Як побєдобєсіє поєднується з культом особистості, олімпіадами та генетикою

Розглянувши становлення в путінській росії побєдобєсія, його «православні», а насправді – єретичні чи навіть язичницькі витоки, варто розширити розуміння цього терміну. Тобто розібрати інші варіанти російського «культу перемоги», окрім поклоніння 9-му травня, перемозі у «Великій Вітчизняній війни». 

Це насаджується – і сприймається більшістю – як екстатична віра в те, що переможність є якоюсь загальною властивістю росії, росіян, їхнього вождя. 

ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ З «ПУТІН ЗНОВУ ВСІХ ПЕРЕГРАВ» 

Асоціювати фігуру політика, його образ із позитивом та уникати негативу – справа звичайна, ази PR. Але в персоналістському режимі, коли акцент на особистості вождя є принципово важливим, і вже починає формуватися його культ особистості, це стає хоробливо настирливим. 

У 1999-2000 роках нинішній топ-пропагандист володимир соловйов був ще не підтягненим істериком у сталінському френчі, а товстим, вусатим, розслабленим ліберальним журналістом старого НТВ. Тоді на перших ролях в інформобслуговуванні майбутнього диктатора світився михайло леонтьєв з телепрограмою «Однако». 

Це була авторська бурлескно-пропагандистська 5-10-хвилинка за мотивами найсвіжіших політичних подій, що виходила у прайм-тайм, одразу після програми «Время». Починалася вона зі слів «Однак, здрастуйте», закінчувалася – «Однак, до побачення». Реальність у викладі Леонтьєва була такою: путін, розумний, хитрий і весь у білому, день у день пошиває в дурні всіх опонентів на всіх фронтах та шахових дошках. Тому не дивно, що фраза «путін знову всіх переграв» стала в нього такою ж традиційною, як «Однак, здрастуйте». "Переграв" - тобто "переміг". Але з таким собі спортивним підтекстом, інтелектуально шаховим. 

У серпні 2000 року путін обпікся на скандальній зустрічі з удовами моряків, які загинули на підводному човні «Курськ» (у пресу витекло, що він назвав їх «повіями, найнятими “Першим каналом” за 10 доларів»). Це був гарний урок. Путін старанно зачистив російську пресу. І з ще більшою старанністю став дистанціюватися від усіх негативних подій. (Як помічали спортивні журналісти, він не відвідує "ризиковані" спортивні матчі, на яких висока ймовірність програшу росіян). 

У контрольованій, лояльній пресі створювати образ путіна, який завжди і всіх переграє, було простіше. Причому не обов'язково, щоб він сам у чомусь брав реальну участь. Все, що відбувається, як у росії, так і за кордоном, описувалося, як результат дво-, триходовок, кажучи узагальнено – «багатоходовок путіна». Тут, крім шахової підкладки, був ще й натяк на спецслужбістське минуле, багатоходові спецоперації кгб-фсб. Причому таку лексику, такі схеми (часто конспірологічного плану) використовували, як оспівувачі путіна, так і його противники. У будь-якому випадку – образ переможного вождя підкріплювався: путін знову всіх переграв своїми багатоходовками. 

Культ особистості путіна почав формуватися до кінця його першого президентського терміну (2003). До кінця другого терміну (2007) культ дозрів – пісні, портрети, «путінюгенд», секта путіношанувальників «Воскрешающая вера»… 

«ЛИЗОСТЬ К ТЕЛУ» СПОРТИВНОГО ПЕРЕМОЖНОГО ПУТІНА 

Як показник цього – журнал «Коммерсант-Власть» з 2007-го почав вести рубрику «Лизость к телу». В останньому випуску року, №50, публікувалися 20-40 найяскравіших публічних лакеюватих висловлювань. (Рубрика протрималася до 2012 року включно). Добірка висловлювань саме про переможність путіна виявляється особливо купною якраз у 2007-2008 роках. Ось вони: 

2007 

«Я повинна вас попросити щоразу, коли гратиме "Зеніт", приїжджати до Санкт-Петербурга... Ви принесли удачу». Тодішня губернаторка міста валентина матвієнко після перемоги над московським "Динамо". 

«Треба просто привітати всіх нас, росіян, і подякувати володимиру володимировичу путіну. Упевнений, ми виграли завдяки президенту, це його особиста перемога, яка збільшить авторитет росії у світі». Губернатор Свердловської області Едуард Росель прокоментував отримання Сочі права на Олімпіаду-2014 після виступу путіна на сесії корупційного МОКу в Гватемалі. 

«Пример ты с Рузвельта бери, народ смелей вперед веди к Сочи — 

вершине той горы, что покорить задумал ты! 

В расцвете сил бросать нельзя страну — великую державу. 

Она, измученная вся, ждет управления по нраву, 

А разум твой — он пастор наш — ведет к победе справедливой! 

И пост страны тогда отдашь, как приведешь к горе любимой!» 

"Вірші" путіну, написані екс-начальником олімпійської збірної СРСР із плавання Володимиром Гусаровим. 

«володимире володимировичу, вам щастить! І поки ви президент, удача супроводжує росію». 

Чемпіон Паралімпійських ігор Михайло Терентьєв – на з'їзді "Єдиної росії" 

«Після перемоги російської збірної на чемпіонаті світу з хокею російська держава має право запитати у західних колег: "Невже ви ще не зрозуміли, що путін усе робив правильно?"». 

Депутат держдуми, політолог сергій марков після того, як росія стала чемпіоном світу після 15-річної перерви. 

«Я у захваті! Із захопленням дивився, як путін вирвав, вигриз зубами Олімпіаду в Сочі. Ну не поїдь він туди, на цю саму, на олімпіадну цю... Поїхав! Поїхав!». 

Кінорежисер Сергій Соловйов. 

Вражає те, що всі шість прикладів переможності вождя пов'язані зі спортом! 

ВИХІД НА НОВИЙ РІВЕНЬ: «ДЕ ПУТІН – ТАМ ПЕРЕМОГА» 

І хоча всі наведені висловлювання витримані ніби в жартівливому дусі, насправді це серйозно. Як можна інтерпретувати таку добірку? По-перше, сформований культ путіна, накладений на атмосферу побєдобєсія, що роздмухувалося з 2005 року, і за відсутності військових дій призвів до якісно нового явища. Другий висновок – загальніший. Спорт вищих досягнень, особливо олімпіади, первісно були для путінського режиму не так «замінником війни», як пропагандистським розігрівом до війни. Зверніть увагу, як точно збігалися терміни початку кремлівських воєн із олімпійськими турнірами, коли суспільство наелектризоване болінням «за наших». Так було 2008 року (літня пекінська олімпіада), 2014-го (сочинська олімпіада), 2022-го (зимова олімпіада в Пекіні). У цьому сенсі важливо говорити та пам'ятати про спортивний варіант російського побєдобєсія. Це не просто елемент фанатської культури, як у інших країнах. Це інструментальне використання атмосфери національного єднання у своїх політичних, агресивних, завойовницьких цілях. 

Саме тому зараз, за півтора роки до паризької олімпіади-2024, потрібно зробити все, щоб не дозволити проросійській агентурі протягнути «з чорного ходу» спортсменів з країн-агресорів на олімпійський турнір. Відмовки, що вони там виступатимуть під нейтральним прапором, просто абсурдні. Такі заходи проти росії вже вживалися минулими роками через допінгові скандали. Таке рішення лише зміцнювало режим, на порядок посилюючи істерію російського спортивного побєдобєсія: «Нас образили! Але ми перемагаємо!». 

Однак розв'язування у Європі війни, співставної за масштабами з Другою світовою; цілеспрямовані атаки на громадянське населення; масові та схвалені зверху військові злочини; ознаки геноциду українців… Хіба це можна порівняти з допінговим скандалом, аби застосовувати ті ж міри покарання? Хіба це не наруга над олімпійським девізом «О, спорт, ти – мир!»? 

Згодом побєдобєсіє в широкому розумінні, поєднане з культом особистості, вилилося у хвацьке гасло «Де путін – там перемога». Наразі важко встановити, коли воно з'явилося. Скажімо, приблизно таку словесну конструкцію використав у 2009 році знаменитий музикант Юрій Башмет: «Там, де путін, — там усе гаразд» (зафіксовано у «Лизости к телу»). Схожий девіз у російської морської піхоти: «Там, де ми – там перемога» (іноді він публікується на тлі путінського косплею у формі морпіха). Ось на їхньому перетині й отримуємо згаданий девіз. Це класичне «Де путін – там перемога» можна знайти в новинах літа 2012 року про те, як путін під час візиту до Лондона відвідав олімпійський турнір дзюдоїстів, на якому шанс стати свідком перемоги був високим. (Ну а на випадок неперемоги малася хороша підстраховка – розповіді про путіна як видатного дзюдоїста, почесного президента Міжнародної федерації дзюдо тощо). 

Виходить, девіз цей, який пізніше отримав широке ходіння, з'явився десь у проміжку 2009-2012 років. 

ЄДНАННЯ З НАРОДОМ НА ҐРУНТІ СПІЛЬНОЇ ПЕРЕМОЖНОСТІ 

А тепер давайте зробимо "відкриття на кінчику пера". Отже, є народ, який жертовно спокутував свої гріхи Великою Перемогою. Є його вождь, теж патологічно переможний. Можна припустити, що на якомусь кроці має відбутися єднання вождя з народом на грунті спільної підвищеної переможності. 

Саме так. «Ми – народ/країна переможців» – одне з путінських камлань. Особливо акцентованим воно стало на початку 2012 року, коли у росії була велика хвиля протесту після зухвалих фальсифікацій на парламентських виборах (грудень-2011). 23 лютого, за півтора тижні до президентських виборів, путін зібрав масовку в Лужниках, аби сказати таку промову. 

путін: «Ми <…> не допустимо, щоб хтось нав'язував нам свою волю, тому що у нас із вами є своя воля. Вона завжди допомагала нам за всіх часів перемагати. Ми з вами народ-переможець. Це у нас у генах, у нашому генному коді. Це передається у нас від покоління до покоління. Ми і зараз переможемо, і я вас хочу запитати, чи ми переможемо?» 

Учасники мітингу: «Дааааааааааа!» 

Хм-м, тріумф волі народу-переможця, у якого переможність закладена в генному коді... На що, на яку ідеологію це схоже? 

А закінчилася ця промова нагадуванням про 200-річчя Бородінської битви та «лермонтовських чудо-богатирів». 

путін: «Ми пам'ятаємо ці слова ще з дитинства, зі школи, пам'ятаємо цих воїнів, які перед битвою за москву клялися у вірності батьківщині, і мріяли померти за неї <...> Пам'ятатимемо всі нашу велич. Так от, згадаємо ці слова: "Умремте ж под москвой, / Как наши братья умирали! / И умереть мы обещали, / И клятву верности сдержали". Битва за росію триває, перемога буде за нами! 

Учасники мітингу: «Даааааааааа». 

Хм-м. Вибори як «битва за москву» та заклик «померти під москвою»? І це у мирний час. Знову ж таки, можна згадати загравання з темою смерті у нацистській практиці. Але тут важливіше інше. Переможець-вождь пропонує народові-переможцю померти за нього під час обрання його вождем. Адже так? І це дуже схоже на мобілізуючі промови путіна у більш небезпечному для нього 2023 році. Тільки сьогодні треба померти не під москвою та гіпотетично, а під Бахмутом – і реально. 

ЗА ПУТІНИМ ПЕРЕМОЖНІСТЬ ПЕРЕДАЄТЬСЯ ГЕНЕТИЧНО 

Варто окремо відзначити, як путін закріплює «спадкову переможність» саме за росією, росіянами. Ось під час прямої лінії 2010 року (побєдобєсно-ювілейного) він кидає заперечення на цілком лоялістські слова, мовляв, росія та Україна навряд чи виграли б у «Великій Вітчизняній війні», якби були різними державами. 

путін: Я дозволю з вами не погодитися, коли ви зараз сказали, що якби ми були розділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно б перемогли, бо ми є країною переможців». Це перший і головний аргумент. І лише слідом, для пом'якшення мовленого, вождь посилається на статдані РРФСР у 1940-х. 

А ось дика за антиісторичністю промова на Червоній площі 9 травня 2021 року, коли плани повномасштабного нападу на Україну були вже готові, але тимчасово відсунуті через надію, що вдасться захопити нас без війни. 

путін: «Ми завжди пам'ятатимемо, що цей величний подвиг здійснив саме радянський народ. У найважчий час війни, у вирішальних битвах, що визначили результати боротьби з фашизмом, наш народ був один. Один на великотрудному, героїчному та жертовному шляху до Перемоги. Бився на смерть на всіх рубежах у найжорстокіших боях на землі, на морі, в небі». 

Якщо хтось і має право на подібну історичну заяву, то це британці, які у 1940-1941 рр. якийсь час дійсно були віч-на-віч з Гітлером. А в останньому реченні путін і його спічрайтер просто пародують знамениту промову Черчилля, сказану якраз 4 червня 1940 року: «Ми продовжимо боротися до кінця <…> ми боротимемося на морях і океанах, ми боротимемося <…> у повітрі <…> ми боротимемося на полях і на вулицях»). 

У тому ж путінському виступі-2021 є ще два пасажі про радянську/російську «переможну генетику», нехай і сказані в інших виразах. 

путін: «Воно (свято перемоги, - ред.) наше по праву спорідненості з тими, хто розгромив, зламав, розтрощив нацизм. Наше за правом спадкоємців покоління переможців, покоління, яке ми вшановуємо і яким пишаємось». 

путін: «Ми твердо захищатимемо наші національні інтереси, забезпечуватимемо безпеку нашого народу. Надійні гарантії тому — доблесні збройні сили росії, спадкоємці солдатів Перемоги <…> Слава народові-переможцю! Зі святом вас! З Днем Великої Перемоги! Ура!». 

З шести путінських цитат (2010, 2012, 2021 роки) вибудовується його персональний розширювальний підхід до побєдобєсія, відмінний від того, що декларує патріарх рпц. У кирила в центрі всього – «богослов'я перемоги», «богослов'я війни» – з їхніми спокутними жертвами (колективними чи індивідуальними) у блюзнірському порівнянні з Христом. Для путіна в центрі – народ-переможець у «Великій Вітчизняній», який має якусь переможну спадковість. Він отримав її генетично з минулого, від переможців колишніх часів, зокрема, Вітчизняної війни 1812 року. Але 9 травня 1945 року – генетичний сплеск, пік, «вершина грандіозної Перемоги» і, так би мовити, коротке плече логістики спадкової переможності, яке веде до сучасності. 

Тобто виходить, що богословське побєдобєсіє рпц – це лише єресь. А ось генетичне побєдобєсіє путіна – вже творче переосмислення нацизму. 

А в найзагальнішому вигляді та універсальному варіанті побєдобєсіє в ерефії переходить в історіобєсіє. Що ми й розглянемо наступного разу. 

Олег Кудрін, Рига