Непропорційність ресурсів сторін вимагає від України нестандартних рішень у війні, - Agenda Pública

Україна чекає й конкретних кроків з боку партнерів, які би допомагали вирішувати наявні проблеми, а не створювати нові

Agenda Pública та Аналітичний центр «Об’єднана Україна» представляють щотижневу серію статей «Фокус Україна», в якій аналізують, як розвиватиметься військовий конфлікт в Україні та політична й економічна ситуація в країні. Автори статей – Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти Аналітичного центру «Об’єднана Україна». З перекладом чергового матеріалу серії можна ознайомитись нижче.

Попри брак ресурсів та неспівстаний з рф військовий потенціал Україна продовжує активний спротив та реалізовує свою стратегію в рамках повномасштабної війни високої інтенсивності, що підтверджується знищенням чергового великого десантного корабля Чорноморського Флоту РФ та нанесенням ударів дронами по обʼєктах на території РФ, повʼязаних з переробкою та зберіганням палива. Останній тиждень позначений також важкими рішеннями українського командування під Авдіївкою, осмисленням рішень 19-го засідання Контактної групи з оборони України у форматі «Рамштайн», зміцненням існуючих та створенням нових військових коаліцій в підтримку України. Україна продовжує шукати підтримки світової спільноти, посилювати свій військово-промисловий комплекс та шукати відповіді на складні питання фінансування військових потреб.

Уявлення, що зʼявляється у світі про те, що нібито російсько-українська війна стала чимось несуттєвим і нединамічним, що вона «затухає», є цілковито хибним. Це стає очевидним при спостереженні за перебігом бойових дій навіть протягом вкрай нетривалого проміжку часу. Активні бойові дії відбуваються як на суходільному фронті, так і на морі. Так само триває боротьба у повітрі, удари з неба залишаються важливим чинником для впливу на перебіг війни.

Апогей «м’ясних штурмів» з боку РФ, вихід з Авдіївки, продовження спроб перенесення військових дій на територію агресора

Як і очікувалося, основним епіцентром боїв залишалося місто Авдіївка у Донецькій області, оборону якої українські війська здійснювали майже десять років. Було очевидно, що Росія спрямувала величезні сили та засоби на захоплення міста. Значення Авдіївки не лише у тому, що місто є своєрідним «ключем» до Донецька та важливих для логістики доріг у глибині окупованої росіянами ще у 2014 році території. Авдіївка штучно перетворена російською пропагандою на символ успіху, необхідного як свідчення «перемоги» перед переобранням Путіна на посаді президента РФ у березні 2024 року. З огляду на зазначене, Росія не рахується з втратами у цих боях.

Показово, що межу російських втрат у 400 тисяч одиниць живої сили було подолано саме у цей тиждень інтенсивних боїв. Знищення 17 лютого саме на Східному напрямку трьох нових російських літаків (2 Су-34 та 1 Су-35) обумовлено якраз активним використанням загарбниками авіації для нанесення ударів по українських позиціях, коли неможливо працювати з безпечної відстані, не потрапляючи у зону дії ППО. Ситуація навколо Авдіївки була складною тривалий період. Протягом тижня українським військам довелося залишити позицію «Зеніт» біля Авдіївки, яка опинилася в оточенні. В ніч на 17 лютого Головнокомандувач генерал Олександр Сирський заявив про те, що «виходячи з оперативної обстановки, яка склалася довкола Авдіївки, з метою уникнення оточення та збереження життя і здоров’я військовослужбовців, прийняв рішення про виведення наших підрозділів з міста й переходу до оборони на більш вигідних рубежах. Наші воїни  гідно виконали свій військовий обов’язок, зробили все можливе для знищення найкращих російських військових частин, нанесли ворогу значні втрати в живій силі та техніці. Вживаємо заходів для стабілізації обстановки та утримання займаних позицій. Життя військовослужбовців — найвища цінність». Вихід із міста підрозділів Збройних Сил України забезпечували введені у бій спеціально підготовлені резерви. Російські пропагандисти підтверджують дуже високий рівень втрат військ загарбників. У цьому плані оборона Авдіївки зіграла дуже важливу роль.

Протягом тижня сталася масована російська ракетна атака, внаслідок якої під загрозою була уся територія України. Було зафіксовано пуски 26 російських ракет різних типів, з яких збито 13 (серед збитих 1 балістична ракета Іскандер-М). В іншу ніч відбулася масована атака України за допомогою БПЛА «Шахед», силами ППО України було збито близько 90% дронів, хоча фіксувалися і влучання в інфраструктуру. Але війна неминуче повертається туди, звідки почалася. Очікувано, Україна продовжувала завдавати удари дронами по обʼєктах на території РФ, повʼязаних з переробкою та зберіганням палива. Приміром, кілька разів йшлося про те, що внаслідок нічних ударів безпілотників Сил оборони України сталися масштабні пожежі на нафтобазі у селі Польове у Курській області РФ. Йдеться і про інші подібні повідомлення. Лунали вибухи у Білгороді, місті, яке забезпечує тил угрупованню російських військ, що атакують Харківську область, з Білгорода летять ракети С-300 по Харкову. Росіяни заявили про влучання у торговельний центр у Білгороді, про те, що є загиблі серед мирних росіян. Можливо, що це є результатом непрофесійних дій ППО РФ. Щоб нічого подібного не відбувалося, Росія має припинити свою агресію та забратися з території України. Кожна смерть внаслідок військових дій, що відбуваються в Україні з 2014 року і тепер ось і на території РФ – результат російської агресії, агресивної політики Кремля та підтримки агресії з боку населення Росії.

Російська агресія почалася в Криму, півострів має важливе значення для контролю над акваторією Чорного моря. Природно, що Україна приділяє велике значення поверненню контролю над ним. Силами оборони України біля кримських берегів 14 лютого було знищено черговий великий десантний корабель Чорноморського Флоту РФ «Цезар Куніков». Цей корабель – великий рецидивіст. Під час війни Росії проти Грузії 2008 року він був флагманським кораблем російського морського угруповання. 2014 року брав участь у захопленні Криму. З 2022 року воював проти України. У березні 2022 року перебував у Бердянську, разом із ще декількома великими десантними кораблями Чорноморського флоту, доставляючи туди боєприпаси та техніку. Тоді, внаслідок удару Сил оборони України було знищено БДК «Саратов», інші кораблі окупантів були пошкоджені. Тоді, у 2022 на «Цезарі Кунікові» було знищено його командира. Нинішнє відео з дронів, які атакували корабель, беззаперечно підтверджують успіх атаки. Очевидно, що наразі «Цезар Куніков» здійснював важливе перевезення в інтересах російських окупаційних військ. Його втрата є вкрай чутливою для Чорноморського флоту.

Важливим залишається питання озброєння України. 14 лютого, у режимі відеоконференції відбулося 19-те засідання Контактної групи з оборони України у форматі «Рамштайн». Ведуть роботу Коаліція інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони, що об'єднала 15 країн на чолі з Німеччиною, Францією та США, Коаліція дронів у складі 8 країн (Швеція, Британія, Данія, Німеччина, Литва, Естонія, Нідерланди, Латвія), Коаліція з розмінування на чолі із Литвою об'єднала вже 20 країн. Також йшлося про спільне виробництво артилерійських систем та снарядів. Реалізація домовленостей щодо літаків F16 здійснюється відповідно до раніше узгодженого графіка.

Питання зовнішньої допомоги, мобілізації та захисту економічного потенціалу залишаються ключовими для виживання країни

Після завершення обговорення відставки Головнокомандувача В.Залужного та призначення О.Сирського, політичне життя України повернулося до звичного формату, який передбачає «штильову» політичну боротьбу довкола ключових питань: мобілізації, ситуації на фронті та економічної ситуації у державі.

Щодо мобілізації, то відповідний законопроєкт про зміни до неї «застряг» у Верховній Раді. Поки що депутати, затвердивши проект у першому читанні, вносять до нього поправки, і уже очевидно, що поправок буде багато. Таким чином, окремі депутати просто прагнуть максимально відтермінувати момент голосування, оскільки просто не хочуть брати на себе відповідальність за нього. Водночас, саме рішення доведеться ухвалювати, оскільки українській армії потрібні нові військовослужбовці. У першу чергу – для забезпечення ротації нинішніх воїнів, які несуть службу уже майже два роки без перерв. Це робить зміни у законодавство до мобілізації неминучими, і Верховна Рада все ж має їх проголосувати у березні, хоча цей процес, очевидно, і займе певний час.

Щодо ситуації на фронті, то там, звичайно, ключовою політичною темою стала ситуація довкола Авдіївки, звідки українська армія була змушена відступати після тривалих та виснажливих боїв. І хоча сам відступ сприймається у суспільстві досить болюче, водночас, складається консенсус щодо сприйняття цих дій як неминучих, необхідних з точки зору збереження життя захисників Авдіївки.

Щодо провини у тому, що українська армія мусить відступати з українських міст майже через два роки після початку повномасштабної війни, то тут в українському суспільстві переважають настрої щодо загальної провини у ситуації «західних партнерів» України, котрі взяли на себе публічні зобов’язання підтримувати Україну, але так і не виконали їх. Це стосується як європейських партнерів України, котрі виявилися неспроможними надати Україні обіцяний мільйон артилерійських снарядів. Так і США, де досі не ухвалений у Конгресі пакет допомоги для України на 2024 рік, що означає на практиці відсутність жодних поставок зброї та снарядів з США для України від нового року.

Подібна ситуація формує в українському суспільстві уявлення про «зраду» України з боку Заходу перед обличчям російської військової загрози, що навпаки мала б об’єднати весь цивілізований світ.

Дещо позитивно впливає на сприйняття ситуації підписання Україною договорів про безпекові зобов’язання з низкою держав. Зокрема, спочатку відповідний договір було підписано з Великобританією, а 16 лютого 2024 року – з Францією та Німеччиною. У цих документах фіксуються зобов’язання підтримувати Україну протягом наступних десяти років як у фінансовому, так і у військовому плані. Зокрема, щодо надання озброєння та реалізації спільних проектів щодо його виготовлення. Водночас, дані рамкові договори потребуватимуть подальшої конкретизації та наповнення. Зрозуміло, що в українському суспільстві існують скептичні настрої щодо можливості будь-яких «безпекових гарантій» з боку західних держав, оскільки самі по собі «гарантії» асоціюються з «Будапештським меморандумом» - документом, згідно до якого Україна позбулася ядерної зброї в обмін на зобов’язання низки держав (США, Великобританії, Росії) гарантувати безпеку України. Даний документ виявився недієздатним і не зміг гарантувати безпеку для України.

Окрема тема – чергова блокада польськими фермерами польсько-українського кордону, яке супроводжувалося агресивними діями щодо українських перевізників та українського зерна. Все це сприймається в Україні як «удар у спину» з боку Польщі та дуже негативно позначається на ставленні до Польщі та поляків.

Загалом, постійні зволікання з допомогою, невиконання зобов’язань, перешкоди та блокування разом з антиукраїнською риторикою окремих політиків на Заході справляє негативне ставлення на українців. Відповідно, Україна чекає конкретних кроків з боку партнерів, які би допомагали вирішувати наявні проблеми, а не створювати нові.

З кожним днем відтермінування фінансової допомоги з боку США в Києві зростає занепокоєність щодо стану боргового навантаження на державний бюджет

В 2024 році Україна в умовах війни буде вимушена сплатити за зовнішніми та внутрішніми боргами майже 1 трлн 30 млрд грн, що можна порівняти із витратами на ЗСУ.

Майже 400 млрд грн буде витрачено на виплату відсотків за державним боргом.

Біля 600 млрд грн буде направлено на погашення заборгованості держави перед приватними кредиторами, міжнародними фінансовими організаціями та країнами – стратегічними партнерами.

З одного боку, питання боргового навантаження часткового вирішено: платежі на користь приватних кредиторів за єврооблігаціями відтерміновано на чотири роки, до 2027-го.

З іншого боку, Україна продовжує обслуговувати як внутрішній, так і зовнішній борг, зокрема, перед МВФ.

До речі, нова програма з розширеного кредитування між Україною та МВФ на майже 15 млрд дол передбачає сплату немалих відсотків за отриманими коштами –  майже 7% річних. При цьому, більшість коштів, отриманих Україною від МВФ, має бути направлена на погашення попередніх боргів перед фондом, тобто мова про рефінансування, а не про нові кредити.

Таким чином, витрачаючи майже 25 млрд євро на погашення державного боргу на рік, Україна має знаходити такий складний баланс між фінансуванням ЗСУ та зовнішніх і внутрішніх кредиторів.

При цьому, пакети зовнішньої підтримки поки не визначені. На даний час Україна може розраховувати на макрофінансову допомогу ЄС на 50 млрд євро на чотири роки та на кредити МВФ, які надаються під досить жорсткі зобов’язання (структурні маяки).

Є ще пакети підтримки з боку окремих країн, таких як Японія, Норвегія, Німеччина.

Але поки на паузі ключова програма підтримки з боку США на 60 млрд дол, що складає не менше 50% зовнішньої підтримки України.

В цьому контексті досить непевно визначено і джерела післявоєнного відновлення країни, зруйнованої війною.

Однією з робочих версій є випуск Україною спеціальних облігацій, погашення яких забезпечуватиметься заблокованими російськими активами.

Наразі депозитарій Euroclear тримає близько 191 млрд євро, що належать російському центральному банку, але Україна небезпідставно сумнівається у тому, чи не буде вона нести відповідальність за випущеними облігаціями, коли накладення стягнення на російські активи буде зупинено за рішенням суду.

Зважаючи на проблеми з виплатою заборгованості держави, залишається відкритим одне з ключових питань: чи використає Україна своє історичне вікно можливостей для списання зовнішнього державного боргу.

Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук, Олексій Кущ

Джерело: "Agenda Pública"
«Об’єднана Україна»