Роспроп: Росія і Захід не втрачають темпу в нерозумінні одне одного
Другий тиждень тупикових переговорів щодо ультиматумів Кремля
Минулого тижня відбувся "дипломатичний марафон" з європейської безпеки, спровокований дивними ультиматумами Росії-Кремля-Путіна (ми його розглядали у матеріалі "США і НАТО – Росії: «Ні! Ні! Ну, можливо, обговоримо…». Підсумки терапевтично-"дипломатичного марафону" тижня".
Тоді ж Сєргєй Лавров анонсував його продовження на поточній семиденці. Але тиждень, принаймні робочий, наближається до завершення. І-і-і?..
ОБІЦЯНКУ ВИКОНАЛИ? Ні! ДОБРЕ - ЙДЕМО ДАЛІ!
Для початку корисно пригадати, що саме сказав тоді нахмурений Лавров: Москва розраховує, що США і НАТО дотримаються обіцянки і «положат на бумагу» свою реакцію на російські пропозиції. А що ж це були за «обещания»? Ось вони: «Американцы нам обещали постараться – но мы им сказали, что стараться надо очень сильно: сделать свои встречные предложения на следующей неделе». У перекладі з дипломатичної мови на звичайну - це досить смішно. Адже Лавров, з його досвідом, не міг не розуміти, що «обещали постараться» означає щось на кшталт: «Окей, как-нибудь потом».
Вчора, 19 січня, на майданчику дискусійного клубу «Валдай» заступник Лаврова Сєргєй Рябков сказав, що поки в Москві ніякої письмової відповіді щодо «гарантий» не отримували. Та й Ентоні Блінкен, виступаючи в Києві, у середу ж, дав зрозуміти, що до Женеви, на майбутню п'ятничну зустріч із Лавровим, теж ніяких паперів не везе (Америці потрібен додатковий час «для оцінки ситуації»). І від Альянсу теж нічого не чутно, точніше - не видно.
Тобто схоже на те, що США і НАТО дійсно поклали, але не на папір і не відповідь. При цьому, строго кажучи, претензій до них бути не може. Адже вони - обіцяли постаратися. Старалися - але поки не вийшло.
За таких умов хмурити брови і надувати щоки російським переговірникам стає дедалі важче, адже вони обіцяли домовленості і результати «быстро-быстро-быстро», погрожували, що «не будут ждать перемен и обещаний бесконечно» (теж, до речі, чудова фраза: «бесконечно» чекати не будуть, а довго або дуже довго – чекатимуть?). Але йде пробуксовка, насправді природна, неминуча. І як же з нею боротися, як її маскувати?
ДИПЛОМАТІЯ РФ: ІМІТАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ В ДВОХ ВАРІАНТАХ
Перший спосіб - текстові хитрощі, які допомагають російській пропо-аналітиці створити відчуття експреса у русі, кожен кілометр шляху якого є новим і цікавим: «Проведя разведку боем в ходе первого месяца контактов после выдвижения российских предложений по безопасности, США и Россия вступают в новый, более сложный этап диалога, призванный минимизировать взаимные риски путем поиска возможных уступок и компромиссов».
Усе ж треба володіти неабияким талантом, щоб так жваво і весело описати неіснуючі відповіді Заходу на нереалістичні ультиматуми Сходу. Однак продовження наведеної цитати є ще крутішим! «После первого мозгового штурма по вопросам безопасности, проходившего 10-13 января в Женеве, Брюсселе и Вене с участием представителей России, США и их союзников, не слишком продвинувшиеся в понимании друг друга стороны тем не менее не теряют темп консультаций и переговоров».
Не втрачають темпу в нерозумінні одне одного - це сильно! Воістину - конгеніально творчості російських класиків українського походження Ільфа і Петрова.
Другий спосіб - розжовування раніше сказаного, піднесення його у вигляді чи то одкровення, чи то креативу, чи то поступок. І ось той самий Рябков на тому самому "Валдаї": «Эта известная формула Бухарестского саммита 2008 года – что Украина и Грузия станут членами НАТО. Это должно быть исключено. Это должно быть заменено пониманием, что этого не произойдет никогда. Или в качестве альтернативы, если США возьмут на себя односторонние обязательства в юридически обязывающей форме, что они никогда не будут голосовать за вступление Украины и других стран в НАТО, мы готовы рассмотреть эту опцию». На думку Рябкова, це був би простіший шлях для США (за наявності «достаточной политической воли»).
Стежимо за логікою цього словотворення. Росія пропонує США якусь альтернативу. Сумнівну, але зараз не про це. Пропонують, і якщо Штати погодяться, то... кремлівці готові «рассмотреть эту опцию». Ну, уявіть. Двоє людей сперечаються. Один раптом каже: "Я тобі пропоную зробити так-то і так-то". Другий: "Ти знаєш, а я згоден". Перший: "Так, але я ще маю подумати, чи пристати на твою пропозицію!". (Напередодні, 14 січня, відзначався проголошений ЮНЕСКО Всесвітній день логіки. Шкода, що російські дипломати його не святкують, і логіки у них – нема й на копійку. Зате компенсують напором).
Інформагентства і коментатори розтрубили про слова Рябкова, як про щось новеньке. Але хто був більш уважним, нагадали, що відповідальність США за невключення до НАТО нових членів спочатку містилася в ультимативному проєкті договору, переданому Кремлем Білому Дому в грудні.
З таким уточненням заява Рябкова взагалі втрачає будь-який сенс. Крім піарівського.
ЛАВРОВ ЯК МАЙСТЕР МАНІПУЛЯЦІЙ І ЙОГО ПОМІЧНИКИ
Однак, оглупляти російську дипломатію не варто. Що Лавров, що Рябков – професіонали високого рівня. Просто обслуговують вони мерзенну владу з важко здійсненними вимогами і брехливою позицією, тому їм часом доводиться виглядати нерозумно... Але вони багато років б'ють по одних і тих самих вразливостях противника. Точніше - противників, яких багато, і тому є потенціал їх розколу. А Кремль - один і під авторитарним управлінням.
От скажімо, свіжий приклад роботи Москви на розкол. Вівторок. Міністр закордонних справ Німеччини, новачок Анналена Бербок після зустрічей у Києві приїхала до Москви. Виглядала там гідно, показала себе політиком із внутрішнім стрижнем. Лавров, зрозумівши, що атаками на неї очок не набере, затіяв зовсім іншу інтригу. Він почав лаяти адміністрацію Дональда Трампа (особливо – ексспецпредставника Держдепу з питань України Курта Волкера) і хвалити адміністрацію Джо Байдена: «На данном этапе… у нас есть основания полагать, что нынешняя администрация более реалистично смотрит на ситуацию вокруг украинского урегулирования, в частности признает необходимость решения, прежде всего, проблемы особого статуса Донбасса». (При цьому інші питання домовленостей Мінська-2 глава російського МЗС назвав «второстепенными»).
«Мы будем приветствовать Соединенные Штаты, если они в дополнение к существующим форматам будут помогать двигаться в этом направлении», – ось так спритно відповів Лавров на питання про перспективи пожвавлення «нормандського формату» і можливості залучення до нього Вашингтона.
Чи можна довіряти заявам Лаврова - питання риторичне. З огляду на це фіксуємо його тезу: «Администрация Байдена более реалистично смотрит на проблему особого статуса Донбасса». Тобто, дерев'яний клин у камінь вбитий - і далі, за старими технологіями розколу, його треба поливати водою «інсайдів».
У середу приїжджає до Києва Ентоні Блінкен. І Страна.uа пише... Втім, яка різниця – що вона пише, - більш важливо, як широко розносить її слова російська держава (у цьому разі "Коммерсант", донедавна шановане видання, яке тепер мало чим відрізняється від РИА Новости): «Страна.ua приводит слова украинского дипломатического источника, сообщившего о том, что в администрации президента Владимира Зеленского «крепнет убеждение, что вся истерика западных СМИ о грядущем нападении России – это часть договорняка Штатов с Путиным». По словам собеседника Страны.ua, в ходе миссии Энтони Блинкена и других контактов с украинской стороной Вашингтон пытается заставить Киев реализовать политическую часть Минских соглашений и пойти на другие шаги по деэскалации с Россией, “чтобы выполнить условия каких-то своих больших договоренностей с Кремлем”».
Ну, просто любо-мило дивитися, як злагоджено все складається. Вівторкова заява Лаврова. Наступний, вельми своєчасний «инсайд» Страна.ua. І гучний рупор "Коммерсанта" у середу. В результаті такої триходівки виходить, що Блінкен приїжджав до Києва не для підтримки України в умовах можливої російської агресії, а навпаки – для того, щоб схилити її до капітуляції, залякуючи російською агресією. Простенько, але зі смаком.
ДИПЛОМАТИЧНИЙ ЕКСПРЕС, ЯКИЙ МЧИТЬ ПО КОЛУ
Човникові маршрути наших західних союзників цього тижня склалися в такий рухомий рядок.
Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок: 17 січня – Київ, 18 січня – Москва, 20 січня – Берлін.
Держсекретар США Ентоні Блінкен: 19 січня - Київ, 20 січня – Берлін (саміт з главами МЗС Німеччини, Франції та заступником міністра закордонних справ Великої Британії), 21 січня – Женева, спілкування з Лавровим.
Тобто, відсутність «положенной на бумагу» відповіді США і НАТО не завадила Росії продовжити спілкування (як погрожували минулого тижня). Анітрохи, навпаки, саме такі маршрути, а також зустріч Лавров-Блінкен в останній робочий день тижня буде подана роспропом як велика, хоч і проміжна, перемога російської дипломатії і Росії-Кремля-Путіна.
Думаю, вже зараз можна передбачати, що цей тиждень «мидовского марафона», як і минулий, теж ніяких результатів не принесе.
Але тоді дедалі гострим стає питання, а що тепер придумають російські дипломати: які сюжети, які заяви, які містки на наступний тиждень, щоб Росія і Захід не втрачали темпу в нерозумінні одне одного. Щоб підтримувалося відчуття експреса, який мчить на шаленій швидкості. Що по колу - не страшно, головне – двіжуха.
Але й тут не місце для одних лише іроній. Оскільки накопичення російських військ біля українських кордонів триває. Тепер - вже і на території Білорусі.
Наразі ситуація, як і раніше, виглядає тупиковою. І те, що цей глухий кут Москва створила штучно, не робить пошук виходу з нього простішим. А значить, ймовірність спалаху військових дій тієї чи іншої міри інтенсивності залишається високою.
Олег Кудрін, Рига