Катерина Левченко, Урядова уповноважена з питань гендерної політики

До річниці роботи в Чернівцях Центру допомоги врятованим організували круглий стіл щодо реагування на випадки сексуального насильства, пов’язаного з війною, на національному та регіональному рівнях.

Серед спікерів цієї дискусії була й Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко. Кореспондент Укрінформу поспілкувався з представницею уряду не лише на тему заходу, а й стосовно інших, назрілих у суспільстві, питань. Зокрема, наскільки актуальним є тепер упровадження гендерної політики в Україні, яка воює, щодо проблемних питань, які виникають у процесі, та чому тема спільних туалетів для чоловіків і жінок так хвилює керівництво Росії.

ПОТРІБНО ЗБІЛЬШИТИ ВІДСОТОК ЗВЕРНЕНЬ ЖЕРТВ НАСИЛЬСТВА

- Від початку війни у ЗМІ постійно з'являються публікації про жахливі випадки гендерно зумовленого насильства. А як часто звертаються по допомогу самі постраждалі?

- Під час перебування в Чернівцях я відвідала Центр допомоги врятованим, який було відкрито тут рік тому. І саме для того, щоб допомагати постраждалим від наслідків війни. Передусім від гендерно зумовленого сексуального насильства. За рік роботи центр розвивається дуже активно. І саме до нього та інших структур, які створили органи місцевого самоврядування за співпраці з міжнародними громадськими організаціями, до цих установ звертаються ті, хто постраждав від насильства.

І для нас дуже важливо, щоб люди, які живуть в місті, в області, знали про ті ресурси, про ті установи, де можна отримати необхідні їм послуги: інформаційні, соціальні, психологічні, правові. І захід, в якому я взяла участь, якраз також має сприяти тому, щоб обізнаність про зроблене і можливості отримати допомогу були відомі якомога більшій кількості людей.

- Чи багато осіб, які постраждали від насильства, звертаються по допомогу?

- Проблеми насильства із самого початку були латентними. Тобто до соціальних працівників, громадських організацій або правоохоронних органів завжди звертався невеликий відсоток тих, хто постраждав. Декілька років тому ми проводили дослідження і за нашим оцінюванням це було близько 10%. Наразі завдяки активній роботі і щодо формування компетенції фахівців, і інформаційної діяльності, без сумніву, цей відсоток набагато вищий. Але і сьогодні явище залишається таким, про яке дуже часто не хочуть говорити. Або починають говорити тоді, коли воно набуває вже ознак не просто правопорушення, а злочину. Знову ж таки, дуже важливо, щоб громадяни зверталися по допомогу. Є гарячі лінії, є загальнонаціональна Урядова гаряча лінія 15-47 – працює цілодобово, безкоштовно, анонімно. Є гаряча лінія, яку підтримує громадська організація «Ла Страда», також цілодобова – 116-123, якщо ви телефонуєте з мобільного, або 0 800 500 335 – зі стаціонарного телефону. Можна отримати як консультацію правову або психологічну, так і інформацію про ті установи, які надають допомогу за місцем проживання – у Чернівцях або в інших містах.

Незабаром спільно з партнерами Фонду народонаселення ООН ми будемо відкривати нові кризові кімнати в місті Хотині. Тобто така мережа стає більш розгалуженою в Україні, і це дуже важливо, щоб задовольнити потреби наших громадян. І для того, щоб більший відсоток тих, хто потребує допомоги, міг її отримати.

- Які є механізми запобігання гендерному насильству?

- Скажемо так: це – насильство, яке існувало не тільки роками, а віками, тисячоліттями. Пов’язане з нерівним становищем жінок і чоловіків у суспільстві, пов’язане з тим, що багато людей таку силу вважають способом демонстрування влади, ототожненням сили і влади або розв’язанням тих проблем, які є. Тобто замість комунікації, замість спілкування те чи те питання розв’язують за допомогою сили. І тому коли ми говоримо про подолання гендерного насильства, маємо дивитися на ті причини, які лежать в основі цього явища. Зміна такої комунікації є дуже важливою.

Але сьогодні, коли ми переживаємо цю Велику війну, дуже багато наслідків негативних є не тільки в смертях людей, в пораненнях, в руйнуваннях, але і в тому, що зростає рівень агресії в суспільстві. Це абсолютно об’єктивний процес, і такі насильницькі прояви можуть частішати. І от на це мають також звертати увагу і фахівці, і соціальні працівники, і правоохоронні органи, і вміти реагувати на ці виклики. Для цього проводяться навчання, тренінги, для цього формуються різні команди, зокрема мобільні бригади, які мають в цьому допомогти. У Чернівцях є на сьогодні така можливість.

РУЙНУЄМО СТЕРЕОТИПИ ПРО «ЧОЛОВІЧІ» ПРОФЕСІЇ

- Наскільки актуальною є тепер гендерна політика для України, що воює?

- Гендерна політика для країни, яка воює, є дуже-дуже актуальною. Вона актуальна завжди, вона актуальна сьогодні, тому що ми побачили і нові виклики, пов’язані з гендерною політикою. Це і питання мобілізаційні, це і питання, пов’язані з міграцією, розділенням сімей, це і те питання, коли сьогодні велика кількість жінок у тих професіях, які традиційно і дуже стереотипно вважали чоловічими. Нещодавно Державна служба зайнятості оприлюднила дані, які показують таке, достатньо стрімке, зростання (кількості жінок у цих професіях, – ред.). Це вказує на те, що руйнується чимало стереотипів у суспільстві, але вони ще далі існують. А будь-які стереотипи, зокрема гендерні, дуже часто заважають вільному розвиткові й розв’язанню проблем.

Тому це один з пріоритетів. І ми активно працюємо на національному рівні. Моя посада – Урядова уповноважена з гендерної політики – передбачає забезпечення координації всіх відповідальних структур. Але дуже важливо, щоб на місцях також були організації, установи, сервіси, які допомагали б розв’язанню питань. Зокрема, питання подолання насильства. Це також важливе питання гендерної політики.

- Які проблеми під час впровадження гендерної політики є тепер в Україні та як їх розв’язувати?

- Проблеми можна поділити на дві групи. Ті, що в першій групі, стосуються питань, які традиційно були завжди. Це ті ж гендерні стереотипи, або недостатність ресурсу, або недостатність освіти в цій сфері. Вони залишаються, щось посилюється, щось стає менш видимим.

Проблеми другої групи пов’язані з тим військовим станом, який ми переживаємо. Зокрема, питання так званої доглядової праці, безоплатної праці. Бо є ситуації, коли внутрішньо переміщені особи не мають роботи, не мають достатньо ресурсів для забезпечення дітей чи людей похилого віку, то все це покладається здебільшого на плечі жінок. І ми бачимо, що можуть бути і фемінізація подальшої бідності, й інші проблеми. Тому якраз ті програми, які робить уряд, Міністерство економіки і Міністерство соціальної політики, спрямовані на розв’язання цих проблем.

- Наскільки це правильно, що тепер на багатьох підприємствах в Україні представники кадрових служб вираховують кількість чоловіків та жінок там і їхнє співвідношення?

- Це так звана дезагрегована за статтю статистика, або гендерно дезагрегована статистика. І це дуже важливо розуміти, на яких рівнях посад у нас працюють і жінки, і чоловіки. Тому що дуже часто, наприклад, в освіті у нас приблизно 80% жінок (я неточну цифру називаю, а приблизну). Але якщо ми подивимося на керівні посади, там буде 80% чоловіків. Тому розуміння такого кадрового складу необхідне для формування ефективних політик.

- Чи не постраждає від цього якість кадрового складу?

- Ні, від того, що ми рахуємо, якість кадрового складу не постраждає. Якщо постане питання про призначення на посади за квотами, то вже інша справа. Але поки що це не має свого механізму.

ПРИНИЖЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ – СВІДОМА МАНІПУЛЯЦІЯ РОСІЇ

- Ще таке запитання. Ми чули виступи президента Росії, якого дуже хвилюють спільні туалети. Чи справді наявність таких туалетів в установах є частиною гендерної політики країни?

- Так, гендерно-нейтральний бокс, гендерно-нейтральні туалети і таке інше. Ви знаєте, гендерна тематика є однією з тих тем, якою Росія здійснює гібридну інформаційну, та сьогодні вже не тільки гібридну, але і реальну, війну проти України. І навмисне приниження цієї проблематики прав людини, проблематики рівних прав і можливостей жінок та чоловіків до рівня фізіологічних потреб – це свідома маніпуляція, яку здійснюють як президент, так і їхні міністр закордонних справ та губернатори. Це продовження роботи за методичками, що створюють для того, щоб вносити деструктивні комунікації як в українське суспільство, так і в європейське.

А взагалі-то їхні нападки на гендерну політику почалися ще в 2010 році, коли вони хотіли зупинити євроінтеграційні процеси України, які тоді розпочалися. Тому ми і далі можемо очікувати різних нісенітниць від президента Росії та інших політиків. Бо це – інструмент боротьби, який використовують системно. Ми відслідковуємо всі такі вислови, це – дуже великий перелік, і він пов’язаний потім з певними правовими наслідками.

Росія в 2017 році декриміналізувала домашнє насильство. Тобто всі країни Європи його криміналізують, ми кажемо, що насильство – це злочин, а вони декриміналізували, назвали це «законом одного шлєпка». Тобто якщо це щось невелике, то це нормально. Так вони легітимізували насильство, яке процвітає в Росії, і дозволили насильство не тільки до членів родини, а й до інших людей. І тому ті насильницькі воєнні злочини, які коять росіяни в Україні, зокрема сексуальне насильство, – це продовження політики такого приниження тематики прав людини і їхнього ставлення до насильства.

Віталій Олійник

Фото Чернівецької обласної ради та ОВА