Визнання так званих «ЛДНР», або Путін таки вляпався
Укрінформ разом із дипломатами та юристами підбиває перші підсумки подій останніх двох діб
Росія не просто визнала так звані «ДНР» та «ЛНР», а визнала їх кордони у межах Донецької та Луганської областей України.
«Ми ж їх визнали, а це означає, що ми визнали всі їхні фундаментальні документи, в тому числі конституцію. Там прописано кордони в рамках Донецької та Луганської областей в той час, коли вони були в складі України», – заявив Путін.
Він знову повторив свою ідею-фікс, що Москва сподівається на розв'язання «усіх спірних питань» у ході «перемовин між Києвом і керівництвом республік».
Хочеться, звісно, відповісти цій кремлівській «публіці» в кращих традиціях «пітерської гопоти». Але стримаємося, зважаючи на статус агентства. Україна на це ніколи не піде. Між тим, фіксуємо факт прямого пред’явлення територіальних претензій з боку Росії. Треба добиватися міжнародного визнання РФ агресором. Втім, які шанси на таке міжнародне «визнання» і до чого це в найближчій перспективі призведе?
Але це не все. Якщо раніше росіяни казали «их там нет», то відтепер ця відмазка уже не працюватиме. Верхня палата російського парламенту – Рада Федерації – одноголосно схвалила запит Путіна щодо використання російських військових за кордоном (читай – на окупованій частині Донбасу). Путін, знов таки, заявив, що це не значить, що війська введуть найближчим часом. Це не важливо, адже тепер за кожен постріл, який звучатиме з того боку, відповідальність нестиме персонально він та його держава. І на це також потрібно реагувати.
Нарешті, реакція Заходу на все це діло. Спершу вона українців дещо розчарувала, мовляв, говорили ж про пекельні санкції, а що по факту –заборона «інвестувати в ОРДЛО»? Втім, зовсім скоро порядок справ почав змінюватися в кращу сторону: Німеччина заявила про зупинку сертифікації Північного потоку-2, а Велика Британія ввела санкції проти п’яти крупних банків РФ та трьох олігархів з найближчої орбіти Путіна – братів Рутенбергів і Тимченка.
Окремо – УЄФА розглядає можливість перенесення фіналу Ліги чемпіонів цього сезону із Санкт-Петербурга. Здавалося б, дрібничка, але приємно. Звісно, своє слово ще не сказали Євросоюз та Сполучені Штати. Тож чекаємо.
«РФ – загарбник і агресор. І це вже не потребує тлумачення»
Експредставник України у ТКГ та колишній посол у Білорусі Роман Безсмертний у коментарі Укрінформу наголосив, що дії Росії, як і дії самопроголошених заявників – нікчемні. У відповідності до права на війну Україна як держава зобов’язана захищати свою територію, суверенітет і населення, яке проживає на цій території.
«Зверніть увагу на формулювання: не має право, а – зобов’язана захищати. Так говорить міжнародне право. Звідси, Україна веде справедливу війну, а РФ – загарбник і агресор. І це вже не потребує тлумачення. Дії, вчинені по відношенню до території, суверенітету і населення підпадають під відповідальність через міжнародний трибунал. Особливо ті категорії злочину, які не мають терміну позовної давності, – розповідає пан Безсмертний. – А в зв’язку з тим, що дану територію в результаті дій РФ як агресора покинули мільйони громадян України – цього більш ніж достатньо. В ході цієї війни присутні факти тортур, знущання над військовослужбовцями, полоненими. Це передбачає механізм відповідальності агресора».
Щодо претензій на українські території, то вони також не мають змісту.
«Міжнародне право чітко визнає Україну в межах території 1991 року, яку наша держава успадкувала як правонаступниця УРСР. Тож з агресором про територію, на яку він претендує, говорити ми не будемо, і наш обов’язок захищати свою територію, більше того, повернути ту територію, яка окупована».
Відносно того, що РФ офіційно ввела свої війська… Роман Петрович каже, що з правової точки зору ситуація не змінилася.
«Тоді і зараз агресором була Росія. Війська, які знаходилися на окупованій території, – російські. Тобто Україна та цивілізоване співтовариство отримали додатковий політичний аргумент, суть якого полягає в тому, що Росія формально легалізувала війська, які вона по факту мала ні цій території. Крапка».
Коментуючи реакцію Заходу, пан Безсмертний зазначив: «Санкції знаходять на столі, і зараз йде мова об’єм їх застосування».
В традиції дипломатичних, міжнародних відносин першою йде політична оцінка. Другою – правова.
«Ми вже маємо політичну оцінку. Остаточну правову оцінку в своїх резолюціях мають дати структури, які забезпечують світовий порядок, дотримання правил співпраці та безпеки. І ця правова оцінка ляже в основу дій і рішень держав. Частина міжнародних актів говорить, що національні уряди можуть вживати певних санаційних дій – аж до силових – лише на основі рішень ОБСЄ, Радбезу ООН або Генасамблеї ООН. І ця традиція зберігається».
Міжнародна спільнота хоче отримати ґрунтовні підстави, щоби починати діяти.
«У мене немає сумнівів, що уряди Великої Британії та США мають достатньо аргументів. Щодо урядів інших держав. Врешті-решт, у когось є свої інтереси. І про це також варто пам’ятати».
Пан Безсмертний також відповів тим, хто вважає, що звернення до Радбезу ООН, ОБСЄ нічого не дадуть. Це не так.
«З чого країни можуть черпати інформацію – зі ЗМІ? Тож дуже важливо, щоби оцінки прозвучали на Радбезі ООН, в ОБСЄ. Це дуже серйозні майданчики для вироблення підстав для прийняття санкцій, притягнення агресора до відповідальності, створення механізмів тиску на нього і так далі», – акцентує Роман Безсмертний.
«Окрім «кримських» резолюцій в ООН невдовзі з’являться ще й «донецькі»
Юрист-міжнародник Борис Бабін теж підкреслює, що посягання на територіальну цілісність України почалося ще у лютому 2014 року.
«З точки зору юриста нинішні події не мають фундаментального значення, бо вони трапилися раніше. Це слід розуміти. Визнати когось агресором можна лише за процедурою. Інакше – це буде просто політична заява. Наприклад, я кажу, що Росія – агресор. Я це визнав для себе? Так. Але це ж не найкращий рівень визнання в світі. Є певні процедури»
І їх є декілька. Наприклад, процедура Радбезу ООН.
«Але вона заблокована на сьогодні. Є ще Верховна Рада. Але ця процедура також заблокована. Чому? А тому, що наша держава досі не ратифікувала Римський статут міжнародного кримінального суду. Нагадаю, що в цей статут у 2018 році були внесені зміни – додано визначення агресії як міжнародного злочину».
От якби Україна нарешті ратифікували цей документ, то, переконує юрист, вже наступного дня могла б заявляти не про факт злочинів проти людяності чи військових злочинів, а саме агресії до Гааги.
Щодо рішення про «воєнну допомогу»…
«Не слід усе спрощувати. Почнемо з того, що Україна з 2014 року, послідовно доводила і доводить світові відповідальність РФ за ситуацію в ОРДЛО. Кульмінацією цього стали слухання в Європейському суді з прав людини, які відбулися у січні ц.р. Що далі? ЄСПЛ має винести рішення. І навіть попри те, що воно буде проміжним, але там вже буде чітко визначено, яка держава відповідає за права людини на окупованих територіях, яка держава контролює цю територію».
Крім того, наразі росіяни плутаються у своїх свідченнях.
«Вони не лише не визначилися, що буде із так званими кордонами так званих «республік», а – продовжують давати суперечливі заяви про те, чи знаходяться там їхні війська, чи ні», – додав пан Бабін.
Є багато заходів, і Україна їх, в принципі, вживає.
В Кремлі зараз шукатимуть маленькі режими на околицях світу, які за «бусинку та дзеркальце» погодяться визнати нібито державність «республік». Наразі Путіна беззастережно підтримують лише Сирія, Венесуела та Нікарагуа… «А тому заяви багатьох країн про невизнання – це також важливо. Саме у вимірі протидії замаху на визнання».
Ну, і щодо реакції міжнародної спільноти. Всі заходи, які сьогодні вживаються – не є тими обіцяними «пекельними санкціями», про які говорив Джо Байден чи Борис Джонсон. На думку юриста, пекельні санкції «прилетять» у випадку широкомасштабної ескалації конфлікту в Україні.
Експерт вважає, що, наприклад, британці помстилися Росії санкціями. Бо вони стосуються людей і банків, які декілька останніх років протиправно збагачувалися на окупованому Криму. Тобто це більш «кримські», аніж «донецькі» санкції. От чому в списку британських санкцій з’явився якийсь кримський банк?
«Згадайте, що було влітку 2021 року, коли росіяни брехали про те, що вони обстріляли корабель Флоту її величності в своїх «територіальних» водах. У британців дуже добра пам’ять і вони вміють точково і болісно про себе нагадати. Як на мене, це була така «чорна мітка» в кращих традиціях англійських піратів, але, звісно, в доброму сенсі цього слова».
Якщо ці санкції – формальні, то якими будуть пекельні? Все залежить, переконує юрист-міжнародник, від подальшої тактики держави-агресора.
«РФ може обрати кілька варіантів наступних дій. Перший варіант – масова, масштабна ескалація вже і зараз. Другий – підготовка до такої ескалації, підведення під неї якихось провокаційних підстав. Третій – стагнація, підвішування ситуації на певний період, з подальшим «винесенням» Сходу України на майданчик переговорів із Заходом».
І в кожному з цих варіантів рівень санкцій буде різний.
«Якщо в третьому варіанті нинішні санкції будуть, можливо, поки єдиними запровадженими, то, звісно, в першому і другому варіанті все відбуватиметься за принципом віддачі: чим більшим буде рівень ескалації – тим більшими будуть санкції».
«І так буде допоки ці санкції не стануть дійсно вбивчими», – підсумував Борис Бабін.
«Якщо реакція буде слабкою, то Путін зрозуміє, що Захід як був аморфним, так і залишається»
«РФ визнала так звані «ДНР-ЛНР» в межах, визначених їх «конституціями». Тобто росіяни можуть спробувати спочатку руками цих «самопроголошенців» почати «деокупацію», – наголошує дипломат Вадим Трюхан.
І в цьому – ризик.
«Тому питання зараз в одному – якою буде відповідь, перш за все, України. Тобто, чи розірве Київ дипломатичні та економічні відносини з РФ, чи запровадить свої санкції? Якщо так, то які саме, і чи міститиметься в переліку Путін і його близьке оточення? Зрештою, те повинні зробити й наші західні партнери», – каже дипломат.
«Захід має накласти персональні санкції на Путіна, його сім’ю та оточення. Реально зупинити сертифікацію Північного Потоку-2. Канцлер Шольц уже про це заявив, процес пішов», – звертає увагу пан Трюхан.
Нагадаємо, що Казахстан повідомив, що не визнаватиме «ЛДНР», а також, що виступає проти введення на ці території військ ОДКБ. Білорусь поки мовчить, точніше, як завжди, «пробігає між крапельками». Їхнє МЗС заявило, що вони «з повагою та розумінням сприймають рішення РФ про визнання незалежності так званих «ЛДНР».
«Якщо Лукашенко усе ж визнає «республіки», то проти нього треба запровадити всеохоплюючі санкції – все закрити і перекрити. Нехай це буде прикладом Путіну, для якого майже 10 мільйонна Білорусь, яка повністю залежна від кредитування і зовнішніх фінансових ресурсів, ляже додатковим тягарем», – додав експерт.
Військово-технічна допомога Україні з боку партнерів має продовжуватися: «Має бути запроваджена програма на кшталт ленд-лізу часів Другої світової. Також Україна повинна ініціювати невідкладні перемовини з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями та приватними кредиторами, спрямовані на встановлення мораторію на будь-які виплати наявних зовнішніх боргів.
Все це вкупі, вважає Вадим Трюхан, зміцнить наші позиції та стримає Путіна.
«Він не ризикне поткнутися в напрямку Слов’янська, Краматорська, Маріуполя, Сєвєродонецька і так далі», – переконує він.
Отже, наступні кілька днів будуть вирішальними.
«Якщо реакція буде слабкою, то Путін зрозуміє, що Захід як був аморфним, так і залишається. І, відповідно, це може для нього стати керівництвом до дій. Це перше», – підкреслив дипломат.
А друге…
«Чи є шанс, що міжнародна спільнота визнає РФ агресором? Ну, нам би дуже цього хотілося. Але, на жаль, «реалполітік» нікуди за один день не подінеться», – вважає пан Трюхан.
Можна, звісно, передбачити, що на ключових міжнародних дипломатичних майданчиках, як от ЄС, Рада Європи, НАТО тощо, дедалі більше звучатиме правильна термінологія по відношенню до Росії. Але…
«Допоки Радбез ООН не реформовано, допоки РФ залишається постійним його членом з правом вето... Хоч і завуальовано, але в своїй мюнхенській промові Зеленський правильно сказав, що потрібно створювати нову систему глобальної безпеки до Третьої світової війни, а не після. Проте чи буде це реалізовано – під великим знаком запитання», – розмірковує експерт.
Щодо персональної відповідальності РФ за кожен постріл, то каже він, росіяни й надалі виправдовуватимуться і брехатимуть, що, мовляв, «це не ми».
«Але відповідальність повністю на Росії. Треба добиватися від Заходу оперативної реакції», – наголосив Вадим Трюхан.
Мирослав Ліскович. Київ