КСУ визнав неконституційною норму закону щодо попередження прокурорів про можливе звільнення
Конституційний Суд визнав неконституційною норму закону про реформу прокуратури, яка унормовує відносини з попередження прокурорів про можливе майбутнє звільнення з посади.
Відповідне рішення ухвалив Другий сенат КСУ у справі за конституційною скаргою Сергія Василенка, передає Укрінформ із посиланням на пресслужбу Суду.
“Конституційний Суд України визнав неконституційним пункт 6 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113-IX, який унормовує відносини з попередження прокурорів про можливе майбутнє звільнення з посади”, - йдеться у повідомленні.
Відповідно до цього припису, «з дня набрання чинності цим законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені в належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру"».
Зазначається, що автор конституційної скарги працював в органах прокуратури з 1998 року. Генеральний прокурор наказом від 4 листопада 2019 року звільнив його з посади на підставі статті 9 Закону № 1697 та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ оспорюваного закону № 113 через неподання у встановлений строк заяви до Генпрокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв’язку з цим пройти атестацію. Автор клопотання вважає цей наказ протиправним і оскаржив його в суді.
Він заявив клопотання перевірити оспорюваний припис закону №113 на відповідність Конституції, оскільки, на його думку, він порушує низку її статей.
Своєю чергою КС наголосив, що з 30 вересня 2016 року за статтею 1311 Конституції прокуратура інституційно є елементом загальної системи правосуддя, що вимагає від держави забезпечення незалежності статусу прокурора.
У Рішенні вказано, що "забезпечення державою належних гарантій від незаконного звільнення прокурора, діяльність якого пов’язана з функціонуванням системи правосуддя, є не лише елементом статусу прокурора, а й однією з передумов реалізації конституційного права на судовий захист".
У КС нагадали, що в одному зі своїх рішень, розв’язуючи схожу конституційну проблему, він зазначив, що "Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, що є нормативними актами, не може звільняти окремого працівника або певні категорії працівників та повідомляти їх про можливе майбутнє звільнення. Звільнення особи можливе на підставі не закону, а лише індивідуального акта права, повноважень щодо ухвалення якого Верховна Рада України не має".
КС вважає, що хоча оспорюваний припис і не можна вважати індивідуальним актом права, він все ж має ознаки акта правозастосування.
“Оскільки Конституція України не містить припису, що наділяє парламент повноваженням ухвалювати правозастосовні акти у процедурі звільнення Василенка С.М., іншого конкретного прокурора або усіх прокурорів з їхніх посад, зокрема у спосіб персонального попередження прокурора законом про можливе майбутнє звільнення, є підстави вважати, що оспорюваний припис Закону № 113 Верховна Рада України ухвалила за межами своїх конституційних повноважень”, - заявили у Суді.
КС також оцінив відповідність оспорюваного припису закону № 113 принципу верховенства права. Як наголошується, використання в оспорюваному приписі закону № 113 фрази "можливе майбутнє звільнення" "призвело до суперечливості його змісту, оскільки субʼєкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор з моменту набрання чинності оспорюваним приписом Закону № 113 могли вважати, що цей припис є або повідомленням про наступне неминуче звільнення з посади прокурора, або що звільнення в подальшому могло бути не застосоване та розраховувати за певних умов на подальше перебування на посаді прокурора". Таким чином, вони не мали можливості чітко зрозуміти зміст, передбачити юридичні наслідки його застосування та спланувати свої подальші дії.
КС дійшов висновку, що оспорюваний припис закону № 113 містить одночасно як окремі ознаки акта правозастосування, тобто індивідуального акта права, адресованого прокуророві, якого попереджають "про можливе майбутнє звільнення з посади", так і ознаки знеособленого нормативного припису, що не містить жодних персональних даних.
“Оспорюваний припис Закону № 113 не можна вважати "правом" у державі, керованій верховенством права. Конституційний Суд визнав його таким, що не відповідає Конституції”, - заявили у Суді.
Суддею-доповідачем у справі виступав Олег Первомайський.
Повний текст рішення буде оприлюднений на сайті КСУ 2 березня.
Як повідомляв Укрінформ, після ухвалення Верховною Радою 19 вересня 2019 року закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” розпочалася реформа Генпрокуратури.
Вона стартувала з атестації прокурорів ГПУ й охоплювала перевірку прокурорів та створення Офісу Генерального прокурора.
2 січня 2020 року в Україні розпочав роботу Офіс Генпрокурора.
Також атестацію пройшли працівники регіональних та місцевих прокуратур.
Передбачалося, що внаслідок реформування кількість прокурорів мала зменшитися з 15 тис. до 10 тисяч.