Обеззброєння України

Серія 1: Союзники дають нам зброю, якої раніше намагалися позбавити за нашої ж участі

Укрінформ публікує серію матеріалів, які базовані на архівних даних, а також – на світлинах з фотоархіву агентства, створених кількома поколіннями наших співробітників.

Перші із обіцяним нам трьох десятків американських танків «Abrams» вже прибули в Україну. Президент Зеленський офіційно це підтвердив: «Абрамси вже в Україні й готуються підсилити наші бригади. Вдячний союзникам за виконання домовленостей», Відразу після завершення візиту Президента до США з’явилася інформація, що США також готові надати довгоочікувані ракети ATACMS дальністю до 300 кілометрів.

 …Сумна іронія полягає у тому, що Україна ще три десятиліття тому мала величезні арсенали власної зброї, значної частини яких ми позбулися не за власної ініціативи, бажаючи на цьому заробити, але й під імперативними вимогами наших теперішніх союзників. І що тепер? А тепер логісти коаліції «Рамштайн» відшукують по усіх усюдах боєприпаси під зброю радянських зразків, якої ще багато використовується ЗСУ…

Фонди Національного інформаційного агентства «Укрінформ» налічують тисячі одиниць зберігання унікальних фотоматеріалів, які ілюструють історію роззброєння України. Подекуди ці процеси відбувалися внаслідок виконання міжнародних зобов’язань і нашої держави, і ще померлого СРСР. Інколи – внаслідок безвідповідальної політики або засліплення відповідальних осіб від фінансових можливостей на світових ринках озброєнь. Не гаяли часу і наші «закляті друзі» у Москві.

Що передувало процесам роззброєння України, в який спосіб це відбувалося та до яких наслідків призвело – ми спробували розповісти та проілюструвати у низці матеріалів

Передумови обеззброєння, Позиція західних лідерів часів розпаду СРСР

Будь-які державні лідери у своїй політиці та у своїх публічних виступах мудрі рівно настільки, наскільки це продиктовано доцільністю часу та інтересами їхніх держав, як вони їм бачаться. І найменшим чином вони стурбовані долею народів та держав, які це зачіпляє безпоскпкдньо. Найяскравіший приклад у новітній історії України – сумнознаменита промова 1 серпня 1991 року президента США Джорджа Буша-старшого, проголошена у сесійному залі Верховної Ради України. Лауреат Пулітцеровської премії Уільям Сафір, тодішній редактор газети «Нью-Йорк Таймс», назвав її Chicken Kiev speech, де слово «сhicken» використовувалося у його розмовному значенні – «боягузливий».

Тоді Буш-старший сказав: «Американці не підтримуватимуть тих, хто шукає незалежності, щоб замінити віддалену тиранію на локальний деспотизм. Вони не допомагатимуть тим, хто просуває суїцидальний націоналізм, заснований на етнічній ненависті». Згодом з’ясувалося, що «суїцидальний націоналізм» був власноруч дописаний Бушем до тексту промови, підготовленої спічрайтерами. За вісімнадцять днів відбулася невдала спроба державного перевороту ГКНС, через 23 дні Україна проголосила незалежність.

За рік до того прем’єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер в українському парламенті, відповідаючи на запитання Дмитра Павличка «Що ви можете сказати про амбасаду України в Лондоні?», відповіла:  «Ми не маємо дипломатичних стосунків із Каліфорнією». Розпад СРСР, якого не очікували західні аналітики та футурологи навіть у найсміливіших передбаченнях, поставив перед західними елітами, які виступали за збереження СРСР, запитання щодо майбутньої долі гігантських арсеналів, які накопичив та продовжував продукувати військово-промисловий комплекс СРСР. Передусім, західні лідери наполягали на денуклеарізації новоутворених та відроджених держав, щоб не допустити розширення «ядерного клубу».

Передусім, тут проявилися побоювання щодо неконтрольованої передачі ядерних озброєнь диктаторським режимам-суперникам Заходу. З іншого боку, примушуючи Україну, Білорусь та Казахстан передати ядерні боєголовки Росії та знищити або суттєво скоротити кількість потенційних носіїв ядерної зброї, країни Заходу фактично заперечували ними ж проголошену тезу про те, що ядерна зброя є «зброєю стримування». Потенційному агресору передавалися засоби здійснення та убезпечення безкарної агресії. Москва вже тоді відкрито заявляла про підтримку проросійських сепаратистських рухів на усьому пострадянському просторі. Не бачити цього, не зробити належних висновків було величезним прорахунком тодішніх лідерів вільного світу.

Ставка на Росію як головного спадкоємця СРСР та гаранта стабільності на пострадянському просторі, яку зробили тодішні очільники Заходу, не справдилася і близько. Все навпаки. Замість того, щоб створити для Росії противагу, обравши для цього Україну як найбільш потужну з решти республік СРСР, якнайскоріше скоріше інтегрувати її до європейських та північно-атлантичних економічних та військових структур, керівники вільного світу чомусь вирішили, що Росія має шанси перетворитися на демократичну державу. Ані участь Росії у роздмухуванні конфліктів на територіях усіх досяжних для неї пострадянських країн, ані її деструктивна роль під час подій у колишній Югославії не призвели західні еліти до усвідомлення необхідності приборкання імперських амбіцій Москви у радикальний спосіб. Сподіваючись, що Росія стане союзником Заходу у протистоянні з Китаєм та партнером у взаємодії з Латинською Америкою, Африкою та арабським світом,  а також надійним торгівельним партнером, Захід зробив стратегічний прорахунок, який призвів до російського ультиматуму США і НАТО у листопаді 2021 року та до найбільшої європейської війни, з часів ІІ світової.

Країни демократичного світу, які заявили про свою підтримку України після початку повномасштабної російської агресії 24 лютого 2022 року, гарячково відшукували по усьому світу те озброєння та боєприпаси, від яких десятиліття-два тому примушували відмовитися Україну. Літаки і танки, снаряди, міни і патрони радянських калібрів, ствольна та реактивна артилерія, і багато іншого озброєння, знищеного в Україні за часів миру, виявилися конче необхідними, щоб захистити той же Захід від російської загрози. Країни Заходу чомусь вважали, що озброєна Україна може становити загрозу НАТО і стабільності в Європі. В актуальній, а не фантазійній реальності виявилося, що Україна була і є дієвою прикордонною вартою європейської цивілізації, життєво потрібний запобіжник на шляху російської інвазії на Захід

Програма Нанна-Лугара. Гроші в обмін на металобрухт

Україні, в якості мілітарного спадку від СРСР, дісталася значна кількість літаків та гелікоптерів. Серед них були й унікальні літаки стратегічної авіації. Частина з них підлягала утилізації відповідно до умов Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь СРСР-США від 31 липня 1991 року (СНО-1). 23 травня 1992 року у Лісабоні було підписано Протокол до Договору СНО-1 між Білоруссю, Казахстаном, Росією, Україною і США , яким започатковано процес ядерного роззброєння України. Це передбачало не тільки ліквідацію або передачу Росії наявних ядерних боєголовок, але й ліквідацію носіїв ядерної зброї.

Згідно Лісабонського протоколу Україна, Білорусь та Казахстан були визнані сторонами Договору СНО-1 та приєдналися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Станом на 1991 рік Україна мала на своїй території 176 міжконтинентальних балістичних ракет у складі 43-ї ракетної армії: 130 рідкопаливних SS-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних SS-24 (по десять боєголовок кожна) в шахтних пускових установках. На українських аеродромах базувалися стратегічні бомбардувальники Ту-95МС та Ту-160 (від 30 до 43), на зберіганні перебували ядерні боєзаряди стратегічної зброї (від 1514 до 2156), а також тактичні ядерні боєзаряди (від 2800 до 4200). Зокрема, Україна зобов’язалася припинити використовувати літаки ТУ-22М (налічувалося близько 60) 2003 року. Останній такий літак утилізували у 2007 році.

У листопаді 1991 року Конгрес США, за ініціативою двох сенатора-демократа Сема Нанна та сенатора-республіканця Ричарда Лугара схвалив «Акт 1991 року про скорочення радянської ядерної загрози». У пресі та офіційних повідомленнях Акт отримав менш ідеологічно забарвлену назву «Програма спільного зменшення загрози» або програма Нанна-Лугара. США виділяли значні кошти та експертну підтримку в утилізації знятої з озброєння масового знищення. США побоювалися, що радянська зброя масового знищення, засоби доставки і технології виготовлення потраплять до рук терористів або недружніх США країн. Єдине, що не перебачили - що Росія залишиться такою ж країною-терористом, якою був СРСР. 25 жовтня 1993 року було підписано угоду між Україною і США щодо надання допомоги Україні у ліквідації стратегічних наступальних озброєнь. Протягом 1993—1996 років було укладено низку угод стосовно напрямків співробітництва у ліквідації стратегічних наступальних озброєнь на нашій території.

У рамках програми Нанна-Лугара Україна повинна була отримати від США на потреби ядерного роззброєння близько 350 мільйонів доларів. 1 червня 1996 року президент Леонід Кучма  заявив про повне завершення процесу вивезення з території України стратегічних ядерних боєприпасів (1269 ядерних боєзарядів) у Росію «з метою їх подальшої ліквідації під контролем спостерігачів України».

У червні 1996 року, під час відвідання міністрами оборони трьох країн місця колишнього розташування ракетної шахти № 110 поблизу міста Первомайська, між Україною та США було підписано договір про виділення ще 43 млн. доларів для реалізації угоди про знищення шахтно-пускових установок (ШПУ), рекультивацію земель, демонтаж ракет і знищення ядерної інфраструктури. Ліквідація однієї української ШПУ коштувала 260 тис. доларів. 23 жовтня того ж року поблизу Хмельницького відбулося знищення ШПУ для міжконтинентальних ракет СС-19 вилучення капсули командного пункту, що контролював 10 ракет з 60 боєголовками. Об'єкт відвідали автори програми — сенатори Сем Нанн та Річард Лугар.

До анексії Криму залишалося ще майже 18 років.

Дмитро Редько, Київ