Рік тому Конституційний суд України визнав “мовний” закон конституційним

Сьогодні, 14 липня, виповнюється рік з дня ухвалення епохального рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»

Цим історичним рішенням Суд визнав Закон в цілому таким, що відповідає Конституції України, а «мовне питання» - одним із головних політичних інструментів геополітичної експансії російської федерації. КСУ ствердно наголосив, що «загроза українській мові рівносильно є загрозою національній безпеці України».

Цей документ став важливим опертям у розбудові та утвердженні української мови як державної. Він поставив крапку в питаннях, які викликали хронічні дискусії та були приводом для тривалих політичних маніпуляцій кремлівських лобі в нашій державі.

Зокрема, КСУ закцентував увагу на тому, що українська мова є невіддільним атрибутом української державності, оскільки мовне питання завжди було присутнім у національно-культурній та політичній боротьбі українців за власну державу, а в бездержавний період саме українська мова заступала собою відсутність Української держави.

І сьогодні в основі мотивів скоєння російськими окупантами геноциду проти українців, як і минулими століттями, є відверта ненависть до всього українського, будь-яких проявів національної самобутності та моральної свідомості.

Українська мова як головна ознака української ідентичності, важливий державотвірний чинник української нації завжди була для російських імперців однією з перших цілей для знищення, ключовим об’єктом політики лінгвоциду. Тотальна, багатовікова, кривава заборона мови в публічній сфері передбачала знищення нашої нації, для якої свобода, честь і гідність – синоніми держави.

Важливо, що факт тривалого лінгвоциду української мови з боку росії також офіційно визнаний в Україні судом конституційної юрисдикції.

Ще одним закидом убік державності української мови в Україні та поза її межами були дискусії щодо українсько-російської двомовності в публічному просторі.

Конституційний Суд України наклав вето й на ці ворожі прагнення:

«Україна є унітарною державою, в якій немає об’єктивних передумов для запровадження офіційної двомовності. Тому пропаганда або інша практична діяльність, спрямована на юридичне запровадження в Україні другої державної мови, фактичне насаджування українсько-російської двомовності в будь-якій ділянці публічного спілкування, а також проголошення діалектів української мови окремими мовами є несумісними з конституційно визначеним статусом української мови як державної».

Українсько-російська двомовність, яку ми спостерігаємо в різних сферах та в телерадіоефірі зокрема, - рудимент колоніальності як наслідок тривалого російщення українців.  На жаль, навіть в умовах війни з росією комусь вважається нормою артикулювати згадану двомовність та намагатися обійти закон. Такий підхід є дискримінаційним по відношенню до громадян України, які не зобов’язані володіти іншою мовою, ніж державна. Саме про це йдеться в рішенні КСУ, обов’язковому до виконання на всій території України, є остаточним і не може бути оскарженим.

Природно, що в такій ситуації ворожі маніпуляції виводили в окрему категорію так званих «російськомовних громадян», для котрих вимагались окремі преференції.

Однак і тут КСУ розставив усі крапки над “і” у принизливих щодо української мови та громадян України суперечках:

«Виокремити «російськомовних громадян» України як соціально-демографічну групу неможливо… Слід брати до уваги те, що штучне творення в Україні «російськомовних громадян» є результатом тривалої політики зросійщення не тільки етнічних українців, а й представників різних національних меншин. … Словосполука «російськомовні громадяни» є виразом зі сфери політичної риторики, що перейшов у побутове використання, проте йому бракує не тільки юридичної, а й семантичної визначеності».

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що теза авторів клопотання про дискримінацію «російськомовних громадян» є юридично неспроможною.

Рішення КСУ торкнулося всіх без винятку важливих державотворчих складників України.

Чималу увагу приділено обґрунтуванню потреби українізації сфери освіти. На думку КСУ, логічним наслідком цього процесу має стати звуження функційного поля російської мови в Україні.

Водночас, Конституційний Суд наголосив на необхідності повноцінного оволодіння державною мовою національними меншинами, які проживають в Україні: «Держава повноважна, установлюючи якнайсуворіші вимоги щодо повноцінного оволодіння державною мовою… Модель освіти має забезпечувати таку пропорцію застосування мови національної меншини та державної мови як мов навчання, коли, з одного боку, досягається мета збереження особами, що належать до національної меншини, своєї самобутності, а з другого – не завдається шкоди повноцінному оволодінню державною мовою задля задоволення потреб таких осіб повноцінно брати участь у суспільному житті та демократичних процесах».

Важливим супутником української державності також є право на отримання громадянами України інформації державною мовою.

Рішення КСУ з цього приводу зазначає: «Громадянин України не має обов’язку володіти іншою мовою, ніж державна, тому надання йому - як споживачеві - поза його волею інформації іншою мовою, ніж державна, є порушенням його прав, що є несумісним із Конституцією України. Не відповідає конституційному статусові української мови як єдиної державної застосування режиму двомовності в публічному просторі шляхом змішування української мови з будь-якою іншою, зокрема коли телевізійне мовлення або радіомовлення в звуковій формі здійснюється одночасно двома мовами - українською та іншою, що не тільки становить порушення права громадянина України на отримання інформації державною мовою, а й спричиняє зовнішнє звуження простору вживання української мови, підриває зсередини саму її систему, спотворює її структуру, створює ґрунт для її внутрішнього розкладу, зумовлюючи її занепад».

Отже, епохальне рішення Конституційного Суду України від 14.07.21 року щодо конституційності закону про мову поставило крапку в усіх дискусіях, обґрунтувавши, що українська - засадничий елемент української державності. Тому, захищаючи та розвиваючи мову, ми боронимо та утверджуємо українську державу, адже, за визначенням суду, українська мова є невіддільним атрибутом нашої державності, що зберігає свою історичну спадкоємність від давньокиївської доби.

А безпосередньо історичне значення рішення Конституційного Суду, що назавжди залишиться на скрижалях літопису становлення держави Україна, полягає в ексклюзивній важливості, посиленні націєтворчих засад в процесі утвердження української мови як державної; в консолідації українського народу та зміцненні української держави в цілому.

На жаль, лише в умовах повномасштабної війни рф проти України, яку світ визнає геноцидом, реальні загрози державній мові суттєво вплинули як на поліпшення рівня володіння нею, так і на зростання її присутності в усіх сферах.

Мова нашого народу - це складник структури української нації, яка гідно протистоїть нав’язуванню окупантами своїх способів життя, мови чи культури. Тож питання розвитку української мови, як і її захисту, - це боротьба за нашу свободу, духовність, державність, що неодмінно має завершитись нашою перемогою.

Слава Україні!

Тарас Кремень