Як потрапляє до Вікіпедії лакейська «гуманітарна наука» росії

Розбираємось на прикладі статті «путінізм» разом із «Путівником по рашизму-путінізму» Олега Кудріна

Останнім часом Вікіпедія стала найпоширенішим джерелом швидкого отримання інформації. На неї іноді посилаються навіть у наукових фахових виданнях. Але найчастіше у цих колах Вікіпедію прийнято критикувати. Є за що. Її правила дають великі можливості для маніпуляцій, зокрема, у російськомовному сегменті Вікіпедії, де професійних інтернет-маніпуляторів особливо багато. Щоправда, минулого року кремль повоював із Wikimedia Foundation і навіть виписав штраф за відмову видалити статтю про вторгнення в Україну. У майбутньому москва взагалі планує замінити Вікі – набором статей від підконтрольних авторів порталу «Знания».

Але поки та в існуючих умовах прокремлівська позиція представлена у російській Вікіпедії досить ефективно, у чому можна переконатися на прикладі статті «путінізм» у російськомовній Вікі.

ВІКІПЕДІЯ ВАЖЛИВА І КОРИСНА, АЛЕ НЕ ІДЕАЛЬНА

Отже, що дозволяє гіпотетичній групі недобросовісних авторів маніпулювати у Вікіпедії? По-перше, основа основ у ній – цитата, думка, дана з посиланням на джерело. Але наскільки вона коректна і достовірна, не перевіряється – мається на увазі, що правда десь посеред безлічі думок (дуже зручно для роспропу, який бреше, сміливо, системно і «з великим запасом»). По-друге, можна використовувати метод «білого шуму». Це коли безсистемно чи в рамках некоректної систематизації надається така велика кількість думок, що вже важко зрозуміти, що до чого.

Засвоївши це, почнемо гортати російськомовну статтю «путинизм». Доходимо до розділу «Источники». І тут на нас чекає перше здивування. Тому що одне із джерел, за рахунком перше, має – увага! – 25 посилань. Що ж за геніальна така книжка? Це невелика, у півтора-два десятки сторінок, главка «”Путінізм” як соціальний феномен та його ракурси» з книги «Вибори на тлі Криму», яку 2018 року видав ВЦВГД. У посиланні авторство шедеврального тексту приписане цілому сонму дослідників. Але то помилка, оскільки цю оглядову главку з «путінізму» написав один Олег Чернозуб. На той момент – керівник Центру соціально-економічних досліджень у системі РАНГіДС (Російської академії народного господарства і державної служби за президентові росії). Логічно – кому ще об'єктивно аналізувати «путінізм», як не президентській обслугі. Та й ВЦВГД, Всеросійський центр вивчення громадської думки – теж повністю державна структура. У сумі це вже багато говорить про об'єктивність та наукову достовірність матеріалу.

До того ж, строго кажучи, кількість посилань саме на цю главку, насправді, ще більша! Оскільки в розділі «Источники» існує подвійна бухгалтерія. Багато посилань, що помічені тут окремо, взяті з роботи Чернозуба, який послався на них раніше.

НЕКОРЕКТНА СИСТЕМАТИКА – МАНІПУЛЯТИВНЕ ВИКЛАДЕННЯ

Тепер переходимо до тексту самої статті у Вікіпедії. У першому абзаці, для довіри, дано досить критичну оцінку суті «путінізму». Та ось слідом – перша главка під назвою «Коротка характеристика поняття». Вона – ключова, оскільки, з посиланням на те саме «дослідження ВЦВГД» дає систематизацію «трьох підходів до характеристики “путінізму”», тріаду, яка нібито об'єктивно існує. Як ви розумієте, це взято з роботи Чернозуба:

«путінізм як персоналізм — на перший план виводяться особистісні прикмети володимира путіна, на підставі чого робиться висновок, що з відходом путіна настане кінець «путінізму»;

путінізм як «органічний антидемократизм», коли на перший план виходять комплексні порушення демократичних норм, коріння яких дослідники бачать у схильності населення росії до автократії та авторитаризму;

путінізм як функціональне явище — «путінізм» сприймається як найбільш функціональна відповідь на виклики часу».

І далі саме ці «три підходи» виносяться у заголовки окремих главок, стаючи концептуальною підставою для розгляду всіх існуючих у світі робіт з «путінізму»: 3. Путінізм як персоналізм. 4. Протиставлення путінізму та демократії. 5. Функціональний путінізм.

У чому тут фальсифікація? Виділення наведених вище «трьох підходів» некоректне, неточне. У перший кошик, який Чернозуб озаглавив «путінізм як персоналізм», він скинув набір вирваних із контексту цитат із дослідників (частіше західних) про те, як особисті якості, знання та вміння путіна, а також його близького кола вплинули на створений ними владний режим, алгоритми поведінки та прийняття рішень. Аналогічно в другий кошик, названий «путінізм як “органічний антидемократизм”», Чернозуб скинув, так само вибірково і безладно, ті фрагменти з робіт дослідників, в яких наголос робиться на історичному російському контексті, очікуваннях росіян на час приходу путіна до влади (1999-2000). Довільно та безсистемно вириваючи з контексту зручні йому цитати і нанизуючи їх у потрібній йому послідовності, Чернозуб обезглужджує опонентів, критиків путіна, дискредитує їхні дослідження – як ангажовані, примітивізовані і навіть абсурдні.

Чи потрібно говорити, що насправді дослідження західних авторів, які осміюються, – якісні та глибокі, деякі з них ми розглядали в минулому матеріалі «Захід прокидається після “перезавантаження” та жахається “путінізму”». Між іншим, тим, хто навчався в радянських вишах, ця метода добре знайома... До 2018 року «путінізм» усередині росії не став поняттям широко поширеним і пропагованим (далі ми ще побачимо лукаве пояснення Чернозуба з цього приводу). Однак на Заході термін розійшовся широко. Тому треба було дати відсіч «буржуазним фальсифікаторам» на кшталт радянської «науки» 1970-х. Що було зроблено. Та не тільки! Після викриття чужих народу «буржуазних фальсифікаторів» обов'язково треба утовкмачити в голову читачеві – як правильно все розуміти.

ПУТІНІЗМ – ВІЧНА ОБІЦЯНКА АВТОРИТАРНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

Тому в цьому випадку після двох жалюгідних, дурних західних підходів до «путінізму» автор викочує нам кошик (увесь у білому!) під назвою «путінізм як функціональне явище — ”путінізм” розглядається як найбільш функціональна відповідь на виклики часу». Тобто, за Чернозубом, розглядати прихід путіна до влади слід як Єдино Вірну Відповідь Долі – на Виклики Часу!

І ось тут слід розкрити ще один секрет. Повна назва шедевральної главки, яка часто цитується в «путінізмі» російської Вікіпедії, виглядає так – «6.1. ”Путінізм” як соціальний феномен та його ракурси». І вона лише перша у великому розділі, написаному Чернозубом, – «VI. Перспективи еволюції російського політичного режиму». Відповідно, після вказівки читачеві-споживачеві єдино правильного підходу до «путінізму» дається розвиток теми у ще трьох главках-продовженнях:

6.2 "Путінізм" як режим авторитарної модернізації.

6.3. Перспективи та можливості постпутінського транзиту.

6.4. Контури "авторитарного демократизму" як наступної стадії розвитку.

Ну, ви зрозуміли, далі обіцяна модернізація, потім транзит-відхід путіна і… не так, щоб демократія (це для Росії аж надто), але якийсь «авторитарний демократизм»… І тут хочеться вигукнути словами знаменитого мему Леоніда Кучми: «Це ж було вже!».

І справді, в одному з минулих матеріалів ми знайомилися зі статтею Андраніка Міграняна 2004 року «Що таке “Путінізм” (з великої літери, - ред.)». І ось той обіцяв щось подібне. Якщо точніше – завдяки путінському «консолідованому авторитаризму» здійснити модернізацію в росії, щоб далі перейти до «консолідованої демократії».

А тепер поцініть гігантські зміни у векторі Мігранян-2004 → Чернозуб-2018. Тоді, на початку путінського правління, були рішучі, на кшталт «[черно]зуб даю!», обіцянки неминучої модернізації та реальної демократії. І що ж за 14 років? Модернізація, як бачимо, все ще не відбулася і все ще цяцянка. Але далі вже не обіцяється твердо демократія, а лише несміливо намічаються «контури демократизму», та й то авторитарного. Коло замкнулося: від авторитаризму почали, авторитаризмом закінчили, з довгим бла-бла-бла про модернізацію посередині.

До речі, а чому це Чернозуб у 2018-му був такий впевнений, що з 2024 року розпочнеться транзит влади від путіна – комусь кудись?.. Та тому, що путін так сказав! Свята простота: «Чинників сумніватися в щирості президента немає – протягом усього керівництва країною в.путін поводився бездоганно з точки зору дотримання чинного законодавства <...> педантичність у цьому питанні – його правило». Сподіваюся, ви повною мірою відчули весь рівень об'єктивності та наукової сміливості даної роботи. Особливо тепер, коли і Конституцію під «педантичного» переписано, і кремль уже розпочав підготовку до «виборів путіна»-2024…

Я спочатку не міг зрозуміти, чому на обкладинці книги «Вибори на тлі Криму», куди входять чернозубівські глави, стоїть позначка «16+». А потім збагнув: все правильно. Після того, як автори поводяться з читачем, це все-таки жорстка еротика – я б і до 18+ планку підняв.

НІКОНОВ: РОЗВИТОК – СТРІМКИЙ РУХ ДО МИКОЛИ II

Ще кілька штрихів до статті у російській Вікіпедії. Закінчується вона главкою «Критика терміну», апологетичною щодо путіна. У ній, зокрема, з посиланням на того ж таки Чернозуба пояснюється, що «використання терміну “путінізм” у російській науці менш поширене через самообмеження етичного плану». Боже, яка краса, який чарівний евфемізм! Ну, ви ж розумієте, що «самообмеження етичного плану» насправді означає: «самоцензура – щоби з роботи не вигнали і головача не дали». Тоді ще алегорично, а не кувалдою, як зараз.

У пару – так само гарна главка «Історія терміну». У ній з посиланням на того ж Чернозуба та ще одного російського вченого такого ж рівня (Бориса Ісаєва, екс-політрука, капітана першого рангу в запасі та доктора соціологічних наук далеко не першого рангу в дії), твердо сказано: «У науковий побут термін «путінізм » був запроваджений політологом В'ячеславом Никоновим у 2003 році». Ми вже коротко стикалися з лекцією «путінізм» цього автора, онука сталінської «каменной задницы», В'ячеслава Молотова та теоретика приблизно з того самого місця і тієї ж субстанції. 

Ось що Ніконов обіцяє на початку лекції: «Розкриття теми (що таке «путінізм», - ред.) передбачає визначення того, в якій країні ми зараз живемо, при якому ладі. Що в нас на дворі – демократія, авторитаризм, тоталітаризм? Яким є співвідношення різних гілок влади?».

А ось якого висновку він приходить у фіналі лекції: «Я впевнений – росія стрімкими темпами рухається до російської моделі організації влади, яка найбільше нагадує те, що було до 1917 р., і багато в чому зберіглося за радянських часів. Це прагнення до нерозділеної влади, яке охоплювало Миколу II, такою ж мірою, якою воно охоплювало Леніна, Сталіна і Брежнєва». Ось так, «у нас на дворі» – імператорський двір і двірня.

Пояснення чудове, глибоко наукове: поділ влади за «путинізма» полягає у стрімкому русі до нерозділеної влади у дусі Миколи II, Леніна чи Сталіна. Далі, до речі, у Ніконова пояснення, що такий вже в росії «генетичний код, матриця розвитку» (традиційний для росії «розвиток назуспіт», ну, як «негативне спливання» крейсеру «Москва»). Тобто, якби Чернозуб у своєму дослідженні був сумлінним ученим, то мав би помістити Ніконова десь поруч із огидними західними прихильниками «путінізму як “органічного антидемократизму”». Але як ми вже бачили, співробітник РАНГіДС таким не є. Що ж до Ніконова, то він навіть і на недобросовісного вченого не тягне, він просто пишуча (і розмовляюча) машинка, яка працює в режимі «Чого забажаєте?».

Якщо ж говорити про те, хто справді вперше науково розглянув «путінізм» та коректно описав його, то це зробив 2009 року у статті «Природа “путінізму”» Лев Гудков, директор «Левада-Центру» (2006-2021 рр.). І ось чиє ім'я має бути у главці «Історія терміну» у Вікіпедії. Але в Гудкова опис був без евфемізмів та прогинів. Тому «Левада-Центр» і оголошений в ерефії «іноземним агентом», тоді як ВЦВГД сидить на держфінансуванні. Тому кремлівській науковій двірні надійніше зробити «першовідкривачем» Ніконова.

Наступного разу ми розглянемо сильні та (рідкісні) слабкі сторони статті Гудкова. А також її своєрідне продовження – свіжий, листопада 2022 року, матеріал Андрія Колесникова «Науковий путінізм. Як у росії оформлюється офіційна ідеологія».

(далі буде)

Олег Кудрін, Рига.