Китай-миротворець: місія (не) можлива?

Власні інтереси та обмежені можливості

Спецпредставник уряду Китаю з питань Євразії Лі Хуей сьогоднішнім візитом до Києва розпочинає чи то посередницьку, чи то миротворчу місію для пошуку шляхів припинення великої війни в Україні. В його планах відвідати Польщу, Німеччину та Францію і на завершення провести переговори в москві.

Інтерес до цієї ініціативи Пекіна досить високий, попри загальні низькі очікування.

Проте у випадку з Китаєм завжди залишається надія на прихований козир у рукаві, який дозволить зробити місію успішною.

КИТАЙСЬКИЙ ДОСВІД ПОСЕРЕДНИЦТВА

Насправді Пекін не може похвалитися багатим досвідом посередництва у суперечках між державами. По-перше, від 1979 року, початку ери сучасного Китаю, його батько-засновник Ден Сяопін сповідував пріоритетність внутрішніх трансформацій і заповідав у зовнішній політиці «приховувати свої можливості й триматися в тіні», що передбачає мінімальну активність у міжнародній проблематиці, яка не стосується Китаю безпосередньо.

По-друге, з приходом у 2012 році до влади команди Сі Цзіньпіна зовнішня політика Китаю стала агресивною і він сам перетворюється на генератора конфліктів і суперечок, зазіхаючи на території своїх сусідів. Сьогодні фактично половину периметру кордону КНР можна позначити вогниками напруженості – японські острови Сенкаку на сході, акваторія Південно-Китайського моря на півдні, де Піднебесна оспорює права Філіппін, Малайзії і В’єтнаму, та протистояння з Індією на західному кордоні Китаю у високогір’ях Гімалаїв.

І ще є Тайвань. Від початку російського вторгнення в Україну події навколо цього самоврядного острова розвиваються настільки загрозливо, що змушують все більше держав із тривогою вдивлятися в кожне судно й кожен літак навколо нього. Якщо Пекін сам не здатний домовитися з сусідами, то які варіанти виходу зі складних ситуацій він може запропонувати іншим?

На сьогодні в активі Китаю є лише одна варта уваги історія успіху з посередництвом. Йдеться про кейс Ірану й Саудівської Аравії, які, за участі Пекіна, у березні домовилися відновити дипломатичні відносини через сім років після їх розриву.

Оголошення цієї угоди між близькосхідними суперниками стало несподіванкою, бо про їхні перемовини й посередництво китайської сторони нічого не повідомлялося. Можливо, таким був задум – виконати підготовчу роботу за зачиненими дверима й оголосити по факту. Зрештою, то був справжній успіх дипломатії Пекіна – Тегеран і Ер Ріяд погодилися досить швидко, протягом двох місяців, відкрити посольства й відновити двосторонню торгівлю та безпековий діалог.

Після цього тема посередництва й миротворчості набула в Китаї страшенної популярності. Можливо, саме той успіх і надихнув Пекін на місію в Україні. Достеменно не відомо, проте з упевненістю можна казати, що 26 квітня, коли голова КНР Сі Цзіньпін телефонував Президенту Володимиру Зеленському, рішення про направлення спецпредставника в Україну, його особа, завдання й орієнтовні часові терміни вже були прийняті.

ВИХІДНІ ПОЗИЦІЇ

Варто ще раз зауважити на відмінностях посередницьких кейсів Ірану й Саудівської Аравії та російсько-української війни. Їх не можна порівнювати. Як кажуть фахівці, Тегеран і Ер Ріяд значно раніше дійшли принципової згоди про припинення ворожнечі й шукали можливості зробити крок назустріч. Тут було бажання обох сторін, і Китай, фактично, зафіксував його на папері.

З агресією росії все навпаки. Немає навіть віддалених натяків хоча б на наміри домовлятися. Київ категорично відмовляється говорити про що-небудь із москвою, доки в кріслі президента там сидітиме військовий злочинець путін. При цьому Україна запропонувала Формулу миру, в якій передумовою політичного врегулювання визначено повне виведення російських окупаційних військ, і більшість країн світу повністю підтримали такий підхід.

У кремлі відповідають «взаємністю»: переговори не на часі, і відмовляються вести розмову без визнання права російської федерації на володіння тимчасово окупованими територіями України.

Дипломатичний тупик. Виходить, на місії китайського посередництва ще до її початку можна ставити хрест. Вона провальна, бо переконати Україну з її потужним альянсом держав-партнерів піти на територіальні поступки, після всіх звірств росіян, всіх спричинених ними жертв і руйнувань, та ще й напередодні контрнаступу, точно не вдасться. Так само навряд чи кремль із власної волі виведе своїх вояк із України, навіть перед загрозою важких втрат у боях із озброєними новітніми системами ЗСУ.

Тому колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко й сказав, що має «нульові очікування» від миротворчої діяльності Китаю для завершення розв’язаної росією війни проти України. А настрої Банкової, традиційно найточніше, висловив радник голови Офісу президента Михайло Подоляк словами «пояснимо ще раз – жодного компромісу за рахунок територій» .

Такі ж відповіді, без сумніву, посланник Пекіна отримає і у Варшаві, і в Берліні, і в Парижі. Проте, щоб почути заяви про неприйнятність поступок агресору, не обов’язково летіти за десять тисяч кілометрів до європейських столиць.

Але Пекін, попри ризики значних репутаційних втрат у разі невдачі, все ж направляє свого посланця. Тож Піднебесною рухає щось дуже важливе, на фоні чого втрата іміджу видається не такою вже й критичною.

НАВІЩО ПІДНЕБЕСНА ВСТУПАЄ В ГРУ

Ілюзій бути не повинно – щоб захистити власні національні інтереси. У цьому, за великим рахунком, немає нічого поганого, бо так діють всі держави, альтруїзм зовнішній політиці не притаманний.

Ключові з них залишаються незмінними – глобальна конкуренція зі Сполученими Штатами, нормалізація торгівлі з Європейським Союзом і … недопущення прозахідної влади в москві, для чого потрібно зберегти клептократичний режим путіна. При чому в Пекіні, схоже, воліли б допомогти російському диктатору утримати федерацію в її нинішньому складі (звичайно, про окуповані українські регіони не йдеться).

Для успішної конкуренції зі США Китаю потрібні потужні дипломатичні й економічні партнери. Достатню дипломатичну підтримку надає росія, маючи місце постійного члена Ради Безпеки ООН. А от в економічному плані могла б допомогти Європа, наразі найбільший торговельний партнер Китаю зі щоденним товарообігом $2,7 млрд. На відміну від Штатів, Євросоюз і більшість його країн не демонструють крайньої ворожості до Китаю і сигналізують, як Франція і Центрально-Східна Європа, про готовність поглиблювати співробітництво.

На шляху до ринку ЄС сьогодні стоїть лише одне – велика війна в Україні, яку Пекін понад рік намагався не помічати, ховаючись за нейтралітетом й спостерігаючи за розвитком подій на фронті. А зважаючи на останній сплеск дипломатичної активності, у Піднебесній, схоже, дійшли висновку, що потрібно діяти, бо можна залишитися в програші.

Тож спочатку відбулась довгоочікувана телефонна розмова Сі з Зеленським (26 квітня), невдовзі, 8-12 травня, турне європейськими столицями глави МЗС Цінь Гана та заступника голови КНР Хань Чженя і тепер поїздка спецпредставника Лі Хуея. Потужна дипломатична хвиля, яка в реаліях китайської політики просто не може бути спонтанною. Швидше, це продумана послідовність дій, яка має додати Китаю ваги на міжнародній арені та відкрити значні економічні перспективи.

ПРО ЩО ДОМОВЛЯТИСЯ

З високою імовірністю можна припустити, що в Китаї, як і в більшості нормальних країн світу, вже дійшли висновку про нездатність путінської росії перемогти у війні і стрімке наближення її катастрофи після успішного контрнаступу ЗСУ. Для Пекіна такий сценарій жахливий, бо матиме наслідком протилежне його бажанням – посилення позицій США, застій у торгівлі з ЄС і можливий прихід до влади в москві прозахідного уряду.

А якщо Китаю вдасться донести це до путіна та переконати його зробити жест доброї волі й вивести війська з України в обмін на гарантії безпечної старості в своїх розкішних палацах в росії? А які перспективи для Пекіна відкриються в ЄС і на міжнародній арені…. Заради такого можна й ризикнути. 

Якщо виходити з такого бачення, яке у випадку з Китаєм видається доволі логічним, можна спробувати спрогнозувати етапи поїздки китайської делегації і визначити, навколо чого точитимуться дискусії.

Тож у Києві Лі Хуей почує, що жодних компромісів за рахунок територій не буде, росія має вивести свої війська з України із Донбасом і Кримом включно, російські військові злочинці, з путіним на чолі, мають бути покарані, завдані росією збитки відшкодовані. А якщо окупанти будуть зволікати, то ЗСУ дуже скоро будуть готові вигнати їх із української землі зброєю. Те ж саме, без сумніву, спецпредставник Китаю почує і в Польщі, Німеччині та Франції.

Оскільки Пекін не має жодних важелів тиску на Київ, у його посланника не так багато можливостей і простору для маневру. Пригрозити військовою допомогою москві не варіант, бо Захід одразу ж задіє руйнівні економічні санкції. Та й узагалі, це ескалація, а не миротворчість.

Найбільш імовірним видається те, що китайський посланник прагнутиме отримати від України і європейських держав гарантії того, що вони не намагатимуться усунути путіна від влади. Хід думок може бути таким: потрібно розслідувати злочини – розслідуйте, хочете судити в міжнародних судах – судіть, конфіскуйте кошти для компенсацій і репарацій, але не намагайтеся силою викинути його з президентського крісла.

За великим рахунком, ніхто в Україні і Європі й не думає так вчиняти. Більше того, зрозуміло, що фізичне притягнення путіна до відповідальності в міжнародному суді буде проблематичним, і він цілком може піти з життя через старість. А до вироків закордонних судів у росії вже давно ставляться спокійно, і ще одне таке рішення, навіть якщо в ньому фігуруватиме прізвище путіна, навряд чи якось вплине на владу диктатора. 

А от поразка від України може стати катастрофою для режиму, і на росію очікуватиме період смути з притаманними йому палацовими переворотами, масовими протестами й бунтами, вгамовувати які репресивний апарат не буде в змозі. А Пекін не зможе гарантувати особистої безпеки путіну та його оточенню.

Тож у москві, як видається, Лі Хуею буде про що поговорити і що запропонувати, тим більше, що він вільно розмовляє російською і максимально чітко зможе донести свою позицію, аби тільки бункерний дід-диктатор почув. А взамін, окрім гарантій особистої безпеки і збереження влади, Китай може запропонувати гроші. Вірніше, подальше нарощування двосторонньої торгівлі й імпорту російських енергоносіїв. За юані.

Такий задум місії спецпредставника Китаю, в якому поєднані відновлення миру в Україні, послуга Євросоюзу і спонукання російського режиму до поступок заради свого ж збереження, видається найбільш реалістичним.

На відміну від Києва, москві, а точніше путіну, у Пекіна є що запропонувати й на яке місце натиснути.

Володимир Сидоренко, Пекін.