Зеленський звернувся до народу й політиків Литви

Президент України Володимир Зеленський виступив із зверненням до парламенту Литви.

Укрінформ наводить повний текст виступу.

Шановна пані спікере, пані Вікторія, я памʼятаю ваш приїзд в Київ - один з перших після початку цієї війни.

Шановний пане президенте, друже Гітанасе, ти неодноразово був в Україні, ми з тобою дуже багато зробили разом. Впевнений, зробимо ще більше!

Шановна пані прем’єр-міністре, пані Інґріда, я вдячний вам за візит вчора...

Дорогий литовський народе!

Вдячний за можливість звернутись до вас сьогодні від імені усього Українського народу, який завжди буде памʼятати вашу щирість і готовність підтримати саме у найтяжчий час для нашої держави.

Ви були серед перших, хто прийшов на допомогу Україні. І залишаєтесь серед тих, хто дбає про мир і про безпеку Європи найбільше.

Розпочата росією повномасштабна війна проти України поставила перед Європою стратегічне питання: а чи живі ще досі цінності, покладені в основу обʼєднання народів на європейському континенті після Другої світової війни?

Або – цінності вже відіграли своє і можуть стати хіба що експонатами в музеях для туристів? Просто частиною історичної спадщини Європи десь у залах старовинних палаців, а не тим, що визначає реальне життя.

На жаль, поки немає спільної для всіх європейців відповіді на це запитання.

Але саме від цього залежить майбутнє Європи. Від того, чи буде спільна відповідь.

У звільнених від окупантів районах України продовжується робота по фіксації і розслідуванню воєнних злочинів, скоєних російською федерацією.

Майже щоденно знаходять нові масові поховання убитих. Збираються свідчення.

Тисячі й тисячі жертв. Сотні випадків жорстоких катувань. Трупи людей досі знаходять в каналізаційних люках і в підвалах. Звʼязані, понівечені тіла.

Є села – колись достатньо великі, які залишились майже без мешканців.

Сотні дітей – сироти. Тобто, як мінімум сотні дітей, бо ми ще не знаємо точної кількості жертв.

Зафіксовані сотні випадків згвалтувань, в тому числі неповнолітніх дівчат, зовсім маленьких дітей... І навіть немовля! Про це просто страшно зараз говорити. 

Але це правда, але це було.

Встановлена навіть ця особа, цей російський вояка Бичков зі Пскова. Десантник чи спецпризначинець, який відправляв товаришам це відео. Відео того, що він робить з немовлям. Як він знущається з немовляти!

Ось такий російський військовий. «Захисник» дітей. Ось така «спецоперація», яку спланували в Москві. Ось така історія боротьби за «русский мир». Ось з таким тепер буде асоціюватись російська армія, російські десантники. Зі Пскова. 

Згвалтування немовляти...

Російські пропагандисти, мабуть, вже почали це виправдовувати. Мабуть скажуть, як завжди, що цього не було, а якщо було – то це був захист «російськомовних». І цей злочин – як і кожен такий злочин – залишиться на відповідальності в тому числі й пропагандистів. В тому числі тих, хто виховує таких десантників. Зі Пскова.

І в тому числі тих у Європі, хто ще досі не вимикає російську пропаганду з телемереж.

І мені цікаво. А як зараз міністр оборони Російської Федерації та інші автори цієї «спецоперації» оцінюють її ось такі результати? Після ось навіть таких злочинів. 

Після ось навіть такого «подвигу» російського солдата Бичкова?

Може, російський міністр оборони запросить таких псковських десантників для захисту своїх дітей та онуків до себе додому? Чи не захоче цього шановний пан міністр?

Впевнений, побоїться.

Повсюди в Україні, де побували окупанти, тепер вздовж доріг, у дворах, у скверах, на городах – всюди поховання людей, чиї тіла не змогли відвезти на кладовища.

І це все – за період у кілька тижнів російської окупації. Десь – місяць. У районах навколо нашої столиці, у Чернігівській та Сумській областях, на півночі нашої держави.

Увесь світ запамʼятав назву міста Буча. Але це просто один символ злочинів російських військових.

Можна взяти будь-яке інше місто з тих, де вони змогли на певний час закріпитись, будь-яке село... Окупанти робили там те ж саме, що і в Бучі.

А що ж тоді на сході нашої країни, де російські війська ще досі залишаються? Що тоді на півдні? А що, ми навіть не можемо уявити, в Маріуполі та Волновасі, які майже знищені російською армією?

Очевидно, що там ще страшніше.

Російські офіційні особи і державні пропагандисти заперечують злочини, скоєні їхньою армією. Вони кажуть, що це інсценування. Вони брешуть у відповідь навіть на очевидні факти, які переконують всіх у світі.

Втім, нічого дивного. Вони завжди так робили. Але все ж вони змінили тактику щодо районів, де російські військові ще є.

Там вже не залишають трупи на вулицях. Там вивозять їх і, ймовірно, спалюють.

Там проводять масові депортації людей із захоплених районів. Вивезли вже сотні тисяч людей. Їх поміщають у спеціальні фільтраційні табори. У них забирають документи. Їх допитують, принижують. Скільки вбивають – невідомо.

Багатьох депортованих розподіляють по регіонам Росії і забороняють виїжджати звідти.

Очевидно, що все це – намагання позбутися свідків російських воєнних злочинів в Україні.

Чи можливо, що російські військові робили і роблять це без наказів вищого командування? Неможливо. Чи можливо, що російське політичне керівництво не усвідомлює, до яких наслідків можуть призвести такі накази? Неможливо.

Але це відбувається на нашій українській землі. Чому?

Відповідь – дуже цинічна. Вони впевнені у безкарності. Впевнені, що зможуть зробити так, що світ їм це забуде. Що Європа їм це забуде. Або – від претензій Європи можна буде просто відмахнутись.

У них проста, звичайна логіка. Мовляв, всім треба торгувати. Всім потрібна нафта. Всім потрібен газ. Всі захочуть користуватись російською територією для транзиту своїх товарів. Всі захочуть користуватись російським ринком, великим ринком. Саме так думають в Москві.

Звісно, якби всі у Європі були такими ж принциповими і так само поважали б цінності Європи, як ви, у Литві, і ми пишаємось вами, то я впевнений - російське керівництво точно не могло би сподіватись, що їм все зійде з рук. Можливо, і війни цієї не було би. Рішення про її початок не наважились би прийняти.

Але що є, що ми бачимо?

Євросоюз обговорює вже шостий – я наголошую: шостий пакет санкцій проти Росії за війну, небачену з часів Другої світової війни, а досі невідомо – чи опиниться під санкціями нафта.

Навіть після побачених масових вбивств в Бучі та інших містах, навіть знаючи про депортації людей, навіть спостерігаючи за свідомим руйнуванням мирних міст російськими ракетами і авіабомбами – деякі країни ЄС ніяк не можуть визначитись, коли ж вони хоча б суттєво обмежать купівлю російських енергоносіїв.

Сотні європейських компаній і банків не тільки досі не відмовились працювати на російському ринку, але й демонструють відверту зневагу у відповідь на вимоги перестати фінансувати через свої податки, через свої акцизи воєнну машину Росії.

І це все відбувається саме зараз – коли кров ще свіжа. Про що це свідчить?

Якщо тільки для шостого санкційного пакету почали всерйоз обговорювати нафту, значить, світ не усвідомлює, до якої війни готувалася Росія. Якщо і досі немає чіткої визначеності щодо російського газу, значить, не може бути і впевненості, що у Європи є спільна воля, щоб припинити російські воєнні злочини. Щоб примусити Росію до миру.

Якщо є великі європейські компанії і великі європейські банки, які навіть у розпал бойових дій в Україні не вважають за потрібне вийти з російського ринку, то це означає, що всі інші компанії сприйматимуть це як сигнал: перечекайте, перечекайте трішки, а потім можна буде працювати, як зазвичай, навіть якщо нічого суттєво і не зміниться в поведінці Росії.

Пані та панове!

Дорогий литовський народе!

Я вдячний вам за першість. За те, що ви першими відмовились від російських енергоносіїв зараз. Коли це дійсно потрібно.

Я вдячний тобі, Гітанасе, за важливе рішення. За те, що ти перший передав нам реальну допомогу. Передав нам зброю. Стінгери та інше. 

Це був історичний прояв лідерства. Адже литовський народ, як ніхто інший, розуміє, як окупанти можуть зруйнувати свободу і якою ціною потім відбудовується незалежність, що вам взірцево вдалося. 

Саме такого лідерства зараз потребує увесь континент. Щоб справді врятувати і утвердити спільні цінності, безперечно важливі для Європи.

Щоб довести, що спільні цінності свободи, прав людини, поваги державних кордонів, недопущення загарбницької війни – насправді живі, а не щось застаріле і гідне хіба що музею.

Коли на континенті думали передусім про егоїстичні інтереси, а не про те, що усіх має обʼєднувати, це завжди призводило до страшних часів для Європи в цілому. Розбрат, спалахи реваншизму, війни – це точно не те, що потрібно європейцям в 21 столітті. 

Але це те, що намагається повернути росія.

Російська держава повинна відповідати за цю війну. Російські посадовці та військові командири, усі винні у воєнних злочинах повинні відповідати за скоєне ними. Усі організатори і виконавці депортації повинні відповідати. росія має бути позбавлена будь-якої можливості тероризувати сусідів.

Це ж не тільки про нас, це ж не тільки про Україну! Для всіх очевидні справжні російські плани. Україна – це тільки початок. Далі, не дай Боже, але далі – ваша держава, інші балтійські держави, Молдова, Грузія, Польща, держави Центральної Азії. Вже лунають погрози з Москви проти Фінляндії і Швеції.

Як Європа зможе зупинити подальшу експансію росії, якщо поки не здатна зупинити навіть те, що відбувається зараз у нас в Україні?

Хоча я знаю, що Литва вже робить все на сто відсотків, щоб захистити цінності Європи, свободу і безпеку для європейців, але важливо, що всій Європі потрібно працювати на сто відсотків. 

Треба робити все можливе, щоб саме зараз відповідь Європи на російську агресію була по-справжньому сильною, по-справжньому консолідованою. 

Не можна чекати розробки ще сьомого чи восьмого чи девʼятого, десятого, двадцятого пакету санкцій проти росії, щоб ухвалити по-справжньому потужні рішення. А зробити вже зараз все необхідне – у шостому санкційному пакеті. Євросоюз може це зробити. І повинен. Обовʼязково включити туди нафту. Обовʼязково санкціонувати російські банки – але всі, не частину. Не треба демонстрацій.

Мають бути нарешті визначені конкретні терміни для кожної держави Євросоюзу, щоб реально відмовитись або принаймні суттєво обмежити споживання російського газу, нафти тощо.

Тільки так російське керівництво прийде до думки, що реальний мир шукати потрібно. Що війна – це катастрофа передусім для них.

Ми з вами на двосторонньому рівні досягли вже дуже багато всього. Справжньго розуміння. Справжніх союзницьких відносин, які базуються не просто на інтересах, але на цінностях і на нашому спільному історичному шляху.

Ми будемо тільки посилювати нашу співпрацю в оригінальному форматі Люблінського трикутника. Це обовʼязково стане основою для нової безпекової конфігурації в Балто-Чорноморському регіоні.

Також Україна вдячна усім нашим друзям в Євросоюзі за початок прискореної процедури здобуття нашою державою статусу кандидата на вступ в ЄС. Особливо ми вдячні і Литовській Республіці.

Успішно завершити процедуру протягом найближчого часу – це теж обовʼязково, щоб показати росії, що війна не зламає ні вас, ні всю Європу.

А коли нарешті настане мир – і я впевнений, що це буде дуже скоро, якщо всі у Європі будуть по-справжньому принциповими – ми зможемо швидко і показово відновити Україну після цієї війни.

Я запрошую ваше суспільство, ваші компанії, вашу державу приєднатись до проєкту відновлення України. До відбудови, яка стане найбільш переконливим аргументом для усіх, хто ще сумнівається в Європі. В її майбутньому. В її потенціалі.

Життя має перемогти війну. Цінності мають перемогти війну. Європа має перемогти війну. І ми переможемо.

Дякую кожному з вас!

Дякую Литовському народу!

Слава Україні!