Чому Росія руйнує «свої нові столиці»: дайджест пропаганди за 3-5 березня

Путін цілеспрямовано знищує громадян і міста, які нібито має «захищати» як гарант конституції.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 3-5 березня.

1. Запоріжжя та Херсон – як символи російського неповернення
2. Крапка над «Точкою У» в Краматорську
3. Створення спецтрибуналу в форсованому режимі
4. Від Грозного до Жоги: 5 березня в історії «русского мира»

Запоріжжя та Херсон – як символи путінського неповернення

Російські загарбники 2 березня здійснили ракетну атаку на черговий український «центр прийняття рішень». Цього разу ним стала житлова п’ятиповерхівка у Запоріжжі. Кількість загиблих у результаті ракетного удару сягнула 13 осіб, серед них 8-місячна дитина, яка загинула разом зі своєю родиною.

А вже 3 березня «столицею» захопленої частини Запорізької області окупанти призначили Мелітополь. «Зараз обласний центр, місто Запоріжжя, окуповане українськими бойовиками. Воно поверне статус столиці області після того, як буде звільнене», – пояснив член так званої головної ради адміністрації регіону, колаборант Рогов.

НАСПРАВДІ, чому замість «звільнення» «столичних мешканців» їх знищують ракетними ударами, він не пояснив. Власне, як не було пояснення і з приводу знищеного житлового будинку у Харкові наприкінці січня.  

А щодо Запоріжжя, то це місто систематично зазнає ракетних ударів з боку окупантів з самого початку повномасштабного вторгнення.

Станом на кінець жовтня російські терористи зруйнували понад 4,6 тисячі об’єктів у Запорізькій області, серед них – 79 шкіл та 35 дитячих садочків. Найбільше руйнувань таких об’єктів зафіксовано безпосередньо в місті Запоріжжя. Загальна кількість зруйнованих об’єктів в області – на той час становила 4 698 об’єктів.

Так само відбувається і з іншою «столицею нового регіону Росії» – Херсоном.

В ньому станом на 15 січня окупантами зруйновано та пошкоджено 917 житлових будинків, з них приватних – 550, багатоквартирних – 367. Також у місті на той час було пошкоджено 38 об’єктів інфраструктури. Крім того, в Херсоні пошкоджено 39 нежитлових будівель та приміщень, 15 закладів охорони здоров’я та аптек. Сьогодні ці цифри по Запоріжжю і Херсону, звісно, ще більші. 

Навіщо ж Путіну, який офіційно заявляє про намір повернути «столиці своїх нових регіонів» (які зафіксовані в Конституції РФ), свідомо їх знищувати?

Відповідь проста: відчуває, що не може їх ані захопити, ані повернути. Тому й вдається до тактики «випаленої землі». А задля самообману та власної безпеки «тимчасово» переносить «столиці» у Мелітополь та Генічеськ. Самообман незабаром розвіється. А власної безпеки у нього вже не буде ніколи.

Крапка над «Точкою У» в Краматорську

Так само і з іншим великим містом «нового російського регіону» – Краматорськом. Нагадаємо, 8 квітня 2022 року російські загарбники завдали ракетного удару по ньому під час евакуації мирного населення. За інформацією СБУ, внаслідок удару тоді загинула 61 особа, 121 отримала поранення. Серед потерпілих та загиблих чимало дітей.

МО РФ тоді: заперечувало удар «Точкою У» по вокзалу в Краматорську; стверджувало, що «жодних вогневих завдань 8 квітня у місті Краматорськ у російських ЗС не було і не планувалося»; запевняло, що «Точки У» нібито застосовуються лише українськими збройними силами і навіть, доручило «розслідувати провокацію українських військ у Краматорську».

НАСПРАВДІ, якщо Москва досі технологічно перебуває у «кам’яному віці», то вона даремно вважає, що й увесь світ також. До того ж її передовий загін пропаганди – «воєнкори» – не втримали язика за зубами щодо краматорської трагедії.

Удар по залізничному вокзалу в Краматорську 8 квітня минулого року було завдано з території, що контролювалася Росією. Такий висновок зробила організація Human Rights Watch (HRW) разом із дослідницькою групою SITU.

Згідно з результатами розслідування, ракета, що вразила вокзал, була запущена з окупованої на той момент Росією території – з села Куньє у 25 км від Ізюму за допомогою балістичної ракети «Точка-У», оснащеної касетною боєголовкою.

«Ця ракета вибухнула у повітрі, приблизно на висоті 2 км над землею, над залізничним вокзалом, і випустила 50 суббоєприпасів чи бомб, які потім розлетілися на майже 16 000 маленьких металевих уламків, що накрили велику територію навколо вокзалу. Вони зрештою опинилися в тілах чоловіків, жінок і дітей, які перебували на той момент на вокзалі, відірвавши їм кінцівки та спричинивши багатьом смертельні поранення», – каже Айда Сойєр, керівниця департаменту криз і конфліктів HRW, який і готував звіт про бійню в Краматорську.

У розслідуванні також підтверджується відсутність будь-яких доказів щодо присутності українського військового персоналу чи техніки на коліях вокзалу під час удару.

Тобто атака окупантами здійснена цілеспрямовано – невибірковим ураженням саме цивільних. Адже місцева влада публічно закликала їх евакуюватися, розміщувала у соцмережах та інших місцях розклад руху евакуаційних потягів. Отже, росіяни все знали. Тому це є воєнним злочином – одним з багатьох, за які Росія понесе відповідальність. 

І остаточна крапка над застосуванням росіянами «Точки У» в Краматорську буде поставлена на майбутньому трибуналі. Так само, як це відбулося вже з МН17, в катастрофі з яким росіяни також намагалися вдавати з себе «ихтамнетов».

Створення спецтрибуналу в форсованому режимі  

А робота над ним відбувається у надшвидкому режимі. Росія, звичайно, це помічає і нервує. Заступник очільника МЗС РФ Вершинін каже, що створення трибуналу ставить за мету «приховати Заходом свою причетність до воєнних злочинів в Україні».

А його шеф Лавров взагалі вважає майбутній трибунал «грубим порушенням міжнародного права».

НАСПРАВДІ, огляд останніх подій свідчить про те, що робота над створенням спецтрибуналу переходить у завершальну фазу.

2 березня Міжнародний кримінальний суд розпочав розслідування російських воєнних злочинів, скоєних в Україні. Для збору доказів створена спільна слідча група, до складу якої входять кілька європейських судових органів.

3 березня генпрокурор США Меррік Гарланд здійснив візит до Львова на запрошення українського генпрокурора. Того ж дня голова МЗС України Дмитро Кулеба заявив, що «до коаліції, яка підтримує створення спецтрибуналу для РФ, на сьогодні входять вже 29 країн. Серед них є навіть одна з Латинської Америки, а лише за місяць кількість країн збільшилася на вісім».

4 березня президентка Європарламенту Роберта Мецола відзначила, що «…питання створення спецтрибуналу вже не в тому, яким чином, а коли. Інформацію збирають різні країни-члени ЄС, США, Велика Британія — це про те, аби притягнути до відповідальності осіб, включно з Путіним. Без цього не буде миру… Хто б не був відповідальним за ці злочини, він має понести покарання».

5 березня радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк заявив: «Перший крок до трибуналу. Україна, країни Балтії, Польща, Румунія та Словенія підписали ініціативну угоду про створення спеццентру зі злочину агресії РФ. Це формалізація обов’язкової кримінальної процедури. Далі країни приєднаються до Спецтрибуналу. Автори війни, включаючи Путіна, отримають вироки».

Того ж дня суддя Народного суду в Гаазі Стівен Реп відзначив, що «право вето РФ в ООН не допоможе Путіну уникнути відповідальності. Для створення трибуналу над ним потрібне успішне голосування Генасамблеї. Це формула, але ключ до неї — заручитися підтримкою не лише європейських країн, потрібно мати репрезентативну кількість голосів за межами ЄС».

Усе це свідчить лише про одне: Захід не просто впевнений у перемозі Україні, а вже вибудовує післявоєнний порядок денний. І форсоване створення спецтрибуналу  свідчить про те, що вже незабаром настане час для умов капітуляції. Для цього умови капітуляції Росії мають бути не просто сформульовані, а й формалізовані у пункти майбутнього пакета вимог до Росії.

Від Грозного до Жоги: 5 березня в історії «русского мира»

І наостанок декілька історичних дат, які прийшлися на 5 березня. В цей день 70 років тому помер Сталін. Березень, до речі, взагалі символічний місяць в історії смерті російських керманичів. Микола I помер 2 березня, генсек ЦК КПРС Черненко – 10 березня, Олександр ІІ – 13 березня, Іван Грозний – 18 березня, Павло І – 24 березня.

На зміну їм пропаганда тягне за вуха «нових героїв» у вигляді, наприклад, Володимира Жоги, який загинув 5 березня минулого року. Але про цих різноманітних «жог» невідомо нікому окрім кола «Z-патріотів».

5 березня 1946 року Вінстон Черчилль (який вже не був прем’єр-міністром Великої Британії) прочитав у Вестмінстерському коледжі у Фултоні лекцію, яку згодом вважав головним публічним виступом свого життя. Вона актуальна й сьогодні.

НАСПРАВДІ, ось одна з цитат його тодішнього виступу: «Ніхто не знає, що Радянська Росія… має намір зробити в найближчому майбутньому, або які межі її експансіоністських устремлінь, якщо такі взагалі існують».

5 березня 1970 року набрав чинності Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, який закріпив за СРСР, США, КНР, Великою Британією та Францією статус ядерних держав.

НАСПРАВДІ, Росія зараз регулярно озвучує погрози про його застосування – через (в тому числі або вже насамперед) загрозу суду над Путіним, який перетворився у ядерного шантажиста.

І нарешті, рівно рік тому в Росії запрацював «закон про фейки», що призвів до появи нового виду політв’язнів, які сіли до в’язниць за критику вторгнення в Україну.

Терміни для незгодних з путінською агресією можна порівняти з тими, що дають в Росії вбивцям, ґвалтівникам, бандитам (останніх, навпаки, випускають у ПВК «Вагнер», а згодом ховають на місцевих «алеях слави»).

Найпомітнішими вироками за «законом про фейки» стали: 

• 8 років і 6 місяців московському муніципальному депутату Іллі Яшину за стрім про злочини окупантів у Бучі;
• 6 років і 11 місяців московському муніципальному депутату Олексію Горінову за висловлювання на засіданні ради депутатів про недоречність проведення конкурсу дитячих малюнків під час війни, коли в Україні гинуть діти;
• 6 років позбавлення волі журналістці Марії Пономаренко за публікацію про зруйнований драмтеатр у Маріуполі;
• 3 роки колонії кочегару-радіоаматору Володимиру Румянцеву за публікації про загиблих в Україні мирних жителів та розповіді про війну на власній радіостанції.
• до 20 років у трьох кримінальних справах загрожує опозиціонеру Володимиру Кара-Мурзі, який розповів американським парламентарям про бомбардування міст України.
• До 10 років позбавлення волі загрожує Олександрі Скочиленко, художниці, яка заміняла цінники в магазинах на антивоєнні листівки.

Згодом відомі політики та активісти скінчилися, і путінські силовики зайнялися посадкою дітей. Наймолодшим обвинуваченим за статтею про військові фейки став 18-річний Максим Липкань.

Нещодавно в Тульській області під варту взяли батька школярки за антивоєнний малюнок дочки. Саму дівчинку відправили до притулку. Ще у квітні минулого року на уроці в школі ця дівчинка намалювала жінку, яка стояла біля прапора України, загороджуючи свою дитину від ракет, які летять з боку РФ. Директорка школи викликала поліцію: наступного дня дівчинку зняли з уроків і разом із батьком та службою опіки відвезли до відділення. Тепер її батька можуть засудити. 

Усього з 24 лютого 2022 року по 15 лютого 2023 за антивоєнну позицію в РФ було проведено близько 20 тисяч затримань. З них 177 – за дії в інтернеті, 141 – за символіку, 324 – постфактум, після акцій, та 26 – за висловлювання в громадських місцях чи приватних бесідах, а також за позицію родичів. Цікаво, що 46% затриманих – жінки.

447 осіб за 365 днів — тобто більше одного нового фігуранта на день. Це найбільша хвиля політичних репресій в історії путінської Росії. Страшніше, здається, було за часів Сталіна та Івана Грозного.

А тим часом на Красній площі й досі волають «Гойда!», а Сталін входить до трійки найулюбленіших історичних персонажів серед громадян Росії. Сучасні опричники загнали країну в новітній ГУЛАГ.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки