Парк «Патріот» у підмосков'ї – притулок та капище негідників
Продовжуємо читати «Путівник по рашизму-путінізму» Олега Кудріна
Минулої подачі ми докладно розглянули побєдобєсний простір та смисли московського Парку Перемоги на Поклонній горі. А також те, як показово cплуталися в назві цього об'єкта слова «перемога» та «поклон».
Сьогодні ми розглянемо інший, молодший, але й більш масштабний об'єкт, не в москві, а в підмосков'ї. До речі, у цьому випадку назва – також надзвичайно важлива, показова.
Отже, Парк "Патріот" або, якщо офіційно, Конгресово-виставковий центр "Патріот". Виставка патріотів? Чудово точно – у сенсі самовикриття. Чесно кажучи, це слово, винесене у назву, взагалі здається безсоромністю. Адже путін і російська верхівка так люблять козиряти російською класикою. А тут одразу згадується запис Льва Толстого у щоденнику-збірнику «Коло читання» (1904): «Останній притулок негідника – патріотизм. Джонсон». (Фраза, мовлена англійським письменником Семюелем Джонсоном у XVIII столітті). І контекст у Толстого дуже показовий – після початку росією «маленької переможної війни» з Японією. Яке перекликання із сучасністю! Якщо зважити на те, що Парк «Патріот» почали будувати рівно через 110 років, у червні 2014-го, коли москва розв'язала гібридну війну з Україною.
Чим раніше було відоме це місце в підмосков'ї? Тут знаходилися авіабаза Кубинка та однойменний танковий полігон. Саме ці роди війська у росії нині мають особливу честь. Начальник генштабу рф і нинішній глава окупаційного контингенту валерій герасимов за освітою – танкіст. Кажуть, кар'єрно просунув багатьох своїх. Ну, а льотчики завжди мали флер особливості. До того ж, у російській владі їм додала престижу Сирійська війна, коли авіація могла ефектно та безкарно (за відсутності у противника ППО) бомбити міста й селища.
Якщо називати речі своїми іменами, то цей парк чи КВЦ у Кубинці мав би називатися Армійським чи Військовим. Але ні – його назва "Патріот". І це закріплює старе уявлення про спорідненість патріотизму та армійськості. Ось і радянська педагогіка виділяла окремий напрям виховання – «військово-патріотичний». І ніяк інакше, в єдиній спайці. Це на Заході, наївно-розслабленому, будують безглуздий у виховному сенсі «Діснейленд». У прагматичній неоімперській росії – воєнізований «Патріот».
З 8 РОКІВ – СТРІЛЯЙ З АК-47 ІЗ БРОНЕВИКА І ШТУРМУЙ РЕЙХСТАГ
Головний об'єкт опромінення у цьому місці – звичайно ж, діти. Якби цей креатив створювався за радянських часів, він би називався якось так: Військово-патріотичний парк «Зірниця». Оскільки те, що зібрано в «Патріоті», по суті, й є мілітаристські ігри совкової «Зірниці», тяп-ляп поєднані з розмахом та розважальністю «Діснейленду». Відповідно, замість капітана Джека Горобця з «Чорною перлиною» – «Катання на гусеничному транспортері-тягачі зі стріляниною з АК-74» (Вікові обмеження 8+; 10 холостих патронів; 1500 руб.) та «Військово-спортивна гра “Прорив” (9-15 років; шість етапів; 1500 руб.). Чудово – за мілітаризацію своєї дитини ви ж ще й сплачуєте, причому не так вже й дешево. Натомість – «Стріляй з максимальним реалізмом!», як пишуть у рекламі закладу.
Зверніть увагу на картинку, що рекламує катання на військовій техніці зі стріляниною. На задньому плані – щось незрозуміле з червоним прапором нагорі. Це "Рейхстаг". Його в парку «Патріот» періодично будують – з «лайна та гілок», тобто вибачте – з фанери та ганчірок (а по розпиляному кошторису – ймовірно, з мармуру та позолоти). Будують і штурмують – аби зрештою поставити «Прапор Перемоги». На сайті Парку такі пояснення: «Макет будівлі Рейхстагу із можливістю піднятися на дах. Тип локації – відкрита. Макет-копія будівлі Рейхстагу розташована у зоні реконструкції військово-історичних ігор».
Це якийсь нескінченний побєдобєсний День Бабака / День Перемоги, який застиг у 1945-му. У XXI столітті росія будує макет німецького парламенту, щоб періодично пострілювати в нього з різних видів зброї та вставляти згори червоний прапор. Це не просто дурість, несмак, але ще й невимовна вульгарність, образа пам'яті загиблих... (Але хто і коли на москві зважав на загиблих, їх кількість і пам'ять про них. У кращому випадку – імітація цього, щоби простіше була набрати нове гарматне м'ясо).
Не менш показовим є й бот підтримки на сайті закладу, який звертається до відвідувача: «Здрастуйте! Напишіть мені, якщо у Вас виникнуть запитання». Хлопчик у будьонівці. Нове покоління українців може не впізнати, хто це. Але ми знаємо – це борець із західним буржуїнством Мальчиш-Кібальчиш з Аркадія Гайдара, «Казки про Військову таємницю, про Мальчиша-Кібальчиша та його тверде слово».
Таке оформлення чат-бота вкотре показує, кого в першу чергу приваблюють організатори Парку «Патріот» – дітей. Тобто і тут знову – мілітаристське розтління малолітніх (як і у випадку з побєдобєсними косплеями).
«ПАРТИЗАНСЬКЕ СЕЛО» І МІЖНАРОДНИЙ ФОРУМ «АРМІЯ»
Але давайте системніше, хоч і швидким кроком, пройдемося територією цього Парку – Конгресово-виставкового центру. Про готель, конгрес-зали, численні павільйони говорити не будемо. Подивимося вузлові місця цієї конструкції. Насамперед, це музейний комплекс, головна частина якого – Танковий музей. Інша техніка – авіаційна, артилерійська – теж представлена, але не так рясно. Зазначимо, що для перевезення важкої техніки сюди підведено залізницю з кінцевою тупиковою (у всіх смислах) станцією «Парк Патріот».
Було відкрито й окремо рекламовано сергієм шойгу історико-меморіальний комплекс «Партизанське село», що дає сусальну, благообразну, на кшталт пікніків, версію буття диверсійних загонів, які переважно складали партизанський рух. Є Центр військово-тактичних ігор, Динамічна зона тактичного поля, а також Зона реконструкції історичних подій – з «Рейхстагом». Трохи осторонь – багатофункціональний вогневий центр, поруч із ним – Дитячий табір відпочинку «Патріот». У різних кутах великого простору розкидані милі спортивні дурниці – Парашутна вежа, Льодова арена, Кінно-спортивний комплекс.
Однак це все – дитячі ігри, потокова робота з розваги та залучення. Але є й дорослі ігри. Вже з 2015 року на території Парку «Патріот» щорічно проходить Міжнародний військово-технічний форум «Армія». Його на росії заявляють, як «найбільшу міжнародну військово-технічну виставку». Але в цьому теж є елемент гри, оскільки такий масштаб та імідж створюється штучно – за рознарядкою та внаслідок адміністративної старанності. Ну а після початку повномасштабної агресії проти України, запровадження багатьох пакетів антиросійських санкцій – навіть такої видимості створювати не вдається.
ВІД «ПАМ'ЯТНИКА ЗАГИБЛИМ» – ДО ПРОСЛАВЛЕННЯ БИТВ
У перші ж роки створення парку було віддано данину культу Георгія Переможця («покровитель російського воїнства» в імперській росії) – збудовано не дуже великий дерев'яний храм його імені. Але це була лише увертюра.
Ось основне, сакральне місце російського побєдобєсія – головний храм збройних сил росії, Собор Воскресіння Христового з прилеглою територією. І це справді щось унікальне – за дурістю, помпезністю та святотатством. Потрібно розглянути окремо.
Військові православні храми у росії мають давню історію. Найчастіше це полкові церкви, розкидані всім пострадянським простором. Десятиліття по тому вони переважно стали звичайними церквами.
Найбільший такий храм було збудовано у 1903-1913 роках у Кронштадті – Морський Нікольський собор. Він і зараз є військовим. Однак концептуально з самого початку вважалося, що це насамперед «пам'ятник чинам флоту, які загинули при виконанні службового обов'язку».
Зовсім інша ситуація – з Собором Воскресіння Христового, відкритим у 2020 році. Це не храм пам'яті, а місце оспівування воєн та битв. Мозаїки цієї величезної церкви пропонують глядачам (не впевнений, що в даному випадку доречно говорити про молільників) – військову історію Русі, росії, подану під солодким (квазі)православним соусом. При цьому деякі мозаїки виявилися настільки зухвалими, що викликали великий протест: одна – присвячена окупації Криму, інша – із зображенням Сталіна. Показово, що обидві було вирішено вилучити зі стін храму і перенести в музейний комплекс (мабуть, в очікуванні кращих – чи гірших – часів). При цьому в оформленні так і залишилася вітражна п'ятикутна зірка, вписана в коло – символ червоноармійський, але не християнський, скоріше навіть навпаки – сатаністський.
За царя Морський собор у Кронштадті будувався в неовізантійському стилі. Це давало відчуття імперської сили, чого домагалися організатори проєкту. Але в цьому не було прямого посилання на військові будні. За путіна головний храм зс рф архітектурно виконаний в якомусь середньоросійському середньостатистичному стилі. Однак «фішка» тут в іншому – він зеленого армійського кольору, із зеленим тонованим склом. Що цілком відповідає загальній невигадливій логіці: якщо парк військово-патріотичного виховання – то «Патріот», якщо головний армійський храм – то захисного кольору.
Таке ж просте і пряме рішення, кому присвятити чотири бічні вівтарі храму. Тут справа навіть не в тому, кому саме, а в тому, яку посаду отримав відповідний святий у російських збройних силах і московському патріархаті. Вівтар Святого Іллі Пророка як покровителя повітряно-космічних сил і повітряно-десантних військ. Вівтар Святої Варвари як покровительки ракетних військ стратегічного призначення. Вівтар Андрія Первозваного як покровителя військово-морського флоту. Вівтар Олександра Невського як покровителя сухопутних військ. Просто, як «на перший-другий розрахуйсь».
Тобто знову – один військовий гуркіт. А де ж скорбота, пам'ять про загиблих? Вони винесені за межі храму. Втім, теж із застереженнями. Храм практично повністю підперезаний мультимедійним Музейним комплексом «Дорога пам'яті». Це коротка назва, а ось повна: «Музейний комплекс “Дорога пам'яті”. 1418 кроків до Перемоги». 1418 – за кількістю днів, які тривала "Велика Вітчизняна війна". Але справа не в цьому, а в тому, що й тут обов'язково треба було встромити це слово, бо ж ні кроку без перемоги.
Йдемо далі. Дев'ятиметровий пам'ятник скорботній матері. Не Божій, а просто матері, жінці – згорблена постать. Але яка назва – пам'ятник «Матерям переможців». А матері непереможців не сумують? А без слів із «перемогою» в росії взагалі щось може бути? Питання риторичне, тому що ми виходимо на прилегле – ви тільки не смійтеся – «Поле Перемоги». Це теж «зона реконструкції» – одного з останніх наступів німців на москву 1941-го. І тут також – неодмінна «перемога».
НУМЕРОЛОГІЧНЕ БОЖЕВІЛЛЯ ГОЛОВНОГО ХРАМУ ЗС РФ
А тепер, відштовхнувшись від 1418 кроків, продовжимо тему цифрових ігор.
Алегорії, тлумачення глибинних смислів – звичайна справа для релігій, зокрема християнства, православ'я. У тому числі й під час будівництва храмів. У російській православній церкві, наприклад, є окремий перелік пояснень – що означає кількість куполів у храмі, від одного до 33 (а також їх колір та форма). Зрозуміло, що це не взято зі святих книг, просто такий цікавий підсумок колективної багатовікової творчості, прикладна, так би мовити, християнська антропологія.
Зовсім інакше – з втіленим проєктом головного храму росії. Це якесь втілене нумерологічне божевілля. Виявляється, висота 96 метрів (третій у світі православний храм – як же без гігантоманії) – не просто так, а на честь того, що Київський князь Володимир народився в 960 році (по 10 років на кожен метр від Різдва Христового). І це у храмі під москвою на честь перемоги у війні ХХ століття. Хм-м. А от діаметр головного купола – 22,43 метра – теж не просто так, а на честь того, що акт про капітуляцію Німеччини було підписано Жуковим 8 травня о 22 годині 43 хвилини (але День Перемоги в росії все одно 9 травня). Години-хвилини у перерахунку на метри-сантиметри? Не дивуйтеся – далі буде ще крутіше.
431 дорогоцінний та напівдорогоцінний камінь в іконостасі – на честь того, що на закінчення війни у Червоній армії була 431 стрілецька дивізія. Перерахунок радянських дивізій в (напів)дорогоцінних сучасних кристалах. Це як?.. А 2644 кв. метри мозаїки на честь 2644 повних кавалерів Ордена Слави – це якийсь повний кавардак… Астанавітєсь, бєзумци! Ну, хіба що у фіналі для закольцьовування: з чого почали – тим і скінчимо. 1418 кв. метрів вітражів – на згадку про 1418 днів, які тривала «ВВВ».
У 2020 році журналіст «Комерсанта» свій репортаж з головного собору зс росії пророчо назвав «Храм майбутньої війни». Сьогодні в ньому патріарх рпц кирилл справді вимовляє свої мілітаристські промови, які виправдовують війну.
Мали рацію Джонсон і Толстой: «Патріотизм – останній притулок негідника».
А Парк Патріот – капище вбивць та негідників.
Наступного разу ми продовжимо тему культового атрибуту побєдобєсія, згадуваного сьогодні, – Прапора Перемоги. Його історія виявляється дуже цікавою та показовою.
Олег Кудрін, Рига
Перше фото: irecommend