Росія «модернізує» свої ядерні вкиди: дайджест пропаганди за 10 липня 2023 року
Медведєв закликає вдарити по всіх українських АЕС.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 10 липня.
- Як Смоленська АЕС стала брянською лісопилкою
- У чому економічна користь НАТО для України
- Москва рахує бронетанкові резерви
- Злочин і покарання: 28 років трагедії в Сребрениці
Як Смоленська АЕС стала брянською лісопилкою
У Москві не змогли змиритися з тим, що ніхто не повірив в те, що Україна нібито хотіла підірвати ЗАЕС. Тому запропонували підірвати разом усі українські атомні електростанції. (І до купи ще кілька ядерних об’єктів у Східній Європі).
Заступник секретаря Ради безпеки РФ Медведєв ще надвечір 9 липня підхопив фейк z-пропаганди про нібито спробу України поцілити в Смоленську АЕС ракетою Storm Shadow.
НАСПРАВДІ, розвінчало фейк Медведєва саме ж Міноборони РФ, яке вже зранку 10 липня заявило, буцімто Київ напередодні «безуспішно намагався вдарити по об’єктах у Криму, Калузькій та Ростовській областях ракетами С-200».
Отже, «об’єкти в Криму, Калузькій та Ростовській областях», за версією МО РФ, у Медведєва перетворилися на АЕС у Смоленській області, а за фактом виявилися взагалі лісопилкою у Брянській. А натовська Storm Shadow — «радянською зенітною ракетою С-200, модернізованою ЗСУ для ударів по наземних цілях». Жодного доказу, як завжди, Росія не надала.
Але цього й не потрібно. Медведєв вже перетворився на вершника ядерного апокаліпсиса. Пріоритети Москви зрозумілі. Тому після української «брудної бомби» та «атаки на ЗАЕС» варто бути готовим до подальших, вже більш «модернізованих», ядерних вкидів Москви – на брянські лісопилки.
У чому економічна користь НАТО для України
11 липня у Вільнюсі розпочинається саміт НАТО, де одним з головних питань буде українське. Звісно, пропаганда, не могла пройти повз таку подію. І влаштувала шоу на тему «Україні нічого не світить».
НАСПРАВДІ, головне для Києва у Вільнюсі-2023 – уникнути «Бухаресту-2008». (На саміті НАТО 2008 року в румунській столиці було заявлено, що Україна та Грузія колись стануть його членами, але не встановлено конкретних термінів).
Голова МЗС України Дмитро Кулеба 10 липня вже повідомив, що «союзники по НАТО досягли консенсусу щодо усунення ПДЧ зі шляху України до членства. Це скорочує наш шлях до НАТО. Це також найкращий момент, щоб прояснити запрошення Україні стати членом».
Партнери України вже добре інвестували в українську безпеку, динаміку якої можна простежити на цій інфографіці.
Проте, крім безпекових, варто знати й про економічні плюси рішення вступу до НАТО. Фонд Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва продемонстрував динаміку на прикладах.
Так, в економіку Польщі в 1997 році (час оголошення рішення про вступ до НАТО) було вкладено $2,7 млрд прямих іноземних інвестицій, у 1998 – $5 млрд, у 1999 (рік вступу до НАТО) – вже $8 млрд.
У Чехії та Угорщини ще більш вражаючі цифри – Прага отримала в 1997-му – $4 млрд, в 1998-му – $9,8 млрд, у 1999-му – $12,8 млрд; Будапешт у 1997- му – $6,2 млрд, у 1998-му – $10,2 млрд, у 1999-му – $14,5 млрд.
У Словенії наступного року після оголошення рішення про вступ до НАТО прямі інвестиції зросли з €3,6 млрд у 2002 році до €5,1 млрд у наступному.
У Румунії в рік вступу до НАТО (2004) прямі іноземні інвестиції збільшилися на 141% (!) порівняно з попереднім.
Москва рахує бронетанкові резерви
Напередодні саміту НАТО пропаганда підрахувала навіть обсяг бронетанкового резерву України, дійшовши висновку, що «у російської армії з’явиться додаткова фора», напряму пов’язавши це з Вільнюсом-2023.
НАСПРАВДІ, з приводу успіхів «демілітаризації України» (як одного з основних «завдань СВО») нагадаємо, що лише за останні пару днів ухвалені рішення про будівництво в Україні заводів з виробництва німецької бронетехніки і турецьких БПЛА.
А з приводу путінського бронетанкового резерву, то (на відміну від російських танків від Bloomberg), ісландський економіст Рагнар Гудмундссон вирахував і поділив танки ЗС РФ (втрачені та візуально підтверджені Oryx) на дві категорії: радянські (до 1991 року) та російські (вироблені чи модернізовані у РФ після 1991 року).
І це дійсно цікаво, адже з’ясувалася неприємна для Росії річ. У перші дні вторгнення (лютий 2022 р.) частка втрачених нею радянських танків становила лише 29%. 71% були новими. А станом вже на червень 2023 року ситуація виглядає з точністю до навпаки. Тепер радянські танки становлять 73% від загальної кількості втрат, а нові – лише 27%.
Висновок простий: чим далі, тим більше «другій армії світу» доводиться тягнути на український фронт стару радянську техніку, а виробництво чи модернізація нової не встигає компенсувати втрати.
Тож російській пропаганді варто непокоїтися за власний бронетанковий резерв. Хоча, зважаючи на пошук «додаткової фори», схоже, вже визнає, що програє.
Злочин і покарання: 28 років трагедії в Сребрениці
І наостанок про одну з найкривавіших подій новітньої історії Європи. 11 липня 1995 року почалася різанина у місті Сребрениця (Боснія і Герцеговина). Це один із найбільших воєнних злочинів в історії війн у колишній Югославії, що полягав у цілеспрямованому масовому вбивстві боснійськими сербами близько 8 тисяч боснійських мусульман-чоловіків віком від 12 до 77 років.
Різанину було вчинено після захоплення міста Військом Республіки Сербської під командуванням генерала Младича за співучасті воєнізованого формування «Скорпіони», що перебувало під контролем Югославської Народної Армії.
НАСПРАВДІ, вже трохи більше ніж за рік після різанини, 29 листопада 1996 року, Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (МТКЮ) виніс свій перший вирок. (Всього за час його існування проведено 142 судові процеси, звинувачення висунуті щодо 161 особи, 90 з них засуджені. Розгляди деяких справ тривали понад 20 років).
Першим засудженим (до 10 років ув’язнення) став Дражен Ердемович, визнаний винним у геноциді та злочинах проти людяності. Він особисто розстріляв від 70 до 120 мусульман під час геноциду в Сребрениці.
Ердемович підтвердив, що наказ про розстріл надало керівництво Республіки Сербської (Боснія). У серпні 2003 року він особисто свідчив проти експрезидента Югославії Слободана Мілошевича.
Проти нього Гаазький трибунал висунув звинувачення через 4 роки після трагедії в Сребрениці. Злочини, у яких його обвинувачували, нагадаємо, звучали так:
– геноцид: масові вбивства (страта тисяч мусульман у Сребрениці), створення концтаборів (близько 50 на території Боснії), насильницьке переселення більш як 250 тисяч осіб;
– злочини проти людства: переслідування на політичному, національному й релігійному ґрунті, вбивства, тортури, антигуманні дії, незаконне ув’язнення;
– порушення Женевських конвенцій: вбивства, спричинення страждань, невиправдані руйнування, псування майна;
– порушення законів і звичаїв ведення війни: варварське руйнування населених пунктів (обстріл Сараєва), руйнування й завдання шкоди історичним пам’яткам, привласнення майна, напад на мирних жителів.
Нічого і нікого не нагадує з новітньої історії?
У квітні минулого року кремлівська пропаганда після різанини в українській Бучі намагалася видати трагедію за інсценування.
Тоді найоригінальніша версія про те, чому була обрана саме Буча, нагадаємо, тоді звучала так: «Буча співзвучна англійському butcher – м’ясник. І цю гру слів західні медіа зараз почнуть використовувати».
Мер Сараєва Беньяміна Карич у відповідь на претензії з боку посольства РФ (яке засудило рішення місцевої влади розвивати дружбу з Києвом) заявила: «Путінська Росія – провідна сила терору, дискримінації, придушення правди та поширення брехні у світі». І пояснила, що не дозволить країні, яка у 2015 році в Радбезі ООН блокувала резолюцію про геноцид у Сребрениці, «виголошувати проповіді про мораль».
А за 28 років після різанини в Сребрениці в Гаазі розпочав роботу Міжнародний центр з переслідування злочинів агресії. Кривавий російський слід в Україні вже розслідують різні міжнародні судові установи, зокрема МКС, ЄСПЛ, Міжнародний суд ООН. Невдовзі до них приєднається також Спеціальний міжнародний трибунал, що створюється за прикладом МТКЮ.
Перше фото: cartoonmovement.com/Julio Carrión Cueva