаграмотності й розробка меседжів та наративів, запуск національної платформи з медіаграмотності, постійний зв’язок з ГО та партнерами, співпраця з ОБСЄ, Британським урядом та IREX. І вже в серпні міністерство презентувало Національний проєкт з медіаграмотності “Фільтр”, ключовою місією якого було визначено об’єднання зусиль держави, громадських організацій та медіаспільноти задля підвищення рівня медіаграмотності та критичного мислення українців. Про те, чи вдалося досягти поставлених цілей, Укрінформ поговорив з керівницею Національного проєкту з медіаграмотності “Фільтр” Валерією Ковтун.

- Валеріє, розкажіть про те, як ви потрапили у проєкт «Фільтр»?

- Проєкт починався в лютому 2021 року, і спочатку команди не було. Як потрапила? Історія досить цікава для мене самої і рішення теж цікаве. До цього я працювала на Бі-Бі-Сі в Лондоні, навчалася в Лондонській школі економіки і вивчала саме те, чим зараз займаюся: управління медіа та комунікаціями, те, що називається англійським словом “governance”. Тобто про те, як держава взаємодіє з медіа, що зараз відбувається в соцмережах і зі світом технологій. До цього я цілеспрямовано працювала в журналістиці – в Україні, потім в Лондоні, і мені здавалося, що це те, про що я дуже мрію і чим хотіла би надалі займатися: шукати героїв, подавати в глобальному медіа українські історії, про які ніхто не знає, і зробити це так, щоб закордонній аудиторії було цікаво, а потім бачити в британських медіа “вірусну” свою історію – це дуже тішить. Та коли я побачила цю вакансію, мені здалося, що Національний проєкт з медіаграмотності «Фільтр» – це маленький стартап всередині Міністерства культури та інформаційної політики, і було б цікаво і для суспільства, і для мене самої “запустити” його. Адже коли я подавалася на стипендію для Лондонської школи економіки, у нас там запитували про наші плани на п’ять років. І я тоді писала, що прагну покращити медіакультуру, медіаспоживання в Україні і співпрацювати з Суспільним мовником. Робота на Бі-Бі-Сі була для мене одним з кроків до цієї цілі: побачити зсередини, як працює майже столітній суспільний мовник, чим вони живуть, які в них виклики… Тому ця вакансія стала логічним продовження всього шляху, який я пройшла.

- Тобто, ви самі подалися на конкурс і виграли його?

- Так. Я проходила всі співбесіди, фінальне спілкування з міністром, перед цим – із заступником міністра. 

- Багато у вас було конкурентів?

- Скільки – я не знаю, але це були фахові і досвідчені люди.

- В Україні ви в якому ВНЗ навчалися і з якими медіа працювали?

- Київський національний Тараса Шевченка, журналістика. А працювала на “5-му каналі” і на “1+1”, «Сніданок», де я була спеціальним кореспондентом і в останній рік роботи займалася спеціальними проєктами "Наші в Америці" та "Люди дій". “Наші в Америці” – проєкт про українців, які живуть в США, про їхні виклики, успішні історії. Я робила проєкт ”Люди дій” – про українців, які повчилися в топових закордонних вишах: в Оксфорді, в Кембриджі, і повернулися в Україну, щоб змінювати її на краще. Це була ціла серія історій для «Сніданку», і серед героїв були і Артем Шаіпов, якого ви зараз уже знаєте по славнозвісній історії на міжнародної конференції Ялтинська європейська стратегія (YES Brainstorming) (у вересні ц.р. Артем Шаіпов – випускник Кембридзького університету та очільник Асоціації українців – випускників провідних університетів світ – підійшов до президента Володимира Зеленського і заявив, що представники асоціації – випускники найкращих світових університетів готові працювати на державу. Лист із пропозицією надсилали президенту ще у 2019 році, але відповіді не було. Зеленський відповів, що готовий розглянути можливість співпраці та запропонував роботу Шаіпову та ще 10 “потужним людям” – Ред.); і Оксана Лемішка, яка вчилася в Кембриджі, і з якою ми зараз працюємо в проєкті “Фільтр” над соціологічними питаннями медіаграмотності; і Ліза Ясько, яка зараз депутатка… 

- Це дуже складно: працювати на державу після вільних медіа?

- Я вам скажу, що великі міжнародні організації не менш складні, ніж державні. Тому що в кожної великої організації, яка свою репутацію вибудовує століттями, є дуже багато обмежень. Є багато моментів, коли ти починаєш відчувати, що прямо не маєш свободи, тому що ти зобов’язаний слідувати правилам, тому що ти несеш за собою все ім’я організації. І в якийсь момент я відчувала, що це не зовсім те, що я хочу. Все занадто ідеально, якось занадто просто і плавно йде. А я звикла, що має бути якийсь драйв, треба кудись бігти, щось вирішувати, якісь кризові ситуації, я хочу мати якийсь результат. Я розуміла, що можу зробити більше. От власне через це я і шукала якісь можливості, вирішила спробувати податися на цю посаду.

- Як ви формуєте свою команду? Скільки у вас зараз людей, коли ви почали активну роботу? 

- На даному етапі є чотири людини: моя колега програмна менеджерка Аня Власенко, Вікторія Ковалів, комунікаційна менеджерка, я та Юлія Стецюк, яка нещодавно прийшла і почала займатися партнерствами, координувати нашу співпрацю з іншими організаціями. Зокрема, ми хочемо більш активно співпрацювати з бізнесом. Нас мало, але всі дуже мотивовані. На цей проєкт не можна просто прийти для роботи: треба бути відданим, розуміти цінності і мати внутрішню місію. Тому люди, які завідомо подаються з бажанням просто знайти роботу, скаржаться на те, що забагато завдань, і вони не витримують стільки навантажень. 

- А у вас є бачення, скільки ще потрібно людей, скільки потрібно ресурсу для того, щоб ви були більш ефективними?

- Так, нам СММ-ник потрібен, координатор клубів з медіаграмотності, які ми розвиваємо в регіонах. Зважаючи на те, що ми плануємо масштабуватися і зробити більше таких клубів, це дуже гостро стоїть.

- Що таке медіаклуби?

- Це новий формат, який заміняє тренінги з медіаграмотності на розмови про життя в контексті медіаграмотності. У Скандинавії дуже популярні ці клуби по інтересах, де люди соціалізуються, приходять, щоб дізнатися, як у кого справи, і поговорити про тему, яка всім цікава. Власне, клуби з медіаграмотності – це осередки, де люди збираються поговорити про те, як і чим живе їхнє місто, які є потреби в міста у контексті тих десяти навичок з медіаграмотності, які ми їм презентували під час попереднього тренінгу в Києві.

- Скільки вже створено таких клубів і в яких регіонах?

- П’ять осередків, це наші пілотні клуби в містах Ромни, Запоріжжя, Краматорськ, Черкаси та Вінниця. Ми їх запустили за підтримки ГО Інтерньюз-Україна та Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Кожен з таких осередків медіаграмотності згуртував навколо себе до 40 учасників. Як відбувався процес. Спочатку ми запустили заявки на велике навчання для майбутніх лідерів. У нас подалося 250 людей з усієї України, що було досить багато. Ми не очікували такої уваги до теми, тому нам було дуже приємно. Обрали 20 найцікавіших, найактивніших людей з абсолютно різних сфер. Головним критерієм було, щоб у них була мотивація і лідерський потенціал. Ці люди приїхали на навчання, ми їм провели триденні тренінги з оцими 10 правилами від “Інтерньюзу”, а вони пропонували, як бачать ці клуби у своїх містах. 

- Ці люди – волонтери?

- Так. Ми покриваємо логістичні якісь витрати, але в цілому вони не отримують фінанси за те, що проводять такі клуби. І ми зараз працюємо над тим, щоб розширити клуби, дати більше мотивації наявним лідерам, можливо, зробити якісь навчальні поїздки в інші країни. Зробили запит щодо цього до наш партнерів, до донорів. 

Деякі зустрічі клубів через обмеження проводили в Zoom, я була на них початково. І була вражена, що в суботній вечір 15 людей сидять в Zoom і обговорюють, що таке медіаграмотність, які загрози, як уберегтися від дезінформації. Раніше вважалося, що це ише експертна тема, яка звучить не дуже зрозуміло для людей. А в наших медіаклубах ми наближаємо це до потреб людей, ми кажемо, що медіаграмотність – це і про ваш дохід, і про те, як допомогти вашій дитині зробити правильний вибір і критично оцінити свої шанси на вступ у виш і на майбутню професію, як захистити себе від неправильних вчинків, які можуть погіршити твоє здоров’я. Тем дуже багато, і такі клуби мають перевагу в тому, що вони регулярні. Ми не просто провели разовий тренінг – люди приходять, отримують інформацію, спілкуються, і воно в них на якомусь підсвідомому рівні відкладається.

- А який вік учасників клубів?

- Загалом, це люди, яким 30+, 40+. Але є і молоді люди, може, 19-25+.

- Проєкт “Фільтр” спрямований на всі верстви населення – від дітей до людей старшого віку, але ж до них і підходи мають різні бути. Як ви обираєте свої активності для дітей, для студентів, для людей освічених, для пенсіонерів?

- У нас є комунікаційна стратегія, яку ми довго і дуже скрупульозно вибудовували. Що в ній є? Є перелік наших пріоритетних аудиторій, канали комунікації з ними, меседжі, які ми використовуємо для спілкування. У нас є ключові канали у соцмережах – у “Фейсбук”, “Інстаграм”, “Телеграм” зараз робимо. В “Інстаграмі” наша аудиторія – це дуже молоді люди, наприклад – це нещодавні учасники конкурсу «Репортер». Тому там ми пропонуємо можливості, які суто їм цікаві. У “Фейсбуці” в нас більш експертна аудиторія: вчителі, батьки, фахівці з теми медіаграмотності, що просувають її на місцях. Тут ми розповідаємо про можливості для них, повідомляємо про активності “Фільтра”. За пріоритетністю в нас перша наша аудиторія – це молоді українські змінотворці, люди віком до 35 років, які вже включені в тему, які готові просувати медіаграмотність надалі; друга аудиторія – активна і відповідальна бізнес-спільнота, далі у нас є комунікаційна спільнота – це медійники, піарники, ті, хто можуть спільними зусиллями з нами просувати медіаграмотність, є держчиновники, є вчительська аудиторія – йдеться про старшу школу – 9-11 клас, яким би ми хотіли давати додаткові можливості, особливо для старшої школи, де діти вже вирішують, куди їм рухатися далі в житті, та допомогти їм обрати правильний шлях, особливо якщо вони зацікавлені в журналістиці. У нашій стратегії конкретно прописано, хто ці люди і як ми з ними працюємо.

- А хто створював цю стратегію?

- Українські експерти. Ми робили це спільно з фахівцями комунікаційної агенції Solutions for People за фінансової підтримки проектного координатора ОБСЄ.

- Валеріє, в Україні досить багато ГО, науковців, які працюють з темою медіаграмотності. Ви з ними комунікуєте?

- Реалії в Україні й за кордоном, де я вивчала “public policy”, дуже відрізняються: у нас немає такої потужної співпраці між різними інститутами, але ми робимо все можливе для того, щоб вона була. Якщо говорити про медіаграмотність, то, наприклад, фінська політика медіаграмотності чи британська написані за підтримки ГО, у співпраці з різними міністерствами, з різними інститутами, представниками медіа. У Британії взагалі медіа грають ключову роль у просуванні медіаграмотності, а у нас навпаки – громадські організації цим займаються. Тому перший крок, який ми зробили запустивши “Фільтр”, – налагодили співпрацю з громадськими організаціями, розповіли, хто ми, для чого ми з’явилися, проводили координаційні зустрічі й плануємо проводити їх надалі. Це дало свій результат, перша велика хвиля такої згуртованості, яку я побачила для себе, – це Всесвітній тиждень медіаграмотності, що проводився наприкінці жовтня. Ми провели зустріч перед початком тижня, де повідомили громадським організаціям, що ми плануємо робити і попросили їх долучатися, розповісти про свої активності. ГО надсилали нам на пошту інформацію про свої плани, свої активності, ми розміщували дайджест про них на нашому сайті, повідомляли про це в наших соцмережах. Вдруге ми зібралися на початку грудня, щоб розповісти, що зробив за цей час “Фільтр”, з ким у нас є партнерство, що плануємо робити надалі, які у нас є виклики, загрози. Ми постійно на зв’язку точково з кожним, хто хоче співпрацювати спільно над темою медіаграмотності. От, наприклад, Львівський медіафорум написав: ми хочемо, щоб ви поділилися досвідом з організації Лабіринту з медіаграмотності, – ми їх зв’язуємо з IREX, з яким ми дуже багато співпрацюємо; або пише нам Інститут держави – вони готують курс з медіаграмотності, питають чи є доступні ресурси, – ми їм надаємо ресурс, який у нас є, і зв’язуємо їх з експертами, які можуть їм допомогти. Отакі партнерства ми теж створюємо, хоча це робота, яка не помітна. Нам постійно хтось пише і ми намагаємося максимально оперативно поєднувати людей, щоб не дублювалися ресурси, щоб не робити черговий підручник, максимально промотуємо сайт проєкту “Фільтр”, де зібрано максимум інформації з медіаграмотності. Коли ми тільки починали, мені здавалося, що інформації з медіаграмотності море: дуже багато курсів, тестів, підручників, але я не могла її відфільтрувати: де його шукати, де найякісніше, кому довіряти? І тому спочатку комунікували з усіма громадськими, міжнародними організаціями, просили їх надати нам інформацію, перевіряли, чи ці матеріали не застарілі, знову поверталися назад до організацій, щоб вони проглянули чи все правильно ми відібрали… І таким чином зробили простий сайт – агрегатор, де кожен користувач максимально швидко може знайти всю потрібну інформацію з медіаграмотності.

- Дякую, це дуже цікаві деталі. Але, якщо порівнювати Україну з, скажімо так, іконою з медіаграмотності – Фінляндією, де перші дослідження з медіаграмотності та медіаосвіти почалися ще в 50-х роках минулого століття, коли з’явилося масове телебачення і люди зрозуміли, що це може нести не лише розваги, але й загрози, і почали вивчати його вплив на дітей. Де з 80-х років минулого століття медіа дуже залучені в процес, мають цілі рубрики про медіаграмотність. Я розумію, що вони сімдесят років вивчають це питання, а ми, можливо, десять, й загрози зараз інші, каналів інформації набагато більше, і довіра до медіа значно впала в Україні. Попри все, ви плануєте розвивати співпрацю з медіа для того, щоб ваша робота була більш відома загалу і більш доступна? 

- У березні у нас із фінами був великий воркшоп, тригодинне онлайн спілкування в публічному доступі, трансляція відбувалася на сторінці Міністерства культури та інформполітики. Ми їх запросили поділитися своїм досвідом, там були представники Інституту медіа, які точково, цілеспрямовано працюють тільки з медіаграмотністю, та були фахівці, які представляли медіаосвіту для дитсадка, для школи, різного віку дітей, для університетів, для дорослого населення. Наприклад, там були такі кейси, коли прем’єр-міністр Фінляндії просто їздив у села і містечка і проводив для людей тренінг з медіаграмотності. Це була дуже класна масова кампанія. Ну і, звісно, 8 млн євро на реалізацію цього всього.

Так, історія з фінами прямо вражає, але я чітко розумію, що це – не наша історія, це інші культурні умови розвитку. Ми можемо на них дивитися і брати деякі елементи, але нам треба будувати свою стратегію.

- Ну, і 70 років ми не додамо…

- І 8 млн євро – щорічний бюджет на медіаграмотність – теж. І в команді проєкту з медіаграмотності в Фінляндії у штаті працює 80 людей. Нам поки що можна лише мріяти про такі ресурси. В Україні держбюджет виділений просто на напрям медіаграмотності. Ми можемо робити якісь акції, книгу видати, запустити мистецький конкурс із розробки інформаційної кампанії. Але експертів цей бюджет не оплачує.

- До цього можемо прагнути.

- Можемо, звісно. Та нам спочатку необхідно довести, наскільки медіаграмотність важлива. Бо якщо зараз сказати, що нам треба більший бюджет на медіаграмотність, то вам скажуть, що у нас війна, що є більш нагальні проблеми. На жаль, люди не розуміють, що медіаграмотність – це не те, що можна полагодити от прямо зараз. Це постійна робота на перспективу, це навчання на все життя, тому, дійсно, дуже потрібна підтримка медіа. 

Ми робила медіа-бранч для представників українських ЗМІ, на який запрошували спеціально тих, хто приймає рішення: продюсерів, редакторів, тих, хто безпосередньо може обирати теми. Дуже важко було змусити людей прийти туди, особливо – з великих медіахолдингів чи великих телеканалів, але вони прийшли. І після моєї презентації були запити на співпрацю, були навіть пропозиції робити якісь окремі рубрики. Але поки що ці пропозиції стали на паузу, плюс є закиди до проекту «Фільтр»: чому ви взагалі співпрацюєте з олігархічними медіа…

- На мою думку, з питань медіаграмотності потрібно працювати з усіма медіа, які існують на ринку.

- Так. Зараз ми активно співпрацюємо з Суспільним, у нас підписаний меморандум про співпрацю, ми з ними зробили вже один телепроект з медіаграмотності. Фінансів у них не було, вони робили це як частину свого ранкового студійного ефірного матеріалу. І у Всесвітній тиждень медіаграмотності від понеділка до п’ятниці вони щоранку видавали сюжет, студію з героєм. Через ресурси, які були, ми не змогли зробити щось супер масштабне, тому що це звичайний ранковий ефір. Але ми дуже вдячні Суспільному, що вони нас підтримують, беруть до себе на стажування переможців нашого конкурсу «Репортер», дали нам свою нову студію для нагородження цих переможців і ще ми маємо плани на співпрацю в подальшому. Значення Суспільного тут дуже велике. Наприклад, у Британії суспільний мовник Бі-Бі-Сі грає чи не першу роль у просуванні медіаграмотності. Колись мене дуже вразило, що ведуча в ефірі читає скарги глядачів Бі-Бі-Сі з “Твіттера” на той контент, який їм чимсь не сподобався. Ведучі зачитують це і визнають свої помилки, якщо вони були, і кажуть, що "ми виправимося наступного разу". Ця велика робота з налагодження комунікації триває вже багато років. І на цьому будується довіра до медіа, будується лаконічний, логічний, без емоцій, без агресії діалог.

- Подібна практика існує і в інших європейських медіа. Я нещодавно була на зустрічі з омбудсменом данської щоденної газети «Політікен», так він каже: “Мій ранок починається о 5-й годині зі скарг читачів”. Омбудсмен медіа в Данії – це людина, яка спілкується з читачами чи глядачами, мета такої роботи – захист репутації медіа з одного боку, робота над усуненням помилок до судового розгляду, а з іншого боку – це захист права читачів на достовірну інформацію, права на захист від образ тощо. І це сприяє тому, що громадськість довіряє медіа, вона знає свої права, відстоює їх. Як наслідок, країна перебуває на четвертому місці в світовому рейтингу свободи преси і на другому місці серед найбільш щасливих країн світу. Я думаю, що ці речі взаємопов’язані, і їх так само необхідно розвивати в Україні. І з грудня щось подібне заснували на Суспільному – посаду шеф-редактора зі стандартів мовлення.

- Для розвитку медіаграмотності на наступний рік ми продовжуємо координаційні зустрічі з громадськістю, з міністерствами. Ми хочемо зробити координаційні ради міністерств і партнерів, щоб у них були представники, наприклад, Міністерства освіти, Мінцифри, МЗС, Міністерства охорони здоров’я, Мінмолоді і спорту – ключові міністерства, і наші друзі – донори, партнери, з якими ми вже працюємо. Ми хочемо робити це не показовими зустрічами, а реально обговорювати, хто, де, кого може підтримати. От, наприклад, з МЗС, я зустрічалася точково. Їм цікаві наші історії успіху з медіаграмотності. Я вже виступила під час Всесвітнього тижня на зустрічі в ООН і розповідала про наші досягнення у Всесвітньому тижні медіаграмотності, про наші нестандартні формати – про медіаклуби, зокрема, і про Лабіринт медіаграмотності. Це був ярмарок креативних ідей з медіаграмотності. Їм цікаво далі просувати цю тему. Загалом, одна з функцій проєкту "Фільтр" – зробити так, щоб Україна стала більш видимою на глобальному міжнародному обговоренні медіаграмотності. Поки що в Україні є проблема з вимірюваннями медіаграмотності. І для того, щоб правильно комунікувати свої досягнення, нам потрібно налагоджувати цю систему моніторингу.

- Напевне, необхідно соціологічні дослідження замовляти?

- Їх треба не просто замовляти. Наприклад, Оксана Лемішка, наша соціологиня, проаналізувала наявну базу досліджень в Україні – і ми бачимо, що в кожному дослідженні є свої нюанси. Іноді певні дані комунікуються перекручено. З одного боку, в нас досліджень дуже багато, але вони подають різні цифри подають, бо використовують різні методики вимірювання. От, наприклад, ми спираємося на дані «Детектор медіа», які кажуть, що 57% громадян вважають питання маніпуляцій в ЗМІ актуальним. Нещодавні дослідження "Інтерньюз" кажуть, що 83% українців обізнані про неправдиві новини. Але ми знаємо, що в “Інтерньюз” вимірювали тільки міста, де 50 тисяч + жителів. Та якщо робити опитування в селах, маленьких містечках, то вони можуть сильно потягнути результат вниз. Тому Фільтр як державний проєкт хоче розробити свою систему вимірювання стану медіаграмотності в країні, вже працюємо з «Детектор медіа» – попросили їх зробити для нас фокус-групи, щоб зрозуміти, що люди взагалі вкладають в поняття "медіа", "фейк","медіаграмотність”, "дезінформація".

Ми хочемо спочатку зрозуміти,як поставити людям питання, щоб ми бачили реальний стан речей, а не підштовхували їх до якихось відповідей. Тут дуже багато нюансів, а в нас соціологія, на жаль, трохи недооцінена і хочеться, щоб все це відбувалося якісно і системно, щоб держава могла це комунікувати регулярно.

- На мою думку, від держави бракує запиту саме на наукові дослідження. Держава мусить запит цей робити, бо ж є купа наукових інститутів, які можуть над цим працювати. 

- Ми, наприклад, комунікуємо і з міжнародними центрами досліджень, і нашими. Ми збираємо ці дослідження. Наприклад, наш бренд ми робили, базуючись на цих фокус групах і дослідженнях.

Роботи за різними напрямками дуже багато, тому ми розробили собі системний план. Налагодити координацію з міністерствами, з ГО, з медіа та бізнесом – це перший крок, тому що ми не можемо все самі робити. І на наступний рік ми хочемо розробити державну стратегію з медіаграмотності. Це буде програмний документ, який допоможе скоординовано залучати більше державних органів до співпраці і по мережах просувати медіаграмотність. Тому що без системного плану не можна працювати. 

Ми зараз працювали, по-суті без такого плану. Я прописала активності, ми їх узгодили, дивилися, де є прогалини. Наприклад, книжка з медіаграмотності "Ніта. Ховайтесь фейки світу" – це результат того, що ми перевірили, які є матеріали для дітей, і зрозуміли, що для такого віку майже нічого немає. Тому вирішили зробити щось, що буде в форматі казки розповідати дітям про медіаграмотність. 

За час, коли існує проєкт, ми робили перші спроби вийти на медіа, комунікували з Суспільним, провели конкурс «Репортер» для учнів 9-11 класів, який відкрив нам дуже багато про те, що діти і вчителі думають про журналістику, – і це було для нас великим здивуванням. 

- Що це за конкурс?

- Перший всеукраїнський конкурс учнівських відеосюжетів і подкастів “Репортер” проєкт «Фільтр» організував спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) та Посольством Швеції в Україні. Щоб взяти участь у конкурсі, учні 9-11 класів мали пройти тест із медіаграмотності та надіслати свій матеріал – відеосюжет або аудіоподкаст, на одну з таких тем – здоров’я, екологія або історії, які надихають. За місяць прийому робіт тест із медіаграмотності пройшли 858 осіб, роботи на конкурс надіслали 429 старшокласників з усіх областей України. Найактивнішими були Харківська, Київська (якщо рахувати з Києвом), Запорізька, Черкаська, Дніпропетровська, Миколаївська області. Найчастіше учасники обирали тему здоров’я – 36% робіт. Більшість поданих матеріалів – 80% – були відеосюжети. За такою пропорцією ми й розподілили переможців: 10 авторів відео та двоє – подкастів. Щоб визначити дванадцятку переможців, спершу сформували короткий список фіналістів з 30-х учасників. Далі їх оцінювали члени журі конкурсу за чотирма критеріями: відповідність темі та формату, дотримання журналістських стандартів і оригінальність.

- Яким був приз для переможців? 

- Вони провели в Києві три дні, 20-22 грудня, під час яких відвідали телецентр «Олівець», ньюзрум Hromadske, виставку видання «Куншт». Для репортерів провели майстеркласи Альона Романюк («По той бік інфи»), Ірина Цибух («Суспільне») та Інна Гадзинська (Texty.org). Другий день кожен учасник провів у парі з медійником: переможці працювали з журналістами відділів новин і подкастів «Суспільного», Hromadske, телеканалів «Київ», «1+1», «СТБ». Конкурс мав великий успіх і неочікувано для нас показав дуже великі проблеми в розумінні того, як будується журналістський матеріал, як дітьми, так і вчителями. 

Тобто, ми зробили перші кроки, покопали трошки, подивилися, що є на поверхні, і бачимо вже зараз багато проблем, які треба закривати не просто якимись активностями, а завдяки детально прописаній державній стратегії. 

Адже, згідно з дослідженнями по Україні, Молдові та інших східноєвропейських країнах, всім цим країнам бракує чіткого роз’яснення, що входить в медіаграмотність, що ми під цим маємо на увазі, які туди компоненти входять. У британців, наприклад,є стратегія на 120 сторінок, яку вони випустили тільки цьогоріч, називається “Online media literacy” (Медіаграмотність онлайн) Цій стратегії передували два масштабні аналізи літератури та даних, тобто, вони так само, як і ми, зробили огляд наукових статей, аналіз медіаграмотності в себе у країні, хто чим займається, який відсоток просування медіаграмотності припадає на медіа, а який – на волонтерські організації. Ми такий огляд зробили нашим аналітичним документом, який уже доступний на сайті “Фільтра”. А другий крок – це вже створення державної стратегії. Британську стратегію будували понад рік. Якщо ми теж прагнемо такої якості, то на нашу має піти не менше часу. Ми хочемо створити документ зрозумілий не тільки для нас, а й для закордону. Щоб ми могли мати базу термінів, яка буде спільна з базою британців чи фінів.

- Валеріє, на вашу думку: ми мусимо вчитися за кордоном, чи можемо самі їх навчити чомусь? Як ви відчуваєте цей стан, де наше місце в боротьбі за медіаграмотність?

- Я вважаю, що ми можемо й навчатися, але можемо багато чому навчити – це питання позиціонування й іміджу також. Мені особисто дуже не подобається, що ми части виступаємо як країна, яка щось просить. У нас дуже багато власного ресурсу і багато експертів і досягнень, про які просто не знають. Зважаючи на всі наші умови, і політичні, і економічні, в Україні стільки всього вже зробили в контексті медіаграмотності, що цьому може позаздрити будь-яка європейська країна. Наприклад, стратегія медіаграмотності Британії має окрему сторінку, де написано “Історія успіху IREX в Україні, впровадження медіаграмотності в українських школах”. І розписані їхні секрети успіху, ну, умовно кажучи. Я коли дивилася цю стратегію, для мене було великим відкриттям, що про нас пишуть у позитивному ключі, згадують організацію IREX, яка є великим партнером «Фільтру», і яку ми максимально зараз масштабуємо і намагаємося підтримати, щоб їхні результати були видимі для більшої кількості людей. От так хочеться, щоб таких історій було більше, щоб в черговій стратегії фінів написали про Україну, не тільки про те, що вони з нами ділилися досвідом, але й що ми зробили щось таке, про що вони навіть не задумувалися. 

- Якщо ми говоримо про волонтерство чи про участь бізнесу в проєктах з просування медіаграмотності, то необхідно десь, можливо, у тій же стратегії, передбачити для них якісь пільги: можливо, бізнес мав би платити менше податків, а волонтери – отримувати якісь умовні соціальні бали, преференції при вступі до ВНЗ… Мені здається, що цього в Україні дуже бракує.

- У нас є така ідея, в стратегії ці включення ми пропишемо. У нас бракує багатьох речей, немає системності, тому для нас важлива державна програма, оця стратегія, щоб була системність, коли всі розуміють, які кроки будуть робити, і коли. Коли цього немає, це дуже дестабілізує і процеси, і людей. А коли це буде – то полегшить життя і нам, і тим, з ким ми працюємо.

- Починаючи з серпня, коли було офіційно оголошено про старт проєкту “Фільтр”, ви зробили дуже багато активностей. За вашою оцінкою, ви виконали всі пункти з поставленого плану? Всі ваші задачі на 2021 рік реалізовані?

- Ми не ставили задач до кінця 21-го року, ми ставили одразу на 21-22-й рік. І наша перша ціль – це підняти рівень обізнаності суспільства про важливість розрізнення маніпуляцій у ЗМІ і актуальність питання боротьби з дезінформацією. Цю мету ми зразу до 2022 року ставили. У нас уже відбулися перші кроки, ми знайомили з проєктом, піднімали рівень розуміння, що є такий орган, який збирає всю цю інформацію, який спрощує вам життя для того, щоб швидко знайти матеріали з медіаграмотності. Цього ми досягли. Ми бачимо, що увага до бренду «Фільтру» значно зросла, запитів до нас стало значно більше. Наприклад, під час Всесвітнього тижня медіаграмотності ми охопили майже 100 тисяч людей у “Фейсбуці”, просто комунікуючи з усіма людьми, які вже в темі: експертами, вчителями, інфлюенсерами з медіаграмотності або просто медійниками, які мають велике охоплення. Про всі активності під час цього тижня можна було прочитати на сайті проєкту. Вісім тисяч людей перешли на наш сайт, щоб пройти тест про медіаграмотність, репостили свої результати. І плюс до того, що ці люди залишалися на сайті. За цей тиждень ми подвоїли кількість підписників нашої фейсбук-сторінки, більше людей стало слідкувати за нашими активностями, включатися в тему медіаграмотності. Близько двох тисяч людей точно лишилися на сайті “посерфити”, подивитися, що є в блоці про медіаосвіту. І ми продовжуємо свою роботу. Наприклад, провели флешмоб для вчителів, яким треба було використати з медіаграмотності, які ми для них підготували, і провести уроки в своїй школі. А коли вони заходять в блок про медіаосвіту, вони дивляться, що там є ще 10 матеріалів і беруть їх собі далі в користування. Здається, до 100 вчителів це зробили, провели такі уроки. 

- Ви їх якось заохочуєте? Даєте якісь призи?

- Так. Даруємо наші фірмові худі “Фейк ловив мене, але не спіймав”, даруємо нашу книгу, плакати, постери й інші навчальні матеріали. Це насправді не великі подарунки, але ми намагаємося робити максимум активностей з нашими мінімальними ресурсами. От за таким принципом ми зараз і працюємо.

Марина Сингаївська, Укрінформ
Фото Євгена Котенка