Пригоди колорадської стрічки та розтління малолітніх військовим косплеєм

Розбираємось у тому, що відбувається, разом із «Путівником по рашизму-путінізму» Олега Кудріна

Сьогодні перейдемо до обрядової сторони побєдобєсія. І тут на першому місці, звичайно ж, георгіївська стрічка/стрічечка. Вона дає можливість просто, зручно, недорого маркувати не лише своїх прихильників, а й сам громадський простір.

З 2005-го та по 2022 рік георгіївська стрічка пройшла шлях від громадської акції через загальноприйнятий символ – до повноцінно сакрального символу, який охороняє держава згідно з законодавством.

ЖОВТО-ЧОРНА ЧИ ПОМАРАНЧЕВО-ЧОРНА? СУПЕРЕЧКА НЕ МАЄ СЕНСУ

Історія георгіївської стрічки досить об'ємна і рясніє сюжетними поворотами. В українському інформпросторі 2014 року точилися гарячі суперечки з приводу її іменування. Багато хто говорив, що оранжево-чорну стрічку треба називати гвардійською, оскільки класична георгіївська стрічка була жовто-чорною. Ця полеміка, за великим рахунком, була безглуздою, оскільки жовто-чорні кольори орден Святого Георгія мав за статутом 1769 року, але за статутом 1913-го – вони помаранчево-чорні. Отже обидва іменування коректні.

Загалом нагородна система «Святого Георгія» в російській імперії була великою і складною. Відповідний Орден вважався найвищою військовою нагородою за бойові заслуги. Але це була панська, офіцерська відзнака. У літературі, у маскультурі, зокрема радянській, найчастіше згадувався Георгіївський хрест – нагорода для нижчих чинів. Під час Другої світової війни Георгіївський хрест із давніх-давен залишався у деяких бійців російських козацьких дивізій СС (що зафіксовано на фотографіях). 2014 року це був досить сильний аргумент проти роспропу, який обзивав українців фашистами.

РЕАБІЛІТАЦІЯ ГЕОРГІЇВСЬКОЇ/ГВАРДІЙСЬКОЇ СТРІЧКИ В СРСР

Але повернемося до початку ХХ ст. За радянської влади нагородну систему Святого Георгія було скасовано, разом з іншими відзнаками імперії.

Однак восени 1941 року, коли ситуація на фронтах складалася для москви загрозливо, було вирішено офіційно ввести звання «гвардійська» для військових підрозділів, що відзначилися. Символом цього зробили стрічку тих самих шанованих кольорів – дореволюційного Георгіївського хреста.

Наступний етап реабілітації в СРСР помаранчево-чорних стрічок, як військових символів, настав наприкінці 1943 року, коли вони були використані у новоствореному радянському аналогу ордена Св. Георгія (у солдатському варіанті) – Ордені Слави. Ця нагорода також вручалася солдатам, не офіцерам.

У 1945 році була випущена медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Стрічкою для неї обрали також оранжево-чорну. Нагороджували всіх учасники війни – РСЧА, ВМФ, НКВС. На лицьовому боці нагороди було зображено самого Сталіна. Тобто правитель зрівняв зображення свого профілю – з іконописним Св. Георгієм на коні. Крім того, під зображенням головнокомандувача в маршальському костюмі був напис «МИ ПЕРЕМОГЛИ». І це також підсвідомо закріплювало аналогію "6 травня" – "9 травня", "Георгій Переможець" – "Сталін-Ми-Перемогли". Тобто теж переможець. (В одному з попередніх матеріалів ми говорили про те, що Великдень 1945 року припав на 6 травня – день, коли у православній церкві згадують Св. Георгія Переможця).

Ще й тому диктатор не побоювався призначати на керівництво Парадом Перемоги в червні 1945 року ще одного «Георгія [Жукова] на коні». У будь-якому разі Жуков після Сталіна, що мав усі важелі влади і був зображений мільйонними тиражами на медалях, все одно залишався радянсько-святим переможцем другого рівня.

Після викриття культу особи Сталіна його зображення не віталися. За Хрущова, з двома хвилями викриття культу (1956 і 1961 роки), цього неписаного правила дотримувалися досить суворо. Але за Брежнєва почалася повзуча реабілітація диктатора, ресталінізація. У цей час "гвардійська стрічка", вона ж стрічка медалі "За Перемогу" зі Сталіним на аверсі, все частіше пропонувалася радянській аудиторії як символ перемоги у "Великій Вітчизняній" та військової звитяги взагалі. На плакатах, на листівках, при оформленні книжок тощо.

ЗРОСТАННЯ ПОПУЛЯРНОСТІ СИМВОЛУ І ПОЧАТОК АКЦІЇ В 2005 РОЦІ

На початку своєї влади Брежнєв для збільшення популярності та легітимності схвалив рішення нагороджувати ветеранів, які мали медалі 1945 року «За Перемогу», ювілейними медалями. І ця традиція закріпилася – до кожного ювілею за всіх правителів у москві випускали нову медаль.

Якщо подивитися на кольори стрічок до них, то можна знайти очевидну політичну, ідеологічну кон'юнктуру в їхньому доборі. 1965 року, коли ще була жива традиція принципового засудження культу особи, кольори на стрічці медалі «Двадцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» були червоно-зелено-чорні, тобто не мали жодного відношення до нагороди зі Сталіним на аверсі. 1975-го, за «зрілого» Брежнєва, з'явилися одна помаранчева та одна чорна смужки поряд. І лише починаючи з 1985 року й далі (1995, 2005, 2010, 2015, 2020 рр.), ці кольори повернулися повною мірою – п'ять, сім, чотирнадцять оранжевих і чорних смужок.

У 2005 році, першому за путіна пишному святкуванні Дня перемоги, РІА Новості (тоді воно ще не було таким пропагандистським смітником, як зараз, і навіть вважалося більш сучасним, просунутим, порівняно з офіціозним ІТАР-ТАРС) спільно з громадською організацією «Студентська громада» придумали акцію з роздачі оранжево-чорних стрічок. (Заради справедливості, ідея лежала на поверхні, пізніше свою першість у ній намагалася оскаржити радіостанція «Срібний дощ»).

Характерно, що стрічки було названо саме «георгіївськими», а не «гвардійськими». Більше того, канонічна її назва, як і всієї акції, – «Георгіївська стрічечка». Тому що, строго кажучи, носити георгіївську стрічку мають право лише власники відповідної нагороди. Тобто в акції з самого початку був присмак самозванства, незважаючи на суфікс «-ечк». Але це ж уже звично. Про що говорити, якщо ще за «раннього путіна» у рамках повзучої ресталінізації було налагоджено масове виробництво сувенірних медальок «За Перемогу» зі Сталіним на аверсі. Це нікого не бентежило і блюзнірством не вважалося.

Так, але чому ж таки «георгіївська», а не «гвардійська». У країні й до путіна, але особливо за нього, відроджувалася стара міфологія порівняння Перемоги-1945 з Великоднем, йшов розвиток культу Георгія Переможця, якого повернули на герб москви. З 2000 року також відновили імператорську нагородну систему Св. Георгія Переможця. Була активна спроба розкрутити Георгіївський парад "Діти переможців".

Акція «Георгіївська стрічка» – недорога, масова, яскрава – мала великий успіх. У наступні роки вона була повторена. І вже не лише в росії – її почали проводити за кордоном, з особливим акцентом на пострадянських країнах. У 2007 році стрічку вперше начепив на себе володимир путін, таким чином остаточно перевівши громадську акцію в ранг державного проєкту.

ПОШИРЕННЯ ЗА КОРДОНОМ, «БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ» В ЕСТОНІЇ

Проросійські сили в Україні також сприяли поширенню георгіївської стрічки. І загалом успішно.

А ось, скажімо, в Естонії деякі обмеження до її поширення були. Незважаючи на це, вже тут георгіївська стрічка проявила себе в новій якості – під час та після погромів «Бронзової ночі», спровокованих за російської підтримки 27 квітня 2007 року (через перенесення радянського пам'ятника із похованнями з центру міста на військовий цвинтар). Саме тут вона вперше на пострадянських теренах стала символом підтримки імперського центру в протистоянні з місцевою владою.

Ось як повідомляв про це “Перший канал”: «Хотіла естонська влада чи ні, але цього тижня в Таллінні народилася нова традиція. Рано-вранці 9 травня після служби у православному храмі прикріпити георгіївську стрічечку і піти на Тинісмяги (місце, де раніше стояв “Бронзовий солдат”, - ред.)». Прекрасна фраза, в якій сконцентровані основні атрибути побєдобєсія, розглянуті нами раніше – 9травня-православ'я-георгіївська.

Але сюжет новин “Першого каналу” триває: «Георгіївська стрічечка, котру видно на кожному, напередодні ввечері була в страшному дефіциті». По телерепортажу бачимо, що насправді далеко не «на кожному», у кращому випадку – на кожному сотому. Але російська преса цілеспрямовано роздмухувала «стрічкову істерію» вже тоді, роблячи з цього розпізнавальний знак – «наші».

Атрибуту додатково додавався романтичний ореол, ймовірно, вигаданий: «Ці кадри нам дозволили зняти – лише за умови, що покажемо їх після свята. Ігор Іванов, керівник естонської молодіжної організації "Тут": «Була сувора заборона на ввезення стрічечок. Ми хотіли їх отримати минулого року, але це не вдалося. Цього року різні організації нам перевозили та пересилали». Де брали стрічечки та як їх роздавали – у цій молодіжній організації тримають у секреті. Георгіївська стрічечка – хоч офіційно не заборонена, як червоний прапор – теж майже кримінал».

Але настав 2014 рік. Георгіївська стрічка стала символом гібридної російської агресії, спецоперації «русская весна». Завдяки схожості з забарвленням поширеного паразита колорадського жука, їй дали прізвисько – "колорадська стрічка", а проросійська агентура відповідно отримала синонім до "ватників" – "колоради". Після цього стрічку в Україні було заборонено як символ російської агресії. Аналогічно – у Латвії, Литві, Естонії, Молдові, Грузії. Обмеження у поширенні – у Казахстані, Киргизстані, Туркменістані, Узбекистані, білорусі, Німеччині. Крім того, в деяких країнах, які більш гостро відчували загрозу російської агресії, були винайдені свої альтернативні стрічки як знаки Перемоги-1945 (Казахстан, Киргизстан, білорусь).

СТРІЧКОВА ВАКХАНАЛІЯ ТА ЇЇ ОБМЕЖЕННЯ ПІСЛЯ 24 ЛЮТОГО

У росії ж «творчість мас» не знала меж, перетворюючись часом на вакханалію. Георгіївську стрічку могли начепити на нашийник собаці або зобразити на банері еротичного клубу. Але після початку повномасштабної війни та закручування гайок таке неподобство не могло тривати довго.

20 грудня держдума ухвалила, а 29 грудня путін підписав закон про те, що «георгіївська стрічка є одним із символів військової слави росії». Зверніть увагу "стрічка" – не "стрічечка". І це вже досить смішно. 15 років наполягати на коректності визначення «георгіївська стрічечка», щоб нарешті вписати в закон некоректне – «георгіївська стрічка». Як ми вже казали, у російській традиції носити її мали право лише кавалери Ордена Св. Георгія, Георгіївського хреста. Тепер же будь-хто – самозванець. Утім, чи до таких церемоній, коли в росії та на тимчасово окупованих нею територіях тепер повна партизанщина зі штампуванням та роздачею різних медальок.

Але з іншого боку, швидше за все, російське населення тепер боятиметься носити цю... стрічку чи стрічечку. Оскільки стаття 3 звучить у найкращому стилі «російської юриспруденції», тобто максимально неоднозначно: «Публічне осквернення Георгіївської стрічки тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства росії». От, скажімо, крапля кетчупу з хот-догу, що потрапила на стрічку, є публічною її образою чи ні?.. Це вже як забажають органи нагляду. Та й саме слово «стрічечка», а не «стрічка» відтепер – чи не «публічне осквернення»?

МІЛІТАРИСТСЬКІ КОСТЮМНІ ІГРИ НА ВИБІР – ДЕШЕВШЕ, ДОРОЖЧЕ

Паралельно з георгіївською стрічкою в росії почало поширюватися більш складне і дороге одягове побєдобєсіє: військова форма, стилізована під 1940-і роки. Поступово вона стала у країні загальновживаною на урочистих заходах, насамперед на святкуванні Дня перемоги. Особливо масово це поширювалося після початку агресії проти України – з 9 травня 2014 року. Причому не лише армійська форма Червоної армії, а й сумнозвісна форма НКВС із синіми околишами. А що? Адже вони теж були учасниками війни, і медаль «За Перемогу» отримували нарівні з рештою. А то й раніше.

Якщо шкода грошей на повний комплект або хоча б гімнастерку, можна скористатися пілоткою. Тим більше, що ще в ювілейному побєдобєсному 2010 році Волгоград заклав традиції роздавати пілотки безкоштовно.

Загалом, перевдягання, костюмні ігри – поширене явище в усьому світі. Воно, як правило, вважається невинним. Але російський побєдобєсний косплей – зовсім інша річ. Тут це – ефективний прийом мілітаризації свідомості, примірювання на себе форми і ролі солдата, військового. Що у випадку з російською армією автоматично означає окупанта, агресора. Крім того, це стирання етнічної ідентичності, підміна її, витіснення національного костюма уніфікованим державним одностроєм. Іноді військову форму чи пілотки одягають не лише 9 травня, а й на День росії (12 червня), на День народної єдності (4 листопада) чи йдучи на спортивний матч. Наче це урочистий святковий костюм, як вишиванка в українців. У такому варіанті військова форма стає загальнодержавним національним костюмом.

Але ще огидніше інше. Ігровий момент, косплей люблять діти. Мені самому доводилося спілкуватися (після 2014 року, але до 2022-го) з батьками-росіянами, притомними людьми, діти яких благали пошити або купити побєдобєсний армійський костюм. Тому що такий є в інших, так модно. І це, по суті, мілітарне розтління малолітніх. Це планомірне вирощування «гарматного м'яса», яке може стати в нагоді для нової агресії років через п'ять-десять.

До речі, про дітей. Наступного разу ми поговоримо про один маловідомий, але цікавий факт. Виявляється, до появи та вибухоподібного зростання популярності «Безсмертного полку» – кремль та рпц робили ставку на інший проєкт масового маршу – згаданий раніше Георгіївський парад «Діти переможців».

(Далі буде)

Олег Кудрін, Рига