Руслан Стрілець, міністр захисту довкілля та природних ресурсів

Міністр захисту довкілля та природних ресурсів днями виступив на Конференції з екологічного відновлення України, організованій Європейською комісією у Вільнюсі. Під час заходу міністр поспілкувався із кореспондентом Укрінформу про непрості виклики, що стоять перед країною у напрямку сталого розвитку і відбудови в умовах війни, роз’яснив, чому громадам варто не втрачати можливість реалізовувати інноваційні проєкти на місцях за європейські гроші, а також окремо зупинився на питаннях адаптації законодавства у сфері управління навколишнім середовищем до права ЄС і на очікуваннях від кліматичної конференції COP28 в розрізі української Формули миру.

- Конференція, на якій ви виступили у вівторок, присвячена обговоренню прогресу у втіленні проєкту Новий Європейський Баухаус щодо зеленого та сталого розвитку з урахуванням необхідності подолання наслідків війни для навколишнього середовища. Розкажіть, будь ласка, про основні переваги цієї програми для України.

- Проєкт Новий європейський Баухаус, або проєкт фінансування за рахунок програми Фенікс, який започаткувала Європейська комісія, є дуже важливою ініціативою, адже вона дасть змогу запроваджувати в Україні нові технології на рівні місцевого самоврядування. Нашим завданням від початку було скоординувати потреби громад для втілення якомога більшої кількості енергоефективних проєктів у процесі відбудови інфраструктури, зруйнованої внаслідок бойових дій.

Коли ми починали з Єврокомісаром з питань навколишнього середовища Віргініюсом Сінкевічюсом діалог щодо розповсюдження цього проєкту на територію України, ми спочатку орієнтувалися на Київську область, тому що вона була символом незламності та єднання українського народу, була першою деокупована, і в ній почалися процеси розмінування та відновлення, незважаючи на продовження бойових дій в інших областях.

Проєкт важливий тим, що, якщо ті громади дійсно хочуть щось змінити на краще і в процесі відновлення думають не тільки про те, щоб забезпечити fast recovery (швидке відновлення), а дійсно працювати за принципом Build Back Better і Build Back Greener (відбудовуватися краще та екологічніше), – вони тепер мають для цього відповідний ресурс.

Даючи їм можливість бути учасниками такого проєкту, ми даємо їм можливість отримати конкретні ресурси на реконструкцію в кращий спосіб.

- За вашими відчуттями, у громадах, на місцях з’явилося розуміння тих переваг, які дає цей проєкт, чи вони здебільшого зосереджені на вирішення більш практичних проблем у сьогоднішніх реаліях війни, що триває?

- Я вже багато років спостерігаю за тим, що складні процеси часто запускаються за ефектом маховика, отже важливо зробити той перший поштовх, який є найскладнішим, для того, аби запустити рух уперед.

І ми вже маємо певні результати щодо розуміння того, як це треба робити. Чому, на мою думку, громади іноді скептично ставляться до проєктів сталого розвитку? По-перше, тому, що розуміють, що для запровадження більш сучасних технологій їм потрібне більше фінансування, а у свою чергу збільшення фінансування в подальшому призводить до питань якості освоєння коштів. Але коли громади отримують доступ до додаткових коштів від партнерів, вони бачать, що дійсно можна робити трохи дорожче, і це буде енергоефективно.

Також важливо, що іноземні кошти – не означає відсутність контролю. У деяких випадках цей контроль над використанням бюджетних коштів навіть ефективніший, аніж всередині країни. Тим не менше, громадам треба дати можливість звикнути, допомогти дотягнутися до цього ресурсу і пояснити перспективи.

Ми багато розмовляли з представниками Єврокомісії і з приводу процесу європейської інтеграції, і майже всі єврокомісари повторюють одну й ту ж тезу: після євроінтеграції «спочатку буде боляче», в тому числі у питаннях ціноутворення, але “в кінці дня” залучені сторони зрозуміють вигоду від цього процесу.

Нав’язати будь що громадам не вийде, але коли одна, дві або три громади дійсно отримають позитивний результат, яким можна буде пишатися, скептики подивляться на цих успішних сусідів і зрозуміють, що зробили помилку. Отже так, треба більше працювати, так, треба не боятися і так, – треба робити краще, тому що саме зараз є унікальна можливість ці процеси запустити, бо далі вже буде велика черга бажаючих.

Сьогодні існує дуже високий попит на все українське, але наскільки довго він залишатиметься на такому ж рівні, передбачити дуже важко. Тому, маючи сьогодні таке унікальне вікно можливостей, ним необхідно скористатися.

- А як щодо підприємців? Чи всі готові до впровадження на своїх виробництвах інновацій, пов’язаних із захистом довкілля? Чи не наджорсткі умови, що висуваються ЄС у цьому напрямку, з урахуванням тих реалій, в яких працюють підприємства?

- Почнемо з того, що Україна обрала євроінтеграційний шлях, який закріплено в Конституції. Іншого шляху в України немає і не буде. Тобто, якщо підприємство хоче працювати в європейській Україні, воно повинне відповідати європейським вимогам.

На рівні держави, уряду і Міністерства довкілля, яке має завдання захищати це довкілля, ми можемо пришвидшити процес імплементації європейських директив і стандартів. Ваше питання стосується реформи промислового забруднення і наших подальших кроків у запровадженні кліматичної політики в Україні. Якщо ми не запровадимо ці дві реформи, всі українські підприємства-забруднювачі, які виробляють продукцію на експорт в ЄС, підпадатимуть під сплату мита в рамках так званого CBAM (механізму вуглецевого коригування імпорту).

Якщо добре все порахувати, то в такому випадку підприємства втрачатимуть більше в довгостроковій перспективі. І враховуючи, що процес євроінтеграції розрахований не на один день і ми йдемо в Європу не на один рік, а прагнемо назавжди стати частиною цивілізованої Європи, вжиття таких заходів уже сьогодні точно піде підприємствам у плюс на майбутнє. А плюс для населення – безумовно, у тому, що буде зменшений вплив найбільш шкідливих виробництв на довкілля.

Є одна об’єктивна причина, яка зменшила рівень шкідливих викидів за останній період, і це – війна. Адже велика кількість промислових гігантів, які були основними забруднювачами у нашій країні, зруйновані. Але такі прикрі обставини також дають нам шанс модернізувати нашу промисловість і на шляху до цього – закріпити в законодавстві європейські стандарти, щоб відновлення індустрій відбувалося за кращими доступними технологіями.

- Під час Конференції з екологічного відновлення Єврокомісар Сінкевічюс привітав прогрес України у синхронізації законодавства із правом ЄС у сфері навколишнього довкілля, а як ви можете оцінити з вашого боку цю роботу, що триває? Адже це один із важливих елементів на євроінтеграційному шляху України.

- Якщо єврокомісар вітає прогрес, це його оцінка. Загальні оцінки були озвучені у звіті Єврокомісії. Але я особисто не можу сказати, що я задоволений. Я буду задоволений тоді, коли оцінка прогресу буде не 2, а 5. Але я усвідомлюю, що цього неможливо досягти за рік. До речі, оцінка за попередній період з 2015 року була 1. Отже оцінка за рік – удвічі вища, аніж за останніх сім років. Єврокомісія відзначила цей прогрес. І ми готові рухатися й далі в такому ж темпі. Вчора у Брюсселі я презентував Єврокомісару Вопке Хукстрі наше бачення кліматичної політики України. Я провів цю зустріч у тому числі для того, щоб отримати від партнерів певні рекомендації і почати процес імплементації кліматичного урядування в Україні під пильним наглядом Європейської комісії, яка готова допомагати та супроводжувати нас у цій роботі.

Тому ми маємо зробити максимум, щоб ця оцінка підвищилася і в наступному році. Чи перетвориться двійка у трійку, сказати вкрай важко, адже є реформи, для впровадження й оцінки яких треба, щоб з’явилися правила не тільки на папері, а й у повсякденному житті людей.

І ось ми знову повертаємося до необхідності спільної роботи центральної влади, обласних військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, і безпосередньо населення – кожної людини.

Наприклад, культура поводження з побутовими відходами – це про культуру людини, яка генерує ці відходи. Можна розробити безліч правил та встановити штрафи, але якщо людина не хоче змінювати власну поведінку у поводженні зі сміттям, до якої вона звикла, – ніякі закони не примусять її це зробити. Це вже питання еволюційних змін. Ми будемо працювати і рухатися далі. Будемо надавати пріоритет тим реформам, які записані у звіт за попередній період, де є чітка дорожня карта, – на що треба звернути увагу, і думаю, що прогрес зберігатиметься на тому ж рівні. Щодо оцінки – час покаже.

- Питання щодо переробки відходів: внаслідок руйнування житлових будинків та інших споруд утворюється велика кількість будівельного сміття. Як вирішується питання його утилізації?

- Ще у 2022 році ми зрозуміли, що за кілька місяців війни обсяг відходів, які утворилися внаслідок руйнації, дорівнював обсягу відходів за рік у мирний час. Протягом близько трьох місяців було напрацьовано постанову Кабінету міністрів, у якій дуже детально описано правила про те, що з такими відходами треба робити. Постанову було схвалено і доведено до всіх органів місцевого самоврядування.

Питання у тому, наскільки вони дотримуються цієї постанови – наскільки якісно виконується під час розбирання завалів забезпечення всіх закріплених у постанові норм. Є громади, які включилися в цю роботу дуже активно, зробивши майданчики для тимчасового розміщення таких відходів і відповідного їх розділення, але є й громади, які цього досі не зробили з різних причин. У деяких місцях цього не відбулося виключно з безпекових причин, але подекуди має місце нерозуміння факту, що постанову прийнято із серйозною метою, а саме – для недопущення потрапляння відходів у навколишнє середовище. Ми обов’язково дамо оцінку подібним фактам, але пізніше. На сьогодні ми в першу чергу повинні думати про безпеку людей, особливо у південних регіонах.

До речі, після підриву дамби Каховської ГЕС ми підняли на дуже високий рівень питання наявності несанкціонованих сміттєзвалищ, які могли потенційно бути змиті хвилею, що утворилася тоді. Теж напрацювали певні рекомендації і внесли зміни в постанову. Тобто на законодавчому рівні та рівні підзаконних актів ми свою роботу зробили.

- Чи відпрацьовано міністерством, можливо у взаємодії з вашими європейськими колегами, план першочергових дій щодо подолання наслідків техногенної катастрофи внаслідок підриву росіянами дамби Каховської ГЕС?

- Коли відбувся цей теракт, у мене було відчуття, що за місяць або два ми зможемо напрацювати певний план дій, у рамках якого всі будуть працювати над подоланням наслідків. Але коли ми почали спільно зі спеціальною місією екологічної програми ООН здійснювати оцінку збитків, то, чим більше ми занурювалися у підрахунки, тим більше я розумів, що зробити зараз якісь конкретні кроки, що дали б швидкий результат у напрямку відновлення, вкрай важко, майже неможливо.

У першу чергу я маю на увазі відновлення затоплених лісів. За оцінками лісівників, 50% цих лісів потенційно висохнуть. Також я підкреслюю, що велика частина територій замінована. А по Херсону, наприклад, постійно працює ворожа артилерія, яка розташована зовсім неподалік.

Однією з цікавих ідей, яка з’явилася у рекомендаціях нашої науково-технічної ради при Міністерстві, було засадити дно Каховського водосховища різнотрав’ям для того, щоб уберегти територію від опустелювання та ерозійних процесів. Але це вдалося зробити лише на території близько 3500 гектарів. Суто теоретично, за нашими підрахунками, на засіювання необхідної території мав піти місяць, але виявилося, що практично це здійснити нереально. Причини дві – безпекова ситуація та відсутність технологій, за якими трактори могли б вільно переміщуватися вогким дном водосховища. Ми поки не навчилися якісно засіювати територію з дронів. До речі, насіння різнотрав’я нам пропонують партнери з Данії. З настанням весни ця робота у будь-якому випадку продовжиться, і ми відкриті до будь-яких конкретних ідей як від наших власних експертів, так і від міжнародних партнерів. Якщо їх можна реалізувати, це буде зроблено.

- Які ваші очікування від участі у кліматичній конференції СОP28 у Дубаї? Чи є у нашої делегації конкретні пропозиції щодо імплементації пункту 8 Формули миру Володимира Зеленського щодо недопущення екоциду та відшкодування агресором збитків, завданих навколишньому середовищу?

- Кліматична конференція – це в першу чергу політичний захід, на якому щороку країни світу обирають певний курс – підтверджують попередній або змінюють його – для досягнення однієї мети, а саме запобігання змінам клімату або винайдення шляхів адаптації, якщо зміни невідворотні.

Цьогорічна конференція фокусуватиметься на фінансах, на пошуку ресурсів для досягнення амбітних кліматичних цілей. Україна вже вдруге представить свій власний павільйон, який ми бачимо як місце об’єднання з нашими партнерами. Ідею і тематику павільйону я поки не розкриватиму, але відзначу, що у кожному квадратному сантиметрі цього простору є своя філософія і логіка.

Ми їдемо на COP28 з ініціативами, основну з яких Президент Володимир Зеленський озвучить під час виступу. Моя мета як міністра довкілля – це продовжити адвокацію пункту 8 Формули миру Президента. В рамках конференції “United for Justice. United for Nature” ми презентували проєкт Довкіллєвої декларації, який розіслали дипломатичними каналами всім країнам світу, і зараз ми очікуємо отримати саме на COP28 відповідний зворотний зв'язок щодо приєднання до цієї декларації.

В декларації йдеться про створення платформи, на якій країни світу об’єднаються на політичному, технічному та експертному рівнях для того, щоб зафіксувати всі збитки довкіллю, які завдає Росія, визнати та верифікувати методики, які ми сьогодні використовуємо або оновити ці методики й зібрати в єдину систему весь досвід по відновленню довкілля. І кожна країна, що приєднається до платформи, також зможе скористатися цим досвідом.

Ця платформа не з’явилася на пустому місці, адже вона є продовженням ініціативи, оголошеної Президентом Зеленським на COP27. Ми йдемо послідовно, трохи модернізуючи наш шлях, і цю платформу ми зараз бачимо як основну мету. Потенційно вона може бути запроваджена в рамках пункту 8 Формули миру, і потенційно декларацію може бути підписано вже в наступному році на одному з міжнародних заходів по обговоренню цього пункту.

Сподіваємося на підтримку і лідерство Німеччини щодо цієї ініціативи, і я особисто вірю в її успіх. Завдяки цій платформі ми хочемо зробити внесок у запобігання війнам у майбутньому. Треба показати, наскільки катастрофічними є наслідки війн у розрізі зруйнованих екосистем, втрачених ресурсів і забруднення. Довкілля не має кордонів. І агресор має зрозуміти, що війна – це «дорого» не тільки у розумінні ціни систем озброєння, але й тому, що за нанесення шкоди довкіллю потрібно буде заплатити. Ще навіть не почавши нову війну, завдяки цій платформі агресор зможе підрахувати, який саме йому виставлять рахунок у майбутньому. І тоді він подумає, чи варто починати війну, чи ні. Якщо платформа хоча б на кілька відсотків зменшуватиме вірогідність початку нового збройного конфлікту, вважаю, нашу місію буде виконано.

Євген Матюшенко, Вільнюс